Панна квітів

Тоді пішла Весна в свою Зелену залу, сіла на зеленого стільця, поклала щоку на долоню й замислилася.

Коли ж отямилася, то вже й березень майже закінчився.

– А може, я ще сплю, а може, я ще не зовсім гарна? —

подумала Зеленокоса і поставила проти себе люстерко.

Чарівне лице вона побачила. Над головою пишні зелені коси у вінок складалися, чоло було біле і чисте, очі – величезні, і в них мінилося-променилося зелене сяйво, носик тоненький і прямий, а вуста повні й червоні. І цвіло на кожній щоці по яскравому серпику, начебто місяці зійшли з одного й другого боку. Побачивши себе таку, рішуче встала Зеленокоса і знову пішла до трону, де сиділа Зима.

Але й цього разу Білокоса зустріла її грізно й насуплено, а ще грізніше й насупленіше зустрів її Чорний Птах, котрий звив на плечі у Зими чорне гніздо.

– Не підпускай її до себе! – сказав Чорний Птах з

гнізда, – Жени її геть і царюй у білому світі сама. Запам'ятай: краса – це сила!

По тій мові засміявся голосно і замахав погрозливо крильми.

Зеленокоса вдруге схилилась у поклоні, навіть рукою землі торкнулася – проросла відразу у тому місці квітка.

– Доброго дня, люба сестро, – не так сказала, як проспівала вона, – Глянь на мене, це я прийшла, твоя наступниця!

– Прийшла, то й підеш! – грубо відповіла Зима, – У квітні прийдеш, під кінець місяця.

– Але мені мало часу залишиться, – сказала несміливо Весна.

– Переживеш! – так само грубо відказала Зима.

Подивилася на неї Зеленокоса й побачила, що спересердя в Білокосої кілька зморшок з'явилося на рівному чолі. І очі її не світилися м'яко й ніжно, як завжди.

– Хіба не втомилася ти, сестро? – спитала тихо Весна, – Хіба не вабить тебе прийти у Білу залу й заснути, щоб краси й молодечого духу набратися?

– Не набридай мені! – сказала пихато Зима, – Хіба не бачиш: царюю я!

Здалося Весні, що то не сестра сказала ті грубі й непоштиві слова, а каркнув їх Чорний Птах, котрий оселився в її серці. Тому пожаліла Весна Білокосу, повернулася й пішла додому, гублячи по дорозі зелені сльози. І проростали з тих сліз квіти-трави, але відразу ж вмирали, адже дули в Зеленокосої за спиною у крижані труби хлопці Холодні Вітри і сміявся, каркав, давився сміхом Чорний Птах, котрий звив гніздо на плечі в Білокосої.

Вбігла Весна в Голубу залу, присіла біля сонної сестри з синім волоссям і заплакала гірко.

– Сестро моя, сестронько! – сказала вона, – Спиш і не

бачиш, яка біда причинилася. Встань, порадьмося, що ж

робити.

Але не прокинулася Синьокоса, бо не пора їй була. Тому не заходила Весна й до Золотокосої, а повернулася до себе, сіла на зеленому ослінці і підперла щоку долонею.

Незабаром і сестра Синьокоса прокинулася. Витягла люстерко й побачила: заспана ще й непрочумана. Тоді взяла гребінку й почала неквапно розчісуватися.

А сестра Зеленокоса втретє кланялася Зимі:

– Добрий день, люба моя сестро. Може, хоч тепер пустиш мене на трон?

Але Білокоса вже не дві зморшки мала, а десять і таки не захотіла розхмурити чола.

– Іди геть! – сказала Зима, – Наприкінці травня прийдеш!

Похитала сумно головою Весна, і зелені сльози покотилися їй на щоки.

– На лихе діло йдеш, сестро! В кінці травня вже Літо має прийти.

– Хай приходить, – байдуже відказала Зима, а може, Птах оце повів, – Прийде і піде!

Тоді впала Зеленокоса на коліна й обійняла сестрі ноги.

– Сестро, – заридала вона, – Дивися, зело не розпустилося і земля гола стоїть! Прожени Чорного Птаха, не руйнуй світу і себе!

– Я царювати знамірилася! – каркнула голосом Птаха Зима, – Відступися мені з очей!..

Озирнула себе Весна і побачила, що її зелені черевички старими човганцями стали, що її пишна зелена сукня в ганчір'я починала перетворюватися, а такою чи ж можна називатися царицею світу? Заридала Зеленокоса і рушила назад, до Блакитного палацу, де вже співала й чепурилася гарна-прегарна сестра їхня Синьокоса.

Розділ З

– Чому ти повернулася в Палац? – спитало Літо в Зеленокосої,– Чому не сидиш на троні і не правиш світом?

– Не пускає сестра, – безпомічно розвела руками Весна, – Щось таке лихе з нею причинилося.

– Дивні речі кажеш, – мовило Літо, – Хіба можу я взяти царство з рук Білокосої, а не з твоїх?

– Не знаю, – прошепотіла Зеленокоса, – Уже зів'ядає моя сила, вже я немощію й хилюся, а повіки важкі мені поробилися. Одежа моя зносилася, а тільки одну сукню й одні черевички можу я в році мати. В сестри ж нашої скам'яніло серце, і не бачить вона та й знати не хоче моєї печалі…

– Ходімо зі мною, сестро, – сказала Синьокоса, – Буду просити в сестри, щоб звільнила тобі місце. Посидиш хоч тиждень на троні, і я зміню тебе, бо моя вже пора.

На те вклонилася чемненько Зеленокоса.

– Хай буде так, як ти сказала, – мовила любо, – Хай

живе світ і ми в ньому! Царюй, моя сестро!

І вони пішли по білій стежці, попереду Літо ступало в яскравих шатах, і там, де проходило воно, зацвітала земля.

Синьоока ще здалеку побачила трон і насуплену Зиму на ньому, побачила хлопців Холодних Вітрів, котрі і на її прихід задули в крижані труби. Здригнулася вона мимовільно.

– Гей ви! – прохрипіла Зима, – Чого прийшли? Чи ж

не знаєте закону, що тільки одна з вас може мене змінювати? Що задумали супроти мене, лихоємиці?

– Лихо задумали, лихо задумали! – прокричав Чорний

Птах.

Подивилися сестри на ту із Чорним Птахом на плечі і згукнули здивовано: ледве її впізнали. Коси Зими були білі й раніше, але тепер їх сивина уже побила, а обличчя потьмяніло.

– Чого мовчите? – каркнула голосом Чорного Птаха Зима, – Це я у вас запитала, цариця світова, отож і відповісти мусите незагайно!

– Доброго дня, люба сестро! Вже пора й мені панувати.

– Який тепер місяць? – запитала Зима.

– Кінець травня, сестро!

– Хай та Зелена йде спати, а ти приходь наприкінці червня.

Тоді виступила з-за спини Літа Весна й промовила сміливо:

– Але ж, сестро, озирнися навколо. Всю землю снігом та кригою покрито, і не росте на ній ані росточок.

– А мені що? – спитала Зима.

– А те, що землю і все живе зневажаєш. Ти нас, сестро, нівечиш…

– Немає мені до того діла, – сказала Зима, – Я царюю, а більше що треба знати?

– Ти й себе нівечиш, сестро! – крикнула розпачливо Зеленокоса і, вихопивши дзеркальце, раптом простягла його Білокосій, – На, глянь, що з тобою зробилося!

Але в цей момент зірвався з плеча Білокосої Чорний Птах і впав на ту простягнуту з люстерком руку, вихопив блискуче скло і брязнув ним об лід. І розлетілося дзеркальце на тисячу скалок, а може, це тисячею сліз заплакала Зеленокоса; повернулася вона і поплелася до Блакитного палацу. Поступово спадала з краси, гасли очі її величезні й зелені і блідло лице. Тоді махнули довгими руками Сни й почали літати довкола, майнули білими сувоями, і потяглися за Зеленокосою аж до її Зеленої зали.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.