Олена Федорова
Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні

– Звичайно, будуть же i вiльнi хвилинки. Книги приносите, кросворди. На чергуваннях пiдвищуватимемо свiй Ай Кью. Крiм того, потрiбно б облаштувати коридор. Вiн широкий, i це добре. Стiльцi потрiбно поставити для потерпiлих, щоб не стояли в черзi.

– А ще можна квiти скрiзь посадити, – радiсно пiдхопила Бася.

Демч здивовано запнувся, подивився на неi, махнув рукою i сказав:

– Тiльки якщо ти сама за ними дивитимешся!

Дiвчина закивала головою у вiдповiдь. У квартирi ii бабусi скупчилися цiлi заростi, якi нiкуди було дiвати. А тут вони цiлком пристойно б створили затишну атмосферу нового вiддiлення.

– Грошi на ремонт нам, звiсно, нiхто не дасть. Мiкроскопiчнi кошти для облаштування менi обласне начальство видiлило, але, як я вже сказав – мiкроскопiчнi. Щось я зможу докласти. Але робочих нам не сплатять. Тому пропоную влаштувати суботник i довести все до ладу, аби з понедiлка працювати в кращих умовах. Згоднi?

Усi хором погодилися. Бiльшiсть занадто довго сидiла без роботи, щоб зараз iгнорувати пропозицii нового шефа.

– Тодi ви зараз прикинете дизайн, а ми з Гошею i дядьком Гнатом поiдемо на базар i прикупимо, що потрiбно. Завтра чекаю всiх ранiше.

– Начальник такий дiловий! – шанобливо помiтила Бася.

– Так i повинно бути! – повчально вiдповiв Гнат Васильович.

У Басi був добрий художнiй смак, тому вона швиденько накидала ескiзи кiмнат, Демч подивився на них, ствердив, i помчав на ринок.

– Як думаеш, все буде добре? – запитала дорогою додому Бася свого однокашника.

– Мае бути чудово! – оптимiстично помiтив той.

– Ми навiть не знали, куди зможемо влаштуватися на роботу, а повезло, i влаштувалися в нове вiддiлення, якого ще тут нiколи не було. Це ж здорово! – радiв Гоша.

Григорiй Миронець i Бася Василевська вчилися в паралельних групах на фельдшерському вiддiленнi, i здогадувалися, що за розподiл iх попереду чекае жорстока боротьба. Але у результатi все обiйшлося набагато краще, нiж передбачалося.

Хто б знав, що в Т-ському вiдкриеться експертиза, i вони зможуть тут працювати? До того ж фраза «я працюю в судмедекспертизi» звучала дуже авторитетно. Можна було пишатись собою!

На наступний ранок, коли усi зiбралися на ганку вiддiлення, начальник зустрiв iх вже перевдягнутим в старий тренувальний костюм, робочий халат i шапочку. Всi ще раз переконалися i здивувалися, що iх начальник – особливий.

– Я вже почав змивати стiни. Приеднуйтеся. Кожен може узяти собi по кiмнатi й…

– А як Ви так рано встигли вже? – наiвно заiкнулася Бася i запнулася, зрозумiвши, що припустила нетактовнiсть.

– Я тут живу, мiй юний друже, – вiдповiв начальник.

– Де «тут»? – недовiрливо запитав i собi Гоша.

– У своему кабiнетi. Головлiкар пообiцяв мене куди-небудь прилаштувати. Але поки…

– А хочете, можна у моеi бабусi на дачi пожити? – запропонувала юний лаборант.

– Нi, Басько, це дуже далеко, – запротестував Гоша.

– Слухай, Олександре Іллiчу, у мене ж мiй спiвмешканець по гуртожитку вибув.

– Як вибув? Зовсiм?

– Так, одружився i поiхав до iншого району. Напиши пiслязавтра заяву головному, щоб вiн тебе до моеi кiмнати пiдселив, – запропонував Орест.

– Вiдмiнно. Спасибi, колего! – хлопнув по плечу патанатома Демчин, – А тепер – за роботу.

Всi кивнули та пiшли переодягатися. Робота дружно закипiла. І в понедiлок вiддiлення було не впiзнати. Звичайно, побiлка i фарбування ще не висохли остаточно, але кiмнати абсолютно змiнилися. Демч закупив однакову персикову фарбу, i тепер все кiмнати сяяли сонячним свiтлом, i навiть стали здаватися якось бiльше. Бася з Гошею привезли старi килими, диванчик з дачi, телевiзор, квiти й дерева, тому що китайськi троянди бабусi виросли вище голови, i розставили це по всьому вiддiленню.

– Слухай, супер! – здивовано констатував Орест, оглядаючи сусiдський ремонт.

– А ти чого собi не поновиш свiй радянський каземат?

– Та якось в голову не приходило, – чесно зiзнався патологоанатом, – Все чекаемо, коли головлiкар призначить ремонт.

– Ой, чого iх чекати?

– Та якось не хочеться своi кровнi вiддавати за ремонт…

– Та ти чого? Зробиш добре ремонт – рокiв п'ять, а то й бiльше будеш вiдмiнно себе почувати! Адже ти ж тут пiвжиття проводиш! Хiба ти не вартий того, щоб створити собi гiднi умови?

Орест погодився, що новий сусiд мав рацiю. І на наступнi вихiднi теж органiзував ремонт.

За кiлька днiв все вiддiлення було не впiзнати. Головний лiкар Михайло Іванович, зайшовши перевiрити, як влаштувалося вiддiлення СМЕ, був убитий наповал iнiцiативою спiвробiтникiв облаштувати тепер зразково-показовi вiддiлення.

– А от на облаштунок моргу ми попросимо Вашоi допомоги, – твердо сказав начальник СМЕ, – Нам потрiбнi хоч кiлька морозильних камер.

– Ой, просити щось Ви можете, але все залежить вiд мера. Дасть фiнанси – немае питань. Тiльки вiн нам не сплатив навiть ще обладнання для реанiмацii, хоч i обiцяв рiк тому.

– Нумо борiмось!

– Яким чином з ним боротися? Пробували, марно.

– Це тому, що у Вас не було експертизи. А тепер ми маемо ефективнi засоби для боротьби.

– Якi це? – пiдозрiло примружившись, запитав головний лiкар.

– Поки що не розкриваймо нашi секрети. Пiдiмо спочатку законним шляхом: закидаемо його проханнями.

– А Ви пропонуете незаконнi шляхи вирiшення? – сполошився головний.

– Нi-нi! – заспокiйливо замахав руками Демчин, – Скажiмо, просто екстремальнi.

Борисов неодмiнно покрутив головою i пiшов до себе, будуючи припущення, якi ж методи боротьби передбачае ризиковий судмедексперт. Але, оскiльки Демч був непередбачуваним товаришем, то i прочитати його думки виявилося неможливим.

Отже, нове вiддiлення запрацювало. І Орест тепер з подивом констатував, як же мало вiн знав ранiше про роботу експертiв.

У коридорах постiйно хтось сидiв, ходив, скаржився, сподiваючись зустрiти спiвчуття… Інодi люди не сидiли в черзi, а стояли бiля вiкон, задумливо роздивляючись лiкарняний сад, або дивувалися величезним китайським трояндам бабусi Болеслави. До речi, Баська перетворила вiддiлення в справжню оранжерею, а Гоша облаштував кiмнату «психологiчного вiдпочинку». І тепер, у вiльний вiд пацiентiв час, який найчастiше припадав лише на обiд, все збиралися тут хвилин на тридцять на м'якому диванi i вiдпочивали.

Спочатку пацiенти намагалися прорватися на прийом i в не прийомний час, але Демч вирiшив з самого початку припинити цю згубну практику, оскiльки знав, що iнакше йому взагалi сядуть на голову. Вiн не вiдчиняв дверi з тринадцятоi до чотирнадцятоi години навiть ментам. І тепер тi теж терпляче чекали, поки вiддiлення вiдновить прийом вiдвiдувачiв.