Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні

– Уявіть собі: ось тут довго лежало тіло убитого промисловця, а навпроти – знаходилося тіло нещасної дівчини, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання, – з захопленням ніс майже професійні фантазії Демч.

Дівчата мовчки слухали його, затамувавши подих, а Орест намагався згадати, коли таке було насправді. Проте Демч брехав так натхненно і переконливо, що незабаром і сам Орест заслухався свого приятеля.

– А було таке, щоб хтось насправді не помер, а прокинувся тут? – напівпошепки запитала Алла.

– Ось що ти весь час вперед забігаєш? Я тільки хотів розповісти вам… Якось, під час ШТП постраждало кілька людей. У деяких лікар «швидкої допомоги» відразу констатував смерть і відправив до моргу, а деяких відправив до лікарні, де вони згодом і померли. Оскільки це був лікар – не судмедексперт, і не дуже розбирався в трупних змінах, то він допустив помилку, і відправив до моргу живу людину, яка була просто без свідомості.

– Жах! І що? – ахнули дівчата.

– А ось тепер уявіть, – Демч прикрив зсередини двері.

– Чоловік прийшов до тями і побачив, що лежить на підлозі. Поруч з ним знаходилися холодні тіла, які вже видавали специфічний трупний запах та запах крові… Він став озиратися і кликати на допомогу…

Навіть Орест став уявляти собі подумки таку картину.

– Чоловік з жаху закричав, сподіваючись, що хтось його почує. Але він навіть не знав, який час доби зараз.

Якби це відбувалося століттям раніше, то в камері знаходився б шнурок від дзвіночка в кімнаті чергового санітара. І той би почув, що в камері знаходиться жива людина. Але в двадцятому столітті така традиція поступово згасла. Людина побачила, що викликати допомогу не вдасться. Чоловік зрозумів, що чекати допомоги марно, і з останніх сил, хитаючись і падаючи, вирішив вибратися з мертвої пастки сам… Ожилий дістався до дверей і став гатити в неї кулаком…

– І що? – запитала Алла.

Всі чекали, затамувавши подих, продовження розповіді.

– Він стукав і стукав, але його ніхто не почув, бо була ніч. Його серце гулко стукало в грудях, незабаром горло стало стискати від нестачі кисню…

– І?

– І… вранці, санітар з подивом виявив, що у самого порога лежить ще тепле тіло, яке знаходилося абсолютно не на полиці, куди його спочатку помістили. Стиснуті кулаки були протягнуті до порогу… А експерт з подивом встановив при розтині смерть від гострого інфаркту та відсутність серйозних внутрішніх ушкоджень від травми.

– У-у-у, – розчаровано протягнули дівчата.

Демч так натхненно розповідав, що навіть Орест майже повірив йому. Правда, його так і кортіло запитати, коли саме таке відбувалося в його морзі. Він навіть єхидно примружив очі, але потім вирішив не псувати враження від розповіді друга. А Демч продовжував натхненно розповідати вже іншу історію. Дівчата були просто зачаровані байками Демча і мовчки дивилися тому в рота. Залишки алкоголю вже давно вивітрилися з їх організму під дією адреналіну, і для підтримки градуса спілкування був потрібний повтор ритуалу розпиття.

– Ну, як вам екскурсія? – запитав Саня.

– Це саме краще моє проведення часу тут! – захоплено визнала Алла, а Лера лише поплескала в долоні.

– А зараз, мої допитливі гості, дозвольте провести Вас до наших скромних апартаментів, – взяв їх під руки Демч і повів усіх у кімнату «психологічного розвантаження», як її називали лаборанти.

Орест по дорозі завернув до себе в кабінет, де у нього зберігались «могоричеві» пляшки від родичів померлих. За мить він з'явився з пляшкою шампанського.

– Хлопчики, все було круто!

– Ну, тепер і ви коліться!

– А вгадати слабо? – засміялася Алла.

Орест про себе вирішив, що Лерою він Демчу не поступиться. Вже дуже сподобалася йому ця смішлива дівчина, з проникливим поглядом. Хай Санька займається більш грубуватою Аллою.

– Можна спробувати, – розсміявся Демч і весело поглянув на Манчишена.

– Судячи з цікавості, яку ви проявляли до нас і до трупосховища, ви можете бути й медичками, і представниками іншої професії. Але, якщо б ви були медичками, то знали б цей морг, тому що місцеві студенти бували тут, хоч, мигцем. Отже, ви – не медики.

Лера весело засміялася, а Алла чіпко дивилася на Демча.

– Слухайте, а де у вас тут туалет? – перезирнулися дівчата.

– Орест вас зараз проводить, – кивнув головою Саня, і той захопив дівчат за собою.

Йдучи, дівчата необачно залишили свої сумки на дивані. Демч, з секунду повагавшись про моральність свого вчинку, блискавично відкрив одну з них, і побачив відомчу корочку. Розкривши її, він з полегшенням щось прочитав, повернув все на місце і почав прибирати стіл. Ну звичайно ж! Можна було одразу здогадатися!

Компанія застала його за наповненням келихів.

– Цукерки? Продовжимо? Або самі розповісте, що ви за пташки?

– Ні вже, раз почав – продовжуй, – відповіла Алла, вмощуючись зручніше.

– Їй-Богу, твій погляд мене просто чіпляє! Раз ви – не медики, то у мене залишилося ще два варіанти… Тільки – без образ. В першу чергу, якби ви поводилися кілька вульгарніше, я б подумав, що ви можете бути причетні до найдавнішої професії…

– Що? – обурено запротестували дівчата і Орест.

– Я ж сказав: «якби»! Але, тому що такого немає, і ви не дуже-то боялися в трупосховищі, тому я роблю висновок, що ви, швидше за належите до правоохоронних органів… Вгадав?

– Вгад-а-а-в, – розчаровано протягнула Алла.

– В точку! – засміялася Лера і показала свою корочку, з якою Санька вже таємно ознайомився.

У посвідченні було сказано, що його власниця – Валерія Остроглядова працює в слідчому відділі місцевого РВВС.

– Ти диви, у тебе навіть прізвище відповідне! – розчулився Орест, і Демч глянувши на нього, зрозумів, що приятель уже встиг закохатися.

– Так ми колеги! Слідак слідака бачить здалеку! – засміявся Демчин.

– Подібне тягнеться до подібного, – філософські зауважила статечна Алла.

– Так ви обидві працюєте в СВ?

– Бери вище: я – в прокуратурі! – гордо відповіла Алла.

Пощастило ж їм! Тільки-но приїхали після практики в Т-ське, як зразу ж познайомилися зі справжніми мужиками. Вони обидві не дуже сприймали чоловіків, які працювали в РВВС. Більшість з них були ловеласами, що нещиро прикривалися особливостями небезпечної професії перед дружинами.

Тому дівчата не могли сприймати їх потенційно серйозними для створення сім'ї. Про лікарів теж ходили подібні чутки. Але з такими, щонайменше, буде цікаво і весело.

Орест був просто в захваті від такого знайомства. А Демчу вистачало професійного спілкування з прокуратурою, щоб ще і зустрічатися з прокурорською слідчою, яка, до речі, не дуже йому сподобалася. Як галантний кавалер, він, звісно, не подав виду про це, вони разом проводили ввечері дівчат додому. Але на запитання Алли, коли вони побачаться знов, невизначено знизав плечима і відповів, що як облаштується остаточно, то як-небудь побачаться. Орест же з Лерою одразу домовилися здзвонитися і зустрітися на тижні.

– Як тобі дівчата? Вогонь! – в захваті ділився враженнями від знайомства Манчишен.

– Та ти влип, мій друже, – констатував Демч.

– Я й не приховую. Якщо вона виявиться такою в усьому іншому, то буде просто моїм ідеалом.

– Успіху тобі!

– А ти?

– Ну як тобі сказати? Алла – не мій тип, чесно кажучи. Крім того, я не схвалюю відомчих романів. Хоча визнаю, – краще, якщо партнери мають спільний інтерес.

– А який твій тип жінок?

– Сам не знаю. Але точно, не такий, як Алла. Мені навіть наша мала Баська і то більше подобається, і по красі, і як особистість.

– Звичайно, вона ж тобі прямо в рота дивиться! Так замути з нею.

– Ага, так вона ж ще дитина!

– Ти чого? Їй вже вісімнадцять є – цілком шлюбний вік.

– Ну, це-то – так, але вона вже за ручку з Гошею ходить, помітив?

– Слухай, брате, ти ж – начальник! – здивувався Орест.

– Ні, я ніколи не буду користуватися службовим становищем. Це для мене просто огидно.

Бачив я, бувши в інтернатурі, як потім все це обертається. Не потрібні мені потім проблеми на роботі!

– Ти, прямо, як молодий досвідчений дідок! Слухай, але мені так сподобалося, як ти публіку вмієш тримати! І де ти таке дізнався про наш морг?

– Так це не про наш морг! Це звичайні моргівські експертні байки, причому – справжні. Такі випадки були, навіть в В-ому бюро, та й не тільки в ньому… Треба ж було зацікавити їх…

– Але такий дар переконання… Це було щось!!!

– Професійне. Ми ж зобов'язані ще й лекції читати населенню.

– Які?

– А у вас що, не вимагають?

– Про що? По трупах? – щиро здивувався Манчишен.

– Так, адже, трупи перед цим були живими людьми! Ми читаємо про профілактику травм і нещасних випадках серед дорослих і дитячих колективів, про необхідність дотримуватися спокою при конфліктах і т. д. А ви могли б про пухлини, необхідності проходити профогляди…

– Господи, поки від нас не вимагають – і, слава Богу. Отже, в тобі прихований талант оповідача. Книжки писати треба.

– Можливо, з часом. До речі, багато наших пишуть. Тому, що бачать життя як би зсередини, і смерть…

Вони відкрили двері, і Орест з полегшенням плюхнувся на ліжко.

– Це був незабутній день!

– Так, нічого так, – спокійно відгукнувся його приятель, роздягнувся і тут же заснув.

А Манчишен довго дивився в темну стелю і вже уявляв, яке романтичне побачення він прагнутиме влаштувати Лері на тижні.

Страйк. Метод Демча

Життя у відділеннях йшло своєю чергою, і все було б добре, якби лікарні не затримували зарплату вже другий тиждень. Таке вже було в їх практиці.

Зараз уся лікарня обурено гуділа, тому що мер Тищенко не обрав пріоритетом виплату зарплати медикам, а направив всі кошти на відновлення несподівано згорілого універмагу, яких в місті було декілька. Усі знали, що мер мав свою значну частину фінансової вигоди саме з цього магазину.

– Міг би й за власні гроші відновлювати магазин. Це – не предмет першої необхідності. А лікарня – перша! – обурено кричали медики.

Профспілка прийняла рішення боротися проти несправедливого рішення районної ради. Спочатку колектив написав до мерії клопотання про термінове використання резервів для виплати грошей, на що була отримана звичайна відписка про те, що «потрібно почекати» і так далі, і тому подібне.

Час йшов, людям було нема за що жити, а мер і далі не чухався. Орест вже двічі займав гроші у Демча перед побаченнями з Лерою. За положенням, медики взагалі не мали права страйкувати. Але профспілки наважилися піти на такий крайній захід, як порушення службових інструкцій. Бо, стосовно них, адже, теж було допущено порушення.

– Ми – не «терпіли», скільки можна? – кричали на зборах товариші у білих халатах.

– Хвилиночку, шановані! – призвав до порядку головлікар, – Скажу вам чесно: особисто я не можу йти на демонстрацію – мене одразу ж знімуть. Не може йти й: «швидка допомога», допомога породіллям і ургентні лікарі по відділеннях. Але всі інші можуть, тому що всіх – не звільнять. Тому – жодних штрейкбрехерів! Всі завтра з 10 ранку зустрічаєтеся під вікнами мерії.

– У нас – справжня революція! Деякі навіть плакати малюють. Завтра йдемо страйкувати під мерію, – інформував сусіда Орест.

– Слухай, а це – відмінний привід! – пробурмотів собі під ніс щось незрозуміле Демчин.

Наступного дня всі медики зібралися під вікном мера. Профспілковий бос почав мітинг, медики звернулися до охорони, щоб ті пропустили їх делегацію на прийом. Зрозуміло, що їм відповіли, що Тищенка ще немає, і нікого поки не пустять. Ясна річ, що з іншого боку будівлі був чорний хід, яким мер і скористався на цей раз.

Буквально за кілька хвилин з'явилося міліційне оточення. Зі здивуванням

і розчаруванням, закоханий Орест помітив серед ментів і Леру. Зустрівшись з ним поглядом, вона тужливо знизала плечима. Їм обом було жахливо зустрітися по різні сторони барикад.

Пересічні громадяни, що проходили повз страйкарів, зупинялися аби дізнатись, в чому справа, і деякі теж приєднувалися до мітингувальників. Незабаром перед будівлею районної ради бушувала стихія, стояв шум і гамір. Але мер так і не зволив з'явитися перед людьми. Він послав підлеглого, аби той провів до нього головлікаря. І тепер Борисов умовляв Тищенка негайно виділити гроші для зарплати співробітникам.

– Слухайте, у всіх є городи. Абияк перекрутяться. Де я візьму зараз фінанси?

– Зі своєї кишені хоч би! – хотів обурено відповісти головлікар, але сказати вголос, звичайно, не посмів.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.