Епоха слави і надії

– Знаєте, чому діалог з новим знайомим нагадує гру в карти? – Голосно запитав Альприм. – В кожного з вас є своя стратегія і козир у рукаві. Але результат партії в покер і розмови за чашкою кави, залежать ще і від уміння чути співрозмовника, вгадувати його наступний хід. Вони і підвищать ваші шанси на успіх і в картковій грі, і в перемовах.

– Дивлячись на наш світ, можна сказати одне: в пеклі буде черга, з таких, як ти. – Відповів йому Лангре, зменшивши темп, за що отримав поштовх пістолетом в спину.

– Дізнатися про це, ти зможеш після своєї кончини. Ось скоро сам і переконаєшся, чи багато там таких, як я.

Стажер чув відповідь свого напарника.

– Якщо хтось з вас мене ховатиме, – сказав Стефан, – прохання, спочатку гарненько впевнитися, що я мертвий. Тому що, якщо я прокинуся в труні, це буде не дуже приємно.

– Ви говорите про смерть, неначе знаєте, що це таке. Загальновідоме, діти мої, часто ховає в собі багато невідомого. Ви бачите, лише верхівку крижини, яка, насправді, є величезною брилою, що ховає своє тіло в товщі води.

Вузький прохід гвинтових сходів розділив всіх, хто піднімався. З одного боку, це була можливість для втечі, але з іншої, будь-яка така спроба коштувала б, як мінімум, кількох життів, що для Братства було неприпустимо. Втрата хоча б одного члена – неможлива.

Глава Братства йшов ближче до Царя, розповідаючи йому про Альприма і його історію.

– Він домагався прийняття в Братство Дев'яти Невідомих, випробування якого були оповиті таємницею. Альприм дуже хотів бути прийнятим, хоча не мав поняття, що треба для цього зробити. Під час урочистого прийому я, як Глава Братства, відпустив з каплиці всіх інших братів і після деяких труднощів, змусив його плюнути на хрест, а після цього я сказав йому: "Піди, дурень, сповідуйся"! Альприм показав, що для нього "Мета виправдовує засоби", і був незадоволений. Нам не потрібні кар'єристи, готові заради власної вигоди міняти переконання.

Адже члени Братства завжди, своїм життям, доводили вірність піднесеним ідеалам не лише до релігії, але і до самої "Віри". Пройшло багато років, він отримав титут сера, він добре себе зарекомендував в колі шанованих людей, і якимось чином отримав підтримку братів Братства. І тоді я дав йому ще один шанс. Він став одним з нас.

Альприм чув слова Еврана і прекрасно пам'ятав той випадок.

– Всі релігії були створені людиною, – крикнув Альприм, – якби якийсь Бог дійсно існував, тоді б не було такої відмінності між їх навчаннями, тому що всі релігійні тексти прийшли б з одного джерела.

Вони вийшли на дах. Яскраве світло відразу ж вдарило в очі і змусило прикрити рукою обличчя, що б хоч щось розгледіти. Всі вийшли на широкий, плоский дах, усипаний гравієм. Висота фортеці збільшувала огляд, і перед ними відкрився чудовий вид на місто і на море.

Стажер подивився вниз, і звернувся до Ганни:

– Боязнь закохуватися – це як боязнь висоти. Адже ми не висоти боїмося, а впасти.

Дівчина подивилася вниз. Було видно, як поліцейські машини з’їзжаются і оточують фортецю, як в небі наближаються кілька гелікоптерів, і як роззяви сходяться подивитися на те, що відбувається.

Альприм підійшов до Царя, він цікавив його більше за всіх, старий не сумнівався, що йому вдалося знайти те, що він так довго шукав.

– Мені часто сняться сни, як я вмираю, – заговорив з ним Альприм, – але в цей момент я прокидаюся!

– Причина, з якої ти прокидаєшся, полягає в тому, що мозок не знає, що буде після смерті.

– Ніхто не знає. Я втомився так жити! Я хочу знати, що буде далі? Я впевнений, що в Братства є десята книга! Я її бачив випадково. Євангеліє від Дітара – "Реінкарнація"! Я хочу знати, що після смерті?!

Цар слухав його і уважно спостерігав. Обличчя його горіло, голос тремтів, а очі бігали з боку убік. Цар побачив в ньому – одержимого фанатика, знання йому потрібні не для того, щоб звільнитися від кайданів, а щоб піднятися над іншими.

– Багато хто з нас ставив питання "Що є смерть"? – Відповів Цар. – Я не виключення. І знаєте, я отримав відповідь. Снилося мені, що я у смерті в прислужниках. Моє завдання було доглядати за душами тих, хто в комі. Все як у лікарні: душі лежать, як пацієнти, їх потрібно було мити, переодягати, чим я і займався. Смерть, у своєму класичному вигляді заходила до палати і дивилася на них. І я запитав у неї:

– "Коли ти їх забереш"?.

– "Це не я вирішую, а вони – от як душа перестане боротися і здасться – ось тоді я беру її за руку". – Відповіла вона.

– Ти бачив її обличчя? – Запитала Ганна.

– Ні. Кожна людина, яку ви бачите уві сні, зустрічається в вашому реальному житті. Наш мозок не може створювати осіб.

– А що робити з тілом? – Знову запитав Альприм. – Закопати або спалити?

– Закопати! – Тут же відповів Лангре.

– По – твоєму, коли ви помрете, ваша душа буде на небесах?

– Так.

– А твоє тіло залишиться в могилі?

– Так.

– А де, дозвольте запитати, будете ви?

Лангре закурив і розвів руками. Відповіді у нього не було. Він ніколи не був філософом або знавцем релігій. Все життя він був логіком і реалістом, а не фантазером.

– Що тобі треба? – Голосно вимовив Цар. – Для чого все це?

Альприм підійшов до краю і теж поглянув вниз. Було високо, і він відчув, як його голова закрутилася.

– Я не бачу сенсу жити. – Повернув голову до Царя, відповів він. – Поясню: я не бачу сенсу в метушні, я не бачу сенсу в бізнесі та грошах, сім'ї, і так далі. Я часто молюся, читаю Біблію, тобто, досить наближений до Церкви. Але, ніби не до кінця, ніби в душі порожнеча. Хоча це і цілком логічно, людина поза раєм, завжди себе так почуває…, і я так почуваю себе вже, років п'ять. Це почуття схоже на самотність, але глибше і складніше. Живу за принципом – "Все одно помру".

Ніколас, вийшов до нього, і закрив собою Ганну, роблячи це швидше несвідомо, чим навмисно. Навіть зараз він все одно думав про неї.

– Це зовсім не дурниці, але є головне питання, на яке людина повинна відповісти в своєму житті. Бо жити без сенсу безглуздо.

– Чому всі релігії у всі часи визнають існування загробного світу? Чи не від того, що всі ми так боїмося померти? Так боїмося забуття і невідомого?

– Напевно, свідомість людини не хоче ніяк змиритися з тим, що там, за межею немає нічого! – Лео Евран сказав колишньому братові, який сьогодні пішов на нього зі зброєю в руках. – Це просто вище за наше розуміння, це нормально: боятися смерті. Заперечення існування загробного світу перетворює життя на нісенітницю. Відсутність розуміння зовсім, не означає відсутності нерозуміння. Воно перебуває тільки з вірою.

– Що ж робити з тілом? – Знову і знову ставив питання Альприм, який, здавалося, божеволів. – Я прочитав сотні книг. В римлян, як і у греків, покійника ховали в землі або спалювали на похоронному вогнищі. І все ж немає однозначної відповіді. Кремація або поховання: як зробити правильний вибір?

Лангре повільно затягнувся димом, і випустивши його назовні заговорив:

– Нерідко рідним має відбутися непростий вибір: традиційне поховання або кремація. Питання вважається вирішеним, якщо покійний встиг перед смертю озвучити свою волю. Моя мама була християнкою, і ми все зробили по – християнські.

– Християнство. – Повільно повторив Альприм. – Індуси вірять, що звільнення дарується вогнем, з димом піднімається в небо звільнена безсмертна душа, а прах, опущений в річку Ганг, дозволяє досягти подвійного, гарантованого порятунку, оскільки Ганг, раніше протікав у раю і впавши на землю, став еліксиром життя, що очищає живих і рятує мертвих. Християни не схвалюють кремацію. Згідно з біблейською легендою, Ісус Христос був похований в усипальні, а потім воскрес.

Православні вірять, що під час другого пришестя Господа – померлі, поховані в могилах, воскреснуть. Згідно з церковними законами, тіло повинно розкластися для того, щоб душа набула вічного життя. Але хіба все це не казки? Якщо Бог один, чому стільки суперечливих шляхів до нього?

– В той же час, церква не засуджує кремацію і ставиться до неї терпимо. – Уточнив Глава Братства. – Більшість священиків відспівують померлих перед спалюванням. Тим паче, що у Біблії немає вказівок про те, як слід ховати покійних. В священному писанні йдеться лише про молитву після смерті, а вираз "з праху вийшов, на прах перетворився", може торкатися будь – якого способу поховання.

– Смерть – це лише питання часу, тому що тільки воно нас і вбиває. Час – це найбільша брехня в нашому житті. Хіба не ми його придумали? – Цар посміхнувся. Зараз Альприм був схожий на дитину, яка ставила нескінченне питання "чому". – Уявіть деяку гіпотетичну трубу, підвішену над землею, протяжністю з одного міста до іншого.

Альприм і інші уявили перед собою те, про що говорив Цар:

– Як ми можемо передати по ній інформацію?

Першою заговорила Ганна:

– Просто крикнути в неї, і через якийсь час, в повній відповідності із швидкістю звуку, нас почують на тому кінці.

– Ще ми можемо просто стукнути по ній, – відгукнувся Лангре, – звук вже поширюватиметься не по повітрю, а скажемо по металу.

– Ми можемо посвітити в трубу і тоді отримаємо передачу сигналу із швидкістю світла. – Озвучив свій варіант Стефан.

Альприм задумливо стояв з закритими очима, роздумуючи над словами Царя.

– Але є і четвертий варіант. – Сказав Цар. – Коли ми просто штовхнемо трубу, і сигнал в іншу точку поступить миттєво, оскільки другий кінець труби зрушиться саме так, як і перший. Ось так працює час у Всесвіті, виникаючи вмить у будь-якій її точці. Мало того, Всесвіт для часу не що інше, як крапка, а це означає, що все це марення, з просторово – часовим континуумом теорії відносності Ейнштейна, можна закривати.

Формулу: Е=МС2 сприймати, як частковість, оскільки швидкість світла не найбільша швидкість у Всесвіті. Як ви розумієте час у нас дорівнює нулю, тобто яку швидкість не став, пройдений шлях теж дорівнюватиме нулю. Тобто крапка, між минулим і майбутнім і є сьогодення.

Після цього він звернувся до Альприма:

– Що ж таке час?

Він промовчав і тоді Ніколас просто продовжив:

– Це електрика, яка виникає вмить, а не біжить по дротах. Коли ви бачите блискавку, що вдарила в землю, або іскру, що проскочила, насправді ви бачите не електрику, а потік світла їм народжений. Це сааме те, що і світло від далекої зірки, яке насправді всього лише минуле самої події. Насправді, час цей один і той же електрон, який є присутнім у Всесвіті, у всіх місцях одночасно. Електронів не існує багато, він один.

Який би електрон ми не штовхнули в будь-якій точці Всесвіту, це буде один і той же електрон. Але він має два стани – зарядки і розрядки. Матерія, руйнуючись, створює розрядку, формуючись – зарядку. Приблизно, як акумулятор: заряджаючись і розряджаючись.

Альприм почав розуміти. Його обличчя, неначе осяялося світлом знання. Він, збираючи різні частини отриманої інформації, формував нову теорію.

– Що є акумулятором?

– Вода, а точніше її різні форми. – Спокійно відповів Цар. – Наприклад, ефір – це теж вода, але що складається з елементів Ньютонія і Коронія. На Землі це Н2О. Камінь це теж лід, все залежить від температури плавлення. Зарядка земної води – пониження температури і перетворення на лід, розрядка пароутворення. Камінь живе довше, внаслідок більш високих температур плавлення і пароутворення. Я зрозуміло пояснюю?

Альприм подивився на свої руки. Його вени були роздуті від міцного стискання рукоядки пістолета. Самі руки виглядали старими і слабкими, але в них все ще текло життя.

– Якщо часу немає, то, що таке старіння? – Пробурмотів він, дивлячись на Царя.

– Віддача запасів часу матерією. Те ж і хвороби – неправильне витікання часу, внаслідок, якихось подій в минулому.

– А можна уповільнити старіння і впливати на хвороби?

– Можна. Пийте талу воду. Їй же промивайте рани. Згадуйте довгожителів тих, що живуть в горах – вони п'ють тільки талу воду, що містить великий запас часу. Безсмертя біологічне неможливе, оскільки воно пов'язане з розпадом багатьох елементів, з яких складається організм, це вся таблиця Менделєєва. Крім того, є установка на обов'язкове витікання часу з матерії. Це пов'язано з поняттям гріха, але не з релігійним розумінням його, а з питаннями віри. Повіриш – житимеш вічно.

Втім, це людині абсолютно не треба, оскільки її місія на Землі інша – очищення душі.

– Душа теж підвладна часу?

– Ні, не підвладна. Вона частина того, що нині фізики в квантовій теорії іменують сингулярністю. Тобто до того моменту, як на їх думку з'явився Всесвіт. Книга Буття описує не створення Всесвіту, а створення матеріального Всесвіту, до якого завжди існував інший, що називається ПОЧАТКОМ – він є і по сьогоднішній день. Ось на цьому початку і був створений Всесвіт з часом, названим в книзі СВІТЛОМ. Насправді – це енергія, яку: "де б ти не штовхнув, вона опиняється в будь – якому місці Всесвіту".

Найменша в світі істота впливає на долю Всесвіту не менше, ніж найбільша.

Дах фортеці мальтійського ордену на Родосі несподівано став місцем жвавої філософської лекції. Таємниці всесвіту вливалися в голови слухачів, як солодкий нектар, що звільняв від болю. Альприм був у замішанні. Він трясся від хвилювання, і присутні спостерігали за ним з деяким побоюванням.

– Це означає, що смерть – звільнення душі? – Раптом запитав він, ходячи по даху з одного боку в інший.

– Смерть – є розрив між духом і плоттю, або простіше – між душею і тілом. Після смерті плоті, душа людини переходить у світ вічності.

І тільки віра в безсмертя дає повноцінну відповідь на питання: навіщо я живу?

Альприм зупинився біля краю даху і поглянув вниз.

– Я зрозумів. Мені плювати, що буде з тілом.

Ніхто не встиг зміркувати, що сталося. Ганна видала гучний крик і прикрила руками очі. Всі застигли від шоку. Цар, рушив швидко вперед, але не встиг. Божевільний стрибнув вниз і розбився на смерть.

Ганна підійшла до Царя і притиснулася до нього. Цей день показав їй вже другу смерть, але ж він тільки почався. Кожен із загиблих, сьогодні шукав своє звільнення. Один від провини перед батьками, другий від свого ж розуму, але і той і інший знайшли свій спокій в одному і тому ж – в смерті.

– Все закінчилося. – Шепнув він її на вухо.

– Для них так, але не для нас.

Він відчував, як вона тремтить. Це було тремтіння не від холоду, а від шоку.

– Вони знайшли свої відповіді.

Поліції ставало все більше. Навколо фортеці стояли десятки автомобілів і сотні співробітників поліції. Всі чекали сигналу до штурму.

– Що робитимемо? – Підійшовши до Царя, запитав Лео Евран.

– Нічого. Все що ми могли – вже зробили.

– Ми не можемо дозволити поліції схопити нас всіх на цьому даху. Особи членів Братства не мають бути розкриті.

Цар посміхнувся:

– Тоді не розкривайте їх.

Серед поліцейських машин з'явилися сотні людей. По їх зовнішньому вигляду було видно, що це колишні ув'язнені. Вони проігнорували поліцейську заборону і попрямували до фортеці. Немов орда, вони пробивалися крізь вартових порядку і заповнювали всю площу. Лео Евран подивився на Царя і зрозумів, що означала його посмішка. Це було прикриття, для їх відступу. Він про все потурбувався. Члени Братства попрямували до сходів, за ними йшов Стефан і Ганна. Ніколас збирався піти за нею, але Лангре затримав його за рукав.

– Ніколас Романов загинув три з половиною роки тому в Росії. – Заговорив швидко комісар. – Хто ти?

Цар зупинився.

– Я той, хто звільнений від народження і смерті.

– Нам відомо, що ти з Тибету. – Продовжував квапливо Лангре. – Ти зустрівся в лікарні з вмираючим хлопцем. Думаю, що він розповів тобі свою історію – про аварію батьків. Я бачив його фотографії, і хочу тобі сказати, що ви дуже схожі. Ти зробив татуювання, як у нього, окрім одного – ієрогліфів на спині, в Ніколаса такого не було. Мені довелося підключити самих кращих лінгвістів. Вони сказали, що це мова – Ватанаан, якій більше двох тисяч років, але і вони його не розгадали.

Потім ти знайшов винних у аварії 15 літньої давності, як ти на них сказав – "тварюк". Ти вкрав його особистість, і зробив це ідеально, але в Ніколаса була епілепсія, про яку ти не знав. Ти став Ловцем Снів і найпопулярнішим блогером у світі. А у в'язниці ти отримав прізвисько "Цар" і заручився підтримкою найголовнішого злодія у законі. Все так?

– Так. Це правда. – Відповів Цар. – Молодий хлопець помер в лікарні. Він розповів мені свою історію. І я знайшов 13 "тварюк", які 15 років жили безкарно. – Він зробив паузу, прислухаючись до шуму натовпу, після чого заговорив знову. – В лікарні я знаходився більше місяця. Важко говорити про Ніколаса в минулому часі через 3,5 роки після його смерті, але рани його були несумісні з життям. Він два тижні був на морфії. Його діагноз був смертним вироком, що зломило б дух кожного, але не його. Ніколас, був спокійний і впевнений, що все буде добре.

Він не вірив, що смерть чергує біля його порогу з косою напоготів. Ці два тижні він був моїм кращим другом.

– Та все ж, то ти такий? Насправді! – Наполегливо повторив своє питання комісар.

– Дружи зі мною, бо війну ти не осилиш. Я один з Братства Дев'яти Невідомих. Я Цар.

Ця відповідь ніяк не задовольнила Лангре, і ця розмова дала зрозуміти, що він весь час рухався в правильному напрямку. Цар більше не сказав ні слова. Він пішов швидким кроком до сходів, залишивши Лангре одного на даху зі своїми думками.

На дах відчинилися двері, і почали заходити люди. Першим повернувся Стажер. Він не міг залишити Лангре одного і тому повернувся. Сотні чоловіків і жінок заповнювали дах фортеці. Ніхто не розумів, що відбувається, але людей було так багато, що вони втратили з поля зору і Царя, і Ганну, і всіх членів Братства. Над ними кружляв гелікоптер, який передавав інформацію про те, що відбувається в поліцейський штаб.

– Ціль впізнати не вдалося. – Прозвучало в рації головного поліцейського. – Вони сховалися в натовпі невідомих.

Зовсім скоро по новинах передали про те, що сталося. Кожен телевізійний канал, кожна газета або радіо прагнули, якнайшвидше поділитися свіжою новиною. "Теракт на даху замку Мальтійського Ордену" – кричав заголовок одного з блогів. "Величезне стовпотворіння поряд із старовинною фортецею" – говорив ведучий новин. Вся увага міста була прикована до цієї події.

– На дах Мальтійського замку піднялися сотні людей, і поліція не змогла розпізнати серед них розшукуваних – звучав голос ведучого із динаміка старого мерседеса – дванадцять підозрюваних, зникли в невідомому напрямку, залишивши на даху двох співробітників французької поліції, які були заручниками в руках бандитів.

Поліція не змогла перешкодити втечі і зайнялася тілами двох вбитих у стін фортеці Мальтійського Ордену.

Цар повернув ручку радіо, і голос чоловіка стих. Додавши газу, він перемкнувся на іншу радіостанцію, і в салоні автомобіля заграла музика. Він поглянув на Ганну, тепер вона завжди буде поруч.

Глава 12

Після подій на Родосі пройшло близько трьох днів. Останні збори членів Братства були не зовсім вдалими. Смерть Казбека і сера Альприма, сотні людей, які допомогли сховатися Цареві і іншим членам Братства зараз здавалися дивним сном. Наступного дня, кожен з них отримав повідомлення:

Франція. Будинок Еврана. Полудень. Через три дні.

Цар теж отримав таке повідомлення, і вже знав, що потрібно робити. Він, був майстром перевтілення, і залишитися непоміченим або зникнути, для нього було легко. Кожен член Братства був ще однією таємницею, яку вони присягнулися зберігати. Після довгого часу, проведеного в полоні, їм потрібно було ретельніше ховатися. Розчинившись у натовпі, вони розчинилися по – справжньому. Навіть Глава Братства не знав, де вони можуть бути, знав тільки спосіб, як з ними зв'язатися. Дев'ять невідомих добиралися до місця з різних куточків світу.

В якомусь сенсі вони були безликими, і в той же час могли бути, ким завгодно. Цар вів свій мерседес по автобану в Париж. Він не став міняти машину, вирішивши, що ніхто не повірить у таку зухвалість, і шукатимуть будь-яку машину крім цієї. Через відкрите вікно, потік повітря розвивав його волосся. Від яскравого сяючого сонця, його захищали темні окуляри. Все та ж біла сорочка зараз прикривала його татуювання. Він їхав майже з максимальною швидкістю, машина ревла, як дикий звір.

До місця зустрічі залишалося півгодини їзди, але Цар гнав так, що був на місці вже через десять хвилин.

Заміський будинок розташовувався на приватній території, далеко від міста в одному із заповідників. Ці землі часто викупляли багачі, щоб піти чимдалі від міської метушні і бути ближче до чистоти невинної природи. Навіть дорога тут була земляна, а не вистлана асфальтом. Кілька покажчиків, розташованих на головній дорозі, показували на з'їзд, по якому можна було дістатися до місця. Ганна спокійно спостерігала за тим, як Цар керує автомобілем, здійснюючи, іноді навіть божевільні маневри.

Її погляд вабила природа і те, як швидко вона міняє свій вигляд: поля, потім пагорби, а тепер ліси.

Цар повернув вліво і машину почало гойдати по вибоїстій дорозі. Ганну почало трясти і злегка вколисувати. Цар зменшив швидкість і трясіння припинилося.

– Звідки ти знаєш дорогу?

– Мені прислали координати. – З посмішкою відповів Цар.

– Коли ти тільки все встигаєш? – Ганна теж посміхнулася у відповідь.

Проїхавши близько кілометра, машина зупинилася біля самотнього будинку, захищеного огорожею заввишки метра в чотири. Кругом був ліс із буку, модрини і сосен. Ганна була в захваті від цього місця, як тільки машина зупинилася, одразу вийшла.

Цар відкрив багажник, дістав сумки і попрямував до воріт. Як тільки він потрапив в поле зору камер спостереження, ворота відкрилися, і вони ввійшли в середину. Територія маєтку була безлюдною і неймовірно тихою. Здавалося, що навіть птахи тут замовкають. Вони пройшли по стежці, що вела до головного входу. З боків росли густі кущі, які заповнювали простір до самої огорожі.

Зупинившись біля ганку, Цар поставив сумки на землю і розстебнув одну з них. В середині лежали книги Братства. Переконавшись, що все на місці він випрямився. Він відразу ж помітив здивовані очі Ганни. Їй не треба було говорити, він відразу зрозумів, про що вона хоче запитати. Всім своїм виразом обличчя вона транслювала питання: "Де ти їх взяв"?

Цар посміхнувся:

– Не дивуйся ти так. Це не магія. Вони вже давно з нами. Пам'ятаєш нашу поїздку до Риму.

– Так. – Боязко кивнула Ганна, слухаючи голос Царя.

– Так от… Будівля Мальтійського Ордену, де нас викрали.

– Цього я ніколи не забуду. Це було жахливо.

– Але перед цим, я поспілкувався з однією людиною. Поряд стояв фургон. Одна з небагатьох машин з номерами ордену. Вона часто виконує державні отримання і часто їздить по Європі, виконуючи роль кур'єра.

– Я пригадую. – Задумливо вимовила дівчина, відтворюючи картину тих днів. – Але ти поговорив з ним зовсім не довго. Я подумала, ти дізнаєшся адресу, і коли ти так швидко повернувся, я вирішила, що ми прийшли правильно.

– Найбільші справи творяться під носом у простих людей. – Розсміявся Цар. – Я показав перстень водієві автомобіля, і він одразу впізнав його. В той момент я все зрозумів. Краще місце для зберігання таємної бібліотеки – це транспорт. Він завжди міняє своє місце розташування і дізнатися, де він знаходитися складно, а навіть якщо і дізнався, то в кожну хвилину, його координати можна змінити. Водій пообіцяв, що передасть посилку, і я дав йому адресу Першого. Пізніше зв'язався з ним і попросив захопити їх з собою на Родос, а звідти вони потрапили до мене у багажник.

Ганна була одночасно вражена і шокована. Весь цей час книги були поряд з ними, і ніхто не здогадався просто їх обшукати.

– Хочеш щось сховати… – Посміхаючись, сказала Ганна.

– Так … поклади на видне місце. – Закінчив відомий вираз Цар, оглянувши будинок.

Він постукав у двері, і ті відразу відчинилися. Здавалося, що будинок був живий і сам знав, кому і коли відкривати двері. По той бік порогу був темний коридор, який вів у суцільний морок. Цар сміливо ступив у в'язку темряву. Біля далекої стіни спалахнуло світло. Цар йшов далі, не зупиняючись, не звертаючи ніякої уваги на те, що було навкруги. Його не цікавили ні меблі, ні колір шпалер, ні висота стелі. Хоча зовні будинок виглядав цілком багато, і інтер'єр кімнат повинен був відповідати.

– Тепер я ще більше себе почуваю залученою до таємної організації. – Сказала Ганна, йдучи по тьмяно освітленому коридору. – Раніше мені здавалося це вигадками, але зараз я розумію, скільки існує людська цивілізація, стільки існують на землі і таємні товариства. Масони, тамплієри, розенкрейцери. Про них мало відомо, аж надто добре вони приховують свої таємниці. Може вони спеціально робили так, щоб вся їх діяльність, здавалася вигадками і чутками.