Епоха слави і надії

– Ніяк! – Спокійно відповів Стефан. – Ким би він не був, зараз він Ніколас Романов. Така людина навряд чи до цього користувалася своєю особою, можливо, теж жив під краденим ім'ям.

– Особу може він і вкрав, але його тіло – все ще його. – Сказав Лангре і теж повернув свій екран Стефану. – Ніколас Романов півроку тому потрапив до в'язниці – там перевірили відбитки його пальців – Вони відрізняються від тих, які взяли в Росії.

– Питання все ще залишається відкритим. Хто ховається за ім'ям Ніколас Романов?

– Зробимо перерву. – Запропонував Лангре і кинув у смітник порожній стаканчик з – під кави.

Відкривши вікно, він провітрив кімнату від тютюнового диму і повернувся за комп'ютер. Стефан вже активно шукав рішення наступного пункту головоломки. Не минуло і півгодини, як знайшлася потрібна стаття.

– Відбитки пальців у кожної людини унікальні, тому вони є одним з найбільш ефективних засобів ідентифікації. Недавнє дослідження показало, що відбитки пальців також показують походження людини.

– По відбитках пальців можна встановити національну належність і простежити зв'язок з предками? – Уточнив Лангре в усміхненого, як дитина, Стажера.

– Так, причому досить точно. Розробляються все нові методи, що дозволяють визначити його зовнішність, колір шкіри, пол, зріст, вагу і інші ознаки. За допомогою таких технологій, криміналісти зможуть скласти фоторобот людини, тільки по відбитку пальця.

– Про те, що відбитки пальців у будь – якої людини індивідуальні, відомо всім, але про такі методи я чую вперше.

– Так, технології летять вперед, і ми багато чого ще не знаємо. Те, що ще вчора здавалося фантастикою, завтра вже може бути реальністю. Тут написано, що таке дослідження виявляє великий інтерес для антропологів, зокрема тих, що вивчають глобальні структури популяцій.

– Ааааа, – тямущо протягнув комісар – тоді гаразд. Ми всі пішли від мавп, а людям все ще потрібні докази.

– Мені здається, тут трохи про інше пишуть. Вивченням відбитків пальців займаються судові експерти і антропологи, використовуючи різні методики і не об'єднуючи свої виведення. В полі зору антропології знаходяться малюнки папілярного візерунка, так звані "деталі першого рівня", тоді, як криміналістика зосереджується на деталях другого і третього рівнів: закінченнях папілярних ліній, їх розгалуженнях і перетинах.

– Тобто, можна просто прислати їм відбиток, і вони тобі розкажуть хто ти такий?

– Нині можна зробити аналіз ДНК на етнічне походження, уточнити свою національність і знайти корені свого родоводу. Проте, тест на етнічне походження не дає відповіді, якої національності є людина. Адже національність – це поняття, швидше за все, політичне, ніж генетичне. Генетика може тільки вказати звідки коріння людини, в якому географічному районі мешкали його предки, до якої раси і етнічної групи належить досліджувана особа.

– Немає поганих націй – є погані люди. – Пробурмотів Лангре. – Так, що ти пропонуєш? Відправити їм відбиток Ніколаса, точніше цього невідомого і чекати, коли вони скажуть нам, що він араб або татар?

– Я вже зробив запит! – Із задоволеним обличчям заявив Стефан. – Оскільки моя заява була зроблена з урядової адреси – вона розглядалася поза чергою і вже скоро має бути відповідь. О, а ось і вона! – ще більше зрадів Стажер, побачивши повідомлення на екрані комп'ютера. – Оооо! – обличчя Стефана показало здивування.

– Що там? – Запитав Лангре, вставши з-за свого столу і підійшовши до Стефана.

– Наш невідомий родом з Тибету! – Сказав Стефан і подивився на свого напарника, який особисто перечитував повідомлення від дослідницького центру.

– Тибет. – Повторив Лангре.

– Тибет – саме незаселене місце на Землі. Вчені дійшли висновку, що деякі куточки планети, зважаючи на екстремальні кліматичні умови і важку доступність можна назвати "незайманими", а саме незаселене місце на Землі – це гори Тибету. Мені дедалі більше цікавий цей невідомий, під ім'ям Ніколас Романов.

– Мені теж! Не здивуюся, якщо ще трохи, і ми знайдемо докази, що він з іншої планети або з Підземного Світу. Чому з ним пов'язано стільки питань і ніяких відповідей? Як можливо в двадцять першому столітті так приховати свою особистість?

– Можна, якщо він приховував її завжди! Довгий час Тибет був закритою країною, і потрапити туди було майже неможливо. Лише кілька років тому, ця територия відкрилася для відвідування. В Тибеті знаходиться більше 2 тис. храмів і Монастирів – унікальна скарбниця культури і традицій Сходу. Ці землі були поза цивілізацією, і кожен вихідець звідти, міг вигадати собі будь-яку особистість, і можливості щось перевірити ще раз у нас немає, тому що на Тибеті все обривається.

Лангре знову запалив.

– Я теж дещо накопав на цей автомобіль!

– Він теж з Тибету? – Засміявся Стефан, але Лангре не звернув на його жарт уваги.

– Ні. В подібних ситуаціях єдиною зачіпкою зазвичай стає мальований портрет або фоторобот викрадача. Але навіть, якщо він у нас і був, то при типовій зовнішності, знайти людину у великому місті по такому опису майже неможливо.

– Хмм. – Замислився Стажер. – А що ж тоді?

– Недалеко від місця, де викрали Ніколаса і Ганну, виявилися три відеокамери. В об'єктив однієї з них потрапив позашляховик, на якому сховалися викрадачі. Проте автомобіль рухався так, що розпізнати його номери виявилося неможливо. Але мені вдалося, розпізнати логотип фірми "Loza". Я пошукав і вийшов на людину на ім'я Казбек.

– В нас вийшов дуже продуктивний день!

– Так. – Не міг, не погодитися Лангре. – Тепер ми знаємо, що в Ніколаса, який після в'язниці став "Царем", – тибетські корені, і що його викрав Казбек "Лоза".

Стефан закрив свій ноутбук і сховав його в рюкзак.

– Які наші наступні дії?

– В Монако знаходиться його маєток. Можливо, він там тримає викрадених членів Братства. Нам потрібно це перевірити.

Глава 7

Ніколас і Ганна, у супроводі двох охоронців, підпливали до берега. Один з хлопців Казбека налягав на весла. Шум моря ставав сильніше. Хвилі розбивалися об землю, а пляжні чайки своїм гулом заповнювали весь дикий пляж. Човен плив досить спритно, весляр був явно професіоналом, і його статура це підтверджувала. Суша вже була виразно видна. Зарості кущів і високі дерева, закривали вид на море з боку дороги, а світлий пісок був невинно чистий, тому, що це місце було далеко від людей. Ніколас розглядав берег.

– Як тебе звуть? – Запитав Ніколас весляра.

Той, не піднімаючи голови, пробурмотів своє прізвисько:

– Ракша.

– Я Ніколас Романов. Будемо знайомі. – Сказав Цар і, витягнувши свій телефон почав друкувати смс своєму другу: "Ракша".

Поки він був зайнятий своїм телефоном, човен зупинився. Берег був прямо перед ними. Поки Ракша витягав весла, другий охоронець подав руку вагітній Ганні. Після неї вийшов Ніколас, а слідом його новий знайомий. Всі попрямували до автомобіля, що стояв на узбіччі. Ганна звернула увагу, що в них під піджаками кобура, вони були озброєні.

– Що ви відчуваєте, стріляючи в людей? – Не боячись, запитала Ганна.

– Віддачу. – Засміялися вони обоє.

В цей момент Ніколас отримав відповідь на повідомлення і прочитав її вголос:

– Твій молодший брат, – звернувся до Ракші, – перебуває в Російській в'язниці, за те, що побудував "фальшивий" кордон, і за гроші перевозив нелегалів. А перейшовши цей кордон, їх заарештовували прикордонники.

– Де ти це взяв? – Спитав його Ракша.

– Є зв'язки! – Відповів Ніколас.

Брат Ракші і справді відбував термін у Російській в'язниці за шахрайство. Незвичайну спробу шахрайства зафіксували російські прикордонники біля кордону з Фінляндією: громадянин однієї з країн СНД намагався переконати чотирьох уродженців Південної Азії, що перевів їх через кордон Росії і ЄС. Іноземці запропонували винагороду, більш ніж в 10 тис.євро. При цьому хлопець не планував виконувати зобов'язання. Він сам виготовив і встановив у лісі бутафорські прикордонні стовпи, до яких і повів мігрантів.

Спочатку, він вів їх по дорогах загального користування, потім по путівцях, а потім, навколо одного з озер Виборзького району. І лише потім, мігранти прийшли в ліс до місця призначення – "російсько – фінського кордону". Як відмічають російські прикордонники, суд визнав приїжджих з Азії винними в порушенні режиму перебування в РФ.Їм всім призначені адміністративні штрафи, з примусовим видворенням з країни, а братові Ракші дали реальний термін по статті "шахрайство".

Після слів Ніколаса, посмішки з обличчь охоронців пропали так само, як і з'явилися. Вони до кінця не розуміли, яких в'язнів охороняли і тому зайві проблеми їм були не потрібні. Зараз він їх полонений, а завтра може навпаки.

– Найбільша помилка моїх ворогів – ворожнеча зі мною. – Голос Царя прозвучав дуже суворо і владно. – А тепер відвезіть нас в аеропорт.

Охоронці переглянулися і з ще серйознішими обличчями сіли в автомобіль. Ніколас і Ганна розмістилися на задньому сидінні, машина одразу рушила.

– Тактика переможця – переконати ворога в тому, що він робить все правильно. – Шепнув Ніколас на вухо своєї коханої, а та у відповідь мило заусміхалася і взяла його за руку. – Скоро все буде по – іншому. Я обіцяю.

Вона вірила йому. Все, що він їй говорив – збувалося і цього разу теж обов'язково здійснеться. Машина пролетіла по трасі і заїхала на територію аеропорту. Пасажири вийшли, після чого чорний позашляховик поїхав у тому ж напрямку, звідки прибув.

Ніколас провів Ганну до одного з приватних ангарів, де їх вже чекав "Перший". Він був найголовнішим "злодієм у законі" і кращим другом Царя. Його літак вже виїжджав на злітну смугу і готувався до вильоту.

– Ми його називаємо "Перший". – Почав пояснювати Ніколас Ганні, показуючи на чоловіка.

Це був дуже дорослий чоловік, про що говорили його зморшки і очі, він був практично лисий. Його високий зріст і щільна статура дуже гармонійно поєднувалися і викликали враження дуже сильної людини. З – під сорочки виднілися татуювання, які швидше за все, покривали велику частину його тіла. Людина на якого дивилася Ганна був Першим і це відчувалося. Його зовнішній вигляд говорив сам за себе.

– З таким статусом, або бути першим, або взагалі ніяким. – Боязко сказала дівчина.

– Тому що другий – це перший серед невдах. Я впевнений, що ти розумієш, друге місце безглузде.

Ганна зупинилася, і з тугою подивилася на свого чоловіка:

– В тебе була "Банда", а тепер бандити.

Ніколас прекрасно розумів її обурення, але був впевнений в своїх бандитах так само, як і у своїй "Банді" до цього.

– Нікого не бійся, вони такі ж люди, як і ти. До того ж це мої люди, а в людях я розбираюся.

Ніколас йшов поруч, не відпускаючи її руки.

– Пробач, що тобі доводитися зараз брати участь в усьому "цьому".

– Я прийняла тебе, разом з ось "цим" усім.

– Дякую. Мені було важливо це почути від тебе.

Ганна знову подивилася в його очі і серйозно запитала:

– Як ти дивишся на те, щоб кинути все прямо зараз і втекти?

– Страх – це почуття, а в мене такого почуття немає. – Відповів Цар після невеликої паузи і зупинився перед Першим.

Навкруги шуміли літаки, одні йшли на посадку, інші злітали в небо. Великий відкритий простір здавався нескінченним. Літак Першого був повністю готовий до зльоту і чекав лише пасажирів.

– Я завжди горою за тебе, навіть, якщо ти будеш не правий. – Привітав Перший Ніколаса і привітно обійняв його.

– І я за тебе! – Відповів Цар, міцно стискаючи свого друга в обіймах.

Виявившись так близько до нього, Ганна випробувала захоплення. Його рухи, міміка, голос, все випромінювало силу і впевненість. Дивлячись на цю людину, вона відчувала, що стоїть перед нащадком великих правителів. В особі Першого, вона побачила цілу касту.

– Спочатку прикрий свого брата. Потім розбирайся правий він або ні. – Сказав Перший, випустивши Ніколаса з обіймів. – Але я не терплю тих, хто сумніваються в мені.

– А є ті, хто сумніваються? – Запитав Ніколас і засміявся.

– Ні! – Розсміявся у відповідь Перший.

– Не шкодуєш, мій друг, що 20 років втратив за гратами?

– Ні. Щось втратив, а щось знайшов. В цьому житті найголовніше себе не втратити.

– Себе спочатку потрібно знайти.

– Радий, що ви тут. Поговоримо в дорозі, все вже готово. Прошу на борт. Нам летіти пару годин. – Сказав Перший, зайнявши своє місце. – Якщо ви голодні, я накажу принести обід. І взагалі, що тільки треба, одне слово, і я все влаштую.

– Дякую, мій дорогий. – Відповів Цар і почув, як турбіни літака загуділи, і повітряне судно почало свій шлях по злітній смузі.

Літак рухався по повітрю майже безшумно. Перевага приватних рейсів у тому, що час відправлення і посадки, в руках власника літака, і маршрут він вибирає собі сам. Ганна відстебнула ремінь і пересіла ближче до Першого, той мило посміхнувся і відклав свої справи убік.

– Ніколас багато про вас розповідав. – Почала бесіду Ганна.

– Люблю, коли гарним жінкам про мене розповідають. – Відповів Перший, і подивився через спину на Ніколаса, що сидів позаду, і посміхався.

– А, як ви з ним познайомилися?

– Ніколас розповів вам так багато, але не про це? – Здивувався Перший.

– Скажімо так, він розповідав цю історію по – своєму.

Тепер вже Ганна подивилася на Ніколаса, той все ще продовжував посміхатися.

– Коли Ніколас потрапив до в'язниці, він зміг звернути увагу і вичислити поліцейських під прикриттям, які сиділи з нами і спілкувалися жестами на мові глухонімих. Він побачив, що вони використовують також жести військових. Ніколас зробив те, що не міг зробити до нього Васо. Це була велика справа для мене, і я відразу відмітив цього хлопця і налагодив з ним контакт. Я дуже ціную людей з головою на плечах, а Цар саме такий.

– Виходить ви з ним більше партнери, ніж друзі?

Перший замислився на хвилину і потім дав відповідь:

– Кращий партнер – це вірний друг! Я не бачу надійності в людях, яких цікавить тільки справа. Справи пропали, і людина теж пропала. Заводити треба друзів, а потім вже вони стануть вашими надійними партнерами не лише в роботі, а і по життю.

Тут вже Ніколас підсів до них і теж вирішив прийняти участь в розмові.

– В древні часи, союзи між країнами намагалися скріпити узами спорідненості. Простих ділових стосунків було недостатньо. Якщо подивитися трохи уважніше, то зверніть увагу, що в ті часи поняття чесності та вірності були куди значущі. Все це було необхідно для того, щоб стосунки між людьми міцніли. Слово чоловіка варто стільки, скільки варто його життя.

– Тільки не кажи мені, що ти збираєшся одружитися з ним. – Пожартувала Ганна, і вони обоє залилися гучним сміхом.

– Твоя жінка – це щось! – Крізь сміх, заявив Перший. – Бережи її як зіницю ока, вона твій найбільший скарб.

– Ти – як завжди прав! – Відповів Цар на слова Першого, і той поплескав його по плечі.

Політ тривав ще півтори години. Ганна все ж вирішила перекусити і попросила принести щось. Перший тут же кликнув стюардесу, і та миттю принесла кілька блюд на вибір. Ніколас і Перший дивилися на хмари у вікні ілюмінатора.

– Що ти знаєш про цей острів? – Запитав Перший, не відриваючи погляду від синього неба.

– Родос- четвертий за величиною острів в Греції. Його ще часто називають "перлиною Середземномор'я", оскільки він багатий природними красотами, історичними і археологічними пам'ятниками і, звичайно, цікавою історією. В більшості своїй піщаними пляжами, відкритими бухтами і мисами, – такими, як Зонари, Лардос або Фокас.

– Ну, це все географія, а що цікавого ти знаєш про Родос?

– Як і будь-яка частина Греції, він має багато міфів і легенд. Наприклад, за легендою був створений богом Сонця Геліосом, що вважався покровителем островитян. За переказами, під час розділу світу, Геліос був відсутній на Олімпі, виконуючи щоденні обов'язки по об'їзду небосхилу на золотій колісниці, і залишився без володінь. Засмучений Зевс-громовержець вирішив наново все поділити, але бог Сонця не захотів, ні з ким сваритися і створив сам свій шматочок суші. Він опустив руки в морську безодню і підняв із дна жменю грунту.

Ця земля перетворилася на острів, названий на ім'я його улюбленої німфи Родос.

– Ха! – Зрадів Перший. – Це вже куди цікавіше.

– Химерні міфи і легенди, надають цьому райському куточку ще більшу чарівність, і навіть викликають іноді містичне здивування.

– З великої висоти ця місцевість дійсно нагадує велетенську жменю. – Повідомив Перший, вдивляючись в острів. – А що ти чув про таке чудо світу, як Колос Родоський, a? Це ж велетенська статуя цього бога, що створив острів.

– Колос Родоський одне з семи чудес стародавнього світу, що не витримало руйнівного землетрусу. – Почав розповідати Цар, як би цитуючи підручник історії. Ніколас був відмінним лектором і оратором. Його начитаність і гострий розум, були одними з найважливіших зброй , яким він не один раз користувався. – Образливо, коли такі речі руйнуються. Через сотні років ми втратимо і інші дари минулого, але це факт і його треба прийняти.

– Я б хотів його побачити на власні очі.

– Воістину велика споруда! Тільки подумай, статуя заввишки людського зросту в двадцять разів, це близько 36 метрів. Це, як статуя Христа-визволителя в Ріо. Скульптор працював над статуєю дванадцять років.

– Вміли ж люди працювати на той час. – Пробурчав Перший. – Зараз всі хочуть раніше з роботи піти, завдання трохи легше виконати.

– Технологічний прогрес заохочує людську лінь.

– Ті хлопці точно не були ледарями. Сліпити людську фігуру і поставити його на білий мармуровий постамент голими руками. Як це можливо?

Ніколас засміявся.

– Для того часу така будова була просто немислимою. Тоді не було таких технологій будівництва і складно уявити, як йому вдалося побудувати таке чудо світу. Впевнений, що в них був хороший скульптор.

– Тут ти правий, головне, щоб був результат, а як людина цього досягла вже не так важливо. Якщо він зумів побудувати тридцятиметрового мужика, то я його поважаю, але все ж шкода, що його творіння зникло.

– Гігант простояв всього шістдесят років. Потім від потужного землетрусу в нього підломилися коліна, і він був повержений на землю. Думаю, будь-яка будова цього не витримала б. Навіть зараз, ми втрачаємо пам'ятники архітектури через вплив природи.

– До нас не дійшло жодного детального опису цієї статуї, тому, як саме виглядав Колос Родоський залишається тільки здогадуватися. – З деяким смутком, вимовив Перший. – Бажання реконструювати Колоса у вигляді світлотехнічної інсталяції, або як культурно-розважальний центр давно розбурхує уми любителів старовини. Зупиняє тільки чимала вартість цих проектів, що досягає сотні мільйонів доларів.

– Просто замислися про те, що ти дивишся на той же місяць, на який дивилися колись Цезар, Клеопатра і Ісус. Є речі, які старше нас на мільярди років, і вони все ще доступні нашому погляду.

Перший продовжував розглядати острів з літака. Цар теж поглядав через його плече в ілюмінатор. В поле їхньої видимості потрапила фортеця, і Ніколас одразу сказав, що це за будова.

– В 1309 році острів опанували лицарі-госпітальєри, побудували тут свою головну цитадель – фортецю Родоса. Це одна з причин, чому він був так зацікавлений нею, і знав про неї багато фактів. – Після втрати хрестоносцями Святої землі, сюди була перенесена резиденція великого магістра Ордену. В кінці XV століття фортеця Родоса була найсучаснішою і неприступнішою з християнських фортець. Зараз же це просто музей і пам'ятник Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

– Іноді мені здається, що ти вже прожив тисячу років. – Сказав йому Перший. – Як стільки знань, містяться у твоїй голові?

– Я сам іноді дивуюся. – Не приховуючи посмішки, відповів Цар і продовжив дивитися на фортецю.

Ганна була задоволена обідом. Вона сиділа за столом осторонь і допивала гранатовий сік, поглядаючи на види за вікном. До неї підійшов Перший і передав свій телефон.

– Це тебе. Він говорить, що твій друг. Не знаю, звідки в нього мій номер, але мабуть хлопець тямущий. – Сказав Перший і поклав перед нею телефон, після чого повернувся на своє місце.

Це був перший дзвінок з моменту викрадення, і вона трохи боялася брати трубку, але взявши себе в руки, все ж вирішила відповісти.

– Алло? – Запитала дівчина, приклавши телефон до вуха.

– Справжній Ніколас загинув три роки тому в лікарні. – Говорив голос Лангре. – Я вислав тобі кілька фото тіла в татуюваннях з моргу.

– Цього не може бути. Я в це не вірю.

– Моя справа сказати правду, а не примушувати вірити в неї. – Продовжував говорити комісар. – Не варто говорити "ця людина ніколи ні…". Сумнівайся в кожному. В справжнього Ніколаса була епілепсія.

– Зараз ви можете, говорити все що завгодно. – Не вірила Ганна і продовжувала сумніватися.

– Ми часто шкодуємо, що промовчали, знаючи, що сказати. Епілепсія – це захворювання мозку, напади можуть виникати в будь-який час доби. Ти бачила хоч раз напад у Ніколаса?

Дівчина мовчала.

– Так, звичайно, бувають випадки, коли напади в людей трапляються тільки уві сні. Виділяють навіть окремий варіант – епілепсія сну. Цей тип епілепсії буває досить складно діагностувати, оскільки часто немає свідків цих нападів.

Ганна уважно подивилася на Ніколаса і, не відриваючи очей, згадувала кожну їх ніч разом. Тепер вона вже не могла бути така впевнена, що перед нею насправді не інша людина.

– Будь обережна! Я дізнаюся, хто поряд з тобою! – Закінчив свою розмову Лангре і повісив трубку.

Іншу частину шляху вони провели в тиші. Острів Родос привітно прийняв літак Першого, і вони приземлилися на приватній смузі аеродрому. Вийшовши на вулицю, Ніколас глибоко вдихнув свіже повітря Греції. Ганна спустилася слідом. Вона зовсім не змінилася після розмови з Лангре. Вона так само мило посміхалася і розглядала свого чоловіка.

– Ваш багаж теж успішно долетів. – Сказав Перший і витягнув сумки.

– Це дуже добре. – Відповів Ніколас і, взявши дві великі сумки, поніс їх до припаркованої машини. Старенький мерседес вже чекав своїх пасажирів.

– А, якщо в нас не вистачить сил перемогти, нехай мужність не дасть нам здатися. – Перший проводжав Ніколаса і Ганну та зупинився біля їх машини.

Ганна вже сиділа на пасажирському сидінні. Перший злегка нахилився і сказав їй у відкрите вікно:

– Хоробрих вам синів і скромних доньок.

Дівчина злегка почервоніла від зніяковіння і розпливлася в посмішці.

– Я була рада знайомству з вами! Дякую вам за все.

– Взаємно! – Відповів Перший, і обійшовши машину по колу, зупинився поряд з Ніколасом.

– Якщо боїшся щось втратити, втрать і більше не бійся. – Сказав йому Перший і обійняв свого друга.

– Не всяка втрата – втрата. – Відповів йому Цар. – Частенько – звільнення.

Глава 8

Лангре і Стефан нарешті прибули в місце призначення. Крихітна монархія біля кордонів Франції площею всього 2 кв. км, була центром тяжіння багатих і знаменитих, так само як і тих, хто прагнув такими стати або хоч би ненадовго прикинутися. Незважаючи на скромні розміри держави Монако, на його території є маса цікавих пам'яток, які розповідають про культуру і історичне минуле країни, такі як: Кафедральний собор, Князівський палац і казино Монте-Карло.

Розкіш і багатство – це слова синоніми для Монако. Якщо ви мрієте поніжитися на фешенебельних пляжах Лігурійського моря, видивляючись в натовпі олігархів, політиків і знаменитостей, то Монако саме відповідне для цього місце. Бізнесменів зі всього світу князівство притягує не лише стилем життя, але і особливою системою оподаткування. По суті, тут немає податку на прибуток, діючі тарифи настільки низькі, що Монако вважається "податковою гаванню".

Це місце ні крапельки не соромиться показувати всі свої принади на показ, і кожен, хто відвідував цю країну, міг у цьому переконатися.

Лангре зі Стефаном йшли до своєї мети по головній вулиці міста.

– Коли б не наше завдання! – Почав Стажер. – Я б вже розтинав ці вулиці на ефектному кабріолеті, уявляючи себе князем Реньє.

– Ага. – Підтримав його напарник. – Жив би в одному з шикарних готелів і щоранку снідав в місцевому ресторані, сподіваючись, що постояльці приймуть за свого.

– Ну а ви, що б робили?

– Моя дружина завжди заслуговувала більшого, ніж я їй давав. Я б із задоволенням привіз її сюди на відпочинок. Нам з нею давно пора розвіятися.

– Колись так і буде! – Заусміхався Стефан. – Ще все життя попереду.

Лангре подивився на радісного Стажера і його суворий погляд ліг на хлопця, як валун.

– Або позаду! – Прозвучав голос комісара. – Викликай таксі, це місто явно не для нас, тому тут не затримуватимемося.

Стефан виконав наказ Лангре, викликав машину.

Жовте таксі їхало за місто до найелітнішого району Монте-Карло. Повз пролітали шикарні архітектурні споруди і дорогі ресторани. Вулиці виблискували чистотою і розкішшю. Стажер, відкрив свій ноутбук і почав шукати інформацію про Казбека. На екрані було багато різних статей з інтернету, відеороликів і фото, що рекламують його компанію або його самого.