Епоха слави і надії

Звикнувши до яскравого світла, друзі помітили ще одну групу, таких саме учасників дії, на протилежній стороні арени. Там ціла багатодітна сім'я, близько десятка слуг і служниць, супроводжували величезного чорношкірого воїна. Всі були одягнені з кричущою розкішшю, що викликало кепкування і свист з трибун. Прямо по центру великої круглої арени височіла купа зброї різного виду. Короткі і довгі списи були складені в піраміду, мечі та кинджали встромлені прямо в пісок, щити і шоломи звалені просто на купу.

На трибунах творилося щось неймовірне: люди сиділи, мало не на головах один у одного!

– Я таке вперше бачу. – Легеза з цікавістю озирався. – Стільки народу! Розщедрився Книготорговець, але чому зброю не видають? Що – самим вибирати?

Люди свистіли і кричали не зупиняючись. Тут і там спалахували колотнечі за кращі місця. А на самому верху три ряди воїнів у панцирях, з мечами і щитами в руках, оточили простору трибуну для високопоставлених гостей.

Друзі ближче стали один до одного. Син торговця озирнувся і підбадьорююче кивнув у бік арени та трибун.

– Ми так довго цього чекали! Зараз Книготорговець виведе свого бійця, а потім на трибуну вийдуть організатори.

Але спочатку заповнилася трибуна для високих гостей. Якщо так можна сказати – "заповнилася". Побачивши тих, хто туди ввийшов, у Дітара і Агіаса завмерло серце, Мріадр і Надіша переглянулися, відчай явно читався по їхніх очах. Четверо, в чернечих мантіях зайняли перший ряд. За ними вийшли дві дюжини воїнів, чиї закриті обличчя сірим покриттям і зброя, видавали в них найманих вбивць. І майже відразу ще шестеро воїнів – вбивць завели пов'язаного Агіаса.

Не встигли друзі відійти від здивування, як почесне місце на трибуні зайняла людина у нифритовій масці, від ніг до голови оповита у білу одежу. Його супроводжувала жінка – воїн, так само як і він – у масці. В ній всі впізнали відому Магурану. З ними – четверо слуг. По знаку Книготорговця, а це був саме він, затрубили горни, народ замовк і затих. Будь-який рух на трибунах припинився. Напруга досягла свого апогею. Всі завмерли, і в цій тиші пролунав голос Книготорговця.

– Ласкаво просимо в мій світ, ченці і прекрасні дівчата! Я вас давно чекаю. – Чоловік у білому сів на своє місце, і вмить його оточили шість воїнів, беззвучно оголивши короткі мечі з довгими рукоятями. Інші взяли в руки короткі луки і вклали в них по стрілі. – Як бачите, у вашу честь мені вдалося зібрати безліч народу. І я запросив вашого друга скласти мені компанію.

Слово "народ" у вустах Книготорговця прозвучало відверто принизливо і зухвало. Він продовжив.

– Навіть не намагайтеся напасти на мене – першим загине цей кантрі чернець, а потім – усі ви. Втім, мало хто з вас залишиться сьогодні живими. Вам же, поважні гості, хто привів своїх бійців на арену, скажу – мені вас щиро шкода! Шкода, що довелося заманити вас у це місце, але гра зайшла занадто далеко, і мені доводиться йти на суворі крайні заходи. Кому повезе – той збереже життя.

Книготорговець встав і продовжив:

– Слухайте всі! На арені стоять мої вороги і це ваш шанс! Я даю всім шанс – перемогти їх і вбити, або загинути. Зараз відкриють ворота. Хто через хвилину залишиться на трибуні: чоловік або жінка буде вбитий! За голову Дітара нагорода – тисяча монет! За голову одного з бійців нагорода п'ятсот монет! За будь-яку голову – сто монет! Той, хто через чверть години, буде без голови в руках, залишиться без своєї! Для народу зброя – біля входу, для тих, хто на арені – по центру. Коли я опущу руку, можна починати веселощі.

– Він гратиме з нами, поки не набридне. – Легеза здавався занадто незворушним у той час, як всі присутні остовпіли від подиву і страху. – Не ворушиться до помаху руки.

Не встиг він договорити, як у сина їх покровителя не витримали нерви, і він кинувся вперед до зброї. Ніхто навіть не встиг зрозуміти, що сталося, як юнак вже лежав із стрілою в горлі.

– Я ще не дозволяв веселитися! – Порив гарячого вітру через гробову тишу доніс до всіх гучний голос Книготорговця.

Легеза обернувся до ченців:

– Тепер ви мене слухатимете? Щоб ми могли перемогти, кожен повинен чітко виконувати мої накази. Ми з Есіном біжимо вперед – не до зброї, а напереріз суперникам, а ви всі озброюйтеся. – Гучний шепіт Легези встромлювався в мозок немов голки. – Дівчата нехай хапають щити, а чоловіки – мечі.

Тарсіша поступово розуміла те, що відбувається:

– А тут більше хороших чи поганих людей?

На що Легеза відразу ж дав їй відповідь:

– Не важливо, хто навпроти. Важливо хто поруч. Я не базіка. Ви знаєте, що я роблю. Як тільки все почнеться, ми не ділитимемо їх: на хороших і поганих. Хапайся за зброю, і діли їх на голови і тулуби. Хочеш допомогти Дітару, слухай мене, і роби те, що я кажу. Ми впораємося.

Помах руки, і десятки людей посипалися через загородження трибун прямо на арену. Легеза в одну мить, влучним ударом кулака, вже поклав воїна, що прагнув раніше за всіх дістати зброю, і одразу вступив у сутичку ще з кількома бажаючими вижити.

Книготорговець розглядав Агіаса. Дивився він досить уважно, немов оцінював його. На що Агіас не витримав і сказав:

– Свобода – це право вибору.

– Що ти там сказав? Ти хоч розумієш, в який час ти прийшов? Свобода сьогодні це можливість робити те, за що тобі нічого не буде. І всі вже змирилися. Подивися на арену! Вони вже впевнені, що не вільні. Тепер вони повинні її заслужити. Служити! Ти розумієш? У них тепер є сенс життя. Подивися на них: вони хочуть служити. Служити. – Наступним рухом Книготорговець показав Агіасу, що він може приєднатись до того, що відбувається.

Ченцеві віддали його меч, і той миттєво понісся на допомогу – він не біг за натовпом до воріт, а просто сплигнув на арену. Це був прекрасний стрибок з великої висоти. Злість – це стан, коли руки зі зброєю працюють швидше за мозок.

Дівчата вже бігли до щитів, за ними Мріадр з Есіном, і до них вже кульгуючи наближалися кілька "глядачів" з трибун.

– Тримаємося разом! – На арені стояв Дітар – командир вартових Білокам'яного. – Ковалі! Хапайте по два мечі! Торговці – захищайте жінок! Знайдіть їм луки і стріли!

Не зупиняючись, Дітар пройшов крізь тих, що кидалися на нього, залишивши на піску їх тіла, що лише корчилися. На арені, вже щосили кипів бій. Дітар попадав точно в ціль. Супротивники скрикували і падали. На відміну від ченця, нападаючі, свої почуття контролювати не вміли. Лють губить точний розрахунок. З воріт, що відкрилися, продовжували висипатися десятки людей з одним бажанням – вижити і "розбагатіти". Біля тіла, поверженого Легезою воїна, вже утворилася тиснява.

Час від часу лунав чийсь тріумфуючий крик, над натовпом підіймалася рука з відрізаною головою, але крик відразу перетворювався на передсмертний стогін і хрип, а голова зникала в десятках протягнутих до неї рук.

Перевагою загону ченців була їх взаємодопомога один одному. Вони одразу розподілили свої ролі: Дітар і воїни пробивалися крізь натовп, ковалі, орудуючи важкими мечами, кожен удар яких означав чиюсь смерть, прикривали їх з флангів. Торговці, отримавши від дівчат щити, стримували натовп, захищаючи тил загону. Іріда і дівчата, передавши щити, вихопили кинджали і добивали тих, кому вдалося прорватися. Дітар та шестеро ченців, йшли клином, до все ще відкритих, набагато менших, воріт під трибуною.

Легеза зник у натовпі. Крики, верески, стогони та хрипи змішалися в якусь дику пісню смерті. Агіас разом з Дітаром проривалися. Він пам'ятав, як у Монастирі, на тренуваннях у Тигровому селищі їх вчили : "Людину не можна перемогти, якщо він точно цього не хоче. Вбити можна, а перемогти ні! Майстрові бойових мистецтв, не треба щось особливо доводити, тому було досить одного – двух ударів, щоб людина померла. Якщо після удару людина не впала – це не удар, будь уважним, зберися".

Почувся хрускіт хребців, і у цей момент Легеза виліз з-під кількох мертвих тіл. Мабуть вони всі виявилися без зброї, і битва перейшла в боротьбу. Дітар подав йому другий меч.

– Дякую, але я і сам зброя.

Загін вже майже був у мети, як ворота, пронизливо заскрипівши, почали закриватися. Пастка! Різко розгорнувшись, ченці змінили щитоносців. Нападаючі не чекали атаки, і десяток їх відразу впали під ударами кинджалів і мечів.

– Голови! Я хочу бачити голови! – Голос Книготорговця загримів над ареною. – В кого в руках не буде голови – тому смерть!

У відповідь пролунав дикий рев натовпу. Люди кинулися до трупів, прагнучи скоріше відрізати від них страшні призи.

– Все назад! До воріт! – Виставивши вперед щити, Вміло працюючи мечами та кинджалами, загін твердо тримав позицію біля воріт.

– Дітар! Ворота! Біжимо!

Два голоси одночасно досягли вух Дітара: Легеза і Агіас із скривавленими мечами в обох руках стояли в напіввідкритих воротях. Всі розгорнулися і кинулися в рятівні двері. Лише Дітар і ще двоє бійців відступали обличчям до ворога. Чернець ще встиг побачити, як жінка з божевільним поглядом і відсіченою в сутичці рукою, іншою намагалася відрізати голову якомусь, що бився в конвульсіях нещасному. І тут же влучний удар меча, позбавив її власної.

Під натиском друзів, ворота закрилися, засуви з брязкотом ввійшли в пази, і вони опинилися в широкому коридорі. Всі голосно видихнули. Тарсішу знудило.

Дітар озирнувся навкруги. У напівтемному приміщенні стояли, важко дихаючи, його старі і нові друзі. Схоже, ніхто не був серйозно поранений, але безумство бою перекосило обличчя у всіх. Але небезпека ще не минула. На щастя, не один Дітар це усвідомлював.

– Всі за мною! Нам ще треба дістати Книготорговця.

На голос командира відразу відреагували Агіас, Легеза і Мріадр. Вони змусили загін вишикуватися в бойовому порядку до виходу.

– Не варто шукати того, хто сам прагне до зустрічі! – Коридор освітлився смолоскипами, що спалахнули з обох боків. Їх тримали в руках ті самі воїни -вбивці в сірому. А в центрі стояв сам Книготорговець. Поряд з ним – Магурана в повному озброєнні. Факела розгорілися, а разом з ними спалахнула і лють в очах Мріадра.

– Зніми маску, зрадник! – Старий коваль Мріадр зробив крок вперед. – Я все одно тебе впізнав!

– Мудрий не той, хто довів щось, а той, хто знаючи правду, не став сперечатися. Чи не про це ми з тобою говорили при нашій останній зустрічі, коваль? – Запитав Книготорговець. – Я звичайно ж її зніму. Тепер вона мені вже ні до чого. Давайте вийдемо на арену – впевнений, що там вже все закінчилося. Відкривайте ворота.

Не зводячи очей з ворога, Дітар підняв руку. За його спиною знову пролунав брязкіт засувів, що тепер вже відкриваються, і скрип воріт. Яскраве сонячне світло потрапило в темний коридор. Мружившись від сонця, загін вийшов на арену. Від побаченого там, Тарсішу негайно знудило. Навіть знаходячись у полоні в канібалів, вона не бачила таких слідів божевільної людської жорстокості!

Купи обезголовлених людських тіл громадилися тут і там. Величезна купа голів лежала прямо по центру. Жовтий пісок лише іноді проявлявся маленькими острівцями на суцільному килимі кривавого місива, що покривало арену. У бічної трибуни стояли десятка два вцілілих учасників цього безумства. Їх охороняли воїни – вбивці. Одного за іншим "переможців" виводили в центр площі і швидко оглядали. Міцних чоловіків відводили убік. Поранених і жінок ставили окремо. Хвилина, і їх голови полетіли до загальної купи. Тарсішу знову знудило.

– Хорошу подругу ти собі вибрав. – Трохи глузливо вимовив Книготорговець. – Після всього пережитого вона досі не може звикнути до смерті?

Він стояв у оточенні охоронців, під захистом Магурани, і Дітар розумів, що кинувши загін у атаку зараз, він згубить всіх. Не було навіть малої надії на успіх.

– Зніми маску, Кіан, досить грати в ці ігри, – Мріадр прийшов на допомогу Дітару. Він дістав свій список і демонстративно порвав його. На це всі звернули увагу.

– Ах, так. Маска… тепер вона не потрібна. – Книготорговець зняв нефритовий захист і, тримаючи її в руці, повернув до ченців гарне, благородне обличчя.

– Кіан? – Чоловік був дуже сильно схожий на Главу Братства. Дітар не міг повірити, і згадав татуювання на руці Авраала. Але риси обличчя Книготорговця говорили краще за слова. – Брат Авраала?!

– Гадаю, нам варто поговорити в іншому місці. – Книготорговець не відреагував на вигук Дітара. Магурана хотіла було теж зняти маску, але Кіан її зупинив. – У мене до вас справа, і дуже серйозна. Інакше я не влаштовував би всю цю виставу. Зараз вас відведуть до лазні, але там прошу не затримуватися, а поспішити до мого будинку, сьогодні він недалеко звідси. Там я все вам викладу і зможу відповісти на ваші питання. На деякі з них. – Уточнив він.

Знесилені фізично і емоційно люди, опустили зброю. Вони програли, і перемога Книготорговця була очевидною. Всі дивилися на Дітара, чекаючи наказу, але в очах усіх, без виключення читалося благання про припинення бою.

– Ми йдемо з тобою. – Дітар насилу вимовляв слова. – Дай мені слово, Кіан, що мої супутники не постраждають.

Книготорговець з цікавістю подивився на ченця, в його посмішці оголилися два ряди сліпуче – білих і гострих, як у шакала зубів.

– Навіщо мені давати тобі слово, чернець? Я можу робити з вами все, що захочу. Можу всіх вас просто вбити або взяти в полон. Невже ти не зрозумів, що тільки сталося? Я пожертвував майже всіма своїми людьми, що покорялися одному моєму погляду, заради того, щоб ви виявилися зі мною за столом перемов. Невже цього не вистачає, щоб зрозуміти вашу важливість для мене? Йдіть, приведіть себе до ладу, вам дадуть новий одяг. Потім чекаю вас на серйозну розмову. Зброю можете залишити тут – ви скоро отримаєте своє.

Всі вимилися, одягнули чистий одяг і пройшли за слугами Книготорговця до його будинку. Там їх розсадили навколо величезного столу, заставленого всілякими стравами. Хазяїн не змусив себе чекати. Кіан ввійшов у супроводі Магурани та дюжини воїнів у сірому. З ним були і четверо в чернечому вбранні. Зробивши знак сідати, головний ворог Братства і брат його нинішнього настоятеля підняв кубок.

– Я не збираюся блищати перед вами красномовством. Те, про що я говоритиму, для мене – питання життя і смерті. Такого ж відношення я чекаю і від кожного з вас! Відповіддю на відмову в моїх проханнях буде негайна смерть.

Слова вилітали, немов стріли з лука, – прямі, гострі, небезпечні. Погляд переходив від одного до іншого. Нарешті очі Книготорговця зупинилися на Дітарі.

– Зараз я знаходжуся в двох кроках від своєї головної мети або… від смерті. Тому і говоритиму коротко і чесно. Я дуже зацікавлений в вас, як у загоні бійців, здатних допомогти в досягненні моєї мети. І не бажаю, щоб ви витрачали час і сили на з'ясування тих або інших подій, я сам все вам розповім.

Книготорговець осушив свій кубок і сів. В гробовій тиші він продовжив:

– Ці четверо ченців, зрадили ваше Братство. Я, ніколи не був зрадником, і таких не потребую. – Кіан лише злегка повів поглядом убік і четверо в чорних мантіях впали обличчями на стіл. В потилиці у кожного стирчали метальні зірки – зброя вбивць сходу. Одразу слуги, що невідомо звідки взялися, підхопили вбитих під руки і винесли із залу. Не встигли всі здивуватися або злякатися, як Книготорговець продовжив.

– Легеза. Нехай ти і жалюгідний найманець, все ж я ціную твої здібності і збираюся їх використати. В тому числі – вміння виживати. – При цих словах Кіан трохи нахилив голову у бік найманця, а той криво посміхнувся. – Проте тобі не обов'язково знаходитися тут. Тому – чекай всіх у готелі і не надумай втекти.

Тепер посмішка Легези стала ще кривішою і похмурішою:

– Мене взагалі не цікавить чуже.

– Щоб тобі не було нудно, мої слуги нададуть тобі вдосталь вина і жінок. Іріда нехай йде з тобою і, якщо захоче, зможе розділити з тобою це свято життя.

– Зараз за столом залишаться лише ті, хто прийшов з Дітаром із Агарії. Іншим – відпочивати. Ви вже зрозуміли – якщо хоч на крок ви оступитися, смерть відразу прийме вас у свої обійми. В мене немає часу на вас.

Нарешті за столом залишилися загін агарійців, Книготорговець, Магурана і їх охорона.

– Агіаса я полонив прямо перед сутичкою на арені. Хвала творцеві, що наділив його мудрістю не віддати своє життя марно. В нього ранг вищий, ніж у вашого командира, так що думайте двічі, чий голос вирішальний. Не судіть і не виніть його. Як тільки я зрозумів, що він вам потрібний, я відразу відпустив його вам на допомогу. Його і Легезу.

Він говорив вже не так швидко, очі були напівзакриті, пальці теребили полу довгого одягу.

– Знаю, у вас багато питань, багато злості і претензій до мене. Так, я спалив Монастир. Мріадр, хочеш дізнатися, хто з твоїх друзів був боягузом? Там загинуло багато дорогих вам людей. Так, це зруйнувало чи поставило під удар ваші життя і вашу місію. Я це знаю. І про почуття свого брата теж знаю. Але! – Книготорговець підвівся. Поряд з ним встала Магурана, не знімаючи маску і зберігаючи мовчання. Голос його зазвучав знову владно і твердо.

– Я не виправдовуватимуся і не даватиму пояснення! Ви – воїни, Дітар – командир, Агіас – кантрі чернець, а Мріадр – мудра людина. Всі ви хочете отримати монети з "Ковчегу" і… не втратити при цьому свої життя. Можливо, на ваші життя вам і наплювати, але, хвала творцеві, у вас є щось більше. Так от! Що мені треба від вас. Мені потрібен меч Панадія! У мене є два, але мені потрібен третій! Один мій меч здатний поставити на коліна найгордіших.

Заради цього я пішов на все: вбив усіх своїх людей, настроїв проти себе всю Піднебесну імперію і сусідні держави. Я готовий на все, тому що з трьома мечами я поверну все в стократному розмірі. Чуєте, як багато раз я повторюю слово "все"? Дайте мені меч – я дам вам монети і відпущу. Не вірите? – Ваша справа! Можете відмовитися і загинути!

Я не даю обіцянок не нападати на ваші Монастирі та храми – я роблю те, що хочу. Я не обіцяю вам нагороди. Я з вами відвертий. Чи чесний я? – Не важливо. Важливо те, що у вас немає іншого виходу! Якщо ви не погодитеся, я заподію вам такий біль, що весь світ померкне у вас перед очима! Ви вже змогли переконатися в моїх здібностях! Дітар, подумай про Тарсішу! Мріадр – подумай про дітей! Агіас і Есін – вам теж є, ким дорожити! У вас не має іншого виходу!

Голос Книготорговця гримів під зведеннями, Магурана була готова вихопити кинджали, сірі вбивці подалися вперед. Дітар зрозумів – скажи він хоч слово, або зроби один неправильний рух – всі загинуть в одну мить, місія буде провалена, Братство опиниться в смертельній небезпеці.

– Ми згодні. – Промовив він спокійно. І, озирнувшись на свій загін, повторив голосно і чітко. – Ми згодні!

Кіан примружився і подивився на Агіаса – той підтвердив кивком голови. Здавалося, на цих словах усі затримали дихання. Потім плечі опустилися, дихання стало рівним, хтось із воїнів – ченців навіть зітхнув. Але це був Мріадр. Книготорговець відразу обернувся до нього.

– Не те, щоб я був радий – я знав, що ти погодишся, Дітар. Це не просто правильне, це єдине рішення, що міг прийняти відповідальний командир і закоханий чоловік. – Кіан говорив абсолютно без іронії. – Мене хвилюють ковалі. Я знаю тебе, Мріадр, і твою любов до дітей. Тому на час походу Есін і Надіша залишаться в мене. Мені потрібен меч Панадія, і ви мені його здобудете.

Агіас різко встав так, що стілець відкинувся на підлогу. Кіан зрозумів, що йому є, що сказати.

– Дітар! Не дозволяй собою маніпулювати!

Надіша і циганка навперебій заговорили, незважаючи на навислу небезпеку:

– Зрадникові не можна вірити! Де гарантії, що він виконає свої обіцянки?!

– Молодість, молодість. – Кіан жестом зупинив воїнів, що вже подалися вперед. – Ніяких гарантій – тільки здоровий глузд. Мені важливий меч і абсолютно не важливі ваші життя.

І знову благодушний тон змінився на холодну сталь:

– Мені потрібен меч! Не примушуйте своїх чоловіків страждати до кінця своїх днів від думки, на які муки вони прирекли вас! Замовкніть, жінки! Ти ж, циганка, будеш ще лютіше битися за мій меч і свого Дітара, думаючи ще і про подругу!

Агіас дочекався паузи, продовжив:

– Ми не залишимо своїх людей.

Есін, розуміючи, що зараз обговорюють долі їх з сестрою, втупився на Магурану, на її одяг, форму тіла, ніби про щось здогадувався. І вона вимовила:

– Чекаю. – На її очах блиснула посмішка. Вона повільно наблизилася до Есіна і зняла маску. – Що ж, коваль. Для тебе за цим столом приготовано особливе блюдо.

– Мірана? – У Есіна миттєво виступив піт на лобі. І у всіх перед очима промчали спогади міста Бролікона, все що пов'язане з цією дівчиною, від її "звільнення" і до того моменту, як вона вистрибнула у вікно. – Між нами нічого не було, особливо правди.

– Ти правий. Ви бачили рівно стільки – скільки я вам показувала. – І дівчина дзвінко засміялася.

– Досить! – Кіан зупинив те, що відбувалося. – Есін, щоб ти не задумав – передумай. Жінки взагалі-то здатні на все, особливо в двох випадках: коли є за що боротися і коли вже нема чого втрачати.

– Ми згодні! – Дітар встав і підняв руку. – Я даю слово командира, і я відповідаю за кожного бійця зі свого загону. Якщо цей меч існує – ми його тобі принесемо. Якщо його немає – ми принесемо тобі докази. Якщо хтось: Есін, Надіша або близькі нам люди постраждають – я принесу тобі такі страждання, що навіть ти здивуєшся!

– Я чую слова чоловіка. Йдіть у готель і чекайте моїх вказівок. Я ж хочу пообідати в компанії своїх людей і… Есіна. Надіша може йти. І пам'ятайте: світло вважає, що воно швидше за всіх, але воно помиляється. Неважливо, як швидко летить світло – темрява вже на місці і чекає його. Не покладайтеся занадто сильно на когось у цьому світі, тому що навіть ваша власна тінь покидає вас, коли ви в темряві. Я – пітьма! І я стежитиму за кожним вашим кроком! Йдіть!

Глава 34

"Будь вірний своїм братам. Справжня вірність пізнається лише у бою. Коло братів цінується дорожче багатотисячних армій ворогів".

Заповідь Тридцять четверта. Кодекс Братства тибетських ченців.

Ранок сріблясто – сірим розсипом ліг на стару черепицю. Готель для іноземців наприкінці вулиці, мирно дрімав, прикритий пологими гілками і ясно-зеленим листям. Сонце все сильніше розливало приємне світло, немов перемагаючи в важкій сутичці з нічною пітьмою. Світла ставало все більше, тобто ранок перемагав.

Залишки загону сиділи за столом, щоб поснідати і обговорити майбутній похід. Вони досі не могли прийти до тями після вчорашніх подій.

Дітар, Мріадр, Агіас, Іріда, Тарсіша та ченці – всі сиділи за одним столом. Вирішено було, щоб в обговоренні планів брали участь усі – не так вже багато їх залишилося, і кожен, хто вижив, був гідний довіри.

Як тільки слуги принесли гарячу їжу, і апетитний аромат рознісся по всьому першому поверху, з'явився Легеза. Вмить всі завмерли. Підійшовши до столу, він став поряд з Дітаром і зарозуміло подивився на інших. Дітар припинив незручну паузу:

– Сідай, Легеза. – Коротко кинув він і звільнив для нього місце.

Легеза сів і демонстративно взяв велику миску з їжею. Впоравшись з сніданком, він заговорив:

– Я вам допоможу. – Нотки невдоволення ясно простежувалися в його голосі. – Але не поводьтеся так, ніби я ворог. Я вам вже допоміг. Можна сказати – врятував життя.

– Ти заманив нас у пастку! – Надіша і Агіас вигукнули одночасно. – Ти зрадив нас!

– Ні в якому разі. – Вже спокійніше заговорив Легеза. – Я ніколи не працював на тих, хто витягує мене з "ями" в своїх інтересах. До того ж, ви все одно пішли б на турнір, і Книготорговець заманив би вас у свою пастку, зі мною або без мене. А я вас все ж врятував, визнайте. І не тому, що ви мені сподобалися! Я хочу побувати у вашому Монастирі і навчитися тому, що вмієш ти, Дітар.

Ченці не могли не зрозуміти логіки в словах цього цинічного воїна. А той продовжував:

– Мені Книготорговець не "батько", та і будь він їм, я все одно б шукав особисту вигоду. Так що вам вирішувати: повернутися до вашого Монастиря побитими собаками, обдуреними цим авантюристом, або… чи продовжити гру. Результат гри неясний, але ми живі, наші мечі і кинджали з нами, а в руках ворога – наш… ваш друг Есін, син старого.

Мріадр, Агіас і Тарсіша під час цієї розмови постійно обмінювалися поглядами. Лише Дітар сидів, втупившись на столешню, з вирізаними на ній, не так давно знаками.

Легеза їв руками, і він був єдиним із присутніх, з прекрасним апетитом. Прожувавши черговий шматок, він звернувся до Мріадра:

– А чого ти мовчиш?

– А що мені говорити. Ти ніби все по справі говориш. Шукатимемо меч. – І гірко додав. – Три ковалі знали таємницю цих мечів, але двоє з них вже мертві.

Легеза відчув, як контролює обстановку в таверні і продовжив вже до Дітара:

– Так ти чого хочеш, виграти чи не програти?