Епоха слави і надії

Надіша стояла біля них і, вже не приховуючи злості, дивилася пильно на Серафіма. Погляд був настільки колючим, що Серафім відчував його на собі холодом по шкірі. Розгорнувшись, він запитав різко:

– Чим же я тебе постійно так сильно дратую, Надіша?

– Тим…, що ти – не він. – Випалила вона, вказуючи поглядом на Агіаса.

Серафім промовчав, а вона продовжила, немов надолужуючи всі втрачені моменти, коли її слабкість і страх не дозволяли висловити все наболіле:

– З такою людиною як він, про інших не думають. Агіас, забери мене звідси, будь ласка, мені тут… завжди погано. – "Завжди" прозвучало настільки значущо, що Серафім подивився на Авраала, поглядом вимагаючи його участі в тому, що відбувається.

Він, як хлопченя, що нашкодило і боїться покарання, просив захисту в батька! В цьому і була та його слабкість, з якою навіть Авраал не міг примиритися. Через цей тривалий невирішений конфлікт Серафім відчував себе, ніби він стоїть один, серед великої площі і його судить кожен з натовпу, що зібрався навкруги. Всі його отруйні фрази або хитрощі, не приносили ніякого результату. Він відчував, що програє, гірке усвідомлення того, що він винен, не покидало.

Він був, розпещеним батьківською увагою, дитинчам, у якого виросла щетина. Оточення йому багато що прощало з поваги до Авраалу, але він перейшов межу і гординя його поглине. Сильно загравшись, вийти переможцем важко. Гордість завжди йде перед падінням. Вино було тією останньою віддушиною, до якої він прибігав останнім часом все частіше. Зараз вже не було можливості піти, зберігши обличчя. Залишався батько, але той зберігав мовчання і навіть не дивився в їх бік.

Нарешті старець розімкнув вуста:

– Агіас, Надіша, той, хто закоханий, готовий на все. Ви обоє це знаєте. Серафім чекає, коли відбудеться весілля. Можливо, тоді щось зміниться. Зараз же будьте мудрі і розсудливі. Йому важко, як і всім нам. Я Глава Братства і мої основні інтереси – інтереси Братства. Я не хочу бачити в цих стінах розбратів і сварок. Вчора, я своїм рішенням дозволив взяти вас в місію, але це не означає, що я схвалюю те, що відбувається зараз. Я зробив це тому, що ви обоє можете згодитися на шляху до нашої головної мети. Ваша допомога може бути безцінна.

Але, що стосується особистого, я не порадник і не стану втручатися.

– Хто б сумнівався! – Закричав Серафім. – Батько, ти хочеш, щоб я пішов з Монастиря один і, в кращому випадку ти отримаєш труп свого сина! Тебе це влаштує? Цього ти хочеш?!

– Розмова закінчена. Все інше ми обговоримо з тобою, після від'їзду місії. Пора, Серафім. Їм пора. – Твердо сказав Авраал. – Відразу після трапези, ми скликаємо всіх на малу площу біля храму. Ви готові?

Ченці закивали головами, даючи батьку Авраалу відповідь, після чого неквапливо почали вставати з-за столу і покидати стіни храму. Тарсіша і Дітар, вийшовши на вулицю, видихнули і вирішили не йти в таверну до ченців, а розмістилися під найближчим деревом. Розгорнули хліб, в'ялене м'ясо, сир і почали обідати.

– Дітар, я ось що думаю: попереду нас чекає дуже багато чого. Багато викликів і випробувань, але я хвилююся, що твій загін не впорається. Ми не схожі на згуртовану команду, а швидше на людей, що тільки що познайомилися в барі. Ми дуже різні, у кожного свої потреби. І ще ці засуджені. – Дівчина міркувала вголос, а чернець просто слухав її. Він був повний тривоги. – Хоч вони і йдуть з тобою, але вони в'язні, не зрозуміло, що ними рухає і на що вони підуть заради своєї свободи.

Хіба хоч один з них стане за нас у бою, якщо ще вчора, ми на святі "Зодіаку" холодно спостерігали, як вони вигризають свою свободу в самої смерті? А Надіша з Агіасом? Хіба можна вирушати на таку місію, тільки за тим, щоб зробити на зло Серафіму і побути разом?

Тарсіша говорила, не припиняючи жувати, але Дітар дивувався, як влучно вона помічає стратегічні слабкості походу.

– А ми? – Заговорив Дітар. – Хіба ми йдемо разом не для цього? В тому, що ти кажеш є сенс, але в цьому і є сила – бути таким ватажком, щоб за тобою йши добровільно. – Чернець не бажав сперечатися.

– Ми – це інше. В нас усе зрозуміло. Ми разом, і всі навколо це знають, що ми належимо тільки один одному. Від наших дій ніхто не страждає. Ми не ризикуємо долями інших – тільки собою. А вони? – Посміхнулася дівчина. – Всьому свій час. Мудрі, судять про справу тільки по підсумках, чи вас не так вчили?

Дітар у відповідь лише широко посміхнувся і, ніжно обійнявши, поцілував її очі.

На площу стягувалося Братство. Окремою групою стояли недавні засуджені. Коли на майданчик вийшов Авраал, загін збудували у два ряди: дванадцять ченців стали кожен позаду звільненого. Попереду стояли Дітар, Есін з батьком і дві дівчини. Всі були готові вирушати в дорогу. Навколо зібралося кілька десятків ченців і більше сотні мешканців Білокам'яного. Прийшли попрощатися родичі, дружини, друзі і діти. Останнім до загону приєднався Цзи Лу Торес, який повинен був провести місію до Веш Ідрога.

Серед натовпу стояла і дружина Есіна – Оракул Ліберта. Серафім дивився на Агіаса і Надішу з неприхованими ревнощами та злістю.

Вийшовши вперед з натовпу, Авраал став навпроти Дітара. Той зробив крок вперед. Старий заговорив:

– Це – мої останні слова перед вашим від'їздом. Я багато разів повторював, що вас чекає важке завдання, але я готовий говорити це ще сотню разів. Сьогодні ви – наша єдина надія, щоб дізнатися істину. Все Братство живе заради того, щоб прославляти знання і не давати їм згаснути, а також – щоб зберігати вогонь віри в наші серцях.

Голос старця звучав не голосно, але проникливо і сильно.

– Дітар, благословляю тебе ім'ям Ханоя. – Авраал дозволив собі проявити теплі почуття до юнака і посміхнувся в сиві вуса. – Тепер ти просто зобов'язаний повернутися з добрими новинами і монетами, які стануть справжніми доказами.

– Звільнені! – Авраал заговорив, підвищивши голос. – Я завжди приймав рішення за правилами Братства і тільки за ними. Жодного разу я не відхилився від наших приписів. Ваша ‘’Сутичка’’ була не моєю примхою, а традицією, хай і несправедливою на вашу думку. Я переконую вас, що Дітар, буде гідним командиром. Об'єднавшись навколо нього і нашої місії, ви станете одним цілим, і перемогти вас буде неможливо. Будьте вірні Братству – воно готове прийняти вас після повернення, як героїв. Не сійте сумніву в своїх серцях і не намагайтеся втекти.

Краще повернутися переможцем або загинути в бою, чим боязко ховатися. Якщо забажаєте, то ви будете вільні покинути стіни храму назавжди. І ми нагородимо вас так, щоб ви могли жити, не піклуючись ні про що до кінця своїх днів. Рідні і близькі загиблих будуть взяті під мій захист. З важким серцем, але з великою надією та вірою в успіх, я вас благословляю. У вас є трохи часу, щоб попрощатися з рідними. Дітар схилив голову перед Авраалом. Авраал відповів тим же.

Загальна група стала розбрідатися, було ще кілька вільних хвилин, щоб попрощатися з тими, хто прийшов їх проводити.

Дітар і Тарсіша підійшли до дружини Есіна. В жінки було дуже сумне обличчя, вона намагалася ховати сльози. Вона обійняла Тарсішу, і циганка сказала їй:

– Не плач. Все буде добре. Ти гідна дружина своєму чоловікові. Я поверну їх назад. – Втішала циганка жінку.

– Він мій чоловік, я присягнулася бути з ним і в горі, і в радості. І немає нічиєї провини в тому, що радість швидко закінчилася. Доля розпорядилася так, що лише він чув голос зрадника і може його розпізнати. Тільки з цієї причини він йде на цю місію і може вже не повернуться. Я пишаюся чоловіком і чекатиму його. Моє серце завжди було і буде з ним. А наша дочка Грета буде зі мною.

Есін подивився на Тарсишу і Дітара, зітхнув і вимовив:

– Ми завжди були разом, навіть якщо доводилося розлучатися. Тільки любляча людина може по-справжньому оцінити те, що ти вмієш найкраще. Вона знала, що я роблю і чим захоплений, вона доклала багато зусиль, щоб я став тим, хто я є сьогодні. – Есін міцно обійняв дружину.

Тарсіша і Дітар тихенько відійшли.

Мешканці Білокам'яного, проводжали їх шумно, не соромлячись сліз. Чулися вигуки і підбадьорюючі слова. Хтось схлипував, якась жінка протяжно і голосно вигукувала одне ім'я. Загін вирушив у дорогу. Сьогодні у всіх починалося нове життя. Сонце вже наближалося до верхівок гір, але якщо вирішено було вийти сьогодні, то так тому і бути. Темрява – не перешкода руху ченців у горах. Спеки не було – все було оповито м'яким теплом. Місія висунулася.

Авраал і Серафім мовчали. Вони стояли і дивилися вслід, поки ченці і жителі всі не розійшлися по келіях і будинках. Батько і син продовжували дивитися в одному напрямі.

– Син мій. Я звертаюся до тебе зараз, як твій батько. Випусти із серця цю злість. Давай скористаємося обставинами, і ти спробуєш забути про те, що відбувалося. Ти маєш бути мудрий і розумний. Залиш це. Спробуй, прошу тебе. – Останні слова далися Авраалу важко.

Серафім нічого не відповів. Його погляд залишився, як і раніше скляним і суворим. Він чув слова свого батька, але слідувати їм йому не вдавалося. Він розумів, що ця злість сильніше його. Обоє неспішно відправилися до храму. Син йшов попереду, батько за ним, опустивши голову. Ніхто не повинен бачити сльози на очах найважливішої людини Монастиря.

Глава 29

"Жінка, це відображення свого чоловіка".

Заповідь Двадцять дев'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.

На самому початку, порадившись з Агіасом і Мріадром, Дітар вибрав для загону найраціональніший темп руху: вдень всі відпочивали, а по ночах йшли, орієнтуючись за зірками. Дітар розумів, що ні Мріадр, ні Тарсіша з Торесом і ченцями, що знову набули відносної свободи, не зможуть підтримувати таку швидкість, до якої звикли варти Білокам'яного. Але і зволікання могло виявитися згубним для місії. Так що йшли швидко. Щоб шлях був безпечним, кожен ранок вперед на розвідку йшли три – чотири воїни: два ченці і один – два звільнених.

Дітар і Тарсіша йшли попереду загону, за ними: Агіас і Надіша, та Есін з Мріадром. Далі йшли ченці із звільненими. Не те, щоб хтось намагався втекти, але так було спокійніше. Та і самі недавні в'язні могли в небагатьох словах розпитати своїх, новознайдених побратимів про те, що вони пропустили перебуваючи у в'язниці. Всі поводилися гідно і були налагоджені, щоб то не було виконати завдання і отримати повну свободу. Загін попрямував у Царство Цинь.

За кілька днів, Торес вивів їх до великого міста. Погода була ясна і сонячна. Цього разу Дітар відправив на розвідку тільки ченців, відразу два загони по три людини. З ними також пішов Торес – приготувати для місії надійний притулок, де вони зможуть знаходитися не викликаючи підозр.

Через пару годин Дітар почав хвилюватися, хоча і намагався цього не показувати, то ходив вздовж дерев, то мовчки сидів у роздумах.

Нарешті три силуети з’явилися на лісовій стежці. Дітар відчув полегшення.

– В місті повно людей. – Повідомили розвідники Дітару. – Є безліч військових, у тому числі іноземців.

– Це добре. – Відповів чернець. – Загін може відправитися в повному складі. Ми не відрізнятимемося від основної маси населення столиці.

Не встигли розвідники ще віддихатися з дороги, як повернувся загін Тореса. Вони підійшли до Дітара і відразу відзвітували.

– Нам вдалося зустрітися з головою торгової Гільдії, і ми домовилися про вашу зустріч.

– Хто цей голова торгової Гільдії? – Поцікавився Дітар.

– Він, один із "змовників" проти свавілля Ідрога, скривджуючого права і інтереси місцевих купців. Тепер торговці готові допомагати всім, хто зможе стабілізувати обстановку у країні. Торесу вони повністю довіряють.

Дітар зробив паузу, швидко склав план наступних дій. Він прийняв рішення і почав віддавати накази:

– Пора висуватися. Йдемо прямо в місто всім загоном. Перевірте спорядження і зброю.

Через кілька хвилин загін був готовий. Воїни йшли один за одним, намагаючись не сильно розтягуватися вздовж дороги.

– Переживаєш? – Запитала Тарсіша пошепки, підійшовши до ченця ближче.

– Ні. – Занадто сухо відповів він.

– Переживає. – Подумала дівчина, але говорити нічого не стала.

Вони ввійшли до міста надвечір. Мешканці метушилися на вулицях, життя кипіло. Ніхто дійсно не звертав уваги на великий загін, адже іноземні торговці і солдати стали повсякденністю для Царства Цинь. Цзи Лу Торес привів їх до невеликого готелю, де зазвичай селилися торговці, що приїжджали з навколишніх селищ і містечок. Це був просторий двоповерховий будинок, з невеликою таверною на першому поверсі. Він був порожній. Іноземцям або приїжджим купцям, ця забігайлівка здавалася дуже убогою, і вони всіляко обходили її стороною.

Ченцям і дівчатам належало провести тут деякий час, і ніхто не виявляв невдоволення – після лісових стоянок навіть жорсткі прості рогожі на підлозі їм здалися імператорськими ліжками. Скоро всім принесли їжу.

В таверні Дітар з Агіасом, Мріадром і Торесом чекали приходу глави торгової Гільдії. Мала відбутися важлива розмова.

– Я розумію, чому поряд зі мною завжди знаходяться два – три ваші воїни – ви побоюєтеся зради з мого боку? – Торес не виглядав скривдженим підозрами. – Раджу вам поводитися зі мною у присутності гостя шанобливо. Мені купці довіряють більше, ніж ченцям, на зразок вас, і поважають більше.– Ви – одно з вирішень моєї проблеми, а ось я, схоже, ваш єдиний шанс дістатися до…

Їх бесіда була перервана появою в таверні нових людей. Найголовніший підійшов до столу. Інші розмістилися навкруги на поважній відстані.

Цзи Лу Торес підвівся і, склавши долоні разом, підніс їх до обличчя та вклонився. Гість відповів тим же. Дітар, Агіас і Мріадр так само вітали незнайомця.

Цзи Лу заговорив:

– Ви знаєте, для чого ми тут. Цього ченця звуть Дітар. – Представивши Дітара Цзи Лу, вказав на нього рукою. Той ще раз вклонився. – Він командир загону, їх мета відшукати Книготорговця. Я вже розповів йому про ситуацію, що створив Ідрог у Царстві. Ченці таємного Братства погодилися нам допомогти. Так допоможемо і ми їм. Повідайте, що ви знаєте про радника Царя Ідрога і про те, де його зараз тримають. – Закінчив Цзи Лу Торес.

Глава торгової Гільдії не поспішав переходити до справи. Гості були малознайомі, хоча той факт, що їх привела шанована людина, зіграв свою роль. Але розкривати всі карти відразу він не хотів.

– Давайте сядемо – з щирою посмішкою запропонував він співрозмовникам. – Може, бажаєте чаю або, щось міцніше?

– Дякую за гостинність. – Вклонився Дітар. – Але нам би не хотілося затягувати таку важливу для нас розмову.

Глава Гільдії сів, кивнув і почав розповідь:

– Ідрог – персона неоднозначна. Вам напевно повідали про особливості, які він ввів у Царстві, і про їх наслідки, так що скажу коротко. По вкрадених ювелірних кресленнях він зробив велику кількість підробок, на цьому не лише розбагатів, а і завів корисні зв'язки. Ідрог наразі поміщений у в'язницю, проте ходять чутки, що його планують перевозити в інше місце. Раджу вам поквапитися. Інакше, хто знає, що він ще затіє? Скрізь у нього є спільники і вороги. Всі зацікавлені в його мовчанні. Якщо ви зрозуміли мої слова, то поспішайте. Потрібен план дій, і ми допоможемо вам його зупинити.

Дітар задумливо кивнув Агіасу.

– Дякую вам. – Сказав він, піднявся зі свого місця, знову вклонився і попрямував до дверей. Агіас відправився за ним. Глава Гільдії, у супроводі своєї свити зник так само тихо, як і з'явився.

Ледве двері зачинилися, Дітар заговорив.

– Ми повинні сьогодні ж дістати Ідрога з в'язниці. – Він повернув свій погляд на Мріадра і додав. – Їм можна вірити?

– Він боїться. Вони всі тут бояться. Не знаю – Ідрога або самого Книготорговця, але страхаються сильно. – Мріадр говорив не кваплячись, зважуючи кожне слово. – Гаразд. Нехай собі бояться, а нам пора зробити справу, заради якої ми тут.

– У мене є людина з числа варти, яка допоможе нам. Він зобов'язаний мені життям. Зараз я відправлюся на зустріч з ним, – вступив в розмову Цзи Лу Торес.

– Так і вчинимо. – Відповів Дітар, переглядаючись з друзями. – З вами піде Мріадр. Вам ми довіряємо, але нам треба переконатися у вірності стражника.

– Ми повинні зробити це сьогодні. Інакше ризикуємо залишитися ні з чим. – Почав Дітар. – Дівчата залишаться тут.

– Тут маса шпигунів Ідрога, що мріють звільнити або вбити його! Тут може бути Книготорговець, та буде проклято його ім'я! Занадто висока ціна нашої місії, щоб ризикнути нею заради декількох базарних брязкалець. – Дітар схмурнів і підвищив голос. Потім, побачивши скривджені обличчя дівчат, сказав вже м'якше:

– Нам дійсно треба бути дуже обережними. Я хвилююся за успіх.

– Ми повністю виконаємо все, що ти нам накажеш. Можеш бути впевнений.

– Дякую, моя любов. – Дітар розслабився. – Агіас, давай складемо план.

Як тільки ченці були готові, до міста повернувся Цзи Лу Торес. Він радісно повідомив, що все готово, і вони можуть вирушати. Виявилось, що Ідрога мають перевозити сьогодні вночі, і варта готова за винагороду видати його загону.

– Вони всі начулися про силу Братства, і побоюються, що в імперії незабаром можуть початися хвилювання, а то і війна. Їм сім'ї куди дорожче, тому вважають за краще отримати своє золото, і відвести рідних чимдалі. Помирати ніхто не збирається, навіть за великі гроші.

Дітар квапливо збирався, полохаючись, що ситуація може змінитися будь-якої хвилини.

Через чверть години загін вийшов з готелю і розчинився в темряві. Цзи Лу Торес йшов поряд з Дітаром, вказуючи дорогу. Мріадр та Агіас трималися трохи позаду, не спускаючи з нього очей. Старий коваль, довіряючи своїй інтуїції, вирішив підстрахуватися, що змусило Тореса нервувати.

– Чи знаєте, я покладаю на вас великі надії. Життя стало зовсім нестерпним, а уряд ніколи б не погодився видати ув'язненого вам. Я йду на незаконні методи і сподіваюся, що вони обернуться благом для мого народу. – Говорив він Дітару, косячись убік Мріадра.

Дітар слухав. Зараз, його основною метою був Ідрог, він був ключем, який приведе їх до Книготорговця. Принаймні, на це сподівалися всі. Вони підійшли до великої будівлі, захищеної дуже високою потужною кам'яною огорожею. Сторожові вежі зі стражниками були, мабуть єдиною його "прикрасою".

– Ближче не підходимо. – Цзи Лу Торес взяв Дітара за рукав мантії, але під поглядом ченця, тутже його відпустив.

– Скоро його виведе загін супроводу. Один з них, наша людина. Ми домовилися, що він забариться на якийсь час і тим самим відверне інших. У Ідрога буде можливість бігти, чим він обов'язково скористається.

Дітар був готовий до всього. Він розподілив ченців на групи і розставив на кожному розі і в кожному провулку. Всі завмерли в очікуванні. Залізні ворота загриміли засувами і з важким металевим скрипом відкрилися.

– Вчасно ж ми прибули. Почалося. – Подумав Дітар, поклавши руку на рукоять кинджала.

За вартою не було видно в'язня, настільки той був щільно оточений солдатами. Весь конвой почав рух до головної вулиці і встиг пройти всього з десяток кроків, як один з вартових закричав:

– Зрада! Ліворуч за рогом засідка!

– Правильно. – Подумав Дітар, почувши крик. – Вірний розрахунок на те, що ніхто не чекає нападу так близько від в'язниці.

Дійсно, варта заметушилася. Захоплюючи за собою ще кількох, двоє стражників кинулися за кут.

– З іншого боку! Дивіться! – Пролунав крик. Стражники помітили двох ченців і побігли до них. Ті миттєво розчинилися в пітьмі.

Дітар помітив, як в цій метушні один силует швидко прошмигнув в перший же провулок. На щастя, там теж була засідка.

Дітар пустився в обхід кварталу, щоб встигнути перехопити Ідрога. Варта кинулася врізнобіч. Ідрог біг вздовж високої огорожі, постійно озираючись назад. Дітар вже наближався до перехрестя, на якому розраховував спіймати Ідрога, але той вже перетнув вулицю і попрямував далі. В цю ж хвилину з темряви з'явилися торгова гільдія з двадцяти чоловік, вони схопили Ідрога, закинули в карету і зникли.

Дітар на зіткнення з Гільдією вже точно не розраховував. Дітар кинувся наздоганяти карету, потрібно було простежити за ними.

– Вони торговці, а не вбивці. А це означає, що вони його продадуть. – Сказав Дітар Агіасу, і виявився правий.

Гонитва забирала багато сил, ченці перебігали з провулка в провулок, перетинали безліч вулиць і через чверть години карета зупинилася. Маленька вуличка привела їх до великого будинку, стіни якого прикрашав малюнок лопати. Зображення було нанесене білою фарбою і відразу ж впадало в вічі.

– Ідрог у "чорнокопачів". – Повідомив Цзи Лу Торес.

Агіас звернувся до друга:

– Ти пам'ятаєш, Дітар, як три роки тому ми знищили загін цих стерв'ятників, що вирішили поживитися скарбами Білокам'яного?

Дітар пам'ятав той бій, де вони з Агіасом і десятком стражників, билися з півсотнею мисливців за скарбами. Ті не лише шукали золото в землі, грабували могили, але і не гидували нападати на дрібні селища і каравани. Сильні бійці, сміливі і жорстокі –‘’чорнокопачі’’ вселяли страх жителям і легко йшли в найманці до місцевих керуючих, коли ті бажали звести рахунки з кимось зі своїх ворогів. Ченці напали на їх табір під ранок, коли ті ще спали.

Дітар тоді отримав своє перше бойове поранення – легке, але це змусило його тренуватися днями і по ночах довгі місяці. Ченці – воїни приймали поранення, як знак богів – де саме знаходиться їх слабке місце.

– Їх ватажка звуть Гармир. – Продовжував Торес. – Він знаменитий, відомий своїм розумом і хитрістю, він майже не ховається. Хоч і пролив багато крові в цих краях.

Дітар відповів:

– Значить, Гармир – це наша зачіпка. Відвідаємо його пізніше, коли Гільдія покине цей будинок. Зараз потрібно розставити навколо наших людей.

Агіас сказав:

– Раз Гільдія нас обдурила, значить дівчатам у готелі небезпечно. Іди за ними, а я візьму цей будинок під свій контроль.

Глава 30

"Хто одного разу вкрав, той злодій назавжди".

Заповідь Тридцята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Ранок підступав і світанок, ніби краплями молока, почав розбавляти нічну пітьму. Повітря вулиці наповнювалося свіжістю. Дітар увійшов до готелю. Переступивши через поріг, він побачив двох ченців. Мабуть – напівсон, коли тіло і розум відпочивали, все ж зберігаючи готовність до негайної дії. Він придивився – очі їх були розплющені. Він перетнув вітальню і ввійшов до наступної кімнати до дівчат.

В середині була повна тиша, Тарсіша стрепенулася, почувши кроки коханого. Вона вже не спала, але все ж чекала, коли він її розбудить. Дітар підійшов до її ліжка.

– Добрий ранок. Як все пройшло? – Тарсіша, всілася на край ліжка, і почала нетерпляче розчісуючи своє довге волосся. Вони спустилися в таверну поснідати.

– Тут вранці порожньо. – Говорив їй Дітар. – Ми зможемо спокійно поговорити і перекусити. Сонце нестримно набирало висоту, а ченці вже поспішали взятися до роботи. Воїни вирушили до міста в будинок "чорнокопателів", де їх чекав Есін з самого сходу сонця.

– Ви багато спите! – Вилаявся коваль.

– Це ти вмієш спати по дві – три години, а ми звичайні люди. – Пробурмотіли воїни.

– Ось ви, як "звичайні", все життя і проспите. В нас багато справ.

Коваль відправився на розвідку, дівчата пішли на ринок, оглядітися і розвідати шляхи до відступу, Дітар же попрямував до Агіаса. Дотримуючись обережності, він побачив ченців навколо будинку, по двоє – троє, тримаючи один одного в полі зору, він підійшов до Цзи Лу Тореса та Агіаса.

Чиновник дуже зрадів його прибуттю. Було видно, як він втомився і боїться. Він вже вважав свою частину місії виконаною і далі ризикувати не хотів.

– Ідрог тут, у будинку. – Сказав Агіас і показав рукою навпроти. Гармир, разом з Гільдією торговців пішов у напрямку ринка і ще не повернувся.

Торес не витримав напруги:

– Дітар, я виконав свою обіцянку. Тепер я покидаю вас, якщо я вам знадоблюся, ви знаєте, де мене шукати.

– Добре, Цзи Лу. Я тобі вдячний. Ми обов'язково скоро побачимося. – Дітар вклонився.

Цзи Лу Торес вирушив до себе додому, а Дітар і Агіас з ченцями залишилися чекати ватажка копачів.

Тим часом, Надіша, Есін і Тарсіша оглядаючи місто, вишли на центральну площу ринку. Вони з цікавістю розглядали крамниці.

– Так, через ринок лежить самий кращий шлях до відступу. – Озирнувшись на всі боки, впевнено заявила Надіша.

На торговій площі дівчат оточувало бурхливе життя міста. Навколо шумів натовп, люди штовхалися, покупці і торговці лаялися один з одним, і всюди ходили іноземці. В такій метушні можна приховати кого завгодно. Крізь натовп важливо проходили найманці з різних країн, зневажливо роздивляючись товари і не соромлячись, брали собі вподобане. Десяток ченців, у повному озброєнні, не викликали ні в кого підозр.