Епоха слави і надії

А ще я зрозумів, якими жорстокими і бездушними можуть бути ті, хто присягав "не зашкодити", – Ніколас зло блиснув очима. – Те, що робили лікарі складно назвати лікуванням. Швидше вони просто не діяли, а чекали коли батько "відмучиться". Мої спроби розворушити батька, ночівлі з ним в палаті, і те, що я продовжував боротися і вірити, їх тільки дратувало. Мені доводилося буквально примушувати їх виконувати хоч би мінімальні обов'язки: міняти крапельниці, робити уколи, перевіряти стан, та навіть елементарно – мити в палаті підлогу.

Одного разу, коли я ночував, на зсунутих разом стільцях у коридорі, біля батьківської палати, мене ніби накрило хвилею сну. Хоча в ті дні я засинав насилу, – Ніколас задумливо склав пальці будиночком, впершись ліктями. – Мені наснилося зимове кладовище. Таке реальне, з чорним від свіжовикопаної землі снігом, каркаючими воронами і труною, в якій лежав батько. Тоді я не надав сну особливого значення, на дворі був червень місяць і я продовжував вірити в краще.

Через півроку батько помер, ми з мамою поховали його на засніженому цвинтарі. Навіть костюм на ньому був такий, як мені наснився. Повірте, я б віддав все, щоб мій сон не виявився віщим. Віддав би все, аби стати звичайною людиною.

Ніколас випрямився, зробив рух плечима, ніби скидаючи з себе тягар давніх спогадів, і вже іншим бадьорішим голосом, сказав:

– А тепер загадка для приманки. Всім вам відомо про так званий "ефект дежавю", коли людина відчуває, ніби вже бував в тій або іншій ситуації, або місці, аж до дрібниць. Але все одно не може зв'язати "спогад" з конкретним моментом з минулого. "Сон" і "дежавю" – частини одного цілого. З самого народження кожен з нас здатний бачити у снах своє майбутнє. Коли нам здається, що деякі події з нами вже точно відбувалися, значить і справді відбувалися – лише уві сні.

Таким чином, вже сьогодні ми можемо користуватися тією інформацією і тими навичками, які опануємо в майбутньому. Існує і інший погляд на феномен дежавю, – Ніколас сховав руки в кишені і почав ходити по сцені. – Перш ніж прийти в цей світ, ми бачимо уривки майбутнього життя, що відповідає нашому особистому плану або кармі. І коли уві сні, здається, що ми вже десь це бачили, значить, ця подія запланована ще до нашого власного народження.

Річ у тому, що на протязі життя, людина часто відходить від власного плану, міняє маршрут, мимоволі уникаючи намічених ще до народження шляхів. А сни – дежавю нагадують нам про первинний варіант подій.

Ніколас зупинився біля самого краю сцени, балансуючи на п'ятах:

– Для тих, хто не вірить в реінкарнацію існує інше пояснення. Можливо воно припаде вам ближче до душі. Ми грунтовно забуваємо деякі епізоди зі свого життя і потім не можемо їх згадати. Наприклад, дитячі враження або ще якісь дрібниці, які не варті особливої уваги, але все ж відклалися десь на підкірці свідомості. Під час дежавю такі "мемуари" різко спливають з глибин пам'яті. Я це називаю "згадати майбутнє". Подумки ми можемо подорожувати в часі, неважливо – в минуле або в майбутнє.

А найактивніше, в цьому напрямку, підсвідомість працює якраз під час сну. Уві сні ми "підключаємося" до всієї інформації, так би мовити, нашої особистої "карті пам'яті". Я твердо впевнений, що людина не може померти, поки не збудеться її останній сон. Знаходячись в царстві Морфея, ми найчастіше бачимо те, на що спрямовані наші найсильніші емоції. Комусь сниться майбутнє підвищення по роботі, комусь – розлучення з коханою людиною, або прекрасний відпочинок на Карибських островах.

– Недивно, що раніше до контролю сновидінь відносилися з великою повагою, як до чогось надприродного і великого, – підтримав розповідь ректор. – Тому в Древньому Китаї бранців катували позбавленням сну. Щоб ті не знали, врятуються або ні.

– Отже, – кивнув Ніколас. – Людина здатна здійснювати неймовірне, в моменти, коли їй більше нічого втрачати. Насправді, лише будучи загнаними в кут, ми починаємо діяти по-справжньому ефективно, використовувати всі ресурси і можливості нашого організму. Це можна пояснити тим, що коли організм знову засинає, в нас залишається очікування наступного будильника, свідомість входить в проміжний стан між сном і реальністю. Сновидіння – своєрідний місток, між свідомим і несвідомим.

Ці процеси можна уявити, як деяку скриню, в яку складається все, що важко прийняти і засвоїти. Незадоволені бажання, марення, незавершені ситуації, конфлікти – все це потрапляє туди ж. Тому на сни варто звертати увагу, вони підкажуть, що ми приховуємо від самих себе. До речі, цікавий факт, – Ніколас по-хлопчачому підморгнув присутнім.

– Мої дослідження підтвердили, що люди, яким властиво переносити будильник, що задзвонив, ще, ще і ще на декілька хвилин вперед, більше схильні до усвідомлених сновидінь і вони частіше за інших бачать своє майбутнє. Всі, так названі "сни – дежавю", виникають саме через наші переживання. Той, хто зміг це зрозуміти стає "людиною без страху".

– Чому? – Підняла вгору руку жінка середнього віку.

– Тому, що він стає впевненим у завтрашньому дні.

– Але, як це все працює? – Здивовано спохмурніла вона.

– Що ж, – Ніколас задумливо постукав пальцями по підборіддю, – наведу вам ще один приклад. Припустимо, у школі вам з легкістю дається англійська, і ви складаєте по ній іспит на вищий бал. А потім, вже в університеті, ви починаєте займатися англійською більш поглиблено, або відвідуєте додаткові курси, вивчаєте мову усвідомленіше. Це означає, що у школі ви користувалися своїми знаннями з майбутнього, з дорослішого віку. Вміння їздити на велосипеді, роликах, ковзанах відноситься до того ж.

Вічний задирака в шкільних бійках завжди виходить переможцем завдяки своїй інтуїції, знанню як, куди і коли бити. А потім стає майстром спорту. От, як це працює. Вже зараз ми можемо користуватися знаннями і уміннями зі свого майбутнього. Сон – це зв'язок між нами минулими і нами майбутніми. Сон – абсолютно вся інформація людини. Все його життя. Сон є конференція: я минуле, я нинішнє, я майбутнє.

Ніколас дістав з ніші під трибуною пляшку негазованої води і наповнив свою майже спорожнілу склянку.

– Сюжети будь – яких снів, що викликають пізнання, питання і емоції, краще записувати, щоб згодом можна було їх аналізувати і робити висновки. Якщо ви раптом усвідомлюєте, що сновидіння повністю відбиває ваші прагнення, показує те, чого ви пристрасно хочете або навпаки не хочете, впевнено заявляю, незабаром ви опинитеся в ситуації, схожій або навіть конкретній, що приснилася. Уві сні мозок сприймає те, що відбувається поза часом. Тобто, одночасно і як минуле, і як майбутнє. Саме тому виникає відчуття відриву від реальності.

Хороші чи погані сни не є показниками порушень мозку. Просто все це мало вивчено. А тепер, скажіть мені, що таке "гіпноз"?

– Гіпноз або "hypnos" в перекладі з грецького означає "сон", – карбував, як по начитаному, зовсім ще молоденький хлопчина в картатій сорочці. І відразу ж залився фарбою, як помідор, коли в його сторону з цікавістю обернулася половина залу.

– Все правильно, – кивнув Ніколас. – Проте, мабуть переклад єдине, що об'єднує ці обидва поняття.

– Чому ви цим займаєтеся? – Трохи подавшись вперед зі свого крісла, з щирим інтересом запитала дівчина у бежевому піджаку.

– "Водій автобуса вже випив свою першу склянку". – Процитував Ніколас зрозумілі одному йому слова.

Інші ж здивовано переглянулися між собою, явно збиті з пантелику.

– Ви повинні зрозуміти, що насправді вам нічого втрачати. Що ви маєте в цьому світі? Майно? Здоров'я? Життя? Все це ви можете втратити відразу. Водій автобуса вже випив свою першу склянку. Скоро він сяде за кермо, і в будь – який момент ви зіткнетеся з ним на дорозі. Ніс до носа, під час обгону по зустрічній смузі, або не впоравшись з керуванням, вріжетеся йому в бік. Отже, чому я цим займаюся?

Ніколас витримав недовгу паузу і продовжив:

– Моя мета – вивести науку про сновидіння на новий рівень і я вже немало досяг успіху на цьому терені. Проте можу сказати, що, незважаючи на весь мій десятирічний внесок, ми все ще вражаюче мало знаємо про цей дивовижний стан. Проте я впевнений, що онейрологія є однією з саме тих наук, що динамічно розвиваються, і мої дослідження в цій області щодня перевертають наші уявлення про значення сну для організма. Чому нам необхідно спати? Що відбувається з мозком під час сну? І як недолік сну позначається на нашому здоров'ї? Навіщо ви прокидаєтеся кожен ранок? На кого витратите свій останній день, якщо він завтра?

– Як опанувати техніку сну? – Поправивши окуляри, що з'їхали на перенісся, запитав ректор.

– Що ж, якщо коротко, коли ви бачите сон, ви як би знаходитеся в кінотеатрі і спостерігаєте за сюжетом з боку. Основне завдання зводиться до того, щоб впіймати той самий момент, в якому виникає питання : "А чи не сниться мені все це"? Цей ідеальний час, щоб спробувати дати команду. Наприклад, подивитися на свої руки або повернути голову. Якщо у вас вийшло, далі можете вибудовувати сюжетну лінію. Але, знову ж таки, повторюся, що люди вчаться цій техніці не день і не два.

– А що до пророчих снів? – Запитала літня леді в широкому капелюсі, який був чи не більше її самої.

– Вивчення пророчих сновидінь відкриває цілий, доки ще не вивчений світ, до якого варто прислухатися. Ті, хто вміють це робити, уникають купи проблем у своєму житті. Багато хто вважає, що подібні сни насправді лише плід нашої підсвідомості, ніякого пророчого сенсу вони не несуть, а швидше допомагають зменшити тривогу або задовольнити в уяві давнє бажання. Як би там не було, люди, які прислухаються до власних снів, не лише частіше за інших приймають виграшні рішення, але і краще пізнають самих себе.

– Втлумачивши чужі сни, ви допомагаєте людині вибрати вірний шлях? – Поставив питання чоловік в піжонському смугастому костюмі.

– Навіть, якщо уві сні ми і приймаємо якісь рішення, зазвичай це відбувається, як би з боку, на несвідомому рівні, і на ранок про це залишаються лише невиразні спогади. Особисто я завжди раджу розвивати інтуїцію, а не тлумачити сни по сонниках, яких написано тисячі, а значення однієї самої картинки в кожному розрізняється, як день і ніч. Розвиток інтуїції займе час, безумовно, але воно того варте. А ще – головне жити повноцінним життям. З освоєнням усвідомлених сновидінь, це стане можливо двадцять чотири години на добу, – Ніколас пружинним кроком повернувся до трибуни, перемкнув зображення, які змінювали одне одного, на фотографії сплячих людей. Хтось спав під відкритим зоряним небом і блаженно посміхався, хтось тривожно хмурився в м'якому ліжку. – Всім нам подобаються приємні сни, де ми пиряємо в небі, цілуємося з коханою людиною або наприклад, отримуємо заповітний "Оскар". Такі сни радують і надихають. Але як бути, якщо сниться щось страшне, немислиме, незвичайне? Лякатися? Зациклюватися? Чи навпаки не сприймати серйозно? І чому одним сняться веселкові хмарки, а іншим – темні підземелля? Як навчитися чути власну підсвідомість? Під час звичайного сну, необхідного для відпочинку і відновлення мозку, у людини можуть працювати пам'ять і сприйняття, але при цьому відключено мислення. З цієї причини звичайні сновидіння швидше нагадують "фільм", який ми можемо частково пам'ятати після пробудження, але під час самого "перегляду" не в силах вплинути на перебіг подій.

Несподівано з коридору донеслися чиїсь гучні веселі голоси:

– Латте! Латте!

– Капучіно!

Студенти, що зібралися в залі, пирснули від сміху, безуспішно ховаючи посмішки в долонях. Щось незадоволено пробурчавши собі під ніс, ректор квапливо спустився зі сцени і сховався за дверима, щільно прикривши їх за собою.

– На моєму першому році навчання в університеті, – продовжив Ніколас, коли нарешті зал угамувався, – ми проходили курс психології. Викладачем був такий, знаєте, відповідний епатажний тип. На першій же парі він дав жартівливу пораду на майбутнє: "на роботі завжди ходіть з текою документів, робочий стіл теж завалюйте кіпами паперів. Носіть їх з собою навіть в їдальню, і тоді керівництво вважатиме вас трудягою і цінним працівником, як би ви не валяли дурня". Через місяць після цієї лекції препода призначили деканом.

А я кинув навчання, але ось його пораду пам'ятаю досі.

На цих словах повернувся ректор з великою кіпою паперів під пахвою. Зал вибухнув черговим нападом сміху, але всі швидко вщухли, коли Ніколас продовжив говорити:

– Тепер трохи про силу думки. Відома всім приказка про те, що "думка матеріальна" – не порожні слова, а доведений вченими і психологами факт, який вони безпосередньо зв'язують із законом тяжіння.

– А можете пояснити, як тлумачити свої сни? – Боязко, зовсім тихим голосом запитала дівчинка з першого ряду, проте Ніколас її все одно почув.

– В першу чергу, коли ми спимо, ми отримуємо інформацію, і не лише з минулого. Зверніть увагу на емоції, які відчуваєте уві сні і запитайте себе: "На що в моєму житті це схоже"? "Коли я відчував себе так само"? Перш ніж аналізувати сон, треба його як слід відчути і розібрати по поличках. Спершу намалюйте те, що вам наснилося. Просто візьміть аркуш паперу, фарби або олівці і зображуйте будь-який епізод зі сну. Тепер подумки опишіть свій малюнок. Який він? Який настрій передає? Що хотілося б змінити? На що у вашому житті це схоже? Якщо сон обірвався, або закінчився не так, як би того хотілося, і це не дає вам спокою, придумайте продовження самі. Так ніби пишіть казку. Якщо уві сні є кілька конфліктуючих сторін, продумайте сон від імені кожного героя. Це допоможе не лише вивчити послання сну з різних сторін, але і об'єднати ці частини в одне ціле.

– Можете розповісти про лунатизм? – Запитала брюнетка з грубою, довгою косою.

– Лунатизм, або, як його ще називають сноходження, є досить рідкісним порушенням сну, при якому сплячі люди можуть ходити і здійснювати уві сні якісь дії. Їх мозок при цьому перебуває в стані півсна-неспання. Прокинувшись, лунатики зазвичай нічого не пам'ятають. Цікаво, що найчастіше таке відбувається з дітьми, що піддаються постійному стресу, і з людьми, в стані клінічної депресії.

– О так, – кивнула брюнетка. – Коли я була маленькою, мій молодший брат ходив уві сні. Було дуже жахливо. Наші кімнати знаходилися поруч, і я часто прокидалася через те, що на мене хтось дивиться, ще і це його шумне дихання, прямо мурашки по шкірі. Він просто приходив і стояв навпроти мого ліжка, дивлячись в порожнечу, як в якихось фільмах жахів. У такі моменти я навіть поворушитись боялася – думала, хіба мало що. Він стояв так хвилин двадцять і йшов до себе, лягав назад у ліжко, а на ранок нічого не пам'ятав. Я так і не звикла до цього, кожного разу страшно.

– Я десь читав, що є ще летаргічний сон, – з деяким сумнівом в голосі пригадав міцно збитий хлопець у білій сорочці. – Таке і справді буває?

– Уявна смерть, – кивнув Ніколас. – Стан, при якому людина стає нерухомою, а всі життєві функції хоч і зберігаються, але значно сповільнюються: пульс і дихання стають рідше, знижується температура тіла. В літературі повно легенд про людей, що впали в глибокий, схожий на смерть, сон. Проте страшилки з книжок далеко не завжди вигадка. Навіть сьогодні, в століття просунутих технологій, лікарі іноді не розпізнають летаргію, і сплячих живцем відправляють в могилу.

Багато відомих людей боялися, що з ними станеться подібне, а ось ви, – Ніколас обвів поглядом зал, – повинні навчитися долати свої страхи і тоді будете здатні здійснювати неможливе, вас почнуть поважати.

– Ви популярні і у вас купа знайомих. Скажіть, що вас найбільше дивує в людях? – Пролунало питання з найвіддаленішого від сцени ряду.

– Те, що багатьом властиво постійно турбуватися про майбутнє і згадувати минуле. Такі люди зовсім ігнорують сьогодення. Живуть, ніби ніколи не помруть і помирають, ніби ніколи не жили.

На цих словах Ніколас вклонився публіці. Пролунали гучні оплески, в залі включилося яскравіше "денне" світло. Розбуркано обговорюючи між собою прослухану лекцію, студенти вишикувалися в чергу, щоб дістати автограф або фотографію з Ніколасом, або і те і інше відразу.

– Вітаю, Ніколас, – протягнув йому руку, що дочекався своєї черги, симпатичний юнак, чимось схожий на соліста відомої рок-групи. – Я хлопець тієї дівчини, яку ви почастували капучіно.

– Приємно познайомитися, – щиро посміхнувся Ніколас. – Повторюся, вона у вас просто чудова.

– Ваш вчинок підняв мені настрій, – підморгнула "стигла полуниця". – Дякую.

– Звертайтеся, – підморгнув Ніколас.

– В записці ви просили не відповідати вам, якщо у мене є хлопець, але ми просто не можемо піти, не сфотографувавшись з вами, – дівчина трохи збентежено заправила за вухо пасмо волосся, що вибилося. – Ви приголомшливий, а отримати від вас записку, в сто разів крутіше за автограф, як у всіх.

– Ввечері обов'язково подивимося передачу з вашою участю, – хлопець "полуниці" ще раз потиснув йому руку, – триматимемо за вас кулаки.

– Дякую, що пришли на мою лекцію. Удачі, – відповів Ніколас і завмер, позуючи для чергового знімка.

Роздавши автографи і посмішки, Ніколас вирішив скористатися моментом і спокійно прогулятися широкими коридорами університету. Здавалося, тут навіть стіни просочилися мудрістю, а під високими стелями сплелося відлуння тисячі тисяч проведених лекцій. Повернувши в абсолютно порожній коридор, Ніколас почув голос, що пролунав через причинені двері аудиторії:

– Візьміть листи паперу, зімніть і киньте їх убік. Так само ви викидаєте свої сни, коли не користуєтеся ними в належній мірі.

Зацікавлений Ніколас, підкрався ближче, і впершись ліктем об стіну, прислухався:

– Тепер візьміть ще по аркушу паперу, зімніть, – продовжив викладач. – А далі правила дуже прості. Уявіть, що ви – населення певної країни, де у кожного громадянина є шанс стати багатше, або ж вийти на новий соціальний рівень життя. Все, що для цього треба – закинути в сміттєвий кошик зім'ятий аркуш паперу, не встаючи зі свого місця.

Задні парти загуділи невдоволеним наріканням, розуміючи, що у попередніх, шансів влучити в ціль набагато більше :

– Так нечесно!

Студенти почали кидати папір і, як і передбачалося, майже всі, хто сидів на перших рядах потрапили в кошик. А ось із задніми партами вийшло навпаки – більшість промазали.

– В тих, хто сидів ближче до кошику, було свідомо більше шансів влучити в ціль, – кивнув викладач, задоволений проведеним експериментом. – Це і означає "мати привілей над іншими". Але чи помітили ви, що про несправедливість говорили тільки ті, хто сидів на задніх партах? Учні з передніх місць не бачили складності в завданні. Їм треба було кинути всього з декількох метрів. Ваше завдання для студентів одного з кращих університетів країни – усвідомлювати, що ваша освіта – є ваш привілей. Використайте її для досягнення своїх цілей, але й не забувайте про тих, хто позаду. В будь – якій ситуації треба залишатися людиною.

Глава 3

– "Мені відомо, що ти зробив п'ятнадцять років тому. Інші вже призналися. Поліція дихає тобі в потилицю. Ваш Харон". – Зачитав вголос Стажер, акуратно тримаючи двома пальцями куточок записки. Та, як і належить доказам, вже була ретельно упакована в спеціальну захисну плівку.

Він разом з Лангре знаходився в готельному номері сера Альприма, мільярдера і філантропа, труп якого вже встигли оглянути експерти. Тоді як Стефан зачитував зміст листа, Лангре оглядав місце злочину, обводивши уважним поглядом обстановку номера. По фотографіях, що висіли на білих стінах, він помітив, що вбитий явно пишався своїми досягненнями і придбаннями.

На одному зі знімків, серові Альприму вручали золоту статуетку, на честь чергового почесного звання і той сліпуче посміхався на камеру, гордо розправивши плечі. На іншому – фото триповерхового замку, що вражає своїми розмірами, який спроектували і відреставрували кращі в світі архітектори. Очевидно, сер Альприм був одним з багатьох, кого стародавні цитаделі притягували своєю загадковістю і романтизмом. Не дивно, адже віки, що простояли ті, ставали історією, що ожила.

Завдяки ним, часи лицарських турнірів, урочистих прийомів, підлих змов, таємних ходів, гримлячи ланцюгами привидів і пошуків незлічених скарбів переставали бути просто словами на запорошених сторінках. Напівзруйновані стіни все "пам'ятали", здавалося, ніби кожен їх камінь дихає історією, приховує жахливу таємницю. Хочеться вірити, що середньовічні замки назавжди збережуть свою "душу", ауру загадковості, до якої люди торкаються чи не з благоговінням. Адже без неї камінь просто камінь, яким би він не був стародавнім.

– Приймаючи ваше запрошення на каву, я і подумати не міг, що доведеться пити її тут. – Стажер зробив наголос на останньому слові і трохи помітно перекрутив плечима.

Лангре на це лише гмикнув, зробив ковток з паперового стаканчика і продовжив вивчати приміщення. Інша стіна відрізнялася своїм вмістом: ніяких фотографій, а тільки картини із зображеними на них рептилоїдами. Вони дивилися своїми моторошнуватими, заворожливими очима, ніби заглядали в саму душу і здавалося, що ось – ось моргнуть і оживуть на полотнах. Рептилоїди, немов знали про все, що сталося в номері, знали і бачили, але нікому не розкриють цю таємницю. Роботи вражали, до них явно доклав руку талановитий майстерний художник.

Стажер, простеживши за поглядом Лангре, окинув картини швидким поглядом. Мабуть не знайшовши в них нічого особливо примітного, знову заговорив про лист, що так схвилював його :

– Записка все ускладнює.

– П'ять мільярдів євро на його рахунку, – крутивши в пальцях запальничку, заперечив Лангре.

– Хм-м-м, – задумливо протягнув Стажер. – Адже і правда. З такою сумою і становищем в суспільстві можна було легко зам'яти все, що "сталося п'ятнадцять років тому".

– Якщо в людини багато нулів на банківському рахунку, це ще не робить її багачем. Раз він нікому не допомагає, значить він бідний, оскільки йому бракує на пожертвування іншим. Виходить, що він і сам потребував, – Лангре сховав запальничку в кишеню, відволікся від стін і подивився на Стефана. – Алекс Крамер прославився не лише завдяки своєму таланту, велику роль зіграла його аура загадковості. Вона додала нулів до вартості картин і кількості прагнучих бути хоча би присутніми на його аукціоні. Анонімний художник, про якого нічого невідомо, крім його імені. Та чи його це ім'я? Чи все ж псевдонім? Використання псевдоніма, до речі, теж частина маркетингу. Один з відомих способів продати продукт.

Лангре замовк, повернувся на санітарів, що вкладали тіло сера Альприма на ноші.

– Навіть, якщо в житті все йде гладко і добре, – перервав тишу Стажер, – обов'язково повинна з'явитися тварюка, яка водночас відніме це життя. Ніхто не застрахований від смерті.

Лангре нічого не відповів. Піднявши брови, він несхвально дивився на санітарів, які діставшись до сходів, вже двічі трохи не впустили тіло нещасного сера Альприма. Потрібно визнати, що мільярдер був дуже великої статури, а самі санітари явно були не раді тому, що саме їм довелося возитися з його транспортуванням.

– Більшість людей поняття не мають, чим зайнятися навіть недільним ранком , не кажучи вже про те, як прожити до старості. Якщо існує щось після смерті, цікаво, чим заповнить його цей бідолага? – Закінчив свою думку Стажер.

– Шкода його, – стиснув губи Лангре. – За життя в нього було стільки знайомих, а помер наодинці.

І дійсно, в номер не пускали нікого, крім представників закону, і на вулиці біля готелю юрбилися одні лише журналісти. І ніяких невтішних родичів, дружини, друзів. Нікого.

– На підлозі плями крові, розміром з… – почав було Стажер, але не встиг договорити, як його перебив Лангре:

– Говори правильно. Плями – схожі на кров, – зробив він акцент на другому слові. – Експертиза ще не проводилася, ти не можеш уточнювати, що це за плями насправді.

Стефан кивнув і продовжив далі зачитувати на кишеньковий диктофон свої короткі нотатки:

– На столі бюст невідомого чоловіка, схожого на Пушкіна.

Кімната вибухнула сміхом санітарів, навіть Лангре дозволив собі скупу, ледве помітну посмішку. Стажер скривджено блиснув на них, провів рукою по волоссю, і дивлячись в стелю, раптом запитав:

– Та все ж, чому ми старіємо?

– Щодня нам завдають шкоди, від якої ми не в силах повністю зцілитися, – заговорив санітар з примітною великою родимкою на носі. Перспектива поговорити йому явно була більше до душі, ніж виконання роботи. – В нашому організмі накопичуються ушкодження різного характеру, включаючи не лише захворювання органів, але і душі. Все це сприяє віковим захворюванням.

– Проте не всі живі організми такі. Взяти, наприклад гідр – вони схожі на медуз, що мешкають в прісних водоймах, і при цьому мають високу здатність до регенерації після практично будь – яких ушкоджень. Це дійсно вражає, – вклинився в розмову другий санітар з яскраво-рудою шевелюрою.

– Гідри направляють всі свої ресурси, передовсім на відновлення, а не на розмноження, як люди. В людини інша стратегія виживання на рівні свого виду, – заперечив той, що з родимкою.