Епоха слави і надії

– На здоров'я, – кивнув Лангре, прибираючи в кишеню запальничку, що лежала біля комп'ютерної мишки.

Треба не забути забрати і інші дрібнички, ніби його тут ніколи і не було.

– До речі, – пурхаючи пальцями по клавішах, знову заговорив Стажер, – сьогодні проїздив повз Російське посольство. Там чорти що діється. Справжній хаос.

– Протестуючі сильно розбушувалися? – Питально зігнув брову Лангре.

– Бачив, що будівлю посольства обстріляли зеленкою.

– Не дивно. Для Росії сер Альприм був другом і щедрим меценатом.

Лангре помасажував пальцями віскі, упорядковуючи думки. Сьогоднішній ранок розпочався з дуже поганих новин і продовжував сипати неприємними сюрпризами, але потрібно було зосередитися на поточних завданнях.

– Бачиш ті три теки? – Він кивнув на куток столу. – Ознайомся.

Стажер ніби тільки цього і чекав. Він жваво підтягнув до себе відразу всю стопку і забігав очима по сторінках. Прочитавши кілька, про щось замислився.

– Ну як? Є ідеї? – В голосі Лангре проглядала неприкрита іронія.

– Жодної робочої, – не відриваючи погляду від тексту, задумливо протягнув Стефан.

– Не переживай, їм вже майже рік і кожне під юрисдикцією Інтерполу.

Стажер здивовано свиснув. Це вже не жарти, не академічна теорія, а справжнісінька робота. З Інтерполом, психопатами і знівеченими трупами. Мабуть ці справи були і дійсно складними і їх не змогли розкрити, адже Інтерпол міжнародна організація, у справах кримінальної поліції бере їх тільки, щоб координувати зусилля країн учасниць у боротьбі із злочинністю.

Стефан відкрив першу справу на початковій сторінці. В нижньому кутку, прямо під його великим пальцем, на жовтому фоні значилося: "Розшукується. Пропав без вісті".

– Тут, до речі, все просто, – знизав плечима він. – Вже більше ніж півроку пройшло. Значить, можна оголосити його померлим і закрити справу. Треба лише заповнити чотирнадцяту форму.

Стажер гордо випрямився. Ось і згодилися отримані в академії знання, не даремно він вважався найздібнішим і подаючим великі надії студентом. Стефан ніколи не упускав можливості блиснути розумом, правда зараз сумніви все ж були. Не міг Лангре зі своїм багаторічним стажем, пропустити таке просте рішення?

– Обтяжливі обставини – усміхнувся комісар, – зниклий, обчистив досить популярну галерею. Виніс льняних полотен і масляних фарб приблизно на дві тисячі євро. А далі його слід пропав.

– І навіщо йому стільки? – Здивовано підкинув брови Стажер.

На другій теці, вже із синім куточком, значилося все теж: "Розшукується".

– Ну, а тут що не так? – Стефан помахав текою, але Лангре навіть не подивився в його сторону.

– Він був церковним Пастирем. Кинув дружину з шістьма маленькими дітьми і, як ти вже зрозумів, безслідно зник. Його дружина приголомшлива жінка. Своїми силами справляється з вихованням синів і дочок, працює лікарем в місцевій клініці і навіть курирує дитячий хор. Їй теж розповіси про чотирнадцяту форму? А її дітям що? Щоб не чекали батька?

Стажер відразу якось знітився, опустив погляд на свій хрестик і застебнув сорочку, приховавши його від сторонніх очей.

Залишилася остання тека із зеленим куточком внизу.

– Ватажок потенційно небезпечного угрупування. Пропав без вісті, – вголос прочитав Стефан. – Особливе спостереження. Що? – Недовірливо спохмурнів він. – "Атлантико"? Вони ще існують?

– Тут йдеться не про просту банду, а про насильство заради насильства. Члени цієї організації дуже агресивні, а їхні дії продумані до самих дрібниць. Вони майстерно володіють зброєю, і повір, у них її більш ніж достатньо. Влада вважає за краще замовчувати про таке, щоб не піднімати галасу. Тому що тоді доведеться визнати свою нездатність захистити країну і її мирних жителів.

– Як боротися з такими угрупуваннями?

– Наш зниклий, з третьої теки, більше десяти років очолював "Атлантико", – почав було Лангре, але Стажер його перебив, переможно підкинувши руку:

– Ось! Тепер я готовий поговорити про чотирнадцяту форму.

– Але, – підкреслено проігнорувавши його, продовжив комісар, – з достовірних джерел відомо, що їх "альянс" вже біля півроку не вибирає нового ватажка. Він знає, що його шукають, а значить – ховається, і мене це турбує. Пограбувань і нападів стало менше. Ніби затишшя перед бурею…

– "Арт – дилер", "Пастир" і "Ватажок". – Відкинувшись на спинку крісла, підвів підсумок Стажер. – Я так розумію, ви побачили в них щось загальне?

– Так, але так і не знайшов зачіпку. Тепер твоя черга спробувати, – Лангре машинально дістав з кишені пачку цигарок, покрутив її в руках і сховав назад. – А мені в мої шістдесят вже належить торт, іменна чашка і найближчий рибальський магазин.

– У вас, на кожній теці, в лівому нижньому кутку ініціали "А.К.", але ж так Алекс Крамер підписує свої картини. Думаєте, він якось пов'язаний зі зниклими? – Запитав Стажер.

– Не думаю, а точно знаю, – виправив Лангре. – Перед зникненням кожен з них отримав його картину.

– Може вам варто зачекати з купівлею рибальських сіток? – Задумливо протягнув Стажер.

– Я віддаю перевагу вудці.

– Правильно, – кивнув Стефан. – Бо сітки притягують зниклих.

– А це вже пахне статтею, – посміхнувся Лангре.

– Якою? – Здивовано подивився на нього Стажер.

– Газетною, – підморгнув йому комісар, та все ж підпалив цигарку.

Трохи помітно сривившись, Стефан підчепив із столу попільничку, з якої недопалки стирчали, як з їжака голки. Він витрусив вміст в сміттєвий кошик, що стояв під столом, і закашлявся від хмари попелу, що зметнулася.

Лангре невесело спостерігав за всім цим і подумав про те, що скоро і його ось так витрусять з відділу, як стріляні гільзи з револьвера. Стажер поступово починав наводити свої порядки.

Глава 2

Ніколас Романов вийшов з таксі, закинув рюкзак на плече і, прикривши очі, вдихнув повними грудьми. В маленькому містечку повітря було набагато чистіше за Лондонське – свіже, навіть смачне. А навкруги кипіло життя. Студенти Оксфорда з ланчами і конспектами, розстеливши пледи, сиділи прямо на ідеально підстриженому газоні, користуючись останніми теплими днями. Хтось грав в "змії і сходи", звідвсіль доносилося неголосне бринькання гітари, кілька хлопців закидали в коробку червоні "блішки".

Ніколасу подобалася така атмосфера молодої безтурботності, енергії і ентузіазму. Стародавній, ніби зійшовший з картинки університет, був мрією кожного абітурієнта не лише Англії, але і інших країн. Тут все тільки найкраще: викладачі – вчені і доктори наук, а перед випускниками відкриваються практично всі двері.

Ввійшовши до привітно розкритих головних воріт, Ніколас опинився в центральному холі, де також було повно народу. Багато хто його впізнавав – підходили привітатися, тиснули руки, захоплено перешіптувалися між собою. Ніколас був дійсно знаменитий і, що вже гріха таїти, йому подобалося знаходитися в центрі уваги, блищати на світських вечірках та посміхатися в об'єктиви камер.

Він добився всього цього, навіть не маючи вищої освіти, і ось як все обернулося: ректор одного з престижних університетів країни особисто запросив його виступити на сьогоденній лекції. Від запропонованого гонорару Ніколас відмовився. В нього було своє дітище, що приносить чималі гроші, – інтернет-магазин товарів для сну "РоманСон". Подушки, піжами, нічники, ловці снів, снодійне на травах, дрібні аксесуари – все тільки найкраще, з натуральних матеріалів. Його продукція робила сон якісніше, солодше і затишніше.

До всього іншого Ніколас був автором популярної книги про туризм, над продовженням якої зараз активно працював. Йому було про що розповісти, оскільки він займався цим професійно і побував у більшості країн. Багато тих, що страждають безсонням, тримали по екземпляру на своїх приліжкових тумбочках. В одній з глав Ніколас склав цілий список місць зі всього світу, де можна краще всього виспатися, і розсортував їх по рейтингу.

Він не забув і про найменших: записав казки і видання безлічі різних культур, які можна було почути тільки від самих аборигенів, побувавши в їх селищах.

Взагалі в грошах у Ніколаса не було нужди. Для нього важливіше матеріального було визнання – саме тому він прийняв запрошення від ректора. Сьогодні, тільки заради нього, в стародавніх стінах відомого на весь світ університету, збереться величезний зал. І це зробить його на крок ближче до мрії – заснувати власний університет.

З виступом не повинно було виникнути жодних проблем, Ніколас вмів працювати з публікою. Він не вважав, що здатність викликати прихильність до себе людей, можна отримати тільки з народження. І якщо вже не повезло з внутрішньою чарівністю, то виростити її в собі ніколи не пізно. Секрет крився в самопізнанні, у вивченні особистих психологічних і фізичних особливостей, прийнятті і осмисленні власного "я". Процес цей був досить трудомістким, розпочинався чи не з дитинства і не припинявся ніколи, до самої смерті.

Ще з раннього дитинства, людину починає займати питання, ким саме вона являється, вона намагається розібратися в собі і своєму внутрішньому світі. Звідси бере витік пізнання внутрішньої особистості. І це не просто процес самоспоглядання, але і спостереження за своїми вчинками, думками для того, щоб зрозуміти, як стати краще в тому або іншому аспекті. Адже в пізнання внутрішнього "я" без роботи над собою, немає ніякого сенсу. Заради особистої гармонії варто ставити невеликі, але щоденні цілі: "Я той, ким є зараз і відрізнятимуся від себе завтрашнього".

Тип мислення визначає самооцінку, межі успіху і можливостей. Людина з фіксованим мисленням завжди порівнюватиме себе з іншими. Щоб добре себе почувати, йому необхідно бути краще за всіх навкруги. Такі люди бояться невдач і уникають викликів навіть в тих сферах, в яких вважають себе талановитими. Вони бояться ризикувати, оскільки думають, що навіть один-єдиний промах може похитнути їхній авторитет в очах інших людей.

Від роздумів Ніколаса відволік, з’явившийся прямо перед ним хлопець, років двадцяти. Променисто посміхаючись, той навперебій зі своїми товаришами, що приспіли, почав завалювати його компліментами і захопленими одами на адресу "нетривіальних відкриттів в сомнології".

– І для повного щастя, – бадьоро підвела підсумок вся ця шумна компанія, – нам бракує тільки фотки з вами.

– Ви ж не відмовите? – Заплескала віями миловидна дівчина з каштановим волоссям.

– Навіть не думав, – неголосно розсміявся Ніколас і зробив крок до стіни, де його тут же обліпили бажаючі сфотографуватися.

Ніколас подивився в об'єктив смартфону, та так і застиг на місці. В якості "фотографа" йому дісталася до непристойності приваблива особа. Зовні Ніколас продовжував посміхатися, по ньому не можна було зрозуміти, що в середині вже щось тьохнуло. Він навіть не моргав, ніби боявся, що варто йому на секунду відвернутися, як дівчина зникне. Ніколас давно не відчував нічого подібного : час немов застиг на місці, від кінчиків пальців вгору пробігла іскра.

Через багатство та популярність Ніколаса, при знайомстві з ним дівчата частенько самі робили перший крок, намагалися притягнути його увагу. Він граючи, міг затягнути в ліжко практично будь – яку красуню, але ось ця – чимось відрізнялася від інших. Начебто їй не було до нього жодної справи.

– Тільки не забудьте відмітити мене в інстаграмі, – весело підморгнув хлопцям Романов, коли ті, подякувавши, поспішили до актової зали, щоб встигнути зайняти місця ближче.

Ніколас вів досить популярний блог, на його акаунт було підписано більше трьох мільйонів людей і число це росло з кожним днем. Він славився тим, що художньо описував сни і давав їм пояснення. Також його сторінка рябила безліччю фотозвітів з подорожей по різних країнах – від нікому невідомих африканських племен, до найбільших столиць світу. Частину публіки притягнули фото його вілл із запаморочливими видами і автомобілів бізнес класу: ферарі, гелендвагенів та мерседесів.

А знімки з пляжів або коло басейнів, з рельєфно накаченими м'язами, на пописаному татуюваннями тілі, викликали серед дівчат скажений інтерес.

Помітивши неподалік кавовий апарат, біля якого якимось дивом не було черги, Ніколас, з секунду подумав, вибрав класичний капучіно. Прямо над кнопками з назвами напоїв був прикріплений аркуш паперу з великою стрілкою-покажчиком у напрямі актової зали. Не втримавшись, Ніколас злодійкувато озирнувся по сторонах і, витягнувши з кишені джинсів кулькову ручку, приписав жартівливе: "голосове управління". Парочка студентів, що проходили мимо, помітивши його витівку, схвально розсміялися і підкинули вгору великі пальці.

Серед них Ніколас почував себе "своїм хлопцем", на секунду йому навіть захотілося стати таким самим простим студентом, з тягою до дитячості і шумних вечірок. Тією ж ручкою він начеркав записку для незнайомки, що зацікавила його.

"Я ще ніколи не зустрічав нікого гарнііше за тебе. Може, все ж сфотографуємось разом? Тільки в більше невимушеній обстановці. Напиши свій номер, якщо, звичайно, в тебе немає хлопця. З щирою надією, Ловець Снів.

P.S. Не знаю, чи п'єш ти каву. Сподіваюся, тобі сподобається".

Підхопивши стаканчик, Ніколас ввійшов, до повністю забитої людьми, актової зали. Поглядом він знайшов в натовпі ту саму дівчину – вона виявилася однією з небагатьох, хто не дивився на нього з жадібним інтересом і фліртуючою посмішкою на губах. Незнайомка всім своїм виглядом показувала, що він її зовсім не зацікавив. Але Ніколас був з того типу чоловіків, яких найбільше тягне, саме до недоступного і загадкового. Для нього це виклик, тому і перемога буде солодше.

Вправно пролавірував між людьми, Ніколас підійшов до дівчини і з посмішкою протягнув їй каву, разом із складеною удвічі запискою. Їх погляди зустрілися, здавалося, настав той самий відповідний момент, як несподіванно чиясь дитина, мабуть син когось з викладачів або запрошених гостей, врізалася прямо в Ніколаса. Він незручно погойдався і дивом утримав паперовий стаканчик, мало не обливши красуню гарячим вмістом. Їх пальці зіткнулися, дівчина збентежено посміхнулася, поправив пасмо волосся. Але момент був безповоротно загублений.

Ніколас обернувся до хлопчиська, що розбушувався, і жартівливо запитав привселюдно:

– Хто хоче купити дитину? Продам недорого!

Тут же знайшлася його мама і, вибачившись, повела сина у бік крісел, по дорозі відчитуючи того за неналежну поведінку. Ректор, що помітив Ніколаса, з посмішкою кивнув йому у бік сцени, а сам попрямував вперед, щоб представити присутнім запрошеного гостя.

– Леді і джентльмени, – вставши за трибуну, почав ректор. – Тема сьогоднішньої лекції – "Вивчення самосвідомості і пошук глибинного сенсу".

Він пару разів клацнув мишкою. На широкому, розміром майже на всю стіну екрані за його спиною, плавно змінюючи один одного, поплили слайди, присвячені діяльності Ніколаса.

– Ніхто не розповість вам про це краще за нашого гостя, – відкашлявшись, продовжив ректор. – Він нерідко виступає консультантом на телепередачах, дає інтерв'ю для відомих журналів, газет та сайтів. Так що, думаю, багато з вас напевно його знають. Він професіонал своєї справи, хоч і не має спеціальної освіти, оскільки сам є засновником цієї науки. В майбутньому він планує заснувати онлайн-університет для тих, хто цікавиться вивченням і розбором сновидінь.

Вже зараз він консультує безліч знаменитих, видатних людей, прізвища яких я не стану розголошувати із зрозумілих причин. А ось прізвище нашого гостя знати не лише можна, але і треба. Отже… – ректор витримав театральну паузу, – Ніколас Романов! Він же Ловець Снів!

Зал вибухнув бурхливими оплесками. Ніколас піднявся по бічних сходинках на сцену, тримаючи перед собою мобільний. Для своїх підписників в інстаграмі він увімкнув прямий ефір, щоб зафіксувати важливий момент: видатні уми Оксфорда зібралися, щоб його послухати. У цей момент він помітив повідомлення, що спливло на екрані, від "Sweet Strawberry" – усміхнений, махаючий помпонами смайлик. Судячи з аватарки, це була та сама незнайомка, яку він пару хвилин тому почастував кавою. Ніколас знайшов її поглядом.

– Це для моїх підписників, – кивнув він на свій телефон. – Хоч із більшістю з них ми і не знайомі в реальному житті, але я ціную кожне повідомлення. Вони роблять моє життя ще яскравіше і приємніше. Дякую вам, що не забуваєте запитувати, як мої справи. І за те, що завжди поруч, де б я не був.

Підійшовши до другої, вільної трибуни, Ніколас поставив телефон в спеціальне кріплення, а поруч поклав свій незамінний талісман. Хоч Ніколас і був впевнений в своїх словах і силах, серце все одно колотилося від хвилювання. Він непомітно провів пальцями по татуюванню павука – той, як завжди допоміг йому зосередитися і заспокоїтися.

– Сучасне тлумачення снів є одним з широко використовуваних методів психоаналізу, який базується на інтерпретації символіки сновидінь і застосовується виключно індивідуально.

– Наприклад, цей талісман, – Ніколас підкинув вгору руку із затиснутим в ній особистим оберігом. – Так званий "Ловець снів". Одного разу старому вождеві явився мудрець в образі павука. Павук почав плести павутину в середині вербової лозини і за роботою поділився своєю мудрістю з індійцями. Він повідав їм, що в світі існують добрі і злі сили. Якщо людина вибрала добро, значить, йде правильною дорогою, а якщо зло – починає блудити і втрачає свій шлях.

Павук подарував сплетений обід вождеві і сказав, що зло застрягне в павутині, а добро навпаки легко пройде крізь неї.

Ніколас звичним жестом поправив волосся, зачесавши його пальцями назад, і продовжив:

– І в наш час люди вірять в силу різних прикмет, амулетів і талісманів, які здатні захистити від неприємностей. Ловець снів, це індіанський амулет, захищає сплячого від злих духів і хвороб. За переказами, погані сни заплутуються в павутині, а хороші прослизають крізь отвір в самому центрі. Ось тут, – для наочного прикладу він вказав пальцем на отвір в центрі амулета, який продовжував стискати в руці.

– Плетучи свою мережу, павук залишає в середині зовсім небагато простору, крізь який можуть пройти, тільки добрі сни. В багатьох культурах павуки вважаються священними комахами, їх не виганяють із житла і ніколи не вбивають спеціально. Ще з давніх часів хороший сон вважався запорукою успішного полювання, сили були потрібні, щоб виживати в тяжких умовах дикої природи, битися з хижаками і ворожими племенами. Тому ловці снів завжди цінувалися.

– А чиє пір'я в них використовують? – Піднявши вгору руку і дочекавшись кивка у відповідь, запитала дівчина в смішних круглих окулярах.

– Для жіночих ловців традиційно беруться совині, для чоловічих – орлині. Але це не обов'язково. Найголовніше – брати пір'я живих птахів, що випало під час линьки. Пір'я з мертвої, обскубаної курки, радості у будинок не принесе.

Ніколас опустив талісман і продовжив:

– Кожен з нас, проводить уві сні третину свого життя. Сон є однією з основних фізіологічних потреб всіх ссавців і птахів. В Древньому Китаї позбавлення сну вважалося однією з найстрашніших страт. Зазвичай тортури проводилися для того, щоб людина з ослабленою свідомістю видала абсолютно всю інформацію при допиті. На щастя, тепер насильство заборонене законом, а тортури і катування сприймаються суспільством, як щось нелюдяне і аморальне.

– До слова про допити. Ви колись консультували поліцію? – З неприкритим сарказмом вигукнув хтось з далекого ряду.

– Ні, – коротко відповів Ніколас.

– Чому? – Запитав все той же голос. – Всі круті специ консультують!

Проігнорувавши друге питання, Ніколас, як ні в чому не бувало продовжив лекцію:

– Насправді, гірше, що ви можете зробити для свого організму в цілому і мозку зокрема – несерйозно відноситися до сну.

– А ви рятували людей? – Зробивши ковток того самого капучіно, запитала його нова знайома. "Стигла полуниця", як Ніколас тепер подумки її називав.

– Ага! Уві сні! – Голосно реготав хлопець з шоломом для регбі, що лежав на колінах. Його підтримали сміхом сокомандники.

– Якщо людина прокинулася вранці, він вже врятувався, – незворушно усміхнувся Ніколас. – Вночі мозок проходить свого роду інвентаризацію. На той час, як ми прокидаємося, ми є вже зовсім іншими людьми.

– Що означають твої татуювання? – Зухвало, на "ти", запитала дівчина з перших рядів, явно домагаючись цим його уваги. Вона була істинним втіленням вульгарності : з глибоким вирізом на грудях, яскраво-червоною помадою на губах, і в цілому з тих, кого Ніколас би визначив, яка "здасться без бою".

– Те, що вони в мене є. Я кілька разів втрачав все. Але татуювання були і будуть зі мною назавжди.

– Містер Романов, – переключив на себе увагу ректор. – Розкажіть нам про незвичайну науку снів.

Ніколас згідно кивнув, коротко поглянувши на професора:

– Людський сон – дивовижний і складний процес, яким на протязі віків надихалися письменники, поети і художники. Сни і сновидіння – давнє джерело художньої і літературної творчості.

Онейрологія – повноцінна самостійна наука про сни, яка знаходиться на стику нейробиології і медицини. В культурі багатьох народів, що мешкають в теплому кліматі, прийнято відкладати всі справи, щоб ненадовго перерватися на денний сон. В деяких країнах таку традицію називають сієстою, – Ніколас перегорнув на екрані кілька фотографій, які він особисто зробив в Іспанії і Греції. – Згідно з моїми останніми дослідженнями, регулярний денний сон знижує ризик серцево – судинних захворювань. Ви навіть не уявляєте, наскільки важливий сон для нашого організму, який за цей час повністю оновлюється. До того ж відбувається прискорення обміну речовин, тобто утворення нових клітин і тканин. Сон вкрай важливий для відновлення мозку і нервової системи. Всесвіт розумний і нічого просто так не робить. Якщо вже люди сплять третину свого життя, це явно неспроста.

Зал недовірливо зашушукався, деякі з сумнівом переглянулися між собою.

– Я не зовсім звичайна людина, – продовжив Ніколас. – Не визнайте мене за божевільного, але я кажу абсолютно серйозно. Я не просто людина, я – Ловець снів. Я намагаюся дати пояснення кожному сну і віднести його до минулого або до майбутнього. Знаю точно, що дуже рідко сни бувають звичайною фантазією або кошмаром.

Ніколас неквапливо пройшовся по сцені, склавши руки за спиною. Зупинився в самому центрі, наїжачив світле волосся.

– В дитинстві мене постійно мучили страшні сни, – знову заговорив він. – Можливо, через це я полюбив містику, вірив у потойбічний світ і в цілому, ніби збожеволів на всьому цьому. Мене водили до багатьох фахівців, але лікарі так і не прийшли до єдиного діагнозу. З п'яти років я майже щоночі бачив нечіткі, розмиті кошмари і прокидався в холодному поті з серцем, що майже вилітало грудей. З часом я навчився з цим справлятися. Заспокоювався, обертався на інший бік і спав далі, як ні в чому не бувало.

Але вранці, довго думав про те, що мені наснилося, гадав, що вони можуть означати і чому таке відбувається саме зі мною. В п'ятнадцять я зрозумів, що кожен з нас, зверніть увагу, кожна людина здатна бачити у снах своє майбутнє. Ніколас лише посміхнувся на скептичні усмішки, очі студентів округлялися.

– Мої батьки дуже любили подорожувати. В нашій сім'ї була чудова традиція – кожен мій день народження відмічати в новій країні. В одній із таких поїздок ми потрапили в жахливу аварію і в результаті опинилися в реанімації, де лікарі боролися за наші життя. Мама. – Ніколас важко ковтнув. – Мама першої пішла на поправку. Вона сиділа на задньому сидінні, і удар з того боку був не таким сильним. Я сидів на передньому, поряд з батьком, і у момент зіткнення, вилетів через лобове скло.

Я навіть помер на якийсь час – лікарі діагностували клінічну смерть. Мені все запам'яталося уривками: як я лежав на дорозі, і як привезли в лікарню, як мене перенесли на операційний стіл, пам'ятаю, що не відчував болю, знаходячись в шоковому стані. А потім обличчя закрила киснева маска і останнє, що я тоді почув – слова анестезіолога, що побажав мені щасливої дороги. Ох, тоді я і не підозрював, що за шлях мене чекає! – Ніколас емоційно сплеснув руками. – Мене немов висмикнули з власного тіла.

Я дивився на себе, ніби з боку і ще ніколи мені не було так спокійно, як в той момент. Настільки спокійно, що зовсім не хотілося повертатися назад в сувору реальність. Після цього я перестав боятися смерті і набув душевної рівноваги. Впевнений: нам немає чого страшитися того, що нас чекає за порогом.

Ніколас зробив ковток води з високої склянки. Окинув поглядом зал, повний людей, тих, що жадібно ловлять кожне його слово, і продовжив:

– Батьку припало найбільше. Він, як і ми з мамою, знаходився в реанімації, але потім впав в кому, і тільки через чотири місяці його перевели в звичайну палату. Єдине, що підтримувало в ньому життя – апарат штучного дихання. Я відвідував його що миті, годинами, днями, тижнями чекав, що все налагодиться, що він видужає і все знову буде добре. Мені довелося швидко подорослішати. Я зрозумів, що ніхто, крім мене не зможе розібратися в справах батька, бізнес без нього зупинився, треба було щось робити.