Евотон: 180

– Тому ми неодмінно рекомендуватимемо решті цивілізацій у галактиці наслідувати наш приклад.

– Що навіть властива витонченість думки деколи здувається ураганом гордої недалекоглядності! Впізнаю справжніх патрійців…

Голограма висвітила слова: «Ліквідація патрійської держави».

* * *

Етон підлетів до величезної сферичної споруди. Наближення корабля занурило будівлю в численні спалахи червоного світла: Помічник негайно ініціював зв’язок з Системою.

– Пшемиславе, зустрічай гостей!

З’явилося зелене світло, що ознаменувало посадку Етона в декількох метрах від краю споруди. За хвилину над транспортником виник субстанційний Кокон, простір якого почав заповнюватися газами і, зокрема, киснем. В утворений отвір будівлі місячної колонії спішно прослизнув Майкл. Його зустріли два Ферруанці, ідентифікуючи об’єкт. Американець потрапив у невелике порожнє приміщення: позаду залишався отвір, крізь який виднілася задня частина Етона на тлі жовто-оранжевих хвиль Субстанції Кокона. Ліворуч, праворуч і попереду – суцільна стіна без яких-небудь примітних особливостей. Два Ферруанці контролювали Майкла, який впритул наблизився до перешкоди й завмер на місці в очікуванні. І ось щільність досягла нульової відмітки…

Перед очільником Формації тягнувся хол з високою вигнутою стелею. Ширина приміщення, на відміну від довжини і висоти, не вражала і складала близько ста метрів. Теоретично тут могла б поміститися достатня кількість Етонів… Наразі хол заповнювали земляни, Ферруанці, абсідеуми (яких, як і зазвичай, виділяли їх бездоганні темні костюми). З лівого і правого боку – перпендикулярні коридори з камерами для ув’язнених, по два на кожному з поверхів, починаючи з другого. Поверхи зовні виступали у простір холу довгастими балконами, які кріпилися до бічної поверхні і ніяк не сполучалися між собою, окрім як зовнішнім ліфтом-платформою на антигравітації.

Виникла біля Майкла голограма люб’язно запропонувала ввести або ім’я того, що відбуває термін, або значення частоти його евотона. Американець ввів дані двох землян першої Формації і прийняв запрошення Системи пройти до їхніх камер. Він чекав, доки два Ферруанці, що його супроводжували, вишикуються в особливому порядку: один – перед ним, а інший – позаду. Саме таким чином всіх супроводжували роботи місячної колонії. Побачити когось між ними було неможливо.

Усі приміщення будівлі в цілях запобігання хвилюванням освітлювали темно-синім світлом. Освітлення дихало разом зі всіма: колір поступово і плавно змінювався від блакитного до темно-синього і навпаки. На підлозі у всіх приміщеннях не було видно жодного предмету, жодного виступу. Лише ідеально гладка і рівна поверхня… Майкл відкрив панель управління Помічником на своїх лінзах і подумки активував тепловізор: простір між Ферруанцями заповнили ув’язнені – рухливі червоні силуети. Звісно, лінз з тепловізорами у них не було, а режим невидимості вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захід безпеки.

Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до ліфта-платформи, який зупинявся біля зовнішнього краю балконів із синім підсвічуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущільнилися поручні ліфта.

На тридцять п’ятому поверсі очільника другої Формації чекав Пшемислав – представник Покоління, відповідальний за колонію другої Формації. У цій же будівлі містилася колонія першої Формації, керівник якої мав таку ж посаду.

Майкл роздивлявся Пшемислава: зріст – десь метр сімдесят п’ять, середньої довжини розтріпане каштанове волосся, іскристі карі очі. Округле з чіткою лінією підборіддя обличчя освітлювала щира усмішка, примушуючи Майкла посміхнутися у відповідь. Поляк був його близьким другом…

– Пшемиславе! – тепло промовив американець.

– Майкле! Чудова краватка! – весело відзначив поляк.

Хлопці потиснули один одному руки і дружньо обнялися. Ферруанці залишилися біля ліфта-платформи, а земляни відправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.

– Дівчину й чоловіка доправили сьогодні. Вже сім годин перебувають у камері. Передали мені, оскільки їх затримали абсідеуми, а не поліція Ради…

– Так, я в курсі. Вихопив з поля ще до того, як мені доповіли… І відразу відправився до Відірваного…

Пшемислав затримав Майкла і довірливо запитав:

– Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собі дозволяєш? Очільник абсідеумів все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвіті не викликало стільки страху і паніки, як він і його інопланетна банда…

Увагу очільника другої Формації привернула вільна камера з правого боку.

– Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лікоть поляка й упритул підійшов до входу в приміщення.

Подолавши прозорий стабільний буфер, він опинився у викривленому просторі: нейтральним евотонам, які генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися відкоректовані значення мірності. Але вибірково… Параметри частинок американця й інших предметів, якби такі були тут, не зазнавали змін. Тому реально в об’єкті простору було більше. Одначе зовні так не здавалося. Для спостерігача ззовні об’єкт зберігав свої початкові пропорції. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – їхні значення поверталися в початкову точку.

Майкл відчував справжню насолоду… У цей момент він прагнув усвідомити, що перебуває не тільки в деформованому просторі, а й у такому ж Всесвіті. Землянин уявляв його межі, що одночасно є межами чорної діри, яка для непідготовленого спостерігача із зовнішнього Всесвіту не могла вміщати простори нашого неосяжного дому.

Американець поглянув на зелене світло біля автоматично зниклого отвору й попрямував до друга, що чекав зовні. Щойно він підійшов до бічної поверхні, Система вмить забезпечила йому вихід.

– Абсідеуми… – із захопленням, але й з деякою часткою презирства промовив американець.

У коридорі з’явився один з представників абсідеумської цивілізації, примусивши Пшемислава підозріло покоситися в його бік.

– Наше завдання – витягнути з них все, що вдасться! – почулося в голові у поляка, який прийняв запрошення Майкла щодо Виклику. – Такий шанс, можливо, більше не з’явиться!

– Тільки якщо вони не отримають своє першими. Майкле, мені як кращому другу…

– Алі мене сьогодні питав про те ж.

– І ти відповів йому? – заінтриговано звернувся поляк. – Що ти йому відповів?

– Що мета Вархунда – збереження свого впливу і влади, в чому ми йому й допомагаємо, користуючись його безмежною потребою в контролі абсідеумів.

– Про що ти тоді думав два роки тому? Майкле? – Пшемислав спробував висмикнути американця з роздумів, в які той несподівано занурився.

– Вдруге за сьогодні… Простір спілкується зі мною…

– Справді, в інформаційному полі присутня тільки та інформація, яку ти щойно озвучив.

– Ситуація змінилася… – все так само задумливо усередині голови друга пролунав голос Майкла.

– Проте пропонувати йому владу з ув’язнення і полону – самогубство. Отже існує щось, що тобою не вимовлялося тоді, але що зрозумів і прийняв Вархунд. Тому в полі не існує відповідних даних.

– Баланс порушився, Пшемиславе! – з деякою тривогою промовив очільник другої Формації.

– Хай твої абсідеуми горять у пеклі! – обурився Пшемислав. – Не хочеш відповідати – не потрібно!

– Абсідеуми? – Майкл виринув із роздумів. – Між іншим, саме вони забезпечили нашим земним цивілізаціям мир і спокій. З одного боку, тепер немає ворога. З іншого – допомогли організувати сулівейців, повернути їх в наше століття. Пам’ятаєш, що почали витворяти земляни в сулівейських державах після перемоги над абсідеумами?!

– Добре тоді їм пропаганда промила мізки…

– Утім, зауваж, ця пропаганда зіграла злий жарт із ними ж! «Абсідеуми – визволителі від гніту Ради і Покоління!» Ну що ж… Довелося скористатися закладеною в їхній мозок установкою, яку завдяки Випромінювачам покійного китайця тепер не виб’єш без їх повторного використання.

– Атож… Що може спричинити небезпеку для їхнього здоров’я, – почулося від Пшемислава. – Є абсідеуми – є спокій на Землі. Парадокс! Скажи таку фразу кілька років тому – покрутили б пальцем біля скроні.

– Точно, приятелю. Але якщо наш пес зірветься з ланцюга, то за ним рвонуть і сулівейці! – американець знову замислився, а потім махнув рукою із словами: – А! Гори воно все в пеклі! – і розсміявся, тим самим видавши перші звуки за весь час здійснення Виклику.

Хлопці, яких продовжували супроводжувати Ферруанці, не відстаючи від них ні на крок, попрямували назустріч абсідеуму, котрий за мить мирно розминувся з ними. Костюм прибульця привертав увагу витонченістю форм і строгістю стилю: блискучі туфлі, випрасувані брюки, розстебнутий на два верхні гудзики комірець білосніжної сорочки, злегка звужений у талії піджак. Погляд нерухомий і зосереджений. Як завжди… Іноді здавалося, що така поведінка – вищий ступінь зневаги, а деколи – їхній природний стан. Майкл дотримувався другої думки…

Залишивши прибульця позаду, американець голосно промовив:

– Негайно відпустити дівчину!

Наказовий тон і несподіване розпорядження очільника Формації неабияк здивували Пшемислава, а Майкл вичікувально подивився у бік абсідеума: інопланетянин все так само незворушно продовжував свій шлях…

– Гм… – полегшено зітхнув американець і посміхнувся полякові. – Божевільного вже привели в кімнату для допитів? Гадаю, що ми його довго не протримаємо там…

Пшемислав щось йому відповів про хід виконання. Саме у цей момент абсідеум поволі озирнувся, затримавши на мить пильний погляд на Майклі.

Задля дотримання тутешніх правил очільнику другої Формації знову довелося активувати тепловізор, тому що з-за найближчого повороту випірнули два роботи-конвоїри. Лінзи Майкла без зусиль дозволили виявити ув’язненого, який відставав від першого Ферруанця і випереджав другого рівно на п’ять кроків. Землянин першої Формації йшов лицем до американця, який краєм ока помітив плавний рух вгору середнього пальця руки ув’язненого. А логічним завершенням зухвалої поведінки чоловіка стала його злісна усмішка…

«Кількість!» – раптово промайнуло в голові у Майкла: він помітив трьох абсідеумів у кінці коридору – якраз біля входу в кімнату для допитів. Їхня поведінка здалася американцеві досить дивною і насторожливою. Прибулець у центрі групи стривожено поглядав то на очільника другої Формації, то правіше. Абсідеум ліворуч з тими ж невластивими їхній цивілізації почуттями розглядав свій бік коридору, який тягнувся перпендикулярно головному. «Кількість і…»

– І їх завжди стільки? – з підозрою запитав Майкл за допомоги Виклику.

– Ні, – блискавично випалив поляк, розмірковуючи, мабуть, про те ж.

Американець не зводив насторожених очей з інопланетян. У його уяві виринали картини, на яких вимальовувалися обличчя… Вархунда, який притискував вихором загін поліцейських в Одесі, але який втратив зв’язок з полем не без втручання очільника другої Формації… Брата абсідеума, який вмить відновив колишню велич від вимовлених Майклом слів. «Яку ж він тоді відчув надію, коли я запропонував спільний штурм!»

– Залишилося тільки сказати, що…

Американець збентежено глянув на друга.

– Що ти запропонував штурмувати? І в такому разі ми маємо справу з військовим союзом? – пролунав голос у нього в голові.

– Страх! – відповів Майкл. – Кількість і страх попереджають мене, тебе, земні цивілізації, галактику… – американець озирнувся й помітив інопланетянина, який переслідував їх з цілковито байдужим виглядом. – Дані, між іншим, відсутні не тому, що не вимовлялися ні в думках, ні вголос… А через золото, яке встигло заблокувати зв’язок з інформаційним полем.

Відповідальний за колонію промовчав, не відшукавши потрібних слів. «Страх?! У абсідеумів?!»

– Світ перевернувся… Пшемиславе, – Майкл повернув голову до поляка, – у мене вкрай погане передчуття…

Несподівано з чергового коридору, що перетинав головний, вкотре з’явилися Ферруанці-конвоїри. Завдяки тепловізору гість місячної колонії розрізнив зсутуленого в’язня. Той брів, утомлено опустивши голову, не помічаючи нічого навколо. Рухи тіла свідчили про його цілковиту байдужість до всього, що відбувається.

– Божевільний… – з жалем промовив Пшемислав.

– Не факт… Може, свідомо ігнорує тутешній порядок… – знизав плечима Майкл.

– Та ні ж, – обурився відповідальний за колонію, – це – він… Божевільний!

Несподівано у просторі виникла пляма: місцями червона, майже бордова, місцями – яскраво-жовта. Вона повністю закривала собою і Ферруанців, і в’язня.

– Схопити! Схопити негайно! – крикнув абсідеум, кинувшись у бік плями.

Пшемислав зірвався з місця й заволав услід абсідеуму:

– Відставити, поліцейський! Відставити, я сказав! Ізолювати – наказ відповідального!

Пляма спробувала сховатися в бічному коридорі. Відреагувавши на слова Пшемислава, Ферруанці схопили всіх: один з конвоїрів приєднався до робота, який з’явився із стелі, що раптово розсунулася, і вони заблокувавши абсідеумів, а з бічних поверхонь коридору виникли металеві вартові, які надійно обступила пляму з усіх боків. Американець квапливо намагався вимкнути тепловізор, але Система колонії перешкодила.

– Не чіпати тендерійця! – насамперед наказав Майкл. – Помістити всіх ув’язнених в камери! Негайно!

– Запустити сканування! Почати процес сканування! – не замовкали абсідеуми.

Проте Ферруанці не діяли, покірно чекаючи команди землянина, що наближався упевненим кроком.

– Замовкніть! – прикрикнув американець на абсідеумів і насторожено поглянув на тендерійця.

Тим часом Система місячної колонії, заручившись підтримкою Добренка, відповідального першої Формації, виконала недавній наказ очільника другої Формації – і тепловізор деактивувався… Перед Майклом показалася найдивніша істота з тих, що йому доводилося бачити! У повітрі ширяла куляста субстанція чорного кольору з гострими, зазубреними виступами по всій поверхні… Ні очей, ні кінцівок, ні голови!

– Вперше зіткнувся? – з розумінням запитав Пшемислав, який вже встиг звикнути до тендерійців, оскільки неодноразово зустрічав їх за останні декілька місяців: прибульці систематично з’являлися в місячній колонії.

Тендерійці були своєрідним музейним експонатом. Ні, їхня цивілізація не зникала… Проте розумне життя на основі кремнію, а не вуглецю зустрічалося тільки в особі тендерійців. Тому ними захоплювалися, їх поважали і боялися…

– Вперше… – спантеличено відповів Майкл.

– Пане очільнику Формації! Необхідно упевнитися, що ув’язнений на місці, – наполегливо нагадав той самий абсідеум з розстебнутим комірцем.

– Згоден.

– Ініціювати сканування евотонів та ідентифікувати особу! – помітивши жест-розпорядження американця, наказав відповідальний.

– Евотони ув’язненого виявлені, особа ідентифікована, – прокоментував Ферруанець дані на виниклій голограмі.

– Ось… Наш божевільний. Гаразд, – відзначив Майкл, приготувавшись зробити рух долонею для перегортання завислої в повітрі сторінки. – Зараз дізнаємося прізвище…

– Цього недостатньо, – перебив Майкла інший абсідеум. – Необхідно вимкнути режим невидимості, щоб упевнитися остаточно.

– Показати ув’язненого, – наказав очільник другої Формації.

Абсідеуми принишкли і насторожилися. Пшемислав з нерозумінням подивився на друга: спохмурнілий Майкл пильно розглядав в’язня.

Тим часом тендерієць почав поволі віддалятися з місця подій. Пшемислав перегорнув сторінку за приятеля і уважно прочитав ім’я і прізвище заарештованого. Американець залишив голограму без уваги.

– Тендерієць? – запитав поляк.

Нарешті Майкл, зберігаючи байдужість, відірвав погляд від землянина й відповів:

– Відпускаємо, звісно. Тільки думки про клаудеумів справляють на мене таке враження…

– У їхніх очах тече синій колір! – почулися слова божевільного, що пронизали наскрізь. – Їхні тіла злилися з інформацією!

Майкл із Пшемиславом швидко переглянулися, тому що ув’язнений наполегливо до них наближався.

– Клаудеуми – всюди! Скрізь! Біля мене! І… у тобі! – божевільний накинувся на американця. – Я хочу поглянути в його обличчя! – закричав землянин, здійснюючи рухи, які імітували спробу розкрити груди Майкла голіруч. Його негайно наздогнали Ферруанці і привели до тями: спершу відтягнули від хлопця, а потім кінцівка металевого вартового, що є аналогом людської руки, зупинилася в декількох міліметрах від плеча божевільного і випустила обпалюючий потік світла на шкіру.

– Відвести в кімнату для допитів! – скомандував відповідальний.

Ув’язнений здригнувся від дотику роботів і прокричав, озираючись то на конвоїрів, то навсібіч:

– Клаудеуми… Вони всюди! З туману! З туману… Хуртовина приховує їх… Обступили! – його очі, наповнені жахом, страхітливо сфокусувалися на точці за плечем поляка, а тремтячі губи повторювали: – Буфер аномалії за кілометр, а зараз – біля обличчя, і з буфера з’являється…

Пшемислав не слухав марення, викликавши голограму з показниками діагностики очільника другої Формації, на якій переважав зелений колір, що символізував здоровий стан.

– Клаудеумське обличчя, – продовжував божевільний, – їхні випуклі очі поглинають твоє віддзеркалення… – нарешті він остаточно заспокоївся. Ферруанці-конвоїри негайно забрали його.

– І хто ж він, не скажеш мені? Ти ж знаєш його! – підозріло запитав поляк, дивлячись на пульс американця, підсвічений блакитним кольором на голограмі. Сімдесят чотири удари в хвилину. Сімдесят п’ять. Сімдесят дев’ять! Вісімдесят шість! Майкл спостерігав за подіями біля входу в кімнату для допитів…

Далеко за спиною Майкла, на початку головного коридору, промайнув тендерієць. Одночасно краєм ока поляк помітив, як абсідеуми вкотре зірвалися з місця.

Вісімдесят дев’ять! Дев’яносто два!

Саме в цей момент відповідальний почув Виклик від Майкла з проханням не чіпати інопланетян. «Тендерієць у мене за спиною?» – запитав він у Пшемислава, який озирнувся і побачив, як абсідеуми розділилися: два накинулися на невидимого землянина між Ферруанцями, а інші – на тендерійця. Утім, щойно перший абсідеум наблизився до тендерійця на потенційно небезпечну відстань, вмить отримав серію опіків, що примусило його відскочити. Температура тіла тендерійців значно перевищувала як абсідеумську, так і земну. А в місцях потенційної небезпеки ділянки тканини ще нагрівались.

– Сперечаємося, що божевільного тут вже немає? – запитав Майкл.

– Ставлю свою посаду відповідального, що є, – нехитро відповідав поляк.

Майкл хитро зіщулився і промовив:

– Переможець отримує посаду того, хто програв, а той, хто програє, – переможця. Домовилися?

– І чому у мене зникає бажання? – прийняв гру Пшемислав з кривою усмішкою.

Відповідальний відкрив журнал подій Системи місячної колонії і активізував вкладку з найменуванням «Розпорядження». Він помітив, що Майкл щойно наказав Ферруанцям просканувати евотони ув’язненого з метою його ідентифікації.

– Гадаю, щодо невидимості тепер промовчать…

Потім на голограмі прослідувала інша команда, але вже – безпосередньо Системі: зміна треку з плейлиста, який прослуховувався вже не один десяток разів.

– Дірку протреш! Одна й та ж група…

– Вистачає й інших плейлистів, – відповів глава Формації.

– Не помічав, не помічав…

– Скажімо так: «Парк» завжди залишиться для мене особливим…

До кімнати для допитів залишалося декілька кроків, але абсідеуми вже прямували назустріч Поколінню після того, як ознайомилися з результатами ідентифікації, що задовольнили їх. Американець навмисно зачепив плечем найактивнішого прибульця – з розстебнутим комірцем. Абсідеум розвернувся, обурено розвів руки в сторони і промовив одночасно із землянином: «Калпа!»

– Знаєш, – додав лідер Покоління, – адже Ферруанець проаналізував і ваші евотони, які по силі, між іншим, майже не поступаються земним, – Майкл демонстративно підвів брови.

Вони увійшли до приміщення через утворений отвір. Перед Майклом і Пшемиславом здійнявся в повітря і завис на рівні поясу стіл на антигравітаційній платформі. З іншого краю два Ферруанця чекали їхніх наказів.

Простору кімнату для допитів рівномірно освітлювала безпосередньо її верхня поверхня. Простір уздовж стін заповнювався широким листям запашних рослин. Їхню роль складно переоцінити: раз на добу всі поверхні будівлі, за винятком зовнішніх, робилися прозорими, дозволяючи рослинності в приміщеннях радувати знудьговані за Землею очі працівників колонії.

– Залиште нас! – американець віддав розпорядження двом конвоїрам, і ті стрімко покинули кімнату. – А зараз, поки я не ввімкнув видимий режим і Система не забила на сполох, розкажи про твої зв’язки з божевільним і тендерійцями. Що відбувається?

Майкл і Пшемислав сіли. Їхні тепловізори почали функціонувати з моменту відходу роботів: вони чудово бачили силует дівчини, яку врятували від нападу і заарештували абсідеуми.

– Адже ти невипадково потрапила сюди? Навмисно ударила поліцейського?

Представниця першої Формації нарешті сіла, про що засвідчив стілець, що здійнявся на певну висоту.

– Єдине, що мені так і не вдалося зрозуміти: чому Ферруанці, як і інопланетні виродки, які несподівано перетворилися на ваших друзів, не використали тепловізори? – почувся високий жіночий голос.

– Тому що живі істоти, або, як ти виражаєшся, інопланетні виродки, не додумалися ввімкнути їх. А Ферруанцями командує Система, яка стежить за дотриманням правив. Роботам достатньо реєстрації евотонів.

– І що ж написане в правилах? – з награною байдужістю запитала дівчина.

– Якщо всі ув’язнені перебувають у своїх камерах, тепловізор не підлягає обов’язковому використанню, – пояснив Майкл і продовжив: – А чому тобі не сказали про це твої друзі-тендерійці?

– Тому що їхнього спілкування ми почути не в змозі. Їхня реальність кардинально відрізняється від нашої.

– Тендерійці спілкуються за допомоги ліній. Ми лиш нещодавно це зрозуміли… – поспішив пояснити Пшемислав. – Кожна з ліній – вибір, що замінює їм спілкування голосом.

У центрі стола виникла горизонтальна голограма, яку поляк поглядом наблизив і перемістив у вертикальне положення, підсвітивши тильну сторону. Таким чином представниця першої Формації не могла бачити виниклі зображення, які вивчалися допитливими очима представників Покоління. Голограма в деталях продемонструвала їм тендерійця, що перетнув конвой.

– Ми ж спостерігали це наживо?

Пшемислав не відповів, занурившись в себе. Американець помітив його заінтригований погляд і знову пильно вдивився в голограму, але вже з набагато більшою увагою. Деякі ділянки запису він проглядав повторно в надії знайти якісь особливості. Все той же тендерієць і блокування його Ферруанцями.

– Отакої! А де ж абсідеуми? – Майкл кинув погляд у бік завислого в повітрі стільця напроти себе. – Де ж інопланетні виродки, наші друзі?

– Ви, як колись і Стів Фоллінг, коїте величезну помилку! – почувся жіночий голос.

– Так, тут відсутні прибульці. Абсідеуми, – резюмував Пшемислав.

Майкл різким рухом долоні розвернув голограму на сто вісімдесят градусів і захоплено вимовив:

– Це – твоє викрадення, яке відбулося одночасно з нашим першим випадком!

– Так. Мене помістив у свій віртуальний світ тендерієць, щоб замінити божевільним. Ти, Майкле, знаєш, що він наразі – найцінніший об’єкт у галактиці… І ваші виродки теж в курсі.

– Чому ти генеруєш його евотони? – запитав глава другої Формації.

– Тендерійці постаралися.

– Яким чином?

Запанувало мовчання. Пшемислав підніс вказівний палець до губ і неуважно вдивлявся в стіл, ловлячи й аналізуючи кожне слово. Тільки періодичне постукування нігтем по дереву порушувало тишу…

– Бажаєш щось додати до вже сказаного, перш ніж я покажу твоє справжнє обличчя Системі?

– Не встигнеш… Єдина людина з вашого Покоління, яку я поважаю, – моя сестра! Отже, йдіть у дупу!

– Гм… Несподівано. І хто ж твоя сестра? Я мав честь з нею познайомитися?

– А чому «не встигнеш»? Відповідай! – стривожено закричав Пшемислав, чим викликав здивування свого очільника. Поляк негайно повернув голограму назад і відобразив всі дані про ув’язнену, які змусили Майкла неабияк здивуватися. У цей момент до приміщення увійшов Добренко – відповідальний першої Формації.

– Панно Анно! Я вимушений, – по цих словах з’явилася вродлива дівчина, схожа на Діану, – просити вас слідувати за мною.

Дівчина підвелася й попрямувала до виходу під пильним поглядом українця. Щойно її стрункі ноги перетнули межу приміщення, Анна загубилася в просторі. Утім, Майкл встиг помітити здійнятий середній палець… Вдруге за день…

– Та ти чемпіон з симпатій, що вже казати, – із знущанням промовив Пшемислав.

Американець заплющив очі й на чомусь старанно зосередився. «Напевно, поліз в інформаційне поле», – здогадався відповідальний.

– А я дізнаюся про дівчину, – тихо сказав Пшемислав. Та щойно він почав ініціювати занурення в масив даних, почулася відповідь: