Cьоме пророцтво Семіраміди

Двері прочинилися і до кімнати, перевалюючись увійшов дядько Кріт.

– Хелоу, – сказав він, – Даяно, я чую тут запах твоїх парфум, але тебе не бачу. Ти ж знаєш, що я погано бачу.

– Він говорить про це вже 600 років, – Даяна розпачливо ковтнула кави.

– Не 600, а 631 рік, 2 місяці і три дні. Я точно веду відлік, відтоді, як спинився час.

– А ще каже, що погано чує!

– Я справді погано чув, коли спинився час. Але за 631 рік, 2 місця і 3 дні я витренував свій слух. Де тут ослінець?

Даяна підсунула старому ослінця і допомогла всістися.

– Омего, ти тут, я впізнаю тебе по диханню. Давай побалакаємо про велику політику. Мені щойно надійшов імпульс із сузір’я Андромеди від цивілізації ропух. Проти Мардука готується заколот.

– Твій імпульс, Кріте, спізнився більш, ніж на пів тисячоліття. Мардука давно заколотили, або з’їли ці ваші ропухи. Ми живемо 631 рік і не можемо померти. І не помремо ніколи. І дітей ми не можемо народжувати! – саркастично вигукнула Даяна.

– 631 рік, 2 місяці і 3 дні.

– Гаразд! Гаразд! І три дні, а що це змінює?

– Ми повинні врятувати Мардука.

Даяна розреготалась.

– Ми не можемо навіть собі дати раду! Ми не можемо навіть померти за власним бажанням!

– А я, а я… Я і не хочу помирати, – сказав Кріт, – Я відчуваю себе на 71 рік.

– А я на 671!

– У вас такий поганий вигляд? Не можу повірити. Чекайте я дістану контактні лінзи.

Даяна розлютовано попростувала до дверей.

– Вона пішла, Омего? То я не доставатиму лінз. Чого це їй так кортить померти?

– У неї рак легень, Кріте, вона витримує страшенний біль. Так що ви за казку розказували про ропух?

– Це не казка. Не насміхайся з мене.

– Я і не сміюся. Я просто не вірю ні в яких мардуків.

– Як? Ти не віриш в Мардука? – сліпі очі Кріта округлились і зробилися, мов скляні.

– Я казав про це вчора і позавчора.

– Ти не віриш…

– Кріте, Кріте, склероз знову підступає до вас. Ми живемо в блукаючому світі. Тут ніхто вже давно не вірить в Мардука.

– Справді. Я забув. Це все отой склероз. Я хотів…

Але Кріт не договорив. Різкий крик розрізав відносну тишу планети Несхідного Сонця. Омега кинувся до вікна і побачив Даяну, яка, нерухомо лежала посеред плантації кактусів. Коли підоспів лікар (а ходив він неспішно, бо ж, однак, коли б не прийшов – пацієнт залишався живий), Даяна вже не дихала. Жодні засоби не змогли повернути її до життя. Так на планеті Несхідного Сонця сталася перша смерть за 631 рік 2 місця і 3 дні.

Якщо ви відкриєте каталог «Золоте листя» на 75 сторінці, то відшукаєте з півсотні адрес контор, що спеціалізуються на проектуванні і розробці снів. Найбільші з них «Сестри і бараки», «Серотонін», «Нюкта та Гемера». Вони постійно змагаються за клієнтуру і гноблять дрібні фірми сновидінь на провінційних планетах. Щорічно рейтинг трьох найпопулярніших фірм змінюється. Цьогоріч рекордній кількості клієнтів задурили голову «Сестри та бараки». У них замовили сни 40 мільйонів мешканців Сонячної Системи.

Алон Осока в минулому працював головним дизайнером снів у «Сестрах та бараках». Йому перевалило за 30. Високий, стрункий, з міцним здоров’ям, він користувався повагою колег, добре заробляв, подобався жінкам і умів поводитись в елітному товаристві. Однак, він мав серйозні проблеми… зі своєю тінню.

Алон дратувався, коли тінь його не слухалась. А з нею таке ставалося частенько. Наприклад, вона могла під час розмови із замовником податися в буфет, або видертись на дерево. Алон поспішно «пробачався» і підтюпцем біг за зухвалкою, бо де ж це видано, щоб тінь вешталась сама по собі, окремо від господаря.

Попередній Алоновий керівник, сер Реслі Ілсер директор однієї з найуспішніших фірм сновидінь «Сестри і бараки», розцінив такі дії Алона як неадекватні і після півсотні попереджень звільнив його з роботи.

Все вирішилось саме тоді, коли «Сестри і бараки» одні з перших вийшли у міжпланетний торговий простір і підписали домовленість із Марсіанським центром сновидінь, що провіщало казкові прибутки. Саме цей успішний для фірми етап став таким несприятливим для Алона.

Сер Реслі перед звільненням провів з Алоном прощальну бесіду більше подібну на монолог, у якому роздумував про те, як нелегко йому було зважитись на такий крок. Адже хоч Інститут імені Німфи Сну сьогодні і випускає щороку у світ сотню дизайнерів сновидінь, але відшукати путнього спеціаліста складніше, аніж голку в сіні, а щоб переманити до себе майстра із конкуруючої фірми доведеться запропонувати більші заробітки, а це серйозно похитне фінансове становище фірми… Але водночас він як директор, не може і далі понукати Алоновій поведінці навіть, не зважаючи на його неординарний талант і досвід роботи. Не як директор, а як колега і друг, він би радив Алону змінити тінь, але, якщо він вважає це неприйеятним, то в «Сестрах і бараках» йому не місце.

До Алонових обіцянок ще раз провести перемовини з тінню Сер Реслі залишився глухим. Він сказав, що тінь не повинна керувати людиною, а Алон все перевернув з ніг на голову і, якщо його послухати, то виходить так, ніби тінь важливіша за нього самого.

– Ти талановита людина, Алоне, і привабливий чоловік, але твій м’який характер псує тобі життя. Помізкуй сам, як можна так залежати від якоїсь там тіні!

– Сер Реслі, цю тінь мені подарував тато, коли мені виповнилось 15 років. Це був його останній подарунок…

– Потім його покликали воювати і він не повернувся. Тому ти так і прикипів до цієї тіні. Я поважаю твої почуття, але ж, якщо ти так обожнюєш свою тінь – живи з нею, але знай, що всі «Сестри і бараки» їй не потуратимуть.

На тому й закінчилась розмова Сера Реслі з одним з найталановитіших дизайнерів Алоном…

…Телефон задзвонив опів на третю ночі.

– Містере Алоне?

– Я.

– Це нічна поліція. Пробачте за пізній дзвінок…

– Чого вам треба?

– Ми затримали вашу мм… тінь.

– Що? Де затримали? – Алон із слухавкою зістрибнув з канапи і підскочив до вмикача. З іншого кінця відповіли:

– У «Тещі на посиденьках». Це нічний клуб на лівому березі міста.

– Що вона накоїла? – розлютовано прокричав Алон, всовуючи руку в рукав клітчатої сорочки і, про всяк випадок озираючись на підлогу. Чи не з’явилось там його відображення?

– Вона мм… відмовилась сплачувати рахунок.

– Ви впевнені, що це моя тінь?

– Авжеж, містере Алоне, вона назвала ваше ім’я і номер. Інакше ми б не турбували вас в мм… такий час.

– Гаразд, гаразд. Дозвольте я з нею побалакаю.

– Боюсь це неможливо, містере Алоне, вона ммм… нетвереза.

– Ще цього не вистачало! Де ви знаходитесь? Я зараз же під’їду.

– Вулиця Ван Гога, 576, 3-ій під’їзд. Ваша тінь могла б переночувати у нас, а завтра… – невпевнено прозвучало на іншому кінці дроту.

– Дурниці. Мені тут поруч і я не спав, коли задзвонив телефон. Як вас звати?

За мить Алон уже мчав по проспекту Зухвальства і намагався себе заспокоїти: «Щоб Нола лишилася в дільниці до завтра, додумались, вона їм все потрощить. Як їм взагалі вдалося затримати?… Спокійно. Не треба панікувати. Я нагадую людину, яка безперервно мчиться за тінню. Чомусь вважають, що життя без тіней непристойність. Тінь так само модно мати як мобільний телефон. Але ж без них набагато простіше. Ох, не треба хвилюватися.»

– Я думаю, Алоне, настав час нам розбігатися. Я звісно не кину тебе цієї ж миті, але… звернись до офісу тіней. Нехай там тобі підшукають тінь якогось раба чи бранця. Як тільки все буде залагоджено і ти отримаєш пакунок, ми розпрощаємось, – казала тінь Нола своєму господарю після того, як він визволив її з поліцейської дільниці.

– Але ти мене влаштовуєш, – запротестував Алон, – спробуй підшукай тінь такого ж зросту, розмірів і фігури, як моя.

– Не плети нісенітниць. Через базу даних тобі знайдуть будь-яку тінь на твій смак. Я знаю багато тіней дівчат з хлопчачими фігурам, якраз такими, які тобі до вподоби. До того ж вони не такі фривольні, як я.

– Навіщо мені шукати когось? Мені потрібна ти. Я до тебе звик, – образився Алон.

– Розумієш, друже, я планую провести решту свого життя в келії, подалі від усього світського. Сумніваюсь, що ти на таке погодишся.

– Ти що? Ти хочеш стати нетлінною? У тіней, що теж є монастирі, келії, тіні бувають відлюдниками?

– Тіні такі ж істоти як і ви, люди.

– Ви всі нерозважливі. Моя перша тінь через свою нерозсудливість потонула у Середземному морі. А ти ще недавно була п’яна як чіп, а сьогодні збираєшся у келію… Отямся!

– Проблема в тому, що ти завжди вважав мене другорядною. Ти забув, що до нашої з тобою зустрічі у мене було своє життя.

Тінь вискочила через двері і Алону довелося нашвидкуруч вдягатися і мчати за нею по проспекту. Таких ситуацій він терпіти не міг, бо завжди стежив за своєю зовнішністю, але Нола не лишала йому часу, аби причепуритися.

Коли сонце сходило, Алон мусив повторювати усі рухи своєї божевільної тіні. Коли наставав вечір – діставалось Нолі.

Алон промчав проспектом, ледве не збивши якусь гладку пані, що несла кошик з помаранчами, перетнув кілька дворів, наполохавши закоханих, що цілувалися попід стіною, домчав до стоянки колісниць, захекавшись плюснувся на сидіння своєї автівки і, лаючись, поїхав за тінню, яка мчала мов навіжена на тіні-Мерсі порожньою дорогою. Нола їхала необережно, петляла і вистрибувала на тротуарні доріжки, призначені для пішоходів, змушувала Алона повторювати такі ж безглузді рухи.

– От кепське створіння! – лаявся Алон. – Ну зажди ж, надійде вечір…

І раптом сталося щось незбагненне. Нолена автівка рвучко спинилося. Алон лише встиг помітити розгублені очі своєї тіні, коли вона повернулась до нього. Потім перед ним швидко промайнула і зникла волохата морда з випуклими очима. Якраз цієї миті сонце повернуло на захід.

Голуба Леді натиснула бурштинову кнопку Тада.

– Чи цікаво вам довідатись, який вирок виніс господарський суд планети Незволікань стосовно цього питання?

Запрошені ствердно закивали.

– Тоді дивимось продовження цієї історії.

Офіс тіней знаходився на лівому березі міста, на проспекті Порозумінь. Рекламою офісу займалися з півсотні РR-менеджерів. Їхня робота немарна. У популярних виданнях щономера з’являлися повідомлення про різноманітний спектр послуг, який пропонувала фірма: повне корегування усіх частин тіла тіней, заміна старих тіней новими, ілюмінація, озвучення рухів… Містом їздили таксі з намальованими тінями найуспішніших бізнесменів, боксерів, королів, ангелів із написами «Вибери свою».

На великих щитах в центрі міста моделі запитували «А ти вже обрав свою ТІНЬ?» Недавно навіть зірка кіно із світовим ім’ям Алексія Мур знялась у рекламі офісу. Поруч з її витонченою фігуркою красувалася тінь-пампушка з 6-тим розміром бюсту і великими округлими стегнами. До того ж, у красуні була коротка стрижка, а у тіні – довге пряме волосся. Алексія висловлювала переконання, що тепер її імідж стане однаково привабливим і поціновувачів худорлявих і для тих, кому до вподоби розкішні форми. Останнім писком сезону стала тінь стрункої гвоздики із невловимим ароматом цієї квітки. Панянки розмітали її, не зважаючи на зависоку ціну – 9.899 незволіканських кроликів. Особливо приваблювала можливість самому розфарбувати тінь на власний смак, змішуючи усі кольори природи.

Перед вхідними дверима офісу висіли велетенські плакати з написами «Завітай до офісу тіней», «Тут ви знайдете те, що шукали все життя», «Тіні на будь-який смак», «Ваша тінь – крок до нового іміджу», «Зміна тіні здолає депресію»…

На ганку офісу Алона зустріли білявка та чорнявка із червоною і жовтою-тінями гвоздиками:

«Ласкаво просимо до офісу тіней» – проспівали вони в один голос, неприродно розтягнули свої величезні, накачані силіконом губи і показали блискучі зуби, – Будь ласка, дайте відповіді на запитання комп’ютера. Тоді ми швидше підшукаємо те, що вам потрібно.

Алон пояснив, що йому потрібна тінь максимально подібна до попередньої і показав зображення. Білявка і чорнявка інтенсивно закивали і сказали, що анкетування все ж доведеться пройти. Алон слухняно відповів на безліч безглуздих запитань після цього дівчата неприродно заусміхались, підхопили його попід руки і повели по офісу показуючи аксесуари для оздоблення тіней.

– Днями у нас замовив тінь сам Дмявол, – прошептала білявка на вухо гостеві.

– Вгамуйся, подружко, це ж секретний проект, – зашипіла чорнявка. – Якщо його влаштують наші послуги, уявляєте, які ми станемо популярні, – провадила своєї білявка.

– У Демона буде тінь білого Ангела.

Проект запропонований комп’ютером був не максимально схожий на Нолу, він був точною її копією.

– Накажете розпочинати виготовлення?

Алон провів долонею по очам, ніби змітаючи пелену:

– Розумієте, це ще не все. Мені треба… е-е-е, як би вам пояснити, щоб вона була схожа характером на колишню.

Дівчата перезирнулися, у їх очах сковзнуло нерозуміння.

– Я би хотів, щоб над нею попрацював психолог.

– Запиши у книгу скарг та пропозицій, – сказала чорнявка білявці.

Білявка дістала гостро заточений олівець і охайно записала побажання Алона, черкаючи по паперу не лише олівцем, а й довгими кольоровими нігтями.

І саме в цей час підоспіла поліція. Руки за спину, наручники, ґвалт, гамір, метушня, прямокутні фізіономії репортерів, круглі об’єктиви, прохання чорнявки зняти крупним планом їхній офіс і назву вулиці, на якій він знаходиться, черкання нігтів білявки по паперу, коли вона записувала час виходу сюжету в ефір…

– Містере Алоне, що можете сказати в своє виправдання? Ви справді вбили тінь? Навіщо ви це зробили?…

Це була друга смерть у Всесвіті.

– А судді хто? – питаєте ви.

Як же, як же. Наш суд найгуманніший у світі.

Але, що в цьому шматку кінострічки для нас, трьох детективів Асамблеї?

Срібне сонце сліпить очі. Навіть коли закриваєш їх, в зіницях стоять темні цятки.

– А судді хто? Ви?

Вир сонячний. Суддя у всьому чорному і дуже високий читає вирок. Читає довго.

Його ніхто не слухає. В залі засідань парко і літають мухи. Мухи літають в залі засідань і парко. Його ніхто не слухає. Суддя читає вирок. Сонячний вир.

– Чи винен Алон?

Три детективи Асамблеї так не думають. Так що, апеляція?

«Білий корабель» вміщує 300 поверхів і 3 мільярди офісів. Тут працює колосальний штат – від конструкторів до генетиків з різних планет Сонячної Системи. Усі вони працюють над секретним проектом, яким керує такий собі Усох. Наразі його довірена особа – Марі Провансаль Ега – кібернетик з північної частини Плутона, стильна витривала жінка спортивної зовнішності. З нею єдиною підтримує контакт Усох. Він сам знаходить її, коли потрібно переказати якесь розпорядження.

Коли Усох востаннє зв’язувався з Марі Провансаль? 2 роки тому. Чи бачила вона його колись? Жодного разу. Яким було його останнє послання? Розпочати виготовлення міні-макету міста Пірамід. Що це за місто? Існує гіпотеза, що час, опиняючись у площині геометричних фігур, трансформується в інші виміри. Допускається, що у місті Пірамід час перетворюється у відстань… Чи це справді можливо? Це лише гіпотеза. Чи говорять про щось Марі імена Апсу, Діамат, Таму? Набір звуків. Вперше чує. Чи не з’являлись тут колись три ропухи зростом 15 метрів у різнокольорових контактних лінзах? Дивне запитання. Ні, жодного разу. Який проект готує «Білий корабель»? Досліджує глибини галактики. І все? Все. Чи здавалась коли-небудь частина корабля в оренду? Ні. Гаразд. Що ж, доведеться чекати, коли Усох вийде на контакт в черговий раз. За 2 роки чи за 12. Зрештою колись він має засвітитись. Дякую. Сеанс закінчено.

Звичайно ж, таке отримання інформації незаконне. Пам’ять і свідомість при цьому відключаються і невидимі енергетичні промені зчитують з мозку усі необхідні відповіді. Звичайно ж, це порушення статті 46-ої «Про право на приватну інформацію» Космічного Закону Справедливості. Прокидаючись після такого сеансу, ви не згадаєте, що з вами відбувалося, лише трішки може боліти голова. Але що робити, коли інші способи роздобути інформацію не спрацьовують?…

Класичний день Марі Провансаль Ега починається з сигари і філіжанки кави. Втім, ні. Це вже продовження. Починається він трішки інакше – із дзеркала. Але сьогодні був виняток – день почався з головного болю, чого ніколи не ставалося раніше. Втім, Марі Провансаль вирішила, що це не привід змінювати плани на день.

Як завжди, не поспішаючи, вона підходить до дзеркала. У ньому відбивається порожній овал обличчя, обрамлений поскубаним чорнильним волоссям. Довгі пальці без нігтів відкорковують пляшечки у чіткій послідовності. Спершу у дзеркалі спалахують неприродно смарагдові контактні лінзи із регульованим спектром бачення. Регулятор розташований на правій скроні. Натиснеш раз – і перед тобою розкидається простір на кілька тисяч кілометрів, натиснеш двічі – на кілька сотень метрів. Потім на обличчі вимальовується рівний тонкий ніс з регулятором нюху під ніздрями. Ніс вловлює запахи з найвіддаленіших зірок. Відкоркована третя пляшечка – і між підборіддям та ніздрями зблискують пухкі яскраво рожеві губи. З четвертої – руки витягують вставні зуби – всі рівні як один і начищені до блиску. П’ята пляшечка приховує 10 пурпурових нігтів зі срібним конусом на кожному. Останній штрих – і хвилясте руде волосся спадає на округлі плечі.

Ось така вона – Марі Провансаль Ега. Вона – півкартинка. Одна з першого десятка робіт комп’ютерного графіка Денисенка. Коли такі шедеври з’явилися, людство було приголомшене.

Учені довгенько сперечались, до якої категорії зарахувати новаторство графіка. Півкартинки не частинки віртуального світу як тіні і сни, що створювались з компонентів світла, звуку і парапсихології. Півкартинки чимось подібні на полтергейст, а чимось на реальний світ і майже нечутливі. Втім, вони, на відміну від снів і тіней, цілком матеріальні. І все ж, вони – не що інше як копія на реальне життя, навіть якщо і дуже змінена копія.

Щойно у ЗМІ з’явились перші повідомлення про них, люди пожвавішали, почали поглядати одне на одного з неприхованим зацікавленням, підозрюючи у кожному графічний малюнок.

Виникли контори, в які приходили посперечалися стосовно чиєїсь справжності, з’явилось багато бажаючих поглянути на суперечки, у яких програвали мільйонні капітали, маєтки, землю, дорогоцінності.

Дискусії тривали по кілька днів. Наводились і спростовувались усі можливі аргументи. Внаслідок однієї із найбільших суперечок, яка переросла у 2-тижневий телеміст між 20-тьма країнами всі присутні почали вважати себе півкартинками. Довелося втрутитися психологам і генним інженерам. Тож, крім графіка Денисенка півкартинки приносили прибутки ще багатьом вертіям.

Денисенко ретельно приховував секрет створення півкартинок. Але ідеї матеріальні і мають здатність поширюватися через повітря. Кілька людей вдихнули повітря, яке видихнув графік Денисенко і півкартинок побільшало…

Сьогодні півкартинок значно більше, ніж людей. І кожен день у всесвіті з’являється ще приблизно по одній. Батьки замовляють дітей, діти тварин, рослин, директори офісів – секретарок, олігархи – дружин і т д.

Кожен поважний художник, графік або скульптор намалював за своє життя бодай одну півкартинку…

…На посрібленій поличці стоїть 6 порожніх фаянсових пляшечок Марі Провансаль Ега. Ніщо не турбує її внутрішній спокій. Допивши каву, вона простує до зорельоту. Платинові двері «Коламбуса» гостинно розчиняються, клавіша пуску самонатискається. Марі скидає пальто і кладе його на заднє сидіння.

«Коламбус» плавно долає відстань, яку пролітає уже багато років. Марі зі звичною байдужістю спостерігає за холодним екраном, в якому пропливає галактика. На екрані виринають і зникають великі й малі космічні тіла…

І раптом стається щось незбагненне. Перші кілька секунд Марі не може впоратися з керуванням, а коли хапається за пульт – вже пізно. Велика волохата морда з випуклими очима, наблизившись до екрану, смачно плямкає губами. Так сталася третя смерть у Всесвіті.

Отож, монітор вимкнено. Що скажуть три детективи Асамблеї? Виголошувати промову не поспішав ніхто.

– Гаразд! Почну я. – мовила Леді. – Я ознайомлю вас із висновками головного мозку мого помічника Тада. Він проаналізував ситуацію і викинув імена підозрюваних у злочинах – Діамат, Апсу, Таму. Тад підготував набір параметрів, за якими космічний пірат обирає жертву. Ось вони:

– Потужне енергетичне поле;

– Неабияка сила волі;

– Аура темних тонів.

Тож, Тад вирахував кілька більярдів істот, які мали перелічені ознаки, заслав на них запит і ми почали чекати. Але космічний кілер раптово причаївся.

– Нічого дивного. Його стрімкі і точні дії підтверджують хитрий склад розуму. Очевидно він передбачав, що події розгортатимуться таким чином, – мовив Дельфін.

– Але це не гарантує, що він не шкодитиме людству в подальшому, – додала Медуза.

– Наше з вами завдання спинити його ким би він не був. Які будуть пропозиції?

– Ким би він не був, – повторив Людина в масці, – Як щодо відомого факту зникнення цивілізації ропух від потужного ядерного вибуху 6 тисячоліть тому? Здається мені у світі не лишилося жодного представника цієї цивілізації. А щодо названих імен – це відомі гіганти думки, місце захоронення яких відомо всім тут присутнім.

– Це саме непокоїть і мене, – зітхнула Леді.

– Можливо вони півкартинки, – припустила Медуза.

– Тад здійснив перевірку. Ніхто ніколи не малював подібних істот.

– Отже, трьом ропухам вдалося врятуватися. Ввести в оману навіть просвітлених і врятуватися.

– Чекайте. Щось тут не так.

– В будь-якому випадку нам треба вирахувати тих, кого бачили три жертви.

– Вирахувати і арештувати. А вже потім розбиратися, хто вони. – сказала Леді. – Але є проблема… Жодна з відомих нам програм не може розрахувати координат цих істот. Жодна крім тої, що в Скляній горі.

– Тої що у Мардука? – запитали просвітлені в один голос.

Леді ствердно хитнула головою.

– Та й то лишень за допомогою капсули під кодовою назвою «ППЧВ» – подолання простру, часу, відстані, яку виготовляють на континенті Х. У лабораторії знаходиться готовий до польоту робот Макі. Ми з Тадом покладаємо на нього великі надії. Досконала робота.

І все ж… я пропоную здійснити політ вам. Якщо в час, коли ви прибудете в гору, Мардук відлучиться, запустити програму доведеться комусь із вас. Макі ми не можемо запрограмувати на це, бо не маємо уяви як працює система в скляній горі.

Про ропух у 500-томній енциклопедії «Усіх космічних цивілізацій» наводяться скупі дані:

«Войовнича цивілізація досягла свого найвищого розквіту 70 тисячоліть тому. Ропухи навчились розщеплювати атоми і створювати біороботів, завоювали третину Всесвіту і на завойованих територіях встановили державний устрій – тиранію.

Цивілізація загинула від потужного ядерного вибуху.

Апсу, Діамат, Таму – останні представники, яким вдалося врятуватися і проіснувати ще півстоліття після загибелі Ропухії. Смерть гігантів думки відбулася через відсутність необхідної енергії…»

Ознайомившись з цією скупою інформацією та проаналізувавши події недалекого минулого Тад розповсюдив звернення до Міжзоряної Космічної Служби, в якому мовилося:

«Імена – Апсу, Діамат, Таму. Сіамські близнюки. Належать до розряду холоднокровних, підвиду Ропух, на зріст вищі 15 метрів. Останнє місце роботи – співдеректори Інформаційної служби сонячної системи (ІССС). Володіють інформацією, що становить всесвітню таємницю і може зашкодити мешканцям СС та ін. галактик.

Вкрай небезпечні рецидивісти. Нащадків не мають. Востаннє були помічені на віллі «Білий корабель» у країні Морау у сузір’ї Рисі. Мають прямий доступ до таємних сайтів, що дозволяє їм першими здобувати інформацію. Знання мов – українська, польська, французька, англійська, німецька, фарсі, італійська, іспанська, есперанто.

Спеціальність – генна інженерія.

Стажування: Медичний коледж. Місто Торонто. Земля (2299).

Астрономічна Академія. Сузір’я Медузи Горгони (90).

Аристократи, палять «Мальборо», грають в більярд, теніс, гольф.

Особливі прикмети – носять кольорові контактні лінзи.

Хобі – астрономія і література.

У випадку появи подібних істот у вашому космічному просторі прохання повідомити про це головний галактичний мозок – Тада.»

6. В дорогу

Координат континенту Х ви не знайдете на жодній карті всесвіту. Це літаючий уламок білого айсберга. Траєкторію польоту диктує його власний розум. Востаннє телескопи зафіксували вторгнення континенту у Волосся Вероніки 100 років тому.

Х простояв там кілька земних років і попростував у напрямку Гончих Псів. На континенті знаходиться єдиний об’єкт – бактеріологічна лабораторія, де працює штат з кількох десятків чоловік. В лабораторії розробляють таємний проект «Капсула».