Остап Вишня. Невеселе життя

Будете писати Вар[варі] Олекс[іївні] […] від мене. І Мурі обов’язково. Побачите друзів – привіт. Побачите Мик[олу] Григ[оровича], Мих[айла] Г[ригоровича], Ол. Фел. – привіт. Дек[о]торого Гордона зустрінете – і йому привіт.

Бувайте. Ваш …………

Київ, Короленко, 47, кв. 16, ВОЛОДИМИРСЬКОМУ для мене.

Інформація з донесення секретного співробітника «Барин»7 серпня 1929 р.

АГЕНТУРНАЯ СПРАВКА

С/с «Барин» при встрече устно сообщил, что в Харькове среди группы литераторов имеется группа, руководимая Остапом ВИШНЕЙ и ПЕТРИЦКИМ. Эта группа, хотя, якобы и относится лойяльно к Советской власти, однако, недовольна отдельными ее мероприятиями в области культурного строительства УССР и пытается взять в свои руки проведение этих мероприятий.

Подробных сведений о группе «Барин» сообщить не может.

7.8.29 года

Ст. Уполномоч. СО                     [Підпис]                              (ШЕРСТОВ)

Інформація з донесення секретного співробітника «Корольов»8 серпня 1929 р.

Выписка из сводки с/с «КОРОЛЬОВА» от 8/8-29 г.

Серед театральних кіл постало обурення, що ГОЛИНСЬКОМУ уряд наш відмовив платити долярами, через що ГОЛИНСЬКИЙ в цьому сезоні не буде у нас співати. ВИШНЯ Остап мені заявив «коли б «москалеві» треба було платити долярами, то СКРИПНИК чи ЛУНАЧАРСЬКИЙ гроші знайшли б, а для українця долярів немає.

Інформація з донесення секретного співробітника «Барин»14 серпня 1929 р.

Дополнительно «БАРИН» сообщил, что к группе ПЕТРИЦКОГО и О. ВИШНИ примыкает МОРГУЛЯН. Эта руководящая тройка сейчас старается захватить в свои руки театральные дела и влиять на подбор артистов, проводить своих людей – «украинцев» /как заявил «БАРИН»/ и вообще «творить политику».

14 августа 1929 г.

Донесення секретного співробітника «Корольов»4 жовтня 1929 р.

Цими днями точилася в Будинку ім. Блакитного розмова, де говорили про київські арешти. В цій розмові нічого цікавого не було, хіба те, що ГОЛИНСЬКИЙ казав, що про арешт ЄФРЕМОВА він чув ще у Львові в серпні місяці.

Виходить, що українська контрреволюція має зв’язки зі Львовом.

В приватній розмові зі мною ГОЛИНСЬКИЙ мені оповідав, що УНД’івці до арешту ЄФРЕМОВА поставилися дуже вороже. Група, що об’єднується навколо журналу «Нові шляхи», ставиться до Київських арештів стримано.

ГОЛИНСЬКИЙ мені розказував, що представники лівих галицьких угруповань збираються приїхати на Україну, щоб нав’язати щільні культурні зв’язки. Але проти цього гостро виступають співробітники «Діла».

Про арешт ЄФРЕМОВА широко говорили в українських львівських реакційних колах, попи навіть мали правити службу божу за його здоров’я.

Те, що Львів знає про арешт ЄФРЕМОВА, приємно вразило деяких співрозмовників, приміром, ЛЕБЕДЯ, ВИШНЮ.

Сам ГОЛИНСЬКИЙ ставиться до Радянської влади вельми прихильно.

Лист Соколянського до Остапа Вишні[1929]

АДРЕС КОНВЕРТА: Гадяч, Дача Лихопоя Остапові Вишні.

Дорогий Павле Михайловичу! Одержав В/листа от сьогодні. Вчора мені ГІРНЯК переказував про В/ життя-буття. А сьогодні ось одержав і сам. Да, сильно поплутав распронамилосердний (його м-ти!) мої наміри. Вже збірався і зібрався. Узяв відпуск, все як слід. А на другий день – на тобі! У барині температура 38,8, а над вечір – 39,9. Та аж до сьогодні все спасибі їй, а то 39,9, то 39,5. Та як пішло, як пішло!.. Закрутився. Лікарень нема – зачинені. А що відчинені – хворих класти не рекомендується, а краще прямо, без завозу на гробки. Так я вирішив лікувати дома. До цього прираяв ще й ЗОРОХОВИЧ Гр. М. А, воно ж, вдома, В/ знаєте, що це означає… Словом аж до вчора порався сам і вдень і вночі. З учора наняв лікпомку на день, а вночі сам. Іноді доходив аж до веселого стану. Правда, ще не сказився, але боюсь, що сказюсь. Якось воно склалось такось. Ви, мабуть, читали в газетах: і в наших харківських, і в московських про страшенний прорив фронту. Всипали нам всим як слід за те, що не слід… Що далі буде – чорт його знає. Я нічого придумати не можу. Стан (настрій) жахливий. Фізично почуваю себе поки що добре, але морально – прямо з’ясувати не можу. Гнітить мене стан моєї наукової праці. Боюсь, що все піде прахом. Ніхто й слухати не хоче. Власне ніякий чорт не розуміє до чого воно все. Я тепер і сам бачу, що не слід мені було розпочинати таку справу у такому варварському оточенні. А тут ще прокляті випадкові перешкоди, хороби тощо! Був би я оце собі десь бульгальтером у якомусь маслотресті… А то взявся за науку! Ну, вибачте, що почав скаржитись. Прийшов Яків Теофанович і тому я прикінчую листа.

Слухайте, любі Варваро Олексієвна, Павле Михайловичу, Муркетику, Катерина Михайлова… Погуляйте хоч ви усі разом, одпочиньте і т. ін. Випийте хоч раз за мою грішну душу, бо мені зараз ніби не можно. Я навіть не курю вже тиждень. Думаю, що цим догодю отому лисособачому створінні, що зветься богом…

А я буду сподіватися на В/. Не пишу тому, щоб не заважати вашому відпочинкові. Та, коли й почну писати, то зараз починаю скаржитись…

Про «г……» довідаюсь сьогодні ж!

А цуцика мабуть слабують не на чумку, бо таку чумку і я б нічого не мав проти перенести. Ще б как! Їсти – какать – спать. Проте вони дуже веселі створяти. Я їх з Панасом виселив в окрему кімнату.

Вам щире-щире і усім палке привітання. Щоб ви усі хоч у сні приснились.

Цілую, ваш СОКОЛЯНСЬКИЙ.

Р. С. Бариня стогнуть, аж крехчуть та шлють привітання.

Пагана штука тифус. У Харкові його до чорта.

Ол. ПолторацькийЩО ТАКЕ ОСТАП ВИШНЯ[4]січень 1930 р.

Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди. Завданням цієї статті є проаналізувати те, що шкідливого зробив в своїй творчості Остап Вишня (ми розглядаємо тільки матеріал 4-х томів його «Усмішок», скільки за роки, що пройшли після їх написання, Вишня остаточно звироднів, стратив свою «популярність» і навіть кількісно дав дуже мало) і яким способом йому те шкідливе щастило протягувати кілька років.

І

Насамперед Остап Вишня подбав про створення цілком викінченої і стилізованої мистецької машкари. З цього погляду він був не просто автором. Він був ще й певним літературним типом, так би мовити «українським національним гумористом», для чого виробив собі певний викінчений і своєрідний, завершений і цільний стиль.

Що характеризувало літературні твори Остапа Вишні?

В нього були свої своєрідні: словник, техніка комічного, образи, жанр коротенької гуморески. Далі в Остапа Вишні була певно визначена своєрідна мистецька машкара, метод підходу до читача.

Отже, він сконцентрував всі засоби впливу на читача в одному концентрі й досить нехитрими засобами досягав того, що читач сприйняв його, як певний тип «коміка», якого слухаючи чи читаючи – треба обов’язково сміятись незалежно від того, що причина сміху завжди була дешева, і брутальна, і зрештою дурнувата. В цьому, власне кажучи, нема нічого нового: адже цирк завжди сміється, коли на сцену вибігає клоун і катається по манежу рачки.

Спробуємо проаналізувати наведені нами вище елементи, що в сумі складали «творче обличчя» Остапа Вишні.

1. У ОСТАПА ВИШНІ БУВ СВІЙ СЛОВНИК

Як свідчить сам автор: «Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне. Зверніть на це увагу, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати. Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Є. Кримського та М. П. Левицького…» («Усмішки», т. 1, ст. 170.)[5] Що сіє означає? Всі ми тепер прекрасно знаємо, що такі «мовні ідеологи» як Кримський і Левицький, були представниками саме куркульської течії української мови. В противагу не тільки мові українського пролетаріату, мові, характерний і своїми інтернаціональними тенденціями, і широким міським мовним добором слів; в противагу мові біднішої частини села, яка на одхожих промислах здобувала велику кількість нових слів і вражінь, а інтерпретації цих «мовознавств» поняття «української народної мови» було якраз поняттям мови українського куркульства. Куркульства, застиглого в своїй хуторянській обмеженості. Сьогодні, коли проблеми української радянської мови вже всім зрозумілі – вишнева декларація набуває всієї своєї одвертості: одним із мистецьких засобів Остапа Вишні було плекання куркульської мови в противагу мові українського колгоспника і пролетаря.

Ми маємо в своєму розпорядженні досить матеріалу для того, щоб детальніше розібратися в мовних установках Остапа Вишні. В III тому «Усмішок» надруковано гумореску «Вольовий способ», де Остап Вишня зупиняється на роботах комісій по українізації. В цій гуморесці Остап Вишня подає полтавчанку, що знає народну мову («Я полтавська українка… Говорю мовою такою, як чуєте… якою люди, такою і я…» (III—192) і росіянина Вадима Федоровича, що мови не знає, не цікавиться, але повивчав усі правила граматики. Полтавчанка іспиту не витримала, росіянин витримав.

Який сенс цієї гуморески? Сенс, як бачимо цілком недвозначний.

По-перше: зробити наклеп на Ленінську національну політику: мовляв, укрлікнепівські комісії занімаються виключно очковтирательством, вимагають тільки вивчати двадцять чи тридцять правил, які на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська українізація. По-друге, мовляв, комісії Укрлікнепу протиставляють «справжньому» українству українізацію «не органічну». Остап Вишня так і пише: «Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).

Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.

На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.

2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО

Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.

Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова» (IV—5). Цей, як дехто вважає, дотеп свого часу нажив великої слави Остапу Вишні, і вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варіюючи і повторюючи його багато разів на більшу славу своєї писанини.

1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу» (І—9).

2. «Вийде було батько за клуню:

– Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?

– То, тату, макети». (418)

3. «Коли дитина замислиться і сяде на голому місті, хіба йому дадуть як слід подумати?

Зразу ж мати пужне:

– А деж ото сів ти, сукин син! Нема тобі за сажем місця?» (І—10).

4. «Наука – скажете, така штука, що її давати комусь чи сприймати без штанів навіть краще: більш площа сприймати». (I—53) і т. д.

Ця, м’яко висловлюючись, філософія одхожого місця, гумористика пісуарів і іронія ватерклозетів смакується просто таки як тонка французька кухня. Успіхом, що межує з успіхом триповерхової лайки, порнографічної листівки, похабного анекдоту, глибоким внутрішнім цинізмом і смердяковщиною, віє від чотирьох наведених дотепів.

В слідуючій категорії дотепів Вишня похваляється брутальністю в думках незвичайною.

1. «Коли спитаєш у баби про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:

– «Отаке стерво було, як і ти оце…» (І – 8).

2. «Розплоджується населення не інкубаторами. – Коли дасть бог уродить, у нас ця справа веселіш пойдьоть… – казав мені дядько Онисько: – з грушевого борошна не зажартуєш» (І, 32).

3. «Де в письменника талант знаходиться? Не знаю… З декотрими ж і купався навіть, і не зауважив»… (IV – 9).

Але два наведені розбори дотепів Остапа Вишні (вони називаються дотепами, скільки існувала думка про те, що все це дуже дотепно) є ніщо в порівнянні ще з двома видами гумору цього чемпіона сміху.

Од цих двох останніх видів уже остаточно погано тхне. Коли нам тепер доводиться читати про твори фашистських письменників, про все глибоке моральне падіння, і скотськість фашистської «культури», то нам стає зрозумілим, що цей із перших двох видів гумору Вишні заздалегідь змикався своєю установкою з ідеологією фашизму.

Остап Вишня послідовно знижує людину до становища тварини. Саме отим стиранням ріжниць між людиною та твариною, підкресленням скотських рис людини, куркульсьскою філософією пуза та геніталій віє від такої системи розглядати людей, як тварин:

«Двигуни, худоба тут звуться так: Оришка, Вустя, Ванько, Пилип, Кіндрат»… «Регулятор (людина) з такими ж приблизно назвами» (І—57).

«Так от значить і село… Хати, комори, хліви, колодязі, льохи, школи, гамазеї, кооперативна крамниця… чоловіки, жінки, хлопці, дівчата, діти… Флора і фавна». (І – 110).

«Тільки перепел, почувши перепельчине солодке «ха-вав! ха-вав!» – спокушає стару перепелку молодецьким «жить идем»…

Тоді молодий парубок, вертаючись із тьмяної комори сумно в перепелів дзвін услухається… і говорить пошепки:

– «Пать – пать-падьомкав і я б оце, коли б не аліменти, здох би він йому» (І – 142).

«І засвітилися у вороної кобили очі, і прошепотіли радісно вуста її:

Только утро любви хорошо.Хороши только робкие, первые встречи… (II—68).

Чим не зразки куркульської, антикультурної брутальності?

Куркульський ідеолог, що змушений писати в умовах диктатури пролетаріату, зрозуміло, надзвичайно цинічно ставився до своєї літературної роботи. Побільше нашкодити, по змозі без того, щоб на тому шкідництві його було викрито. Побільше урвати матеріальних благ від ненависної йому радянської влади: «Найголовніше для письменника – гонорар» (IV—9). Тут Вишня виразно показує свою психологію проститутки від літератури, психологію багатотиражного комерсанта з високим гонорарним тарифом і багатьма перевиданнями.

І тепер нарешті про останній розбор дотепів.

Куркульська наволоч не вдержиться, щоб, навіть маскуючись, виразно вишкірити свої зуби на радянську владу, на той ворожий йому соціалістичний зріст, що буяє навколо нього:

«Сядеш собі (за клунею): вітер віє, сонце гріє, картопління навіває думки про всесевіт, про космос, про соціалізм» (І—11). А ось про національне питання.

«Є в селі ще одне дівчина, що її тут звуть: “Та вона руська”… Національної ворожнечі не помічається: спить з місцевими парубками» (I—32).

Ось і інше: у хаті-читальні, колишньому будуарі князівському, «колись… княжата плодились, а тепер там свідомість плодиться» (I—121).

Надів Кіндрат штани, подививсь… «свобода скрізь, як після революції» (II—45).

А ось ще інше:

Архангел розповідає богові на небі, про те, що робиться на терені Радянської України:

«…На базарі чув: моляться… тільки молитви якісь нові… все в тих молитвах попереплутувалося. Якась та молитва і в бога, і в христа, і в печенки, – селезьонки… Сумно, боже – розпаскудився народ… не слухає вас».

І нарешті, про останню категорію дотепів.

Досить навести їх, щоб зрозуміти всю дешевину, всю бездарність цього куркульського юмориста.

Вишня колись сам писав: «Нещасний нарід усі гумористи, бо навіть, коли зуби болять, мусиш писати веселе» (IV—8).

І, справді, хіба оцю бездарну халтуру можна назвати юмором?

«Мою потилицю поклало в задньої сусідки якраз на те місце, де поперек у неї переходить у «далі» (I—26).

«Село думає, що за два роки можна всі місця перечухати» (I—64).

«Сорочка Одарочці підіймається вище того місця, про яке ви зараз думаєте» (I—74).

«Свинею зветься така людина (стій, стій, стій… не туди заїхав… Отак завсіди, як про свиню почнеш, так когось із знайомих згадаєш)» (II—25).

«Знайшлося в Семена Івановича Гуляя (розуміється, в його корови, а не в його) теля» (II—156).

Дуже часто ця бездарність сполучається з поганими пасквилями на нашу дійсність.

«Хрест золотий, а по позолоті по тій купочки біленькі – то птиця господня антирелігійну пропаганду заводить» (І—109).

Про осоавіахім: «Колективного пустимо газу на вся вразі та супостати» (II—145). На тему про зв’язок між містом та селом:

«І от коли агенти у дядьків воли купують та потім за ці воли по десять кар-бованців виплачують, – то не лицем вони купують, а зовсім іншими органами» (I—115).

3. ПРО ОБРАЗИ ОСТАПА ВИШНІ

Візьмемо для прикладу таких три образи Остапа Вишні:

«Стовбова дорога покрутилася… Білим ужем попід скелями стрімчастими перекручена…» (III—9).

«Море у чадрі з туману» (III—10).

«Яйла обіймає кримські міста могутніми обіймами віковічних скель. І гордо над ними закинув курчасту голову Ай-Петрі» (III—11).

Три шаблонних, бездарних образи в стилі «красивих пейзажів», оспіваних у всіх Бедекерах. За подібні образи по редакціях викидають цілі рукописи в корзину.

Помітно пожвавлюється опис кримської природи у Остапа Вишні, коли він знаходить можливість порівнювати кримські пейзажі з відомим йому хуторянським оточенням.

«Хвильове море – це пастух. Воно гонить велику отару баранів до берега…» (III—21).

«Медуза – морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, холодне і прозоре…» (III—2).

А ось і образ іншого кшталту:

«Накинула червону чадру на старий Крим революція» (III—67).

Остап спокусився в своєму підлабузнюванні до радянського Криму на «красивий» образ. А об’єктивно вийшов скандал. І може навіть не скандал, а свідоме паплюження соціальної революції на Сході. Адже чадра є символ пригноблення, і те, що на соціалістичному Криму ніби накинуто червону чадру, що це означає? Що більшовики, мовляв, пригноблюють Крим.

Перейдемо до гуморески «Слухай, обивателю». (III—163–169). Ця гумореска, одна з центральних, що дає нам правдиву уяву про справжній характер контрреволюційної творчості Вишні. Загальна побудова гуморески витримана приблизно в тонах символічних інтермедій бурсацьких драм, де брали участь такі фігури неземного походження, як «милість божа», ангел, досконалість і т. д. Замість цих постатей Остап Вишня подає дві символічні фігури «Революцію» і «Обивателя».

Революція у Остапа Вишні витримана в стилі умовностей буржуазної французької революції, як «чудесна жінка, в криваво-червоній порфірі одягнена» (III—165). Революція це, за Вишнею, чудесна жінка з неземною красою (III – 165).

З цього опису видно, як фальшиво-ідеалістично подає Вишня постать (?) соціалістичної революції. Звичайно, з такого образу можна було б тільки сміятись, коли б сама гумореска не промовляла чогось більшого. А от що каже Революція Обивателю:

«Я в бурі буряній принесла тобі машини, домни, паси… А ти «запальнички» почав робити… Я засвітила твої мартени, я завертіла твої машини»… і т. д. (III—67).

Що хотів сказати Остап Вишня оцією розмовою між революцією і обивателем? І насамперед, що він розуміє під словом «обиватель»? Як ми бачили з наведених цитат, революція каже, що вона віддала йому машини. Кому віддала революція машини? Пролетаріату. А чому Остап Вишня називає його обивателем?

Для пояснення цього досить пригадати те дике скавучання, яке доводилось чути з боку Хвильового і хвильовістів, з приводу непу. «Сталася зрада революції» – так гукали Хвильові. Тепер прекрасно відомо, чого коштувало оте їх «надреволюційне» виття. Класовий ворог будь-яким способом хотів зробити наклеп на чергову стадію соціалістичного будівництва з тим, щоб підірвати віру в правдивість генеральної лінії партії і зрештою повернути рядянську країну на шляхи капіталізму й фашизму. При чому останнє вони теж назвали «революцією». Як ми бачимо, Вишня й тут докладає своєї краплинки отрути, порівнюючи будівника соціалізму до обивателя, не гідного революції.

4. МИСТЕЦЬКА МАШКАРА ОСТАПА ВИШНІ

Націоналістичні друзі Остапа Вишні завжди намагалися довести, спираючись на минулу участь Остапа в радянській пресі, що Остап Вишня – це неухильний і моментальний популяризатор всіх заходів радянської влади, «Остап Вишня – це український Дем’ян Бєдний» – ось що намагалися вони довести.

Але досить нам прочитати Вишневу автобіографію, щоб зрозуміти, що це була цілковита брехня. Почитаймо, що пише сам Вишня про себе:

«Весь тягар громадянської війни переніс: і в черзі по пайки стояв і дрова саночками возив… а найтяжче було носити два пуда борошна… а таки доніс. Не кинув «здобутків революції» (I—16).

«Ну, а потім під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з тої платформи не злазив. Нема дурних» (I—16).

«Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, чого й ви» (I—17).

От тобі й «Дем’ян Бєдний»! Колишній петлюрівець, що вже був один раз в БУПРі за свою контрреволюційну діяльність, а потім, випущений звідти, спритно спромігся провадити цю контрреволюційну діяльність в галузі літератури. Ось що він був насправді. І ще пише, що «з радянської платформи не злазив: нема дурнів» (I—16).

Справжню ціну цим словам тепер дуже легко підшукати.

Наостанку я хотів би ще раз на одному-двох прикладах показати убогість мистецьких засобів Остапа Вишні. (От він пише, наприклад: «Я фотографую з свого, звичайного, погляду, життя на селі» (I—45). І от як ця «фотографія» провадиться: Робота: «аж гуде». «Тільки гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп» (I—59). «Мантачать коси: дзень-дзень, дзень-дзень!» (I—80, I—134). Косять «рівномірно як годинник ссшш… ссшш… ссшш» (I—81), «в повітрі камертони золоті: дззз, дззз, дззз» (197) і т. д.

Звичайно, це все не більше, ніж протокол та й те записаний вельми невправною і примітивною рукою. Вишня іноді не боявся й того, щоб так і сказати про самого себе: «Бути сучасним письменником значно легше, нічого собі не читаєш, тільки пишеш» (I—14). Ну, звичайно, коли маєш постійно підтримку збоку повсюди розставлених контрреволюційною рукою своїх друзів, можна покласти ноги до стола і халтурити що завгодно: все одно надрукують.

Вишня не від того, щоб іноді довести і повну свою некультурність. От, наприклад, сцену із опери Вагнера «Трістан і Ізольда» Вишня вважає за танок лише тому, що Айседора Дункан використала цю загальновідому річ для однієї з своїх композицій.

На цих кількох зауваженнях ми можемо завершити характеристику постаті й методів роботи Остапа Вишні. З поданого видно, що це був за суб’єкт. Бездарний писака, що своїми коріннями виростав із куркульства, а в мистецькій творчості був продовжувачем губановських «малоросейських» збірок. Контрреволюціонер, що, нахабно халтурячи, насмілювався в зашифрованій формі протаскувати в літературі куркульські ідеї, колишній петлюрівець, що змінив вогнепальну зброю на перо «гумориста», от хто такий був цей «король українського гумору».

II

1. ОСТАП ВИШНЯ ТА СЕЛО

Ми переходимо тепер до аналізу матеріалу, зібраного Вишнею в 4-х томах його «Усмішок».

Переважну увагу в своїх творах Остап Вишня віддавав селу.

Вся установка селянської частини його «Усмішок» скерована на те, щоб всіма силами підкреслити патріархальну, хуторянську, куркульську незайманість радянського села:

«Ох і харрашо ж на селі! От тут тобі вишня під вікном, а поруч осика, а під осикою жито, а за житом гарбузи, а за гарбузами картопля, а за картоплею нужник!» (I—31).

Так декларативно починається фельетон – «Ось воно – село оте!», що править ніби за символ віри для Остапа Вишні. Ідилічність пейзажу тут просто таки Рубенсова, хоч за своїм звичаєм автор не добирає принципової ріжниці між нужником та власним вікном.

Автор всіляко намагається підкреслити, що село для нього… «не з тез статистичних відомостей повітпродкомісарів, не з донесеннів сільрад і виконкомів – не офіціальне село, таке собі село» (I—31).

Що цим мало бути сказано? Очевидно, одне: хоч ви як не намагайтесь радянізувати і колективізувати село, а воно собі є не ваше, не офіціальне, а наше, куркульське.

От які риси вишукує Остап Вишня в радянському селі:

«А так тихенько в нас. Оремо. Сіємо. Плодимось, як і всі православні. Живемо, одне слово» (I—34).