Остап Вишня. Невеселе життя

Ви придивіться на нашого споживача гумористичної літератури: він (пересічний «він») без особливого піднесення перегортатиме сторінки Джером-Джерома, його мало вражатиме Марк Твен, він не візьметься за сатиру російського Щедрина, його не заполонить сучасний чех-гуморист Гашек, і він, далебі, не проміняє Генрі на Остапа Вишню.

Наш пересічний читач не сприймає тонкого гумору, він потребує такого гумору, щоб від нього «перчило!».

Справді-бо, який смак треба мати, щоб задовольнятись із цих каскадів Вишневого дотепу:

«Хіба-ж ото чоловік у рожевому трико, з бантами на плечах… Ніколи в світі… Стриба над берегом і так випинається, так випинається… Не по чоловічому. Або ос стоїть «примірник…». Ну, як ти його за чоловіка «держатимеш», коли в його «різниця» ось-ось прорве трико й вискочить на простір пісковатий…» («Пляж київський»).

Або візьмімо ще один листочок із лаврового вінця нашого сучасного прем'єр-гумориста – його славнозвісне «Геть сором».

«А ось – реєстраторка. У неї тонісінький кленовий листочок, з бантиком, а біля пупа чорненька мушка… Вона кокетує… То підніме листочок, то пустить… І сама вся радість, вся іскра… Бурсацьким спуском пливе на базар Федора Силовна. Вона маслом торгує. На неї жодний листок фіговий не приходиться. У неї великий листок – комбінація: одна половина з лопуха, а друга – з капусти… І ції комбінації не хватає. Решту вона граціозно прикриває сковородою…»

Читаючи оці рядки, мимоволі спадає на думку: і хто це пустив у світи про нас брехню, що ми, українці, дотепна, гумористична нація! Наша гумористична література ще до «Вишніянства» не багато знала справжніх імен на сторінках своєї історії; на їх дуже була скупа чомусь та нація, що може пишатись своїм народнім гумором.

Чи може то часи ті вплинули, коли було нам не до сміху, чи ще яка причина, але поза Стороженком, Руданським, Глібовим та ще кількома спорадичними в гумористичній літературі іменами з-під друкарської машини в нас виходив до революції хіба-що тільки Півень, з його «Торбами сміху» та иншою Губанівською макулатурою.

Вульгарщину з важкуватим серпанком оцих «різниць», «попереків» і «решт» дістав у спадщину Остап Вишня від своїх малоросійських попередників. Традиція «Губанівців» не раз позначається на гуморі Остапа Вишні, і його остання гумореска, що вивершує третій том – «Літ через п'ятдесят», своїм змістом і стилем є, по суті, перелицьоване на прозу й радянський кшталт, колишнє хахлацьке:

Якби я був полтавським соцьким,Багацько де-чого зробив:По бережку ходили б свиніГалушки в Ворсклі б я варив.

Ці традиції затуляють у цілому портреті О. Вишні його, як фейлетоніста-громадянина, і його окремі хороші, а подекуди, я сказав би, навіть епохальні фейлетони, як «Конфуз», «Вольовий спосіб», «Дещо з українознавства», «Нате й мій глек на капусту», тонуть, на жаль, у бочці малоросійського дьогтю.

Низькопробної культури гумор О. Вишні. Остап Вишня – це криза нашого гумору, що її варіяцією є нуднуватий і (крім поодиноких винятків) гумористично-безпорадний «Червоний перець», що пасе задніх проти російських «Крокодила», «Бегемота», «Смехача». Це тема вже окремої статті, а не рецензії, але й, пишучи цю рецензію, більше маєш на оці не автора трьох томів «Усмішок», а його читачів, бо гудити Остапа Вишню з його «приемами» це значить гудити численного читача О. Вишні з його смаками, це значить фактично писати рецензію й на читача.

Можна було б не загострювати питання, якби в нас не «канонізували» гумор Остапа Вишні (дивись числа журналів «Плужанин», «Плуг» тощо), але саме через цю канонізацію справа з «Вишніянством» набирає вже певного літературно-громадського характеру, що вимагає статтів, літсудів і диспутів.

Тимчасом ми констатуємо факт величезної популярности й успіху серед читачівської (ба навіть і літературної часом) маси Вишневих «Усмішок». Цей факт примушує нас сказати, що тільки низький культурний рівень або справжня «культура примітивізму» (хай дарує пан Донцов нам на плагіяті) може продукувати Вишневий гумор і живитися ним. Недалеке майбутнє, коли пересічний український споживач гумористики стане на вищий щабель культурности, несе забуття Остапові Вишні й смерть «Вишніянству», якщо, розуміється, автор «Усмішок» не стане на свою справжню літературну путь, емансипувавшись від решток національної обмежености, вульгарщини й примітивности.

ІНформація з донесення невстановленого секретного співробітника[1928 р.]

Остап ВИШНЯ /Губенко Павел Михайлович/ утром часов в 10–11 в редакции «Вісті» в присутствии техсекретаря ОГЛОБЛИНА и репортера СИМОНЦЕВА в комнате ИГНАТОВОЙ начал разговор о выступлении Волынского воеводы ЮЗЕФСКОГО. Разговор почти буквально был такой:

«Дожить до такого выступления. Вот что наделал Шумскизм (неправильная борьба с ним).

Что ЮЗЕФСКИЙ. Это говорит Франция и Англия. Сказать ЮЗЕФСКОМУ такую речь – для нас значит потерять Полесье, Волынь, Западн. Украину. Лазарь Мойсеевич (Каганович) накрутил, Коминтерн поддержал и утвердил, а он сам фью, пятилетки составлять, а тут расхлебывай. Вот, что значит такая политика /национальная/. А Польша скоро /через м-ца два/ сеймик для каждой народности созовет…

Кто его знает, кто прав – Шумский и Максимович, или же Васильков /и назвал еще кого-то/.

Совсем неправильно делать так политику – ШУМСКОГО в Ленинград, МАКСИМОВИЧА – еще куда-то. Это не есть национальная политика /разгон КПЗУ и Шумскистов/.

Дальше ВИШНЯ говорил о том, что после интервенции /которая, якобы, скоро будет/ посадят в каждое село украинца учителя, организуют земельный банк с рассрочкой выплаты за землю хоть на 300 лет и т. д. и на этом прервал, а СИМОНЦЕВ после ухода ВИШНИ заключил: «пессимист Павел Михайлович» /ВИШНЯ/.

Все время при разговоре ВИШНЯ очень нервничал и говорил с большой злостью, возмущаясь нац. политикой партии.

Кроме вышеуказанного ВИШНЯ в личной беседе с с/с говорил, что в Польше наш Полпред в Варшаве т. КЛОЧКО говорил ему, что Польша за эту зиму к войне подготовится совершенно, Красная же Армия процентов на 30 не будет готова.

Потом ВИШНЯ от себя добавил: «то, что пишут в газете, что Красная Армия вполне готова, ничего не значит, ибо если пресса утверждает что-нибудь – значит этого в действительности нет».

Между прочим ВИШНЯ о ПИЛСУДСКОМ сказал следующее: «ПИЛСУДСКИЙ как бог в Варшаве. Смерть его породила бы в Польше ковардак, особенно среди украинцев, которые надеются на него».

Затем, закончив с ПИЛСУДСКИМ, сказал: «Так строить социализм, как у нас – нельзя, нам немцев нужно», и смягчая эти слова добавил: «выписывать». «Немецкие коммунисты – говорил он, – это не те коммунисты, что у нас» /они мол с национальным уклоном, все для Германии/. Они /немцы/ интересуются нами не потому, что мы строим социализм, а потому, что хотят на нас заработать, т. к. у них тяжелое положение и нужно всяческими способами выкручиваться. Относительно ГИНДЕНБУРГА ВИШНЯ говорил, что ГИНДЕНБУРГ в Германии очень уважаем всеми и охрана его меньше нежели у ПЕТРОВСКОГО.

Этот разговор происходил вскоре после приезда ВИШНИ из-заграницы.

ОСНОВАНИЕ: Дон[есение] Осв[едомителя] ОПК № 173.

Інформація відділення розвідки про Губенка П. М.4 січня 1929 р.

НАЧ. 2 ОТДЕЛА СО тов. КОЗЕЛЬСКОМУ

Задание т. Андреева

В ответ на В/задание за № 1399 от 27/ХII-28 г. сообщаю, что гр-н ВИШНЯ – ГУБЕНКО Остап Михайлович, 1889 г. рождения, урож. Полтавской губ., в настоящее время проживает в доме № 130, кв. 11 по Сумской ул. /3 р./

Основание: докл. разв. №……… от 4/I-29 г.

НАЧ. РАЗВЕД. ОТДЕЛЕНИЯ СОУ /ПАНОВ/                                [Підпис]

Інформація з донесення секретного співробітника «Тычина»[1929 р.]

2 ОТДЕЛЕНИЕ СО

ВЫПИСКА ИЗ СВОДКИ С/С «ТЫЧИНЫ» ОТ

Панас Иваныч совершенно увлечен Западной Европой. Все его знакомые уверяют, что в Западной Европе сплошной рай. Особенно увлек его Остап ВИШНЯ, который, при встрече с ЛЕБЕДЕНКОМ, чуть, чуть не расплакался и, воздев глаза в гору, сказал:

– «Яка чудова річ воля, знаєте наш радянський союз ЦЕ В’ЯЗНИЦЯ, а Европа – Рай».

Чего только не рассказывал восхищенный ВИШНЯ ЛЕБЕДЕНКУ про Европу и про петлюровцев, формирующих свои полки на границах Польши, и про могучий рост капитализма, и про все более и более усиливающееся европейское хозяйство.

«І, побачивши це все Ви будете бардом червоного пана».

Спросил Панас.

«Що ж робить, така вже моя собача доля», грустно заявил ВИШНЯ.

Привітальна телеграма Васильченку С. П.5 від Остапа Вишні12 cічня [1929 р.]

Из Хрк 6605 12/I в

Киев Воровского 22

[…] Наросвіта Васильченко –

= Многа літа славному [юб]ілянтові. Перепеленята пе[рем]огли хай живуть перепеленята. Слава творцеві [їхн]ьому.= Остап Вишня =

Витяг з доповіді П[олітичного] К[онтролю][1929 р.]

ВЫПИСКА ИЗ ДОКЛАДА П. К. О ПОЕЗДКЕ УКРАИНСКИХ

ПИСАТЕЛЕЙ В МОСКВУ И ЛЕНИНГРАД.

Юморист Остап ВИШНЯ на банкете в Наркоминделе заявил, что необходимо всех украинцев, находящихся в РСФСР, вернуть на Украину. На это тов. РЫКОВ спросил: «А ШУМСКОГО тоже?» ВИШНЯ ответил: «А можно было бы и ШУМСКОГО в сущности возвратить».

Витяг із спеціального донесення за матеріалами Відділу Політичного контролю ДПУ УРСР за квітень 1929 рокуквітень 1929 р.

ВЫПИСКА

из спецсводки о настроениях украинских писательских и

артистических кругов по материалам Отдела Политконтроля

ГПУ УССР за апрель месяц 1929 года

ПО ОБЪЕКТАМ ПЕЧАТИ

«ВАПЛИТОВЦЫ»

В апреле мес. замечалась тенденция к новому объединению сил б[ывших] «Ваплитовцев». В писательской среде усиленно обсуждался проект организации «Фабрики писателей», – литературной организации, которая явилась бы приемницей «Ваплите», – с той разницей, что в ней будут принимать участие и писатели, формально прежде не входившие в «Ваплите», но сочувствующие ей (В. ПОЛИЩУК, Остап ВИШНЯ, АНТОНЕНКО – ДАВИДОВИЧ). Сплочение сил «Ваплитовцев» и выступление их «единым фронтом» произошло вокруг постановки новой пьесы М. КУЛИША – «Мина Мазайло», посвященная актуальной теме об украинизации, пьеса эта идеологически противоречива и фактически проповедывает укр. шовинизм. Газеты «Вісти», «Харьковский Пролетарий» и «Коммунист» поместили отрицательные рецензии об этой пьесе.

Выступление в доме им. Блакитного

В связи с этим 22.IV в доме литературы им. Блакитного на собрании писателей, посвященном постройке их дома «Слово», группой «Ваплитовцев» было устроено выступление против редактора газ. «Вісти» – КАСЬЯНЕНКО за его отрицательную рецензию о новой пьесе КУЛИША – «Мина Мазайло».

После предложения КУЛИШУ поехать в Москву за деньгами для постройки, он заявил, что не поедет, т. к. расстроен ведущейся против него травлей в виде рецензий на «Мину Мазайло».

КУЛИШ сказал: «Я прекрасно знаю, що всі рецензії [переходили] через ЦК і воно їх санкціонувало».

После этого писатели КОПЫЛЕНКО, КОЦЮБА, ЛЮБЧЕНКО и частично ХВИЛЬОВИЙ устроили КАСЬЯНЕНКО обструкцию, крича: «Это безобразие… возмутительно и т. д.».

На фракции ДВУ, где присутствовали КУЛИШ, СОСЮРА, ХВИЛЬОВИЙ, ЯЛОВИЙ по адресу ораторов, выступавших на русском языке, они пускали следующие реплики: «Не давать им слова. На Украине пусть говорят только по-украински».

Во время обсуждения вопроса о [чистке] партии, эта группа задавала вопросы: «А сколько надо нашего грязного белья пересмотреть, чтобы считать себя прошедшими чистку».

Журнал «Лит. Ярмарок»

4-й номер журнала «Литературний Ярмарок» редактируемого ХВИЛЬОВЫМ, при участии большинства «Ваплитовцев» продолжает старательно обходить актуальные темы сегодняшнего дня, иронизируя над основными вопросами Сов. строительства.

В статье о поездке украинских писателей в Москву совершенно не затрагивается вопрос о большой политической важности этой поездки, а сообщается только о том, что у Миколы КУЛИША в Московском театре украли кошелек и документы, что писателей везли в Москву в «настоящем пассажирском вагоне», на котором не было надписи «для устриц» и т. д.

В этом же номере (4-м) помещены легенды про Остапа ВИШНЮ, поданные сквозь призму кулацкого мировоззрения. Остап ВИШНЯ выводится защитником крестьянства от ……. Советской власти.

Телеграма Олени Грудініної до брата Остапа Вишні14 квітня [1929 р.]

Из Хабаровска – Хрк – 0243 – 14/IV

Либкнехта 130 Остап Вишня

Если у тебя есть возможность пришли мне 150 рублей

Очень прошу сделать это у меня арестовали Жоржика надо отправить сына Ленинград я совсем потеряла голову самой придется выехать россию июне месяце смогу ли приехать домой к вам жду срочного ответа = Лена

Лист Олени Грудініної до брата Остапа Вишні[1929 р.]

АДРЕС НА КОНВЕРТЕ: Украина, Заказное, г. Харьков, ул. Либкнехта

130 кв. 11 Остапові ВИШНІ.

Ш т а м п: Хабаровск, Калининская 53 Е.М. ГРУДИНИНОЙ

Дорогой Павлуша.

Ну, Жоржик получил 5 лет Соловков. Только его оставили здесь почему-то отбывать наказание. Я не знаю, что мне делать. Уехать – куда? Да и как его оставить одного, – невозможно. Вещи у меня забрали, кроме носильных, т. е. обстановку. В общем паршиво. Изревелась, издергалась здорово. Посоветуй мне, что делать. Я все же думаю, когда пройдет моя истеричность поступить здесь на работу. Если ты можешь, помоги мне сейчас. Я тебе и так очень благодарна.

Крепко целую тебя твоя сестра Олена.

Целую «Андрюшку», ихнюю маму и всех.

Хотя бы написали Вы.

Витяг із спеціального донесення за матеріалами Відділу Політичного контролю ДПУ УРСР за травень 1929 рокутравень 1929 р.

2 ОТДЕЛЕНИЕ СО.

ВЫПИСКА ИЗ СПЕЦ-СВОДКИ № 2 УОУ ГПУ УССР о настроениях украинских

писательских и артистических кругов по материалам Отдела П.К.

ГПУ УССР за май месяц 1929 г.

О вечере памяти КОЦЮБИНСКОГО.

В последних числах мая, в закрытом помещении Центрального Профсада был организован вечер памяти КОЦЮБИНСКОГО, причем, согласно указаний Зав. Агитпроп Окружкома т. ГИРЧАКА, была намечена к постановке революционная по содержанию пьеса «Заколот», после чего должно было состояться торжественное заседание.

Накануне этого вечера произошла на ул. К. Либкнехта случайная встреча между Гнатом ЮРОЙ /худ. рук. т-ра Франка/ и украинскими литераторами – КУЛИШЕМ, Остапом ВИШНЕЙ и др.

Остановившись, КУЛИШ в возбужденном и повышенном тоне обратился к ЮРЕ со следующими словами:

… «Вот Ваше настоящее лицо – халуйство; когда на Вас нажимают массы, вы не можете отбиться, не имея своей позиции. Ваше халуйство выражается в том, что Вы ставите в национальный, посвященный Коцюбинскому, вечер – пьесу русского драматурга»…

Потрясая кулаками, КУЛИШ в продолжении 10–15 минут осыпал театр им. Франка всяческими оскорблениями, указывая на то, что театр «Березиль» этого бы не позволил.

Гнат ЮРА пытался оправдываться, заявляя, что он здесь не при чем, что это директива Агитпроп’а и т. д.

На это КУЛИШ возразил:

…«В том-то и беда, что у Вас самого нет определенной линии и лица и вы поэтому подыгрываете. Сегодня служите и лижете пятки Соввласти, а завтра будете лизать Гетмана»…

Возмутившись, ЮРА ответил:

…«Мы Гетману лизать пятки не будем, а вот вы Деникину наверняка будете лизать»…

Видя, что инцидент начинает принимать весьма серьезный оборот, бывший с КУЛИШЕМ, Борис ЛИВШИЦ /редактор газ. «Пролетар»/ с трудом урезонил КУЛИША. После этой истории Гнат ЮРА, боясь возможных осложнений на этой почве с укр. литературной общественностью, направился в Агитпроп к т. ГИРЧАКУ с просьбой о замене пьесы «Заколот» пьесой КУЛИША «Мина Мазайло», однако, т. ГИРЧАК не согласился, объяснив, что для рабочей аудитории, которая приглаша[ла]сь на этот вечер, надо ставить пьесу понятную, с революционным содержанием, каковой и является в данном случае «Заколот».

Этот факт произвел на труппу отрицательное впечатление.

Витяг із спеціального донесення за матеріалами Відділу Політичного контролю ДПУ УРСР за травень 1929 рокутравень 1929 р.

Выписка из спец-сводки № 2 УОУ ГПУ УССР за май мес. 1929 г.

Оформление «Ваплитовцев» в новую литературную организацию

В связи с проявленным полным бойкотом «Ваплитовцами» с’езда ВУСПП, считая невозможным в дальнейшем продолжать свою работу без оформленной организации, 7/VI состоялось собрание членов группы «Ваплите» и части вышедших из др. лит. организаций, по вопросу об организации новой литературной группы.

Предложение названия организации «Экспресс», не нашло поддержки. Выдвигают проект названия организации «Объединение /или ассоциация/ различных школ /или направлений/ пролетарской литературы».

На собрании присутствовало свыше 25 чел., в том числе:

ХВИЛЬОВИЙ, КУЛИШ, ЭПИК, ПЕРВОМАЙСКИЙ, ДОСВИТНЫЙ, ФЕЛЬДМАН, О. ВИШНЯ, ЮРЕЗАНСКИЙ, МАСЕНКО и др.

Собрание было очень оживленным и почти все выступавшие отмечали:

«СЧИТАТЬ ВУСПП РОДСТВЕННОЙ И БРАТСКОЙ ОРГАНИЗАЦИЕЙ ПРОЛЕТАРСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ, С КОТОРОЙ ИМЕЮТСЯ РАСХОЖДЕНИЯ ПО ФОРМАЛЬНЫМ ВОПРОСАМ».

Кроме этого, выступавшие т.т. выдвигали следующие тезисы, которые должны лечь в основание платформы их новой организации:

«ВУСПП – вульгаризирует пролетарскую литературу».

«ВУСПП считает, что реализм – это основа – мы против этого».

«ВУСПП считает необходимым, чтобы была обязательно рабочая тематика – мы же считаем обязательным пролетарскую идеологию».

«ВУСПП считает обязательным отзываться на все политические коньюктурные события, как-то: индустриализация, социалистическое соревнование и т. п. – мы считаем это совсем необязательным, надо лишь, чтобы общие идеи пролетариата были положены в основу творчества».

«Мы против монополии ВУСПП, осуществляемой им лишь в связи с его названием».

Эти тезисы из выступлений выражали почти единодушное мнение присутствовавших.

Выступавшие в прениях заявляли:

ХВИЛЬОВИЙ: «НУЖНА ЧЕТКАЯ ИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ И ПОЛИТИЧЕСКАЯ УСТАНОВКА. МЫ ДОЛЖНЫ ВЕСТИ БОРЬБУ С ПРАВЫМИ ГРУППИРОВКАМИ, С ЕФРЕМОВЩИНОЙ, С КУЛАЧЕСТВОМ, С ХУТОРЯНСТВОМ /АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ, ПИДМОГИЛЬНЫЙ и др./, А ТАКЖЕ С ВУЛЬГАРИЗАЦИЕЙ ПРОЛЕТАРСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ».

О. ВИШНЯ поддерживая точку зрения ХВИЛЬОВОГО, добавил:

«Я БЫЛ В КИЕВЕ – Я ВИДЕЛ ЭТИХ ПИСАТЕЛЕЙ, КАК ПИДМОГИЛЬНЫЙ, АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ и др., КОТОРЫЕ СИДЯТ и «ЕДЯТ БОРЩ» И ЖДУТ ПОКА ИХ, КЛАНЯЯСЬ, ПРИГЛАСЯТ РУКОВОДИТЬ КАК ИСТИННЫХ НОСИТЕЛЕЙ УКР. КУЛЬТУРЫ И ЛИТЕРАТУРЫ».

Выступавший КУЛИШ подчеркивал, что организация их группы оживит работу ВУСПП.

На собрании было заявлено, что организаторы /ХВИЛЬОВЫЙ, ДОСВИТНЫЙ/ были в ЦК и у Наркома Просвещения т. СКРЫПНИКА и они не возражали против […] организации.

Большинство присутствовавших высказали опасения, что сам факт организации и группы, вновь вызовет со стороны ВУСПП нападки на них, якобы их организация будет напоминать «Ваплите» и т. п. в этом духе.

В остальном выступления носили характер полной поддержки линии ЦК.

Для выработки платформы собрание избрало комиссию из т.т. ХВИЛЬОВОГО, ЮРЕЗАНСЬКОГО, ФЕЛЬДМАНА, КУЛИКА, ЭПИКА и МАСЕНКО.

Лист Коханенка Є. T. до Остапа Вишні30 травня 1929 р.

Харків. Лібкнехта 130/11 Впт. Остап ВИШНЯ

Полтава Соборний переулок, 6 БУЛГАКОВ КОХАНЕНКО Є. Т.

Штамп: Полтава от 30/V-29 р.

Дорогий Павло Михайлович.

Перш усього дякую Вам від щирого серця за той теплий приют, який ви дали мені з дружиною.

Після Полтави ми їдемо в Умань на 3 неділі. Приїздить в Полтаву обов’язково. Треба Вам доконче взяти гордончика у ЛІСОВСЬКОГО. Я певний, що коли Ви будете особисто, то він вам віддасть. Пока що я з ним ще не балакав – вечерком піду до нього. Тут П. М. коропи як поросята. Приїздіть прямо до мене, побудемо троха. Мій хазяїн страшенний риболов і охотник і знає всі місця. Рибки наловимо, юшечки наваримо і побенкетуємо над славною Ворсклою. Тільки треба Вам купити катушку і сильну шворку, щоби могла видержать 20 ф., а то інакше трудно буде піймати його, бо вони сидять дуже глибоко і в коріннях. Є язі, головні і соми – одним словом, ловля дуже цікава – лісок і т. д. Якщо є гарні жилки, то купіть, бо тут немає, а я, бувши в Харкові, якось забув.

В Одеській драмі буде завхудом ВІЛЬНЕР. Так один театр пропав для українського режісера. – Взяв ШРАМЕНКО еврея з Московською орієнтацією.

Діла твої господи. – Це називається, що НКО піддержує українського режісера, а там далі підуть російські актори, а нашого брата пішлють опять на задворки. – Да, політика на ять. Я сам не знаю, що робить – куди свою голівоньку приклонити… Що робити, не знаю. Якби мені в Одесі при ВІЛЬНЕРІ дали посаду чергового режисера, то я б остався в Одесі. Побалакайте, якщо Ваша ласка, з ПЕТРЕНКОМ. ШРАМЕНКО буде 4-го на з’їзді директорів в Харкові – то може Вам удасться що зробити в моїй справі – але раньше треба доконче поговорити з ПЕТРЕНКОМ. Я певний, що ШРАМЕНКО під впливом ШЕВЧЕНКІВЦІВ буде протаскувати ТІНСЬКОГО. Всьому тут голова ПЕТРЕНКО. – Може ще дещо є цікавого, то Ви пощупайте П.М. буду Вам дуже вдячний. – До Франківців піду в самім крайнім випадку – бо там мені творчої роботи не дадуть, а так для відпочинку, то нічого… а я ще хочу працювати. До того Вашула і Варецька проти мене, а Ви розумієте що це значить для мене з тавром «семя».

Всі мої надії на Вас, П. М. Поможіть прошу Вас.

А поки що жду від вас листа, або вас самих.

Адр. Аляксандровська, 3 кв. БУЛГАКОВА для мене.

Для листів Соборний переулок № 6 кв. БУЛГАКОВА.

З глибокою пошаною КОХАНЕНКО

Маруся шле вам щирий привіт.

П. С. тому дві адреси, що до нашого помешкання можна зайти з двох вулиць.

Лист невстановленої особи до Остапа Вишні12 червня 1929 р.

АДРЕС НА КОНВЕРТЕ

Харків, Вул. К. Лібкнехта, 130, кв. 6

Остапові Вишні

Штамп: 12 июня 1929 г. Київ

Дорогий Павле Михайловичу. Перебуваю в Київі. Нудно. Праця одноманітна. Інколи буває тілько цікаво, коли той чи інший академік «вибрикне». А вибрикують. Та ще як. Проте – ані жодного оригінального вибрику. Сьогодні, правда, два академіки поскублись до того, що один з них хотів кинути засідання, та його укоськали. Якого ж тут старого бзда багато. Та ба, навіть вже й вибздіти нічого не можуть. Трошки запізнилися ми з «омоложенням». Треба було раніше це проробити. Прекрасне вражіння справляє президент академії ЗАБОЛОТНИЙ. Помітно, що йому, хоч і самому вже старенькому, доводиться скрутненько серед безсмертних /тому, мабуть, «безсмертних», що чорт їх знає коли вони помруть/. То він здається, таки добре вміє нуздать. Декого вже зануздав. Старий правильну лінію бере – орієнтується на маси, і, зокрема, на робітничі маси. Цими днями виїздить до Сталінщини на «змичку» з робітництвом.

В цілому Київ на мене справляє погане вражіння. Власне, не сам Київ як місто, а його мешканці. Багато падла міщанського. Дуже помітна байдужість до майбутнього. Серед робітництва настрій гарний. Шкода, що мені доводиться мати справу більше з бздунами. І тим більше шкода, що не помітно потрібного наукового руху. Мені особисто з наукового боку Київ нічого не може дати. Але й інші ділянки дуже кволо опрацьовуються. В перспективі, звичайно, є багато втішного, але хотілось би прискореного руху.

Свою нудьгу зменшую тим, що усяку вільну хвилину використовую для особистої праці. Думаю, що аркушів два-три напишу. Влаштувався, щодо приміщення, добре. Живу в квартирі проф. ВОЛОДИМИРСЬКОГО; він поїхав до Одеси, а я лишився на самоті. Ніде не буваю, навіть на Дніпрі не був. Крім «ділових» шляхів ніяких інших не маю. Чим далі, тим більш бачу скілько я витрачаю марно часу на працю, щодо неї зовсім не придатний. І навпаки, там де міг би зробити як ніхто – не маю часу. Заздрю усім, хто має час для придатної праці. Справді смішно. Приїхати до Київа, щоб дещо опрацювати. Невже так буде завжди. Як все це мене вимучило і як все це осточортіло. Де той бозя, що міг бе мені допомогти. Інколи до того бере нудьга, що не знаю куди подітись. Та ще ж і фах, що мені судився.

Ну, добре. Нема чого скавулити.

Як ви поживаєте. Чи не збіраєтесь до Одеси. Я там буду 14, 15, 16 червня /вул. Чічеріна 1/, а потім знов до Київа, а тоді вже до Харкова. Мені щось здається, що ви зібрались до Одеси. Може б приїхали. Ви ж не менше нудьгуєте в Харкові. Чому в газетах нічого нема про нову літературну організацію. Мене дуже цікавить це. Сподіваюсь на оживлення культурного життя, щодо нього спричинили нове угруповання. Щасливі ви, письменники, всі тим, що маєте можливість один з другим говорити на спільні фахові теми. Якби ви знали, як важко працювати в галузі, де ти один, насамоті, коли нема з ким словом перекинутись на «вузьку» тему. Других слухай, а тебе нема кому вислухати. Я, справді, не багато вимагаю. Балачка ніколи не залишається тілько балачкою, все ж вона дещо дає, навіть тоді, коли вона не є суто діловою з обох боків. Один математик казав, що він тілько тоді розуміє себе, коли другому вказує свої думки. Це правда.

А проте, вибачте, що розпочав антимонію на стару тему. Не буду відбирати у В/часу.