Про цей симбіоз свідчить відома битва на Калці 1223 р., коли половці й руські князі зазнали поразки від татар[242]. Половці, опинившись перед лицем татарської небезпеки, звернулися саме до руський князів, сподіваючись отримати від них допомогу. І отримали. Тобто тоді Русь та Дешт-і-Кипчак справді можна розглядати як «поліцентричну державу».

Татарська навала в 1236–1242 рр., фактично, знищила цю державу. І якщо Русь, зазнавши руйнувань, загалом вистояла, то її половецька частина була «розвіяна».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

Домбровський І. Дніпрові камени. Українська поезія XVII ст. К., 1988. С. 112.

Беринда П. Лексикон славеноросскій. К., 1627. С. 29.

Пересторога. Українська література XVII ст. К., 1987. С. 27.

Федака С. Давні цивілізації на території України. Ужгород, 2018. С. 13–20.

Див. Давня історія України: у трьох томах. К., 1997. Т. 1.

Про Трипільську культуру див. Енциклопедія Трипільської цивілізації: у 2-х томах. К., 2004.

Свешников И. Культура шаровидных амфор. М., 1983.

Шапошникова О. Ямная культурно-историческая общность. Археология Украинской ССР. К., 1985. Т. 1. С. 336–353.

Павленко Ю. Праславяне и арии. Древнейшея история индоевропейских племен. К., 2000.

Свешніков І. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці III – на початок II тисячоліття до нашої ери. К. 1974.

Срубная культурно-историческая общность (проблемы формирования и периодизации). Куйбышев, 1985.

Платон. Держава. К., 2000.

Треножкин А. Киммерийцы. К., 1976.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. К., 1993. С. 183.

Див.: Граков Б. Скіфи. К., 1947; Петров В. Скіфи: Мова і етнос. К., 1968; Рыбаков Б. Геродотова Скифия. М., 1979.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. С. 185.

Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1991. Т. 1. С. 115.

Геродот. Історії в дев’яти книгах. С. 194.

Там само. С. 195.

Там само.

Крисаченко В. Про згадки про скіфів на сторінках Біблії. Україна віковічна: знакові постаті минулого. К., 2016. С. 20–26.

Симоненко О. Сармати північного Причорномор’я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія: автореферат дис. на здобуття наук. ст. док. іст. наук. Київ, 1999; Сулимирский Т. Сарматы. Древний народ юга России. М., 2008.

Кресін О. Український сарматизм. Мала енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996. С. 136.

Про Буребісту див.: Crișan I. H. Burebista și epoca sa. București, 1977.

Про це див.: Античная культура Северного Причерноморья в первые века новой эры. К., 1984; Крижицький С. Д., Зубар В. М., Русяєва А. С. Античні держави Північного Причорномор’я. К., 1998; Лапин В. В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. К., 1966.

Греки на українських теренах. К., 2000. С. 28; Скржинская М. В. Античные писатели о Северном Причерноморье. Николаев, 1997. С. 10–11; Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. К., 2004. С. 53; Дион Хризостом. Борисфенитская речь, прочитанная в Отечестве. Вестник древней истории. 1948. № 1. С. 230, 232.

Про Ольвію див.: Виноградов Ю. Г. Политическая история Ольвийского полиса. VII–I вв. до н. э. Историко-эпиграфическое исследование. М., 1989;.Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская. Город счастья и печали. К., 2004.

Про Тіру див.: Крышковский П., Клейман И. Древний город Тира. К., 1988.

Про стародавній Херсонес див.: Сорочан С., Зубарь В., Марченко Л. Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001; Сорочан С., Зубарь М., Марченко Л. Херсонес, Херсон, Корсунь. К., 2003; Херсонес Таврический в третьей четверти VI–I вв. до н. э. Очерки истории и культуры. К., 2005.

Про Боспорське царство див.: Гайдукевич В. Боспорское царство. М.-Л., 1949; Молев Е. Политическая история Боспора VI–IV вв. до н. э. Нижний Новгород, 1998; Молев Е. Боспор в эпоху эллинизма. Нижний Новгород, 1995; Талах В. Рожденный под знаком кометы: Митридат Эвпатор Дионис. Одесса, 2006.

Про готів на українських землях див.: Войтович Л. Готи на території України: результати досліджень на початок ХХІ століття. Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 11. Львів, 2008. С. 35–64; Вольфрам Х. Готы: от истоков до середины VI в. М., 2003; Глушко Ю. Омріяна країна дітей Одина. К., 2008; Иордан. О происхождении и деяниях гетов. СПб., 2001.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 145.

Див.: Пиоро И. Крымская Готия. Очерки этнической истории Крыма в позднеримский период и раннее средневековье. К., 1990.

Про пошуки Данпрастадіра і різні версії щодо його локалізації див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. К., 2009. С. 53–54.

Waitz G. Über das Leben und die Lehre des Ulfila. Bruchstücke eines ungedruckten Werkes aus dem Ende des 4. Jahrhunderts. Hannover, 1840. P. 77.

Про гунів див.: Менхен-Хельфен О. История и культура гуннов / пер. с англ. Л. Игоревского. М., 2014; Приходнюк О. Гуни та протоболгари в Європі. К., 1999; Томпсон Э. А. Гунны. Грозные воины степей / пер. с англ. Л. Игоревского. М., 2008.

Така версія, зокрема, була викладена в історичному романі Івана Білика «Меч Арея», який вперше був виданий у Києві в 1972 р. і який фактично тоді потрапив під заборону. У книзі була післямова, де автор намагався представити свої аргументи наукового характеру, що мали підтвердити його бачення історичних подій. Однак «Меч Арея» варто розглядати не стільки твір, що спирається на наукові факти, а як культурний артефакт, що виник в умовах післясталінської «відлиги» й дисидентського руху.

Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников. Византийский временник. 1961. Т. ХХ. С. 75–89.

Етнонім авари має різні тлумачення. У тюркських мовах воно може означати бунтівники або руйнівники. Див. Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 131.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія… К., 2016. С. 68–69.

Лавренюк В. Авари (обри). Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. Тернопіль, 2004. Т. 1. С. 19.

Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. Wrocław, 2009.

Літопис руський. К., 1989. С. 7.

Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. Wodyisław Sląski, 2009.

Цит. за: Эрдели И. Исчезнувшие народы. Авары. URL: http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24.htm

Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И. Об обрах, их царстве и его пределах. М., 2011. С. 639–662; История Венгрии. М., 1971. Т. 1. С. 75–80.

Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, серед інших індоєвропейські. Однак унаслідок булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія… К., 2016. С. 66.

Про давніх булгар див.: Златарски В. История на Българската държава през Средните векове. София, 1994. Т. 1, ч. 1.; Приходнюк О. Степове населення України та східні слов’яни (друга половина І тис. до н. е.). К. Чернівці, 2001.

Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. Казань, 2012.

Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. СПб., 1997.

Цукерман К. Про дату навернення хозар до іудаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря. Ruthenica. К., 2003. Т. ІІ. № 2. С. 54–84.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. К., 2005. С. 154.

Публікацію листа і його інтерпретацію див.: Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка X в. Ленинград, 1932.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 162–163.

Заходер Б. Каспийский свод сведений о Востояной Европе. М., 1962. С. 140–143.

Гумилев Л. Открытие Хазарии. С. 310.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. С. 156.

Літотис руський. С. 10–11.

Там само. С. 12.

Там само. С. 38.

Там само.

Там само. С. 85.

Там само. С. 125.

Там само. С. 160.

Там само. С. 52.

Уперше питання про існуванння Руського каганату було поставлено Степаном Гедеоновим 1862 р. Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. Див: Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. Записки Императорской Академии наук. СПб, 1862. Т. 1. Прил. 3. С. 105–106.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2010. Т. 4. С. 19–20.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2009. Т. 3. С. 47–48.

Тисяча років українській суспільно-політичній думці. К., 2001. Т. 1. С. 209.

Высоцкий С. Древнерусские надписи Софии Киевской XI–XIV вв. К., 1966. С. 49–52.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Про антів та їхню державність див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 15–18, 39–50.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 140.

Прищепа Б. Погоринські міста в Х-ХІІІ ст. Рівне, 2016. С. 41–54.

Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. Український історичний журнал. 2009. № 5. С. 12–34.

Цит. за: Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. Рівне, 2016. С. 18.

Річинський А. Старий город Волинь. Наша Батьківщина. 1938. Ч. 2. С. 38–49.

Головко В. Володимир-Волинський. Енциклопедія історії України: в 10 т. К. 2003. Т. 1. С. 620.

Возник І. Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х – XIV ст. К.-Чернівці, 2009. Ч. 1-2; Войтович Л. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2010. Вип. 45. С. 13–54; Михайлина М. Слов’яни VІІІ – ІХ ст. між Дністром і Карпатами. К., 2007; Тимощук Б. Східні хорвати. Матеріали до археології Прикарпаття і Волині. Львів, 1995. С. 214–218.

Корчинський О. Ранньосередньовічне місто на Верхньому Дністрі. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2008. Вип. 12. С.267–282.

Мицько І. Пліснеськ – батьківшина княгині Ольги. Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006. С. 61–81; Филипчук М. Оборонні споруди Плісненська. Стародавній Іскоростень і слов’янські гради./Збірка наукових праць. Коростень, 2008. Т. І. С. 220–229.

Літопис руський. С. 68.

Відейко М. Україна: від Русі до Святої Русі. К., 2010. С. 224.

Літопис руський. С. 4–6.

Там само. С. 31.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 207.

Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь. К., 1998. С. 14–15; див. також: Толочко П. П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. К., 2005.

У книзі у разі посилання на давньоруські літописні джерела використовується традиційне для них літочислення від «початку світу». Натомість паралельно зазначаються роки за літочисленням «від Різдва Христового».

Кузьмин А.Г. Начальные этапы древнерусского летописания. М., 1977. С. 250–257.

Літопис руський. С. 12.

Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 199.

Літопис руський. С. 12.

Дермант А. Кривичи (историко-этнографический очерк). Предыстория белоруссов с древнейших времён до ХІІІ века. Минск, 2010. С. 211–241

Санкина С.Л. Этническая история средневекового населения Новгородской земли. СПб., 2000.

Агеева Р. А. Об этнониме чудь (чухна, чухарь). Этнонимы. М., 1970. С. 194–203.

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. С. 264.

Голубева Л. А. Весь и славяне на Белом озере Х-ХІІІ вв. М., 1973; Голубева Л. А, Кочкуркина С. И. Белозерская весь (по материалам поселения Крутик ІХ-Х вв.). Петрозаводск, 1991.

100

Літопис руський. С. 12.

101

Про дискусії між норманістами й антинорманістами див.: Пріцак О. Походження Русі. Т. 1. С. 67–71; Клейн Л. С. Спор о варягах. М., 2009.

102

Літопис руський. С. 11.

103

Там само.

104

Там само.

105

Пріцак О. Походження Русі. К., 1997. Т. І. С. 90.

106

Літопис руський. С. 13.

107

Літопис руський. С. 13.

108

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. ІІ. С. 564.

109

Літопис руський. С. 3.

110

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. ІІ. С. 883.

111

Літопис руський. С. 4–6.

112

Там само. С. 10–11.

113

Там само. С. 11.

114

Рапов О.М. Русская церковь в ІХ – первой трети ХІІ в. Принятие христианства. М., 1988. С. 77–90.

115

Літопис руський. С. 12.

116

Там само. С. 6.

117

Літопис руський. С. 4–5, 8, 10–11.

118

Константин Багрянародный. Об управлении империей. М., 1991. С. 51.

119

Літопис руський. – С. 13.

120

Там само. С. 13–14.

121

Там само. С. 14.

122

Там само.

123

Там само. С. 13.

124

Там само. С. 16.

125

Там само. С. 18.

126

Там само. С. 26–29.

127

Літопис руський. С. 25.

128

Літопис руський. С. 30.

129

Там само. С. 35.

130

Толочко О. П, Толочко П. П., Київська Русь. К., 1998. С. 81.

131

Літопис руський. С. 35.

132

Про це див.: Голубинский Е. Е. История русской церкви. М., 1901. Т. 1. Ч. 1. С. 103; Свердов М. Б. Политические отношения Руси и Германии Х – первой половины ХІ в. Проблемы истории международных отношений. Ленинград, 1972. С. 283–286.

133

Літопис руський. С. 38.

134

Там само.

135

Там само. С. 39.

136

Літопис руський. С. 40.

137

Там само. С. 40–41.

138

Літопис руський. С. 45.

139

Там само.

140

Там само. С. 46–47.

141

Брайчевський М. Вибрані твори. К., 1999. С. 356.

142

Літопис руський. С. 40.

143

Літопис руський. С. 67.

144

Там само. С. 34.

145

Там само. С. 38.

146

Там само. С. 40.

147

Королев А. С. История международных отношений на Руси в 40–70-е годы Х века. М., 2000. С. 151–173.

148

Літопис руський. С. 31

149

Там само. С. 35.

150

Там само. С. 49.

151

Там само. С. 48.

152

Літопис руський. С. 49.

153

Ляска В. Червен та «Червенські гради»: історіографічні міфи на тлі труднощів археології. Археологічні дослідження Львівського університету. Львів, 2014. Вип. 18. С. 167–211.

154

Літопис руський. С. 49.

155

Там само.

156

Там само. С. 81.

157

Там само.

158

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. 1. С. 30–31.

159

Літопис руський. С. 49.

160

Там само. С. 81.

161

Там само. С. 68.

162

Там само. С. 61–62.

163

Немировський О. О. Печеніги. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2011. Т. 8. С. 200.

164

Літопис руський. С. 68–73.

165

Літопис руський. С. 67.

166

Чхеїдзе В.М. Тмуторокань. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2013. Т. 10. С. 104.

167

Толочко П. П. Древняя Русь. К., 1987. С. 159–179.

168

Котляр М. Ф. Клобуки чорні. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2007. Т. 4. С. 354.

169

Руське королівство – фактично офіційна назва державного утворення, яке існувало на Правобережній Україні з середини ХІІІ – до середини XIV ст. У літературі це державне утворення переважно називається Галицько-Волинським князівством. Щоправда, цей термін є кабінетним терміном.

170

Літопис руський. С. 67.

171

Там само.

172

Літопис руський. С. 70.

173

Там само.

174

Там само. С. 71.

175

Там само. С. 63.

176

Там само. С. 71.

177

Літопис руський. С. 67.

178

Плахонін А. Г. Болеслав І Хоробрий. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2003. Т. 1. С. 331.

179

Літопис руський. С. 74

180

Літопис руський. С. 74.

181

Літопис руський. С. 89.

182

Раппорт П. А. Очерки истории русского военного зодчества Х – ХІІІ вв. М.-Л., 1956. С. 96–97.

183

Івакін Г. Ю. Золоті ворота в Києві. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2005. Т. 3. С. 379.

184

Толочко П. Ярослав Мудрий. К., 1996. С. 148.

185

Раппорт П. А. Архитектура. Древняя Русь. Город, замок, село. М., 1985. С 156.

186

Літопис руський. С. 92.

187

Там само.

188

Там само. С. 95.

189

Там само. С. 88.

190

Алпатов М. А. Русская историческая мысль и западная Европа ХІІ-XVII вв. М., 1973. С. 115.

191

Список згаданого літопису дійшов до нас із середини XV ст.

192

Вілкул Т. Л. Руська правда. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2012. Т. 9. С. 391.

193

Зимин А. А. Правда русская. М., 1999. С. 70–98.

194

Тисяча років української суспільно-політичної думки. К., 2001. Т. 1. С. 179.

195

Там само.

196

Оригінальний текст «Устава князя Ярослава про церковні суди» див.: Толочко П. Ярослав Мудрий. К., 2002. С. 258–268.

197

Толочко П. Ярослав Мудрий. С. 256–257.

198

Малиновский И. А. Лекции по истории русского права. М. 2015. С. 56–58.

199

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 305–322.

200

Щоправда, існує версія, ніби це зображення сім’ї князя Володимира. Проте, навіть якщо це так, то подібне зображення також є свідченням концепту «сім’ї-держави» й поширення його в тодішньому руському суспільстві.

201

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. С. 270.

202

Зварич В. В. Нумизматический словарь. Львов, 1975. С. 118.

203

Літопис руський. С. 98–99.

204

Про Володимира Мономаха див.: Ищенко А. С. Владимир Мономах в русском общественно-историческом сознании: мифологический образ и историческая реальность. Ростов-на-Дону, 2014; Карпов А. Ю. Великий князь Владимир Мономах. М., 2015; Орлов А. С. Владимир Мономах. М.-Л., 1946; Чепа М.-Л. Чому важка шапка Мономаха? П’ять великих таємниць історичної психології. К, 2005. С. 30–65; Чернявский С. Н. Владимир Мономах. Византиец на русском престоле. М., 2017.