Захребетник
Полная версия
Захребетник
текст
Оценить:
0
Читать онлайн
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Захребетник
Генри Лайон Олди
Три повiстi про чудеса #1
Повесть "Захребетник" на украинском языке
Генри Лайон Олди
Захребетник
CAPUT I
у якому хлюпають хвилi й цвiтуть дикi абрикоси, кричать чайки й гендлярi, гояться сердечнi рани й вiдбуваються випадковi знайомства, а також з’ясовуеться, що вiд смаку халви до дзенькоту клинкiв – дев’ять iз половиною крокiв навпростець
Сонце сiяло.
Море шумiло.
Життя на бульварi ДжуджанМаджудж вирувало.
– Фiсташки! Смаженi фiсташки!
– Шербет! Солодший за поцiлунок красунi! Густiший вiд кровi героя! Дешевший за чуже горе! Налiтай, набирай…
– Ай, кебаб! Вай, кебаб!
– Дай кебаб!
– Сувенiри! На згадку! На добру пам’ять, на вiчну пам’ять!..
– Перснi iз джинами! Лампи iз джинами! Кому мiсто зруйнувати? Кому палац побудувати? Кому в Дангопею злiтати?
– Халва! Проходиш мимо – вже солодко…
– Агов, гавироззяви! Вирушайте з КейКубадом Колишнiм у хадж по визначних пам’ятках! Палац султана Цимаха! Руiни Паленого Покляпця! Зiбрання мумiй Бейлербея! Хто не бачив, марно життя прожив!
– І ось цей кисломордий iблiс, чия душа – темний лiс, чие серце – смердюча яма, а руки схожi на гаки гробаря, й каже менi своiм бридким голосом: «Кралечко, якщо ви погодитеся вийти за мене замiж, я буду найщасливiшим чоловiком на свiтi…»
– А ти?
– А що я? Замiжто хочеться…
На сходi, як на сходi, особливо в Баданденi. А ще як повагом простувати знаменитим бульваром ДжуджанМаджудж, отуди вниз, до моря… Їйправо, шановнi, нiчого у свiтi не знайдеш схiднiшого, хоч сто рокiв скачи верхи у потрiбному напрямку. Тiльки даремно час гаятимеш…
Помiркуйте самi!
Родимки на щiчках красунь схожi тут простотаки на грудочки амбри. Тюрбани на лисинах мудрецiв вивищуються, мов кипариси в передгiр’ях адСамум. Звитяга воiнiв сягае пiднебесся, млiсть гаремiв стелиться запашним димом кальяну; цiкавiсть приiжджих розцвiтае червоною трояндою в райському саду. Юнаки в Баданденi стрункi, як лалангський спис, хлопчики прекраснi, як пiсня солов’я, а зрiлi чоловiки розважливi, як цiлий диван вiзирiв, кинутих до зiндану через iхнi дурнi голови.
Про халву вже можна й не згадувати.
– Халва! Горiхова!
– Халвааа! Фiсташкова!
– Соняшникова!
– Морквяна!
– Із кунжутом! Із сабзою!
– По вусах стiкае, душа радiсть мае…
– …ваааа!
У вируваннi пристрастей, у хмарi ароматiв, пiд крики торговцiв i плiтки вiдпочивальникiв, iшов бульваром парубок у камзолi кольору корицi, стрункий та замислений. Панi рiзного вiку, здатнi на легкий флiрт або на любов до смертi, проводжали його поглядами, за якi iнший ловелас пожертвував би фамiльним спадком.
Але об’ект жiночого iнтересу крокував далi.
Молодиковi було трохи за двадцять, i вiн вважав себе цинiком.
Цинiком у такi роки стають, якщо зазнають краху в романтичному захопленнi, розтринькають казеннi грошi або розчаруються в iдеалах. Джеймс Рiвердейл, вiконт де Треццо – а саме так звали нашого парубка – припав до втiшливих соскiв цинiзму з причини третього варiанту.
Ще недавно в нього були iдеали.
Чудовi й пiднесенi.
І от вони рухнули, наразившись на голу дiйснiсть.
Ледь отямившись вiд ран, зокрема вiд перелому щелепи – на жаль, найчастiше iдеали, трощачись, вцiляють iдеалiстовi по зубах! – вiн зрiкся колишнiх соратникiв, про що повiдомив iх письмово; чекав виклику на дуель – не дочекався; добу вибирав мiж мотузкою та отрутою – не вибрав; купив собi два камзоли: чорний зi срiблом i кольору корицi, з позолоченими гачками; i нарештi попросив поради у безмежно любого дiдуся:
«Як бути далi?»
Дiд, Ернест Рiвердейл, граф ле Бреттен, що брав якнайжвавiшу участь у долi улюбленого внука й чимало сприяв поваленню iдеалiв, дати пораду не вiдмовився. Курорт, сказав дiд, пиятика та коханка. Коханок краще двi: молоденьку для куражу та зрiлу для престижу. Ще краще три, але тодi весь вiдпочинок пiде грифоновi пiд хвiст.
– Але куди менi поiхати?
Вибiр курорту для парубка був куди складнiший од вибору мiж мотузкою та отрутою.
– Їдь до Бадандена, Джеймсе. Там, де сонце кипить у кровi, душа лiкуеться сама собою…
Патрiарх родини хотiв додати, що у двадцять чотири роки новi крила в душi вiдростають швидше, нiж хвiст у ящiрки, але посмiхнувся й промовчав. Вiн був мудрим чоловiком, Ернест Рiвердейл, мудрим, а головне, делiкатним.
Рiдкiсна риса як на близького родича.
А як на родича похилого вiку – подвiйно рiдкiсна.
* * *
Дiд мав рацiю. Якщо по дорозi з Реттii до кордонiв Баданденскоi тиранii Джеймс удався до самоiдства i думав, що з життям покiнчено, то вже проiжджаючи над бухтою АбульФаварiс, вiн одержав запрошення вiд вусанябахадура, героя Шейбубськоi баталii, роздiлити з левами пустелi казан плову. Тут, на чудесному лонi природи, для военачальникiв, поранених у битвах за вiтчизну, указом тирана Салiма iбн Салiма XXVI було обладнано райський закуток iз казенними красунями та юними виночерпiями.
Генри Лайон Олди
Три повiстi про чудеса #1
Повесть "Захребетник" на украинском языке
Генри Лайон Олди
Захребетник
CAPUT I
у якому хлюпають хвилi й цвiтуть дикi абрикоси, кричать чайки й гендлярi, гояться сердечнi рани й вiдбуваються випадковi знайомства, а також з’ясовуеться, що вiд смаку халви до дзенькоту клинкiв – дев’ять iз половиною крокiв навпростець
Сонце сiяло.
Море шумiло.
Життя на бульварi ДжуджанМаджудж вирувало.
– Фiсташки! Смаженi фiсташки!
– Шербет! Солодший за поцiлунок красунi! Густiший вiд кровi героя! Дешевший за чуже горе! Налiтай, набирай…
– Ай, кебаб! Вай, кебаб!
– Дай кебаб!
– Сувенiри! На згадку! На добру пам’ять, на вiчну пам’ять!..
– Перснi iз джинами! Лампи iз джинами! Кому мiсто зруйнувати? Кому палац побудувати? Кому в Дангопею злiтати?
– Халва! Проходиш мимо – вже солодко…
– Агов, гавироззяви! Вирушайте з КейКубадом Колишнiм у хадж по визначних пам’ятках! Палац султана Цимаха! Руiни Паленого Покляпця! Зiбрання мумiй Бейлербея! Хто не бачив, марно життя прожив!
– І ось цей кисломордий iблiс, чия душа – темний лiс, чие серце – смердюча яма, а руки схожi на гаки гробаря, й каже менi своiм бридким голосом: «Кралечко, якщо ви погодитеся вийти за мене замiж, я буду найщасливiшим чоловiком на свiтi…»
– А ти?
– А що я? Замiжто хочеться…
На сходi, як на сходi, особливо в Баданденi. А ще як повагом простувати знаменитим бульваром ДжуджанМаджудж, отуди вниз, до моря… Їйправо, шановнi, нiчого у свiтi не знайдеш схiднiшого, хоч сто рокiв скачи верхи у потрiбному напрямку. Тiльки даремно час гаятимеш…
Помiркуйте самi!
Родимки на щiчках красунь схожi тут простотаки на грудочки амбри. Тюрбани на лисинах мудрецiв вивищуються, мов кипариси в передгiр’ях адСамум. Звитяга воiнiв сягае пiднебесся, млiсть гаремiв стелиться запашним димом кальяну; цiкавiсть приiжджих розцвiтае червоною трояндою в райському саду. Юнаки в Баданденi стрункi, як лалангський спис, хлопчики прекраснi, як пiсня солов’я, а зрiлi чоловiки розважливi, як цiлий диван вiзирiв, кинутих до зiндану через iхнi дурнi голови.
Про халву вже можна й не згадувати.
– Халва! Горiхова!
– Халвааа! Фiсташкова!
– Соняшникова!
– Морквяна!
– Із кунжутом! Із сабзою!
– По вусах стiкае, душа радiсть мае…
– …ваааа!
У вируваннi пристрастей, у хмарi ароматiв, пiд крики торговцiв i плiтки вiдпочивальникiв, iшов бульваром парубок у камзолi кольору корицi, стрункий та замислений. Панi рiзного вiку, здатнi на легкий флiрт або на любов до смертi, проводжали його поглядами, за якi iнший ловелас пожертвував би фамiльним спадком.
Але об’ект жiночого iнтересу крокував далi.
Молодиковi було трохи за двадцять, i вiн вважав себе цинiком.
Цинiком у такi роки стають, якщо зазнають краху в романтичному захопленнi, розтринькають казеннi грошi або розчаруються в iдеалах. Джеймс Рiвердейл, вiконт де Треццо – а саме так звали нашого парубка – припав до втiшливих соскiв цинiзму з причини третього варiанту.
Ще недавно в нього були iдеали.
Чудовi й пiднесенi.
І от вони рухнули, наразившись на голу дiйснiсть.
Ледь отямившись вiд ран, зокрема вiд перелому щелепи – на жаль, найчастiше iдеали, трощачись, вцiляють iдеалiстовi по зубах! – вiн зрiкся колишнiх соратникiв, про що повiдомив iх письмово; чекав виклику на дуель – не дочекався; добу вибирав мiж мотузкою та отрутою – не вибрав; купив собi два камзоли: чорний зi срiблом i кольору корицi, з позолоченими гачками; i нарештi попросив поради у безмежно любого дiдуся:
«Як бути далi?»
Дiд, Ернест Рiвердейл, граф ле Бреттен, що брав якнайжвавiшу участь у долi улюбленого внука й чимало сприяв поваленню iдеалiв, дати пораду не вiдмовився. Курорт, сказав дiд, пиятика та коханка. Коханок краще двi: молоденьку для куражу та зрiлу для престижу. Ще краще три, але тодi весь вiдпочинок пiде грифоновi пiд хвiст.
– Але куди менi поiхати?
Вибiр курорту для парубка був куди складнiший од вибору мiж мотузкою та отрутою.
– Їдь до Бадандена, Джеймсе. Там, де сонце кипить у кровi, душа лiкуеться сама собою…
Патрiарх родини хотiв додати, що у двадцять чотири роки новi крила в душi вiдростають швидше, нiж хвiст у ящiрки, але посмiхнувся й промовчав. Вiн був мудрим чоловiком, Ернест Рiвердейл, мудрим, а головне, делiкатним.
Рiдкiсна риса як на близького родича.
А як на родича похилого вiку – подвiйно рiдкiсна.
* * *
Дiд мав рацiю. Якщо по дорозi з Реттii до кордонiв Баданденскоi тиранii Джеймс удався до самоiдства i думав, що з життям покiнчено, то вже проiжджаючи над бухтою АбульФаварiс, вiн одержав запрошення вiд вусанябахадура, героя Шейбубськоi баталii, роздiлити з левами пустелi казан плову. Тут, на чудесному лонi природи, для военачальникiв, поранених у битвах за вiтчизну, указом тирана Салiма iбн Салiма XXVI було обладнано райський закуток iз казенними красунями та юними виночерпiями.