Полная версия
Сьогодні я бачила…
Та не всіх дітей вигублено; ті що лишилися, сіяли нові зернята ілюзії в очікуванні іграшок, радощів, тихої ходи волхвів, які приходять з Таїни зірок і, сповнивши свою місію, знову повертаються в Таїну.
Та й не всі дорослі постаріли. Дехто потай від усіх з дитинства зберігає внутрішній редут – первовічне і добре, здатність снити волхвами навіть у подобі дорослих. Ці дорослі досі вірять у волхвів, які все відають, усе можуть і всьому зараджують самим лише небесним поглядом. Вони й дотепер нишком просять у них улюблених дорослими іграшок і трохи любові, трохи слави, шляхетну ідею, задля якої варто жити, трохи супокою в серці, трохи просвітлення для затьмареної загадками голови.
Саме завдяки цьому багато дорослих з крихтою дитини в душі навчилися жити у захмарних замках, побудованих з цеглин ілюзії руками дітей, які нічого не відають про цеглу з глини. Кожен рік приходять до цих химерних замків волхви з різними дарами, з ідеалами для маленьких і великих, а над усе – з чудодійною панацеєю надії, яка допомагає перечасувати сірі дні в очікуванні нових відвідин волхвів, чиї чари ніколи не щезають.
…Натовп
Сьогодні я бачила натовп… У нашій мові існує чимало слів на позначення великих скупчень людей у фізичному чи в метафізичному розумінні. Це групи, народи, суспільства, людський рід, людство… Але я веду мову саме про натовп – зібрання людей, коли окремої людини, як такої, вже немає.
Ми багато чули про доконечність жити в спільноті, тобто не уникати людей, а шукати з ними контакту, щоб жити спільними потребами, здобутками, сподіваннями і, взагалі, жити так, як усі живуть. Певна річ, гуртування є важливою ознакою суспільства, і всі ми визнаємо величезні блага, що з цього випливають.
Щоб удовольнити свої потреби в матеріальних гараздах і потамувати свої метафізичні гризоти, людині потрібне товариство інших людей, що є також неоціненною підтримкою в пошуках сенсу життя.
Та, на превеликий жаль, у цьому пошукуванні збиваються на манівці, а відтак забувають і мету… Тому я веду мову про натовп, що я його сьогодні бачила…
Безліч людей без впорядкування, коли практично неможливо розрізнити дітлахів і дорослих, чоловіків і жінок… Маємо тільки скупчення тіл і цей безперервний рух, що засвідчує постійний неспокій маси і виказує ознаки життя. Дивного життя… Це більше подібне на величезну неосвідомлену тварину, ніж розумну сукупність багатьох людей. В натовпі розчиняються основні характеристики людини. Йти, куди хочеться, не вільно; мусиш іти туди, куди порушається вся тварина. Дивитися вгору не вільно; треба дивитись під ноги, щоб не збочити. Руки слугують не для жестикуляції, а для виживання, щоб протовпитися і не задихнутися. Голоси не мовлять нічого значущого. Чутно тільки мурмотіння, нарікання, незв’язні звуки і мало не рикання цієї великої тварини, про яку ми згадували. У штовханині не до думок; це не життя, а животіння; жодних очікувань, тільки нетерплячість…
Іноді гарикання чи шарпання свідчать, що натовп починає збурюватись. Тоді харапудлива тварина обертається на звіра. Відтак кожен учасник групи стає частиною звіра і відповідно діє…
Такий натовп я сьогодні бачила… Він виникає де завгодно: і в містах, і в містечках. То що це? Інстинкт самозахисту? Страх? Агресивність? Брак індивідуалізації? Хтозна… Можливо, все зокрема і все разом…
Натовп явив мені дві головні вади, які спричинюють такі ситуаційні гуртування. Це нерозуміння самого себе, а відтак – інших. Певна громада є вартною не своєю єдиною природою, не подібністю своїх складників, а індивідуальною вартністю кожного. Що в окремій клітині, що в планетарній системі кожна частинка є життєво необхідною для спільноти, важливою і доконечною для виконання її функцій. А клітина, як і сонячна система, не є «юрмищем»… Сьогодні я бачила натовп… Завтра, можливо, я побачу людину… Вірогідно, що з часом усі ми побачимо і людство.
…Старого
Сьогодні я бачила старого.
Старого не тому, що його здолали літа; ні, це чоловік середнього, навіть невизначеного, віку, але старосвітських поглядів на життя. Він вважає, що для того, щоб бути сучасним, слід носити вбрання, властиве скотарям з Дикого Заходу, хоча ані його постава, ані статус не відповідають такому вбранню. А ще він вважає, що для того, щоб лишатися молодим, слід зодягтися як підліток. Чоловік не помічає, що це кумедно. Він переконаний, що довга борода надає йому романтичного чи інтелектуального вигляду, а то й подоби вільнодумця з минулого, але й гадки не має, що викликає в інших острах або антипатію. Чоловік говорить невимушено. Нехтуючи милозвучну літературну мову, вдається до лихослів’я, що має агресивний характер.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.