Енеїда [Энеида]

104.

Жлукто – видовбаний з цілого стовбура дерева бочонок у формі циліндра. Жлукто призначалося для зоління білизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бджіл, тільки відповідно обладнані всередині, з льотком, дном знизу і кришкою зверху.

Голити – поспішати, квапитися.

Днище – знаряддя для прядіння, спеціально вистругана дошка; на одному кінці її сидить пряха, на другому міститься видовбаний отвір для гребеня з мичкою.

Оснівниця, або снувачка – у ткацькій справі – дощечка з двома отворами, крізь які проходять нитки основи. Використовується при снуванні основи.

Витушка – ткацький прилад для змотування знятої з мотовила пряжі в клубки.

Квач – прикріплена до держална куделя з конопель чи іншого матеріалу для змазування чого-небудь.

Помело – мітла, також ганчірка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димарів.

Макогін – товкач для розтирання в макітрі пшона, маку та ін.

Бендюги – віз з розпуском для перевезення колод та інших довгих предметів.

Кари – водовозка.

Мари – збиті з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з тілом покійника.

Депо пушкарськеє (франц. depot) – склад, місце стоянки та спорядження гармат.

105.

Готування войовничих підданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дусі гумористичних народних казок, приповідок, пісеньок.

106.

У них, бач, Тули не було – десь з початку XVII ст. Тула стала одним з центрів виготовлення холодної і вогнепальної зброї. У XVIII – XIX ст. – важливий постачальник зброї для російської армії. Тут також виготовляли зброю на замовлення українських козаків.

107.

Амуниця, амуніція (франц. аmunitionnement – укомплектування бойовими припасами) – термін вживався в російській регулярній армії, частиною якої у XVIII ст. було українське козацьке військо.

Подимне – податок від диму (димаря), від двору.

Виборні, підсусідки – у 1735 р. українська старшина і російський уряд законодавчим актом закріпили уже наявний поділ лівобережного козацтва на дві групи, залежно від характеру їхньої участі у відбуванні військової служби. Заможний прошарок, який міг забезпечити себе необхідним спорядженням на випадок війни, стали називати «виборними козаками». За біднішим прошарком козаків закріпилася назва «підпомічники». Вони допомагали виборним забезпечити себе провіантом, зброєю, кіньми, одягом, траплялося, обробляли їхні землі, коли виборні ходили в походи чи відбували форпостну службу на неспокійному кордоні з Туреччиною. З підпомічників брали погоничів для обозу, формували внутрішню охорону та ін.

Підсусідки – тісно пов'язані з підпомічниками, бідніші козаки та селяни, які не мали власного господарства і землі, жили по чужих дворах: у старшини, козаків, міщан, селян. За мешкання та утримання платили грішми або натурою, відробітком. Підсусідки не відбували військової повинності, але під час воєнної кампанії, як і підпомічники, утримували господарство відсутнього козака. Отже, «підсусідків розписали» по дворах виборних козаків.

Тяглі – козаки, що складали військовий обоз козачого війська та російської армії. На заклик до походу мусили з'явитися на збір зі своїм тяглом (волами) і возом. Кінні – козаки на конях з відповідним спорядженням, піші – теж зі спорядженням, зброєю, харчами.

За себе хто, хто на підставу – з поступовим занепадом військово-територіального укладу і виснаженням козацького війська у численних воєнних кампаніях XVIII ст. набула поширення практика посилати за себе («на підставу») в похід іншого. Багатий козак посилав за певну винагороду біднішого.

108.

Мушкетний артикул – прийоми з рушницею.

Ушкварить як на калавур – тобто взяти рушницю «на караул».

Коли пішком – то марш шульгою, Коли верхом – гляди ж, правою – піхота в строю починає рух з лівої ноги (шуйця, шульга), коні під вершниками – з правої.

Такеє ратнеє фиглярство – тобто блазнювання, штукарство, кривляння. Для сучасників І. Котляревського «ратнеє фиглярство» ототожнювалося із засиллям муштри при імператорі Павлові І, потім – при Аракчеєву, який у військовій справі над усе ставив «красоту фронту, яка доходить до акробатства».

109.

Посполитеє рушення – у Польщі – загальна мобілізація всього народу.

114.

Нагадаємо, що четверта частина «Енеїди» писалася в роки перебування І. Котляревського на військовій службі та безперервних наполеонівських воєн, зеніту слави французького полководця, ровесника, навіть однолітка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу армій Бонапарта до кордонів Росії. Так само, як раніше на службу в канцелярію, а потім на вельми нелегкий хліб домашнього учителя поміщицьких дітей, І. Котляревський пішов на військову службу тому, що не було ліпшого виходу. За своєю вдачею він був глибоко мирною людиною, органічно не сприймав духу мілітаризму. Останні чотири рядки строфи – кращий тому доказ. Тут зовсім відсутній елемент травестії та бурлеску. Натомість звучить не знана досі у письменника гнівна саркастична нота. В цих рядках вчуваються інтонації, повторені на історично вищому ідейно-естетичному рівні через чотири десятки років у «Кавказі» (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо:

Лягло костьмиЛюдей муштрованих чимало.А сльоз, а крові? НапоїтьВсіх імператорів би сталоЗ дітьми і внуками…

115.

Для Януса, сердита бога – у стародавніх римлян Янус – бог часу, всякого початку і кінця, покровитель дверей і воріт, різних «входів» і «виходів». Зображувався у вигляді фігури з двома обличчями, зверненими в протилежні боки: старим – назад, в минуле; молодим – вперед, у майбутнє. В мирний час двері храму Януса в Римі були закриті, а під час війни відкривалися навстіж.

118.

Були златиї дні Астреї – у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) – богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в «золотий вік», а коли настав «залізний вік» – покинула землю і стала зіркою на небі.

Фигляр – театральний блазень.

Обтекар – аптекар.

Гевальдигер – у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.

Шпигон – шпигун.

122.

Ардея – столичне рутульське місто.

123.

Мезентій тирренський – легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами. Тирренці – етруски.

Було полковник так Лубенський – Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.

Пропав і вал… – йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часів І. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом відвідала Полтаву, їй урочисто вручили ключі від цієї фортеці. На початку XIX ст. фортеця була ліквідована, а осілі від часу земляні вали перетворені на бульвари. У І. Котляревського «булевари» – на той час порівняно нове слово, вживалося ще в первісному його значенні (франц. boulevard: вал, насип). Пізніше так називали обладнані на міському валу місця для прогулянок, звичайно обсаджені деревами. Нар.: Пропав, як швед під Полтавою.

124.

Байстрюк Авентій-попадич – союзник Турна Авентій народжений від нешлюбного зв'язку героя античних міфів Геркулеса і жриці Реї. Оскільки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентій «знакомого… пана внучок». У Вергілія Авентій (Авентін) вирушає в похід на бойовій колісниці у вояцькому обладунку Геркулеса.

125.

Руччеє – хвацьке, проворне. Тут – травестійна двоїстість, змішування стародавніх і сучасних І. Котляревському греків, що жили на Україні. На українських землях ще з XV ст., після завоювання Греції турками-османами, виник ряд колоній греків-емігрантів. Близько 1656 р. значна грецька колонія виникла в Ніжині (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгівлею і після заснування колонії одержали від гетьмана Богдана Хмельницького право на вільну торгівлю як в Ніжині, так і по всій Україні. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свій магістрат. Зберігала свою окремішність грецька колонія і в'часи І. Котляревського. В «Енеїді» сучасні письменникові українські греки немов накладаються на стародавніх греків Вергілія. Маємо навіть не двоїсту, а троїсту травестію. Прізвища перелицьовуються на український і тут же на новогрецький лад. Замість Покотило (від імені героя Катілла – у Вергілія) – Покотиллос, замість Карась (від імені Караса – у Вергілія) – Караспуло.

Се гречеськії проскіноси – тут: гра слів. Проскіноси: 1) ті, що несуть, прапороносці, передові частини; 2) ті, що несуть, злодії.

Із Біломор'я все пендоси – Біломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому острові, служило місцем ув'язнення й заслання противників самодержавства та офіційної православної церкви, інколи – також небезпечних кримінальних злочинців. У довгому списку засланих у різні часи на Соловки немало грецьких імен. Наприклад, у XVII ст. на Соловки був засланий видатний церковний діяч грек Арсеній, звинувачений у єресі. В даному контексті Біломор'я – місце ув'язнення.

Мореа – південна частина Балканського півострова.

Дельта – півострів поблизу Босфора.

Кефалос, або Кефалонія – острів коло Греції.

Оливу, мило, риж, маслини – тут: олива – олія з плодів дерева такої самої назви, риж – рис, маслини – плоди.

І капама, кебаб калос – капама – вид тістечка (з грец. – К.); кебаб – печеня (з грец. – (К.). Калос – хороший. Тобто: капама, кебаб – хороші.

126.

Цекул – син бога вогню і ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник міста Пренести недалеко від Риму (тепер Палестріни). Тут – травестія на мотив української народної пісні «Гей на горі та женці жнуть» (див. коментар: III, 3). Воїнство Цекула уподібнене козацькому війську Сагайдачного і Дорошенка.

127.

Мезап (у Вергілія – Мессап) – глава кількох етруських племен.

128.

Галес – вождь італійських племен аврунків і осків, нащадок грецького царя Агамемнона, одного з головних персонажів циклу легенд про Троянську війну та «Іліади» Гомера.

Аврунці, аврунки – плем'я, яке заселяло південний Лацій, область у середній Італії.

Сидицяне, точніше сідіціни – народ у Кампанії (область на Півдні Італії).

Калесці – жителі міста на півдні Кампанії (нині м. Кальві).

Ситикуляне – жителі міста Сатиккул в Кампанії.

129.

Іпполит (Іпполіт) – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Іпполіти.

130.

Сіканці (сікули) – сіцілійці.

Аргавці (аргейці, аргосці) – жителі грецького міста Арголіди на півночі Пелепонесу; взагалі – греки.

Лабики – італійське плем'я, жителі міста Лабики в Лації.

Сакранці (сакрани) – плем'я в Лації.

131.

Камилла – італійська амазонка, ватажок загону вольськів (народність у стародавній Італії). Загинула від руки соратника Енея Аррунта.

Частина п'ята

1.

Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).

5.

Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.

Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.

Пелехатий – старий, запущений.

7.

Іул построїть Альбу-град – згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга – попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим.

З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти.

9.

У віщуванні бога річки Тібра – Тіберіна (аналогія в українському фольклорі – «очеретяний дід», водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) – біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.

Три, тридцять – магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм:

Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,Біла сама, й поросята у неї при вимені білі(Вергілій. – Кн. 8. – Ряд. 43 – 45).

10.

Евандр – аркадський цар.

Ліси, вода, піски зумились – зумились – здивувалися.

13.

І в його приязнь засталявся – довірявся, здавався на його ласку.

Де гардовав Евандр з попами – гордувати – гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить від гард – перегородка на воді для ловлі риби, звідси «займище для рибної ловлі з житлом для рибалок» («Словарь» Білецького-Носенка). Означає також: узгоджений поділ чогось, умова. У народній пісні:

Було тобі, пане Саво,Гард не руйнувати,Коли хотів запорожцівВ куми собі брати(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. – С-Пб, 1892. – Т. 9. – С. 356).

Отже, «гардувати» тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи.

14.

Хоть ти і грек, та цар правдивий – Евандр – виходець з Греції, а греки зруйнували Трою – батьківщину Енея.

Тепер тебе я суплікую – прошу.

16.

Так лучше в сажівці втоплюся і лучше очкуром вдавлюся – сажівка, сажавка – копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще – невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.

Очкур – шнур, яким стягують у поясі штани або шаровари для підтримання їх.

17.

Турбації не заживайте – не турбуйтеся (К.).

19.

Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл.

Просілне з ушками, з грінками – просілне – з засолом (К.). Ушки – невеликі вареники з м'ясним фаршем, пельмені. Грінки – тут у значенні: сухарики, суп з сухариками.

Хляки – шлунок корови, теляти.

Телячий лизень – язик.

Ягни – печеня. Вид наїдку (з грец. – К.).

Софорок – соус до курки, приготовлений на тому бульйоні, в якому варилася курка.

Три гури – три гори (пол.), дуже багато.

Частина шоста

3.

Як грек на ніжинські ковбаси – це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. – С. 98).

Я намочу вас в шевський квас – шевський квас – розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

15.

То верб'я золоте росло – верба, що росте, квітує, – символ родючості, достатку, життєвої сили, тоді як суха – осідок злого духу, всього ворожого життю. До примовки «Золоте верб'є за ним росте» Іван Франко дає пояснення: «Говорять про щасливого, всіма любленого чоловіка, що ширить довкола себе радість і задоволення» (Франко. Приповідки. – Т. 2. – С. 209). Чи не частіше ця примовка фігурує в іронічному значенні, від супротивного, прикладається в насмішку до нікчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться – золоте верб'я росте. (Іноді так хвалять, а іноді ганять. – Номис. – С. 62).

20.

І стать на Шведськую могилу – це значить на братську могилу, в якій поховані російські та українські воїни, що загинули під час Полтавської битви. Могила стоїть на полі битви, близько шести кілометрів від Полтави.