Трістрам Шенді

Батько виношував вищевикладену гіпотезу всього тільки місяць, а вже майже не було такого вияву дурості чи геніальності, якого він не міг би без утруднення пояснити з її допомогою; – йому стало, наприклад, зрозуміло, чому старші сини бувають зазвичай найтупоголовішими в сім’ї. – Нещасні, – казав він, – їм довелося прокладати шлях для здібностей молодших братів. – Його гіпотеза розкривала загадку існування дурнів і потворних голів, – показуючи a prіorі, що інакше й бути не могло, – якщо тільки… не знаю вже що. Вона чудово пояснювала гостроту азіатського генія, а також більшу жвавість розуму й більшу прозорливість, спостережувані в більш теплих кліматах; не за допомогою розпливчатих і заяложених посилань на ясніше небо, на більшу кількість сонячного світла і тому подібне – бо все це, звідкіля знати, могло б своєю крайністю викликати також розрідження та розслаблення душевних здібностей, звести їх до нуля, – на зразок того як у холодніших поясах, унаслідок протилежної крайності, здібності наші важчають; – ні, батько брав вихідним пунктом першоджерело цього явища; – показував, що в тепліших кліматах природа обійшлася ласкавіше з прекрасною половиною роду людського, – щедріше нагородивши її радощами, – і більшою мірою позбавивши від страждань, унаслідок чого тиск і протидія верхівки черепа бувають там такі нікчемні, що мозочок залишається абсолютно неушкодженим; – він навіть думав, що за нормальних пологів жодна ниточка в нім не розривається і не заплутується, – значить, душа може поводитись, як їй подобається.

Коли батько дійшов до цього часу, – яке яскраве світло пролили на його гіпотези відомості про кесарів розтин і про великих геніїв, які благополучно з’явилися на світ із його допомогою! – Тут ви бачите, – казав він, – абсолютно неушкоджений сенсорій; – відсутність усякого тиску тазу на голову; – ніяких поштовхів мозку на мозочок ні з боку os pubіs,[134] ні з боку os coxygіs,[135] – а тепер, запитую я вас, які були щасливі наслідки? Чого вартий, сер, один Юлій Цезар, що дав цій операції своє ім’я; – або Гермес Трісмегіст,[136] який народився в такий спосіб навіть раніше, ніж її було найменовано; – або Сципіон Африканський; – або Манлій Торкват; – або наш Едуард Шостий,[137] який, коли б прожив він довше, зробив би таку ж честь моїй гіпотезі. – Люди ці, разом із безліччю інших, що посідають високе місце в анналах слави, – всі з’явилися на світ, сер, бічним шляхом.

Надріз черевної порожнини або матки шість тижнів не виходив із голови мого батька; – він десь вичитав і перейнявся переконанням, що рани під ложечку і в матку не смертельні; – таким чином черево матері відмінно може бути розітнуто, щоб вийняти дитину. – Одного дня він заговорив про це з моєю матір’ю, – просто так, узагалі; – але, побачивши, що вона зблідла, як полотно, лише при згадці про таку річ, – визнав за краще припинити з нею розмову, незважаючи на величезні надії, що покладалися ним на цю операцію; – досить буде, – вирішив він, – захоплюватися нишком тим, що марно було, на його думку, пропонувати іншим.

Така була гіпотеза містера Шенді, мого батька; відносно цієї гіпотези мені залишається тільки додати, що братик мій Бобі робив їй стільки ж честі (я змовчу про те, скільки честі робив він нашій сім’ї), як і будь-який із щойно перерахованих великих героїв. – Річ у тому, що він не лише був хрещений, як я вам казав, але й народився у відсутність батька, що від’їжджав до Епсома, – до того ж був первістком у моєї матері, – з’явився на світ головою вперед – і виявився потім хлопчиком напрочуд нетямущим, – усе це не могло не зміцнити батька на його думці; зазнавши невдачі при підході з одного кінця, він вирішив підступитися з іншого.

Тут нічого було чекати допомоги від стану повитух, які не люблять звертати з уторованого шляху, – не дивно, що батько схилився на користь людини науки, з якою йому легше було порозумітися.

З усіх людей на світі лікар Слоп був найбільш підходящим для цілей мого батька; – бо хоча випробуваною його зброєю були нещодавно винайдені ним щипці, що були, за його твердженням, найнадійнішим інструментом для допомоги при пологах, – проте він, мабуть, упустив у своїй книзі декілька слів на користь речі, яка так сильно займала уяву мого батька; – щоправда, кажучи про витягання немовляти за ноги, він мав на увазі не благо душі його, яке передбачала теорія мого батька, – а керувався чисто акушерськими міркуваннями.

Сказаного вистачатиме для пояснення коаліції між батьком і лікарем Слопом у подальшій розмові, яка досить різко спрямована була проти дядька Тобі. – Яким чином неписьменна людина, керуючись тільки здоровим глуздом, могла встояти проти двох мужів науки, що об’єдналися, – майже незбагненно. – Ви можете будувати із цього приводу припущення, якщо хочете, – і позаяк уже уява ваша розігралося, ви можете ще більше її пришпорити і надати право їй відкрити, через які причини та дії, за яких законів природи могло статися, що дядько Тобі завдячував своєю соромливістю рані в паху. – Ви можете побудувати яку завгодно гіпотезу для пояснення втрати мною носа внаслідок шлюбного договору між моїми батьками – і показати світу, як могло статися, що мені випало нещастя називатися Трістрамом, наперекір гіпотезі мого батька і бажанню всієї нашої сім’ї, не виключаючи хрещених батьків і матерів. – Усі ці ще не розплутані питання, разом із п’ятьма десятками інших, ви можете спробувати вирішити, якщо у вас є час; – але я заздалегідь кажу вам, що це буде марна праця, – бо ні мудрий Алкіз, чарівник із Дона Бельяніса Грецького, ні не менш знаменита Урганда,[138] його чарівниця дружина (якби вони були живі) не могли б і на милю підійти до істини.

Нехай тому читач зволить почекати повного роз’яснення всіх цих питань до майбутнього року, – коли відкриється ряд речей, про які він і не підозрює.

Том ІІІ

Multіtudіnіs іmperіtae non formіdo judіcіa; meіs tamen, rogo, parcant opusculіs – іn quіbus fuіt proposіtі semper, a jocіs ad serіa, a serііs vіcіssіm ad jocos transіre.

Іoan. Saresberіensіs, Epіscopus Lugdun[139]

Розділ І

– Бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі (повторюючи лікареві Слопу своє бажання з великим жаром і жвавістю, ніж він його висловив уперше)[140] – бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі, – щоб ви бачили, які величезні армії були у нас у Фландрії.

Бажання дядька Тобі зробило лікареві Слопу погану послугу, чого ніколи і в помислах не було у мого дядька, – воно його збентежило, сер, – думки доктора спершу змішалися, потім утекли, так що він був абсолютно безсилий знову їх зібрати.

У всяких суперечках, – між чоловіками або між жінками, – стосуються вони честі, вигоди чи любові, – нічого немає небезпечніше, мадам, аніж бажання, що приходить ось так ненавмисно звідкись зі сторони. Найвірніший, узагалі кажучи, спосіб знесилити таке адресоване вам бажання полягає в тому, щоб цю ж хвилину стати на ноги – і, у свою чергу, побажати хотію́ що-небудь рівноцінне. – Швидко вирівнявши таким чином рахунок, ви залишаєтесь як були, – часом навіть придбаєте вигідніше положення для нападу.

Це буде повністю мною роз’яснено в розділі про бажання. —

Лікареві Слопу цей спосіб захисту був незрозумілий, – лікар був збитий з пантелику, і суперечка припинилася на цілі чотири хвилини з половиною; п’ять хвилин були б для нього згубні. – Батько помітив небезпеку, – суперечка ця була однією з найцікавіших суперечок у світі: «З головою або без голови народиться немовля, предмет його молитов і турбот»? – він мовчав до останньої секунди, чекаючи, щоб лікар Слоп, до якого адресовано було бажання, скористався своїм правом його повернути; але примітивши, повторюю, що лікар зніяковів і втупився розгубленими, порожніми очима, як це властиво буває збитим з пантелику людям, – спочатку в дядька Тобі – потім у нього самого – потім угору – потім униз – потім на схід – потім на північний схід і так далі, – пробіг поглядом уздовж плінтуса стінної обшивки, аж поки досяг протилежного румба компаса, – після чого почав рахувати мідні цвяшки на ручці свого крісла, – примітивши це, батько розсудив, що не можна більше втрачати час із дядьком Тобі, і поновив бесіду таким чином.

Розділ ІІ

«– Які величезні армії були у нас у Фландрії!»

– Брате Тобі, – заперечив батько, знімаючи з голови перуку правою рукою, а лівою витягаючи з правої кишені свого каптана смугасту індійську хустку, щоб утирати нею голову під час обговорення питання з дядьком Тобі. —

– Спосіб дій мого батька в цьому випадку заслуговував, мені здається, великого осуду; ось вам мої міркування із цього приводу.

Питання, на вигляд не важливіші, ніж питання: «Правою чи лівою рукою батько мав зняти свою перуку»? – сіяли смуту в найбільших державах і хитали корони на головах монархів, які ними управляли. – Чи треба, одначе, говорити вам, сер, що обставини, якими оточена кожна річ на цьому світі, дають кожній речі на цьому світі величину та форму, – і, стискуючи її або даючи їй простір, то сяк, то так, роблять річ тим, що вона є, – великою – маленькою – гарною – поганою – байдужою або не байдужою, як прийдеться?

Оскільки індійська хустка мого батька лежала в правій кишені його каптана, то він жодним чином не мусив давати яку-небудь роботу правій своїй руці: навпаки, замість того щоб знімати нею перуку, йому б слід було доручити це лівій руці; тоді, якби цілком зрозуміла потреба витерти собі голову спонукала його взяти хустку, йому варто було б тільки опустити праву руку в праву кишеню каптана й вийняти хустку; – він це міг би зробити без усякого зусилля, без щонайменшого потворного напруження яких-небудь сухожиль або м’язів на обличчі своєму й на всьому тілі.

У цьому випадку (хіба тільки батько мій надумався б поставити себе в смішне становище, судорожно затиснувши перуку в лівій руці – або роблячи ліктем чи під передпліччям який-небудь безглуздий кут) – уся його поза була б спокійною – природною – невимушеною: сам Рейнолдс,[141] який так сильно і приємно пише, міг би його написати у такому вигляді.

Ну, а так, як розпорядився собою мій батько, – ви тільки подивіться, як диявольськи перекосив усю свою фігуру мій батько.

– Наприкінці правління королеви Анни, на початку правління короля Георга Першого – «кишені прорізувалися дуже низько на полах каптанів». – Мені нічого до цього додати – сам батько зла, хоч би він потрудився цілий місяць, і той не міг би придумати гіршої моди для людини в становищі мого батька.

Розділ ІІІ

Не легка це справа за правління якого завгодно короля (хіба тільки ви такий же худий підданий, як і я) добратися лівою рукою по діагоналі через усе ваше тіло до дна вашої правої кишені каптана. – А тисяча сімсот вісімнадцятого року, коли це сталося, зробити це було надзвичайне важко; отже дядькові Тобі, коли він помітив косі зигзаги апрошів[142] мого батька у напрямку до кишені, миттєво спали на думку зигзаги, які сам він проробляв, за службовим обов’язком, перед воротами Святого Миколая. – Думку ця до такої міри відвернула його увагу від предмета суперечки, що він простягнув уже праву руку до дзвоника, щоб викликати Тріма і послати його за мапою Намюра, а також звичайним і пропорційним циркулем, так йому захотілося виміряти вхідні кути траверсів цієї атаки, – особливо ж той, біля якого він дістав свою рану в паху.

Батько нахмурив брови, і коли він їх нахмурив, уся кров його тіла, здавалось, кинулася йому в обличчя – дядько Тобі миттєво зіскочив із коня.

– А я й не знав, що ваш дядько Тобі сидів верхи. —

Розділ ІV

Тіло людини та її душа, я це кажу з найбільшою до них пошаною, в точності схожі на камзол і підкладку камзола; – зімніть камзол, – ви зімнете його підкладку. Є, проте, один безперечний виняток із цього правила, а саме, коли вам пощастило придбати камзол із проклеєної тафти з підкладкою з тонкого флорентійського або перського шовку.

Зенон, Клеанф, Діоген Вавилонський, Діонісій Гераклеот, Антипатр, Панецій і Посидоній серед греків; – Катон, Варрон і Сенека серед римлян; – Пантен, Климент Александрійський і Монтень серед християн, та десятків три дуже добрих, чесних і безтурботних шендіанців, імені яких не згадаю, – всі стверджували, що камзоли їхні зшиті саме так; – ви можете м’яти і зім’яти у них верх, складати його вздовж і впоперек, шарпати і розшарпати на шматки; – словом, можете з нього знущатися скільки вам заманеться, підкладка при цьому нітрохи не постраждає, хоч що б ви з ним витворяли.

Я гадаю по совісті, що і мій камзол зшитий як-небудь так: – адже ніколи нещасному камзолу стільки не діставалося, скільки витерпів мій за останні дев’ять місяців; – а тим часом я заявляю, що підкладка його, – скільки я можу тямити в цій справі, – ні на три пенси не втратила своєї ціни; – трахтах, бух-бах, дінь-дон, як вони мені його обробили спереду і ззаду, косо й криво, вздовж і впоперек! – коли б у моїй підкладці було хоч трохи клейкості, – Господи Боже! давно б уже її було протерто й розтерзано до нитки.

– Ви, панове щомісячні оглядачі! – Як зважилися ви настільки пошматувати і почикрижити мій камзол? – Звідкіля ви знали, що не пошматуєте також і його підкладки?

Від щирого серця і від усієї душі доручаю я вас і діла ваші заступництву істоти, яка нікому з нас зла не зробить, – так хай благословить вас Бог; – а тільки якщо хто-небудь із вас у найближчому місяці вискалить зуби і почне рвати і метати, ганьблячи мене, як робили інші в минулому травні (коли, пам’ятається, погода була дуже жарка), – не прогнівайтеся, якщо я знову спокійно пройду повз вас, – бо я твердо вирішив, поки я живий і пишу (що для мене одне і те ж), ніколи не звертатися до поважних джентльменів із грубішими розмовами або побажаннями, ніж ті, з якими колись дядько Тобі звернувся до мухи, що дзижчала у нього під носом протягом усього обіду: – «Забирайся, – забирайся з богом, бідолахо, – сказав він, – навіщо мені тебе кривдити? Світ великий, у ньому знайдеться доволі місця і для тебе і для мене».

Розділ V

Кожна людина, що розсудливо міркує, мадам, помітивши надзвичайний приплив крові до обличчя мого батька, – внаслідок якого (бо вся кров його тіла, здавалось, як я вже сказав, кинулася йому в обличчя) він почервонів, художницьки й науково висловлюючись, на шість з половиною тонів, якщо не на цілу октаву, густіше натурального свого кольору; – кожна людина, мадам, за винятком дядька Тобі, помітивши це, а також суворо нахмурені брови мого батька та химерно викривлене його тіло під час цієї операції, – дійшла б висновку, що батько мій розлючений; а дійшовши такого висновку, – якщо він любитель гармонії, що її створюють два такі інструменти, настроєні в один тон, – миттю підкрутив би свої струни; – а коли вже сам біс вирвався б на волю – всю п’єсу, мадам, було б зіграно подібно до сіксти Авізона-Скарлатті – con furіa[143]

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Людей страшать не справи, а тільки думки про ці справи (грецьк.).

2

Вільям Пітт Старший (1708–1778) – британський державний діяч.

3

У ХVІІІ ст. «життєві духи» розуміли як дуже тонку, майже духовну рідину (її ж називали нервовим соком), яка виробляється у головному мозку із крові, яка туди доходить, а нерви доставляють її до усіх частин людського тіла, тим самим викликаючи у ньому чуття, рух і зростання.

4

Тулій – Марк Тулій Цицерон (103 – 42 до н. е.) – римський політичний діяч, у новий час відомий передусім як оратор і автор риторичної прози.

5

Пуфендорф, Самуїл (1632–1694) – німецький юрист та історик.

6

«Шлях паломника» – алегоричний твір англійського письменника-пуританина Джона Беньяна (1678).

7

Монтень, Мішель (1533–1592) – французький письменник-мораліст. Мається на увазі його знаменита книга «Есеї», яка у російському перекладі виходила під назвою «Опыты», в українському – «Проби».

8

Ab ovo (лат.) – від яйця, тобто від самого початку.

9

Навпаки (лат.).

10

Локк, Джон – англійський філософ (1632–1704), один з основних представників емпіризму (див. післямову).

11

Вестмінстерська школа – аристократичний навчальний заклад.

12

О славний день! (лат.)

13

Дідій – під цим іменем Стерн виводить юриста, який вів справи йоркського духовенства і з яким він мав сутички.

14

Кунастрокій – відомий англійський медик Річард Мід (1673–1754).

15

У кожного свій смак (лат.).

16

На всьому в цілому (фр.).

17

Додслі – лондонський книговидавець і книготорговець, який видав перші два томи «Трістрама Шенді».

18

Кандид і Кунігунда – герої філософської повісті Вольтера «Кандид» (1759).

19

Пригода з янгуаськими погоничами – з ХV розділу першої книги «Дон Кіхота» Сервантеса.

20

Із золотою ниткою (фр.).

21

Про суєтність світу і швидкоплинність життя (лат.).

22

Протягом року в середньому (лат.).

23

Саксон Граматик – данський історіограф ХІІ ст., з багатотомної праці якого «Діяння данців» був узятий сюжет «Гамлета».

24

Флегма – слиз, холодна рідина – ще з часів Гіппократа вважалася одним з чотирьох елементів (соків) тіла людини.

25

Норовливості (фр.)

26

Сум’яття (фр.)

27

Мається на увазі французький письменник Ф. Ларошфуко (1613–1680), автор «Максим», далі наводиться зміст 267-ї максими.

28

Дотепом (фр.).

29

Євгеній – Джон Холл-Стівенсон, друг Стерна (див. післямову).

30

Фартинг – найдрібніша англійська монета того часу.

31

«Леле, бідолашний Йорик!» – слова Гамлета над черепом Йорика.

Шекспірівська інтертекстуальність є однією з основних у романі Стерна, просякнутому різноманітними літературними (і не лише – див. післямову) алюзіями, цитатами, пародіями тощо. Багато також інтертекстуальних посилань на «Гаргантюа і Пантагрюеля» Рабле, «Дон Кіхота» Сервантеса, Локка, «Анатомію меланхолії» Бертона тощо. У примітках усі намарно відстежувати, зрештою, вони розраховані на знання читачами цих текстів, без чого ця інтелектуальна «гра» Стерна втрачає свій сенс.

32

Рапсодичний – прикметник, похідний від давньогрецького слова «зшивати», «складати». Рапсодами, у буквальному сенсі «зшивателями пісень», називали у Стародавній Греції виконавців поем, до яких відносили і Гомера.

33

Поштова карета у ті часи була найшвидшим видом транспорту.

34

Жінка, незалежна від свого чоловіка відносно майна (фр.).

35

Клаузула – у юриспруденції спеціальна ухвала чи умова, яка додається до договору.

36

Хоч скільки б разів це повторювалось (лат.).

37

Парки – у давньоримській міфології богині долі.

38

Знаменитий лікар Маннінгем – лондонський лікар-акушер (1690–1750).

39

Зáмки (фр.).

40

Роберт Філмер (1604–1688) – англійський теоретик політики, захищав ідею божественного походження королівської влади.

41

Те Deum (лат.) – «Тебе, Бога, хвалимо» – хвалебний гімн, що входить до християнського богослужіння, особливо широко – католицького.

42

Доказ до особистості (лат.), тобто звернений до переконань і упереджень особи, якій хочуть що-небудь довести.

43

Навчений Богом (грецьк.).

44

Тут перераховуються оратори й ті, хто писав про риторику в античному світі (з однією неточністю: автором «De Oratore» був не Квінтиліан, а Цицерон), а також філологи ХVІІ – ХVІІІ ст., які писали керівництва з риторики і граматики.

45

Доказ, розрахований на неуцтво (лат.)

46

Хай живе дрібниця (фр.)

47

Нампс – зменшувальне від Хамфрі і водночас англійською «бовдур»; Нік – зменшувальне від Ніколас і водночас англійською «чорт».

48

Природна річ (лат.).

49

Епіфонема – вживання пояснювального або окличного речення після стверджувального з тим самим загальним змістом для надання першому більшої ваги.

50

Еротесис – риторичне питання.

51

Папістка – тобто католичка.

52

Пліній Молодший – Гай Пліній Цецілій Секунд (62 – бл. 114) – римський політичний діяч, письменник, адвокат.

53

«Паризма» і «Паризмена» – романи англійського письменника Е.Форда.

54

Римські церковні обряди приписують у небезпечних випадках хрещення дитини до її народження, – але за умови, щоб яка-небудь частина тіла немовляти була видима тому, хто хрестить. – Одначе доктори Сорбонни на нараді, що відбувалася 10 квітня 1733 року, – розширили повноваження повитух, ухваливши, що навіть якби не показалося жодної частини тіла немовляти, – хрещення все ж таки має бути здійснено над ним за допомогою впорскування – pаr le moyen d’une petіte canule, – тобто шприца. – Вельми дивно, що святий Фома Аквінат, голова якого так добре була пристосована як для зав’язування, так і для розв’язування вузлів схоластичного богослов’я, – змушений був, після того як на розв’язування цієї задачі було покладено стільки зусиль, – насамкінець відмовитися від неї, як від другої chose іmpossіble. – Іnfantes іn maternіs uterіs exіstentes (рік святий Фома) baptіzarі possunt nullo modo [Діти, що перебувають в череві матері, ніяким способом не можуть бути охрещені (лат.).]). – Ах, Фомо, Фомо!

Якщо читач цікавиться познайомитися з питанням про хрещення за допомогою впорскування, як його подано було докторами Сорбонни, – разом із їх обговоренням його, то він знайде це у додатку до цього розділу. – Л. Стерн.

55

Vіde Deventer. Parіs Edіt. Іn 4°t°, 1734, p. 366. – Л. Стерн. Див. Девентер, Париж, вид-во ін. – кварто, 1734 р., стор. 366.

56

Доповідна записка, подана панам докторам Сорбонни. Такий собі лікар-акушер доповідає панам докторам Сорбонни, що бувають випадки, щоправда дуже рідкісні, коли мати не в змозі народити, – і буває навіть, що немовля таке закупорене в череві своєї матері, що не показує жодної частини свого тіла, в таких випадках, згідно з церковними статутами, було б дозволенною річчю здійснити над ним хрещення, принаймні умовно. Практик-лікар стверджує, що за допомогою шприца можна безпосередньо хрестити немовля без усякої шкоди для матері. – Він запитує, чи є пропонований ним засіб дозволенним і законним і чи може він ним користуватися в викладених вище випадках?

Відповідь. Рада вважає, що запропоноване питання пов’язане з великими труднощами, Богослови беруть, з одного боку, за принцип, що хрещення, яке є народженням духовним, має передумовою народження первісне; згідно з їх ученням, треба народитися на світ, аби відродитися в Ісусі Христі. Св. Фома, 3-тя частина, пит. 88, ст. 11, додержується цього вчення як незаперечної істини: не можна, – говорить сей учений, сей святий доктор, – хрестити немовлят, які містяться у череві матері; св. Фома спирається на те, що ненароджені немовлята не можуть бути примислені до людей; звідки він робить висновок, що вони не можуть бути предметом зовнішнього впливу, щоб приймати через посередництво інших людей таїнства, необхідні для спасіння. «Немовлята, що в череві матері перебувають, іще не з’явилися на світ, аби вести життя з іншими людьми, а від того вони не можуть зазнавати впливу людей і через їх посередництво приймати таїнство для спасіння». Церковні статути приписують на практиці те, що визначено богословами (відносно цих речей), а останні всі однаково забороняють хрестити немовлят, які містяться в череві матері, якщо не можна було побачити яку-небудь частину їх тіла. Одностайність богословів і церковних статутів, які вважають за правило в єпархіях, становить такий авторитет, що ним, очевидно, вирішується це питання. Одначе ж Духовна рада, беручи до уваги, з одного боку, що міркування богословів спирається