Обитель героїв

Повернувшись до зали, він схопив келих рому, завчасно принесений хазяїном. Залпом випив міцний «Претіозо», що віддавав ваніллю; упавши в крісло, спробував розслабитися. На щастя барона, увагу товариства утримував Кош Малой: здоровань вихвалявся своєю видатною роллю в затриманні зловмисника. Виламані двері покоїв у його викладі перетворилися на ворота ворожої фортеці, а стряпчий Фернан Терц, котрий першим почув підозрілий шерех, – на сурмача, що підняв сонний гарнізон на битву.

Граф захоплювався, баба Вертенна саркастично гмикала, містрис Форзац мовчала.

– А я!.. Флакон під пахву і гайда воювати! – всоте почав Копі, але спохопився. – Світлосте! Слухай, світлосте! Я знайшов! Знайшов!

Сяючи з гордості, він поставив на столик флакон з перламутровою рідиною.

– Ось! Неродуха!

Ввічливий граф удав, ніби нічого не помітив. Карга хрипко розреготалася. На кам'яній фізіономії пані з'явився слабкий глузливий інтерес.

– Бачу, – зітхнув Конрад. – Ну то й що?

– А те! Якого лисого сестричці цю капость тягати?

– Пані Вертенна або ви, містрис… Чи не будете ви такі люб'язні пояснити панові Малому, навіщо повнолітні гуртівниці тягають із собою певне зілля?

– Ну, ти, світлосте, зовсім мене за щеня тримаєш! – образився Кош. – Знаю, либонь, як баби черево труять, не маленький! Ти мені інше скажи: Агнешці навіщо всяка гидота здалася?!

«Хтива, але без наслідків», – згадав барон характеристику гуртівника Енца Кульгавого.

– Я не хотів би обговорювати чесноти вашої родини, добродію.. Особливо в присутності дам. Але гадаю, ваша сестра, ведучи досить вільний спосіб життя, у такий спосіб… Ви мене розумієте?

– Нє-а, світлосте. Не розумію. Агнешка з гомолюпусів, у неї тічка. Раз на рік, узимку. Тече й тхне до двох тижнів, – здоровань нітрохи не бентежився, викладаючи пікантні подробиці, наче йшлося про будову простенької іграшки. – Під час тічки сестриця кобелів на дух не підпускає. Горло порве! Одному, пам'ятаю, штиря відкусила… А в інший час їй не зачати! Ось і кажу: неродуха Агнешці – як до стіни яйця…

– А хлопець правий, – втрутився Ернест Рівердейл. – Очевидна дивина.

– Дякую, добродію, – з усією щирістю сказав Конрад. – За цінні відомості. Я думав, що знаю про перевертнів достатньо, але виявилося… Без вас, клянуся Добрягою Сусуном, зроду-віку б не здогадався.

Здоровань розплився в ніяковій посмішці.

– Тами шо… Ми завсігди… Знадоблюся, тільки гукніть…

Дивлячись на рудого, барон нагадав собі, що перлина ховається в слизькій плоті молюска. Що урок можна дістати від випадкового перехожого. Що філософи давнини багато в чому праві… У чому саме праві філософи давнини, він розмірковувати не став, цілковито зосередившись на трьох китах сьогоднішнього огляду.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Тут і далі – вибрані цитати з народних реттійських пісень минулого століття, опублікованих у збірнику «Фольклор Батьківщини», за редакцією Адальберта Меморандума, штабс-секретаря Ложі Силаботоніків.