Лист татові

Може, тоді твій кум, мій хрещений Слон, не приймав би мою вечерю наступного дня після того, як приймав за столом усіх своїх хрещеників. Адже я приносив вечерю лише тоді, коли вже не було людей, які могли побачити, що він приймає хрещеника, сина наркомана. Але добре, що він взагалі приймав. Я стільки разів чув, як якісь хрещені батьки сварилися або шепотілися, що я в гостях разом з усіма «нормальними» дітьми. А може, це вже тоді була моя хвора фантазія і травма. Я часто розповідаю своїм друзям якісь історії з дитинства, і якщо раніше мені було соромно розповісти, хто я і звідки, то зараз з кожним днем мене переповнює гордість за те, як я зміг повернути своє життя в зовсім іншому напрямку. Коли я уявляю можливий сценарій, якби пішов твоїми слідами, мені стає страшно. Єдине, чого я боюся в житті, — це залишитися ні з чим, повернутися в ті руїни, в яких ми жили, в борги, як у тебе, і ховатися в шафі, поки твої діти кажуть, що тата немає вдома. Погодься, це не найкраща картина. Адже кілька разів нам не вірили й знаходили тебе в шафі. Чи це моя фантазія? І як ти там взагалі поміщався? Шафою це важко назвати. Тим, ким я став зараз, я задоволений, і я пишаюся собою. Дякую тобі за ті кілька порад, які я отримав від тебе. Вони закарбувалися в моїй свідомості, як татуювання на руці. Навіть якщо ти зробив це несвідомо, я тобі дуже вдячний.