Радянська криптологія

Після початку Вітчизняної війни Указом ПВР СРСР від 20 липня 1941 року НКВС і НКДБ були знов об'єднані в єдиний НКВС. Шифрувально-дешифрувальна справа перейшла до 5-го спецвідділу НКВС, начальником якого став майор держбезпеки Іван Григорович Шевельов, а його заступником – старший майор держбезпеки Копитцев. Спецвідділ станом на 20 травня 1942 року мав за штатом 683 одиниці та складався з 16 відділень, завдання яких були такими:

– 1—8 – дешифрувально-розвідувальна робота закордоном;

– 9 – складання, дослідження та друкування кодів для НКЗС, НКВТ, НКВС, НКО і НКВМФ;

– 10 – складання та друкування блокнотів для НКО, НКВМФ, НКВС, НКЗС, НКВТ;

– 11 – здійснення шифрозв'язку оперативно-чекістських управлінь і відділів НКВС; зашифрування та розшифрування телеграм, облік і постачання шифродокументів периферійним органам НКВС і їх інструктаж щодо шифрроботи;

– 12 – здійснення шифрозв'язку таборів НКВС, прикордонних, внутрішніх і оперативних військ НКВС, Прокуратури, Військової колегії Верховного суду СРСР;

– 13 – здійснення шифрозв'язку закордонної резидентури 1-го Управління НКВС;

– 14 – оперативно-чекістське обслуговування шифрорганів наркоматів і інших установ;

– 15 – перевірка та допуск осіб, що працюють з секретними, мобілізаційними та шифрувальними документами в установах і підприємствах; спецперевірка особового складу, що працюють на особливо режимних підприємствах.

16 лютого 1942 року наказом НКО №0033 РУ ГШ ЧА було реорганізоване в Головне РУ (далі – ГРУ), а 23 вересня наказом НКО №00222 з метою концентрації зусиль щодо «розкриття» шифролистування супротивника дешифрувальна служба ГРУ була передана до 5-го спецвідділу НКВС. 3 листопада наказом НКВС №002424 на базі 5-го спецвідділу, до якого увійшли 7-й відділ (дешифрувальний) 2-го Управління ГРУ та частини спецслужби внутрішніх військ НКВС (радіорозвідка) було утворено 5-е Управління НКВС. Його начальником став старший майор держбезпеки Шевельов, а його заступником – комісар держбезпеки Копитцев.

Ще у квітні-травні 1941 року в криптослужбу НКВС було мобілізовано близько 50 молодих учених з Московського державного університету (далі – МДУ) – математиків і фізиків, а також випускників Військової академії зв'язку. Вони не тільки змогли швидко знайти в ній своє місце, але й привнесли в криптоаналітичну роботу нові ідеї. Якщо «старі» фахівці уміли копітко, крок за кроком накопичувати інформацію про ключ шифру супротивника, то математики, аналізуючи логіку побудови лише частково відомого ключа, знаходили алгоритми його істотного поповнення. Інженери і фізики почали створювати та впроваджувати в аналіз шифрів допоміжну техніку. Ці два чинники сприяли здійсненню якісного стрибка в розкритті ключів вермахту, що часто мінялися.

У грудні 1942 року на базі Школи особливого призначення 5-го Управління НКВС і 3-го учбового відділення Вищої школи Генштабу була організована Спеціальна школа 5-го Управління НКВС у складі двох відділень з 10-місячним терміном навчання. Перше відділення цієї школи готувало кадри криптоаналітиків для дешифрування військового листування, а друге відділення – дипломатичного листування.

У роки Вітчизняної війни криптопідрозділи дешифрувальної служби поповнювалися в основному за рахунок тих, що закінчили Спеціальну школу 5-го Управління НКВС, в якій було підготовлено багато провідних фахівців. Отримувані в школі спеціальні і мовні знання дозволяли її випускникам швидко включатися в роботу з криптоаналізу та дешифрування. Спеціальна школа, а також ряд криптопідрозділів, що знаходилися в Уфі, підпорядковувалися Копитцеву. Частини спеціальної служби військ НКВС здійснювали ведення радіорозвідки. На них покладалися завдання розвідки ефіру, здійснення радіоперехоплення, шифрованого радіолистування, попередньої обробки цих даних з радіомереж і окремих радіоточок.

У складі 5-го Управління була також утворена Криптографічна Рада для організації і координації наукових досліджень і підготовки наукових кадрів у спецслужбі (за роки війни розглянула більше 60 питань і проблем за основними напрямами спеціальної роботи).

14 квітня 1943 року у зв'язку з наближенням радянських військ до кордонів СРСР рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) № П 40/91 «Про утворення НКДБ СРСР» і ухвалою РНК СРСР №393—129сс зі складу НКВС знову був виділений НКДБ. Шифрувально-дешифрувальна справа та спецзв'язок перейшли до 5-го Управління НКДБ. Його начальником став комісар держбезпеки Шевельов, а його заступниками – комісар держбезпеки Копитцев і старший майор держбезпеки Сергій Вікторович Покотіло.

Для ведення шифролистування у складі НКВС наказом №00776 від 28 квітня 1943 року був утворений 2-й спецвідділ, начальником якого став підполковник держбезпеки А. Воробйов, а з 1944 року по 21 березня 1949 року був підполковник В. Романов. Станом на 1 квітня 1945 року спецвідділ мав по штату 52 одиниці, а в наявності – 49 осіб. 3 травня 1949 року наказом МВС №544 начальником спецвідділу був призначений колишній заступник начальника Управління кадрів МВС полковник І.І.Філаткін.

Закінчення Другої світової війни та зміни у світовому геополітичному становищі підштовхнула радянський уряд до реорганізації органів влади та державної безпеки. Так, 15 березня 1946 року 5-а сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР в Раду Міністрів СРСР, а народних комісаріатів – у міністерства.

Таким чином, НКВС перетворився у МВС, НКДБ – МДБ, НКЗС – МЗС, НКО – МО тощо. Наказом НКДБ №00107 від 22 березня 1946 року 5-е (шифрувально-дешифрувальне) Управління НКДБ стало 6-м Управлінням МДБ. Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а його заступником – генерал-майор Копитцев.

20 серпня 1946 року Рішенням Політбюро ВКП (б) була затверджена нова концепція структури держбезпеки та її напрямків діяльності. Вона припускала подальший розподіл органів держбезпеки та створення незалежних та конкуруючих між собою спецслужб, причому Секретаріат ЦК ВКП (б) виступав у цій схемі як арбітр. На виконання даної концепції у травні 1947 року на базі 1-го ГУ МДБ і ГРУ ГШ ЗС було утворене нове розвідувальне відомство – Комітет Інформації при Раді Міністрів СРСР, який проіснував до 1951 року. До його складу увійшов і дешифрувальний відділ ГРУ ГШ ЗС, який був реорганізований у 7-е Управління Комітету Інформації.

19 жовтня 1949 року Постановою Політбюро ЦК ВКП (б) № П71/426 було прийнято найважливіше для радянської криптології рішення. Вся шифрувально-де-шифрувальна робота з МДБ передавалася до ЦК ВКП (б) і, відповідно, 6-е Управління МДБ ліквідовувалось. Це було оформлено наказом МДБ №00369 від 15 листопада, а у складі ЦК ВКП (б) було створено Головне управління спеціальної служби (далі – ГУСС). Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а начальником 1-го Управління (дешифрувально-інформаційного) – генерал-майор Копитцев.

4. Утворення радянської шифротехніки

В даний час у закордонній і вітчизняній літературі є багато публікацій про закордонні електромеханічні шифрувальні машини, аж до описів принципів їхніх дій і фотографій. При цьому аналогічних публікацій про радянську шифрувальну техніку (також застарілої і знятої з експлуатації) дотепер дуже мало. Недостатність інформації з цього питання створює помилкове враження, що шифрувальна справа в СРСР у частині автоматизації найскладних процесів шифрування безнадійно відстала від передових країн світу. Але насправді це не відповідає дійсності.

Більш того, існуючий пробіл в історії вітчизняного спеціального приладобудування, як частини історії країни, незаслужено збіднює її в цілому, тому що створення у 1930-і роки в Ленінграді вітчизняної шифрувальної техніки та організація її промислового виробництва є досягненнями національного рівня. Це варто знати та пишатися нашими попередниками. Крім того, власний шлях еволюційного розвитку вітчизняних шифрувальних машин також являє історичну цінність, особливо в порівнянні з досягненнями передових у цій сфері західних країн того часу.

У молодій Радянській республіці ніякої шифрувальної техніки не існувало зовсім, але багато хто вже серйозно задумувалися над тим, як вирішити цю проблему. Саму активну позицію з цього питання займали фахівці 8-го (криптологічного) відділу ГШ РСЧА. Однак перша спроба створити електромеханічний шифратор була розпочата не криптологами та не шифрувальниками. Є дані, що це зробили в 1923 році фахівці Особливого технічного бюро з військових винаходів спеціального призначення (далі – ОТБ), що не мали до шифрувальної справи ніякого відношення.

ОТБ було утворене 18 червня 1921 року Постановою Ради Праці й Оборони як філія московського науково-дослідного інституту (далі – НДІ) №20, що займався розробками в сфері радіотехніки для армії і флоту. Очолив нове відомство талановитий російський винахідник В. Бекаурі.

В ті роки радянському керівництву вже стало зрозуміло, що наявні ручні системи й способи шифрування й кодування, скільки б їх не вдосконалювали й модернізували, не в змозі впоратися із все зростаючими потоками інформації в силу слабкої швидкості її обробки. Було загострено питання щодо механізації даного процесу.

У 1923 році в ОТБ був розроблений і, навіть, виготовлений діючий макет дискового шифратора. Більш докладні дані про нього відсутні, та й подальша розробка шифратора була припинена, тому що це відволікало фахівців від планової роботи термінового характеру. Після масових репресій 1937—1938 років в ОТБ та його наступної реорганізації зник і сам шифратор. Він, можливо, був просто знищений як не потрібний для людей, далеких від проблем криптології. Проте можна констатувати, що одна з перших спроб механізувати процес шифрування в Радянській республіці усе-таки відбулася.

Наступна спроба ініціювати розгляд питання щодо створення вітчизняної шифрувальної машини була розпочата шифрувальниками-моряками на нараді у 2-му відділі Управління справами Народного комісаріату з військових і морських справ, що відбулася в січні 1929 року. До порядку денного серед інших було включене питання про «машинізацію» шифрування (термінологія того часу), ретельно підготовлений морськими шифрувальниками. У результаті детального обговорення було докладно з'ясоване, яку саме моряки хотіли б бачити першу шифрувальну машину. Підсумки наради занесли до протоколу, наприкінці якого потенційним розробникам запропонували заглянути у майбутнє: «…Вважати бажаним і найбільш прийнятним для кораблів флоту введення такої шифрувальної машини, що одночасно самошифрує і передає радіоапара-том…». Показово, що вже в 1929 році радянські моряки порушили питання про створення не просто машини попереднього шифрування, а машини лінійного шифрування.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.