Людиною він був

Коли таксі під’їхало до Вайтхолу й зупинилося внизу Давнінґ-стрит, поліціянт зазирнув у салон, посміхнувся і віддав честь. Таксі повільно під’їхало до вхідних дверей будинку номер десять. Емма дістала гаманець, але водій промовив:

– Не треба, панно. Я голосував за торі, тож це від мене. І, до речі, удачі.

Перш ніж Емма підійшла до дверей будинку номер десять, вони відчинилися. Емма зайшла досередини і виявила молоду жінку, яка чекала на неї:

– Доброго ранку, леді Кліфтон. Мене звуть Елісон, я одна з особистих секретарок прем’єр-міністерки. Знаю, що вона з нетерпінням чекає зустрічі з вами.

Емма мовчки пішла за секретаркою вгору сходами на другий поверх, і вони зупинилися перед дверима. Секретарка постукала, натиснула на клямку й пропустила візитерку. Емма зайшла й побачила пані Тетчер, яка розмовляла по телефону.

– Ми оговоримо це ще раз пізніше, Віллі, тоді я і повідомлю вам своє рішення.

Прем’єрка поклала слухавку.

– Еммо, – сказала вона, підводячись з-за столу. – Дуже добре, що ви приїхали до Лондона за такий короткий час. Я думала, що ви все ще в місті.

– Не проблема, пані прем’єр-міністерко.

– Насамперед прийміть мої вітання з перемогою на п’ятдесяти дев’ятьох округах із шістдесяти можливих. Це тріумф! Хоча, сподіваюся, ваш брат буде дражнити вас за те, що ви не змогли перемогти у Бристольських доках.

– Наступного разу, пані прем’єр-міністерко.

– Але це може статися за п’ять років, а до цього часу нам доведеться зробити ще дуже багато, саме тому я хотіла побачитися з вами. Ви, либонь, знаєте, що я запросила Патріка Дженкіна на посаду міністра охорони здоров’я, і, звісно, йому знадобиться заступник у Палаті лордів, який буде проводити новий законопроєкт про Національну охорону здоров’я через Верхню палату й допоможе його ухвалити. І я не можу придумати когось із кращою кваліфікацією для цієї роботи. Ви ж маєте величезний досвід роботи в Національній службі здоров’я, і ваш досвід праці на посаді голови акціонерного товариства роблять вас ідеальним кандидатом на цю посаду. Тож сподіваюся, що ви визнаєте можливим приєднатися до нашого уряду.

Емма оніміла.

– Одна зі справді чудових речей у вас, Еммо, те, що вам навіть не спадало на гадку, чому я хотіла вас бачити. Половина моїх міністрів вважають, що вони отримали не більше, ніж заслуговували, тоді як друга половина не могла приховати свого розчарування. Підозрюю, що ви єдина, кого це щиро здивувало.

Емма виявила, що ствердно киває.

– Тож дозвольте мені сказати вам, що буде зараз. Коли ви вийдете звідси, на вулиці стоятиме автівка, яка відвезе вас до Будинку Александра Флемінґа, де вас чекає міністр. Він дуже детально розповість вам про ваші обов’язки. Зокрема, захоче поспілкуватися з вами стосовно нового законопроєкту про Національну службу здоров’я, який я хотіла б якнайшвидше провести через обидві палати, бажано упродовж року. Вислухайте Патріка Дженкіна – він проникливий політик і постійний секретар департаменту. Я б порадила вам також звернутися за порадою до брата. Він був не лише здібним міністром, але й як ніхто інший знає, як працює Палата лордів.

– Але ж він – по інший бік барикад.

– Це не так працює у Палаті лордів, як ви швидко дізнаєтесь. Вони набагато цивілізованіші, ніж у нижній палаті, й не зацікавлені у простому нарощуванні політичних дивідендів. І моя остання порада – визначіться, чи вам це подобається.

– Мені лестить, пані прем’єр-міністерко, що ви згадали про мене, і маю визнати, що мене дещо збентежив цей виклик.

– Не варто. Ви були моєю першою кандидатурою для цієї роботи, – відмахнулася пані Тетчер. – Й останнє, Еммо. Ви серед тих кількох друзів, які, як я сподіваюся, все одно називатимуть мене Марґарет, бо ця робота у мене – не назавжди.

– Дякую, пані прем’єр-міністерко.

Емма підвелася й потиснула руку своїй новій керівниці. Вийшовши з кабінету, вона виявила там Елісон, яка стояла в коридорі.

– Вітаю, пані міністерко. Автівка чекає, щоб відвезти вас до вашого робочого місця.

Коли вони сходили вниз, минаючи світлини колишніх прем’єрів, Емма намагалася усвідомити те, що сталося упродовж останніх кількох хвилин. Щойно вона дійшла до коридору, як вхідні двері відчинилися і досередини зайшов молодик, якого повів сходами інший секретар. Їй стало цікаво, яку посаду мають намір запропонувати Норману.

– За мною, будь ласка, – запросила Елісон і відчинила бічні двері, що вели до маленької кімнатки з письмовим столом і телефоном. Емма дивувалася, поки секретарка не зачинила двері й не додала:

– Прем’єр-міністерка подумала, що, можливо, ви хотіли б зателефонувати своєму чоловікові, перш ніж розпочати нову роботу.

8

Увесь ранок Джайлз збирав свої папери, теки й особисті речі й переносив їх з одного кінця коридору в інший. Він покинув просторий, добре обладнаний кабінет, вікна якого виходили на Парламент-сквер, лише за кілька кроків від Палати громад, а також команду підлеглих, чиїм єдиним завданням було задовольняти всі його потреби.

Натомість переїхав у тісне приміщення, де працювала лише одна секретарка, від якої очікували, що виконуватиме ту ж роботу і в опозиції. Падіння було болісним і стрімким. Політик уже не міг розраховувати на державних службовців, котрі могли б його консультувати, впорядковувати щоденний графік і складати промови. Ці слуги тепер служили іншому панові, котрий представляв іншу партію, для того щоб процес державного управління тривав безперешкодно. Ось така демократія.

Коли задзеленчав телефон, Джайлз підняв слухавку – на іншому кінці дроту був лідер опозиції.

– Я збираю засідання тіньового уряду на десяту годину ранку понеділка у своєму новому офісі в Палаті громад, Джайлзе. Сподіваюся, що ви зможете взяти участь у цьому заході.

Не маючи можливості доручити особистій секретарці обдзвонити членів Кабінету Міністрів у будинку номер десять, Джим Келлеґен уперше за останні роки був змушений телефонувати особисто.

* * *

Сказати, що колеги Джайлза виглядали шокованими, коли зайняли свої місця за столом наступного понеділка, було нічого не сказати. Усі вони розглядали ймовірність програти жінці, але ж не так нищівно.

Джим Келлеґен головував на засіданні, поспіхом написавши порядок денний на зворотному боці конверта, який передрукувала секретарка, а тепер роздавали тим колегам, котрі змогли пережити вибори. Єдиною темою, яка займала розуми тих, хто сидів за цим столом, було те, коли Джим піде у відставку з посади лідера Лейбористської партії. Це був перший пункт порядку денного. Після того як вони зміцнять своє становище в опозиції, сказав він своїм колегам, доведеться обрати нового лідера. Упродовж наступних кількох років опозиція чигатиме в коридорах на невдоволених, голосуватиме проти дій уряду, щоб знову і знову зазнавати поразки.

Коли зустріч закінчилася, Джайлз зробив те, чого не робив роками: він покрокував додому пішки – жодної міністерської автівки. Він сумував за Біллом, якому написав кілька рядків, дякуючи за службу, а невдовзі приєднався до Карін за обідом.

– Це було моторошно? – поцікавилася вона, коли чоловік швендяв по кухні.

– Це було як відро холодної води, адже всі ми знаємо, що не зможемо із цим нічого вдіяти щонайменше чотири роки. А до того часу мені виповниться шістдесят три, – нагадав він, – і новий лідер партії, хто б це не був, без сумніву, матиме власного кандидата на моє місце.

– Це якщо ти не організуєш посилену підтримку тому, хто стане наступним лідером, – зауважила Карін. – Бо в цьому випадку все ще зможеш отримати місце під сонцем.

– На мою думку, Денніс Гілі – єдиний реальний кандидат на цю посаду, і я впевнений, що партія вибере його.

– А кому він може протистояти? – запитала Карін, наливаючи чоловікові келих вина.

– Профспілки підтримають Майкла Фута, але більшість членів партії тямлять, що з таким «лівим» минулим партія не матиме великої надії перемогти на наступних загальних виборах.

Джайлз перехилив келих.

– Але нам немає потреби якийсь час турбуватися про такі варіанти, тож краще погомонімо про щось приємніше, приміром, де б ти хотіла провести літню відпустку.

– Існує іще щось, що варто обміркувати, перш ніж вирішувати це, – зронила Карін. – Можливо, електорат не голосував за тебе, але я знаю декого, хто все ще потребує твоєї допомоги.

– Що ти маєш на увазі?

– Вранці телефонувала Емма. Вона сподівається, що ти знайдеш час проконсультувати її щодо нової роботи.

– Її нової роботи?

– Тобі ніхто не сказав? Її призначили заступницею міністра охорони здоров’я, і вона, як і ти, працюватиме у Палаті лордів.

Карін зачекала реакції чоловіка на це повідомлення.

– Як би пишалася наша мати, – були перші слова Джайлза. – Хоч щось хороше принесли ці вибори. Я, звісно, зможу розповісти їй, яких вибоїн уникати, до кого прислухатися, кого ігнорувати та як завоювати довіру лордів. Нелегка робота навіть у найкращі часи, – сказав він, уже приміряючись до нового завдання. – Я зателефоную їй одразу ж по обіді, запропоную їй екскурсію Вестмінстерським палацом, поки ми перебуваємо у відпустці.

– А якщо ми цього року їдемо до Шотландії на свята, – продовжила Карін, – ми могли б запросити Гаррі з Еммою до нас. Це вперше за багато років тобі не будуть постійно перешкоджати державні службовці, котрі застерігатимуть від кризи, або журналісти, котрі запевнятимуть, що їм прикро заважати тобі у відпустці, пане міністр, але…

– Гарна ідея. На той час, коли Емма з’явиться у Палаті лордів у жовтні, її нові колеги вирішать, що вона вже десятиліття там перебуває.

– Є ще одна річ, яку варто обговорити, якщо тепер у тебе є набагато більше вільного часу, – продовжила Карін, ставлячи на стіл тарілку з м’ясивом.

– Маєш цілковиту рацію, кохана, – погодився Джайлз, беручи ніж із виделкою. – Але пропоную не лише розмовляти про це, а й щось робити.

* * *

Лорд Ґудмен підвівся з-за столу, коли до його кабінету увійшла секретарка, супроводжуючи потенційну клієнтку.

– Нарешті маю задоволення познайомитися з вами, пані Ґрант, – заявив відомий адвокат, коли вони тиснули навзаєм руки. – Сідайте, – додав він, підводячи гостю до зручного фотеля.

– Правда, що ви були адвокатом прем’єр-міністра? – поцікавилася Еллі-Мей сідаючи.

– Атож, – підтвердив Ґудмен. – Але зараз працюю на пана Вілсона лише приватно.

– А ви знайшли час прочитати листа та додатки, які я нещодавно вам надіслала? – запитала Еллі-Мей, добре тямлячи, що за бесіду треба платити за тією ж ставкою, що й за юридичну консультацію.

– Кожне слово, – сказав Ґудмен і поплескав рукою теку на столі перед собою. – Я б узявся за цю справу, якби ваш чоловік звернувся до мене у цьому пікантному питанні. Я б порекомендував йому вимагати у цієї жінки доказів.

– Лорде Ґудмен, в адвокатах було б набагато менше потреби, якби всі ми могли передбачати події. Але, попри це, якою є ваша думка, чи існують вагомі докази проти леді Вірджинії?

– Я б сказав, що так, мадам. Тобто якщо пан і пані Мортон погодяться підписати заяву, яка підтверджує, що Фредді Фенвік – їхня дитина і що леді Вірджинія знала про це на момент його народження.

– Просто покладіть перед ними потрібний документ, лорде Ґудмен, і вони його підпишуть. І як тільки вони це зроблять, чи може Сайрус вимагати повернення всієї суми, яку виплатив цій шарлатанці за ці роки?

– Кожен цент плюс відсотки або інші виплати, встановлені судом, разом із моїм гонораром, звісно.

– Тож ваша порада подавати до суду? – нахилилася вперед Еллі-Мей.

– З одним застереженням, – сказав Ґудмен, зводячи брову.

– Адвокати завжди вигадують застереження на той випадок, якщо все ж програють. Що ж, я готова вислухати вас.

– Немає сенсу судитися з леді Вірджинією на таку велику суму, якщо в неї немає активів, що мають реальну вартість. Одна газета, – сказав він, розгортаючи пухку теку, – стверджує, що вона забирає юного Фредді з його початкової школи, оскільки більше не може дозволити собі платити за неї.

– Але їй належить будинок на Онслоу-сквер, я достовірно поінформована про це, і вона має пів дюжини слуг, аби доглядати за ним.

– Належав, – виправив Ґудмен. – Леді Вірджинія продала цей будинок кілька місяців тому і звільнила весь персонал.

Він розгорнув іншу теку й переглянув кілька вирізок із часописів, перш ніж передати матеріали своїй клієнтці.

Після того як Еллі-Мей закінчила їх читати, вона запитала:

– Це змінює вашу думку?

– Ні, але для початку я б порекомендував надіслати леді Вірджинії листа без наполягань із проханням виплатити повну суму та дати їй тридцять днів на відповідь. Мені важко повірити, що вона не захоче укласти якусь мирну угоду, заміть того щоб її визнали банкрутом і навіть виникла загроза її арешту за шахрайство.

– А якщо вона цього не зробить?.. Бо я відчуваю, що вона цього не зробить, – відгукнулася Еллі-Мей.

– Тоді вам доведеться вирішувати, чи видавати судовий припис, за великої ймовірності, що з неї не вдасться стягнути жодного пенса, але вам, однак, доведеться сплачувати власні судові витрати, хоча й несуттєві.

Правник помовчав і додав:

– Зваживши все, я б порадив вам бути обережною. Природно, рішення за вами. Але, як я вже зазначав, пані Ґрант, це може врешті-решт коштувати вам купи грошей без жодної гарантії їх повернення.

– Якщо цю лярву оголосять банкрутом, вона зазнає приниження і відчує небезпеку опинитися у в’язниці, це вартуватиме кожного витраченого пенса.

* * *

Гаррі з Еммою приїхали до Джайлза з Карін на два тижні до замку Малджелрі в Шотландії, родинного обійстя їхнього дідуся за материнською лінією, і щоразу, коли дзвонив телефон, це майже завжди стосувалося Емми, а коли прибували червоні скриньки, Джайлзу довелося звикнути не відкривати їх.

Її брат зміг порадити новоспеченій урядовиці, як поводитися з державними службовцями, котрі, здавалося, забули, що вона у відпустці, та з політичними журналістами, які зневірились у місяці серпні, коли Палата лордів не засідала. І щоразу, коли вони разом прогулювались по обійстю, Джайлз відповідав на незліченні запитання сестри, ділячись із нею своїм багаторічним досвідом роботи серед лордів, тож, повернувшись до Лондона, Емма відчувала, що провела не відпустку, а відвідувала розширені семінари з урядових питань.

Емма з Гаррі поїхали, а Джайлз і Карін залишилися у замку іще на кілька тижнів. Джайлзу варто було дещо зробити, перш ніж відвідати партійну конференцію у Брайтоні.

* * *

– Дякую, що погодилися зустрітися, Арчі.

– Це для мене задоволення, – сказав десятий граф Фенвік. – Ніколи не забуду про вашу доброту, коли зайняв місце батька в палаті й виголосив свою першу промову.

– Це й для мене приємність, – відгукнувся Джайлз. – Хоча ви тоді й нападали на уряд.

– І маю намір так само критично ставитися до консерваторів, якщо їхня сільськогосподарська політика буде такою ж печерною, як і ваша. Але скажіть мені, Джайлзе, чим я можу завдячувати такій честі, адже ви ніколи не вважали мене людиною, котра має звичку надаремно витрачати час.

– Зізнаюся, – промовив Джайлз, коли Арчі подав йому велику склянку віскі, – що я шукаю інформацію в одній родинній справі.

– Випадково не йдеться про вашу колишню дружину Вірджинію?

– Ви поцілили в яблучко. Я сподівався, що ви зможете мені розповісти, що робила ваша сестра останнім часом. Чому питаю – поясню пізніше.

– Я хотів би, якби міг, – відповів Арчі, – але не можу робити вигляд, що ми настільки близькі. Єдине, що я знаю достеменно, це те, що Вірджинія знову залишилася без пенса за душею, хоча я і дотримувався умов батькового заповіту й продовжував видавати їй щомісячну допомогу. Але цього виявилося недостатньо для вирішення її теперішніх проблем.

Джайлз відпив віскі.

– Чи може однією з проблем бути достойний Фредді Фенвік?

Арчі відповів не одразу.

– Єдине, що ми зараз знаємо напевно, – зрештою сказав він, – то це те, що Фредді – не син Вірджинії, і, що іще цікавіше, мій батько міг знати про це задовго до того, як залишив їй лише одну дрібничку у своєму заповіті.

– Пляшку «Мейкерс Марк», – згадав Джайлз.

– Авжеж. Певний час мене це бентежило, – зізнався Арчі, – поки до мене не навідалася така собі пані Еллі-Мей Ґрант із Батон-Руж, що у штаті Луїзіана, і не пояснила, що це – улюблена марка віскі її чоловіка Сайруса. Потім вона дуже детально розповіла мені, що сталося під час візиту її чоловіка до Лондона, коли йому випало нещастя зустріти Вірджинію. Але я і досі гублюся щодо того, як їй вдавалося так довго морочити йому голову.

– Тоді дозвольте мені додати те, що я дізнався від вельмишановного Гейдена Ранкіна, губернатора Луїзіани та давнього приятеля Сайруса Д. Ґранта III. Виявилося, що поки Сайрус уперше та востаннє навідувався до Лондона, Вірджинія влаштувала складну аферу, аби переконати чоловіка, ніби він запропонував їй руку та серце, попри те, що той уже планував побратися з іншою – насправді з Еллі-Мей. Потім змусила цього недалекого чоловіка повірити, що вона вагітна, а він – батько дитини. Це все, що я знаю.

– Я можу додати іще дещо, – сказав Арчі. – Пані Ґрант мені повідомила, що нещодавно найняла колишнього мажордома Вірджинії та його дружину, пана і пані Мортон, котрі підписали заяву, яка підтверджує, що насправді Фредді – їхня дитина, і тому щомісячні виплати Вірджинії від Сайруса раптово припинилися.

– Не дивно, що вона тепер залишилася без коштів. А Фредді знає, що Мортони – його справжні батьки?

– Ні, він ніколи не питав, і я також йому не казав, бо він усе одно відчуває, що батьки його покинули, – зауважив Арчі. – І стає щораз гірше. Нещодавно пані Ґрант доручила лорду Ґудмену представляти її, намагаючись повернути кожен пенс, який їй заплатив Сайрус. Й отримавши задоволення від зустрічі з грізною Еллі-Мей Ґрант, можу сказати, що моя сестра нарешті зустріла гідного суперника.

– Але як Вірджинія може… – Джайлз замовк, коли двері відчинилися і в кімнату увірвався маленький хлопчик.

– Чи я тобі не казав стукати, Фредді, особливо коли у мене гості?

– Даруйте, сер, – сказав хлопчик і швидко обернувся, щоб піти.

– Перш ніж підеш, я хотів би, щоб ти познайомився з одним чудовим політиком, – Фредді повернувся назад. – Це лорд Беррінґтон, котрий донедавна був членом Палати лордів.

– Як ваші справи, сер? – простягнув руку Фредді.

Якийсь час він споглядав на Джайлза, перш ніж врешті-решт запитати:

– Ви, часом, не той чоловік, який був одружений із моєю мамою?

– Той самий, – підтвердив Джайлз. – І радий нарешті зустрітися з тобою.

– Але ви не мій батько, чи не так? – зронив Фредді після чергової тривалої паузи.

– Ні.

Фредді виглядав розчарованим.

– Мій дядько каже, що ви видатний політик, але подейкують, що колись ви були ще й чудовим гравцем у крикет.

– Але не видатним, – Джайлз намагався розрядити атмосферу. – І це було дуже давно.

– Але ж ви набрали сотню на стадіоні «Лордз».

– Дехто досі вважає це моїм найбільшим досягненням.

– Я також наберу колись сотню на «Лордз», – пообіцяв Фредді.

– Сподіваюся, що я буду присутній при цьому.

– Ви б могли прийти і подивитися, як я відбиваю наступної неділі. Це місцеве дербі, «Замок» проти «Селища», і я маю намір вибороти переможний бал.

– Фредді, не думаю…

– На жаль, я маю бути у Брайтоні на конференції Лейбористської партії, – зітхнув Джайлз.

На обличчі Фредді знову з’явився вираз розчарування.

– Хоча маю зізнатися, – продовжив Джайлз, – що набагато дужче волів би спостерігати, як ти граєш у крикет, ніж слухати нескінченні промови профспілкових лідерів, котрі будуть торочити достеменно те саме, що й торік.

– А ви все ще граєте у крикет, сер?

– Тільки тоді, коли Палата лордів грає проти Палати громад, і ніхто не помітить, наскільки я втратив форму.

– Форма тимчасова, а клас постійний, як сказав мені мій тренер із крикету.

– Може, й так, – погодився Джайлз, – але мені вже майже шістдесят, і це мій вік, а не мій середній показник балів.

– Дабл-Джі Ґрейс[8] грав за збірну Англії, коли йому було за п’ятдесят, сер, тож, можливо, ви могли б подумати про те, щоб десь у майбутньому виступити за нас?

– Фредді, слід пам’ятати, що лорд Беррінґтон – дуже зайнятий чоловік.

– Але не настільки зайнятий, аби не прийняти таку приємну пропозицію.

– Спасибі, сер, – подякував Фредді. – Я надішлю вам календар матчів, а тепер маю йти, – додав він. – Мені ще треба попрацювати над відбиванням із паном Лорі, нашим дворецьким, який також є капітаном «Замку».

І Фредді звіявся іще до того, коли Джайлз отримав можливість поставити йому своє наступне запитання.

– Перепрошую, сер, – сказав Арчі після того, як двері зачинились. – Але Фредді, схоже, не усвідомлює, що інші люди також можуть мати власне життя.

– Він живе тут із вами? – поцікавився Джайлз.

– Тільки на час вакацій, що, боюся, не є ідеальним, бо зараз мої дівчатка вже виросли й випурхнули з дому, тому йому не вистачає компанії. Найближчий будинок розташований за кілька миль звідси, але там немає дітей. Та, попри те, що Вірджинія відмовилася від бідного хлопчика, він не потерпатиме від фінансових проблем, бо мій батько залишив Фредді лікеро-горілчаний завод «Ґлен Фенвік», що приносить трохи менше ста тисяч фунтів стерлінґів на рік і який він успадкує у свій двадцять п’ятий день народження. Насправді це те, що ви зараз п’єте, – сказав Арчі, підіймаючи склянку Джайлза, перш ніж додати: – Але нещодавно наші юристи попередили, що Вірджинія націлилася на цю винокурню і радиться, чи можна якось обійти умови заповіту мого батька.

– Це буде не вперше, коли вона намагається щось таке утнути, – докинув Джайлз.

9

– Нервуєш?

– Ще б пак, – зізналася Емма. – Це нагадує мені мій перший день у школі, – додала вона, поправляючи довгу червону мантію.

– Тут нема чого нервувати, – заспокоював сестру Джайлз. – Просто уяви себе християнкою, котра наміряється увійти в Колізей за часів Діоклетіана, а кілька сотень голодних левів із нетерпінням чекають свого першого прийому їжі за кілька тижнів.

– Це навряд чи додасть мені впевненості, – визнала Емма, коли двоє швейцарів у лівреях відчинили західні двері, щоб дозволити трьом перам увійти до зали.

Баронеса Кліфтон із Чу-Маґни, що у графстві Сомерсет, вперше увійшла до палати. Праворуч від неї, також у довгій червоній мантії та триколірному капелюсі, опинився лорд Белстед, спікер Палати лордів. Ліворуч стояв лорд Беррінґтон із Бристольських доків, колишній спікер палати. Вперше за довгу історію лордів новий член отримав підтримку лідерів двох основних політичних партій.

Емма зробила крок уперед, відчувши, як з обох боків її свердлили тисячі очей. Усі троє зняли триколірні капелюхи й вклонилися колегам. Потім вони продовжили свій шлях, минаючи лави, заповнені безпартійними членами, яких часто називали шанованими та гідними.

– Вони можуть стати вирішальним чинником у будь-якому спірному питанні, як тільки вирішать, якому лобі віддати свій голос, – пояснив сестрі Джайлз.

Вони рухались уздовж урядової лави, де до трибуни підійшов лорд Белстед. Секретар подарував новій колезі теплу посмішку й простягнув їй аркуш паперу, на якому була надрукована присяга на вірність Короні.

Емма поглянула на слова, які вона вже повторювала у лазничці вранці, під час сніданку, в автівці дорогою до Вестмінстерського палацу і, нарешті, коли «припудрювала носик» у вбиральні. Але тепер це вже була не репетиція.

– Я, Емма Елізабет Кліфтон, присягаюся Всемогутнім Богом, що буду вірною та відданою Її величності королеві, її спадкоємцям і наступникам, згідно із законом, і нехай мені допоможе в цьому Бог.

Секретар перегорнув сторінку великого пергаментного рукопису, щоб нова членкиня могла додати своє ім’я до списку. Він запропонував їй авторучку, від якої вона ввічливо відмовилася на користь тієї, яку подарував їй її дідусь, лорд Гарві, під час хрещення майже шістдесят років тому.

Коли Емма підписала текст присяги, вона звела погляд на галерею для почесних гостей і побачила, як Гаррі, Карін, Себастьян, Саманта, Ґрейс і Джессіка посміхаються їй із видимою гордістю. Жінка посміхнулася у відповідь, а опустивши очі, побачила представницю Палати громад, яка стояла біля бар’єру. Прем’єр-міністерка легко вклонилася їй, й Емма відповіла на привітання.

Баронеса Кліфтон попрямувала за своїм братом уздовж передньої лави, повз крісло канцлера, на якому сиділи законні господарі, поки не дійшла до крісла спікера. Секретар ступив їй назустріч і представив нового члена лорду-спікеру.

– Ласкаво просимо до Палати громад, леді Кліфтон, – промовив він, тепло тиснучи їй руку.

Після цього зусібіч пролунали вигуки «Слухайте, почуйте!», якими, за традицією, колеги привітали нового члена палати.

Потім Джайлз провів свою сестру повз трон, де кілька членів, які сиділи на сходах, посміхалися, коли вона виходила зі східних дверей і заходила до Палати лордів. Коли ж вони вийшли з цієї палати, жінка скинула триколірного капелюха і нарешті зітхнула з полегшенням.