Казки

– Вибачте, що ми вас турбуємо, – звернувся до нього Рижик. – Ви не підкажете, звідки це так смачно пахне?

Борсук, незадоволений, що його розбудили, ліниво поворухнув задньою лапою і показав нею, звідки йде запах. Васько з Рижиком пішли у вказаному напрямку. Чим далі вони йшли, тим тепліше ставало в лісі і тим смачніше пахло. На шляху вони побачили ще кількох товстих борсуків, які спали під деревами. Друзі йшли і йшли, поки не зустріли ще одного борсука, який повільно і ліниво рухався їм назустріч.

– Вибачте, ви не підкажете… – швидко заговорило цуценя.

– Ні-і-і, не підкажу… – перебив його борсук. – А що ви хочете?

– Ми хочемо їсти, – сказало кошеня.

– Тоді підкажу… – ліниво усміхнувся борсук. – Нема нічого важливішого-о за сніданок, обід і вечерю… Давайте я наві-іть вас проведу туди-и…

Борсук дуже повільно повернувся і, ледве пересуваючи лапи, поплентався назад. Друзі пішли за ним.

– Я сьогодні дуже втоми-и-ився, – не озираючись говорив борсук. – Довелося поїсти на завтра і післязавтра наперед. Хочу трохи виспатись…

– У вас багато справ? – спитав Васько.

– Звичайно-о-о… – протягнув борсук. – Ось ви пробували коли-небудь з’їсти за один раз двадцять сосисок?

– Ні, – чесно зізналося кошеня.

– А мені доводиться… – сказав борсук і голосно позіхнув.

Вони вийшли на околицю лісу. Під незвично товстим деревом стояв стіл, а на ньому лежала гора сосисок.

– Ого! – заволав Рижик. – Звідки їх стільки?

– Діти принося-ять! – ще раз позіхнув борсук. – Вони приносять нам сосиски, а за це ми дозволяємо їм нас гладити, скільки вони захочуть.

– Яке дивне місце! – вигукнуло кошеня.

– Звичайне казково-сосискове місце, – сказав борсук.

Цуценя і кошеня наїлись досхочу. Сосиски були страшенно смачними, і Васьці здалось, що вони змогли б з’їсти і двадцять, і навіть тридцять штук.

Борсук терпляче чекав, поки друзі наїдяться. Він стояв, відвертаючись від сосискового столу, але врешті-решт не витримав і з’їв іще штук десять.

– Ну як, наїлися? – спитав він, дожовуючи останню сосиску.

– Звичайно! Ще й як! – відповіли друзі.

– Тоді ходімо знайдемо гарні місця для відпочинку. Поспіть пару днів, потім знову поїсте… Вам у нас сподобається! Це тільки я все труджуся, а решта борсуків давно вже відпочивають.

– А що ж ви робите? – здивувався Рижик.

– Сосиски розношу. Всі, крім мене, давно вже живуть, лежачи під деревами, навіть на лапи не піднімаються…

– Це як? – зацікавився Васько.

– Це дуже добре і приємно, – пояснив борсук. – Вони лежать під деревами, сплять, відпочивають, а я їм сосиски приношу, щоб їм самим за ними не ходити. Залишайтесь у нас, порозносьте замість мене сосиски, поки хто-небудь ще не захоче залишитися в нашому лісі… У нас хороше життя. Знаєте, як приємно: спиш собі, а тебе діти гладять…

Васько і Рижик перезирнулись.

– Сосиски – це, звичайно, смачно, – сказало цуценя. – Але ж не можна все життя тільки їсти і спати!

– Можна-а-а! – заперечив борсук. – У нас усі тільки те і роблять, що їдять і сплять. Це лише я труджуся…

– Велике спасибі за сосиски, – сказав борсуку Васько. – А ми, напевно, полетимо вже.

– Як? – здивувався борсук. – Ви не залишитеся?

– У нас подорож! – пояснив Рижик.

– Дурниці! – буркнув борсук. – Ви ще надто молоді й нічого не розумієте у житті. Подорож – це голод і холод, а у нас… Ось тут я, мабуть, і засну, – раптом сказав він, підійшов до товстого дерева і ліг під ним, зовсім забувши про кошеня і цуценя.

– Ну що, полетіли?! – кошеня озирнулося на цуценя.

Цуценя розбіглось, підстрибнуло і тут же звалилося на землю, боляче вдарившись.

Кошеня також не змогло злетіти. Вони сиділи коло сплячого борсука і нічого не могли зрозуміти.

– А скільки ти сосисок з’їв? – раптом спитало цуценя.

– Не рахував, – зізнався Васько.

– А я – п’ятнадцять! – Рижик подивився на свій живіт. – Все ясно – ми об’їлися, і поки не зголодніємо – не злетимо.

У дивному лісі друзям довелось пробути три дні. Тільки на четвертий вони змогли нарешті відірватись від землі й злетіти, залишивши під деревом борсука, який міцно спав.

Вони знову летіли на південь. Недалеко від них також на південь летіла зграя якихось птахів.

– Рижику! – Васько підлетів поближче до друга. – Ти знаєш, я вже втомився.

– Я також, – зізналося цуценя. – Це все через сосиски. Іще разок поїли і більше ніколи б не злетіли!

– Може, відпочинемо? – спитав Васько.

– Ти сам говорив, що нам потрібно поспішати! – загарчав Рижик.

– Це не я, це серйозна синьо-зелена качка говорила! – заперечило кошеняті цуценя, і вони полетіли далі.

Подорож тривала. Васько і Рижик летіли вже декілька днів поспіль. Вони знову набралися сил і вже забули про дивний сосисковий ліс і його сплячих мешканців. Кошеня і цуценя летіли тепер і вдень, і вночі, приземляючись деколи для короткого відпочинку.

Того дня вони відпочивали просто на льоту. Вечір був теплий і світлий. Друзі бадьоро скочили на лапи, розігнались і злетіли над лісом. Уночі вони зазвичай летіли шумно: то розмовляючи, то муркаючи, то виючи, як учив пугач Філя.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.