Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Повернення у забуття

Бідний Месмер! Ніхто так не засмучений гучним вторгненням названим його іменем месмеризму більше, ніж він сам, ні в чому не винний родоначальник цього імені. Там, де він чесно намагався впровадити новий метод лікування, тупотить тепер і здіймає бурю розпусний рій бездумних некромантів, лжемагів й окультистів, і через назву «месмеризм» він відчуває себе відповідальним за моральне цькування. Даремно цей без вини винний відбивається від непрошених послідовників: «У легковажності, у необачності тих, хто наслідує мій метод, полягає джерело безлічі спрямованих проти мене упереджень». Але як викрити перекручів свого власного вчення? Із 1785 року «життєвий магнетизм» Месмера захоплений і знищений месмеризмом, його буйним і незаконним породженням. Те, чого не могли домогтися об’єднаними силами лікарі, Академія й наука, благополучно здійснили його галасливі й шалені послідовники: на десятки років уперед Месмер оголошений спритним фокусником і винахідником ринкового шарлатанства. Даремно протестує, марно бореться два-три роки Месмер проти непорозуміння, що має назву месмеризм, – помилка тисячі людей значить більше, ніж правота одного, єдиного. Тепер усе проти нього: його вороги – тому що він зайшов занадто далеко, його друзі – тому що він не бере участі в їхніх крайнощах, і перш за все відступається від нього доброзичливий досі час. Французька революція одним помахом відкидає в забуття його десятирічну працю. Масовий гіпноз, більш шалений, ніж конвульсії у бакеті, приголомшує всю країну; замість магнетичних сеансів Месмера гільйотина практикує свої безпомилкові сталеві сеанси. Тепер у них, у принців і герцогинь, й аристократичних філософів немає більше часу дотепно міркувати про флюїди; немає сеансів у замках, і самі замки зруйновані. Друзів і ворогів, королеву й короля, Байло й Лавуазьє нищить та ж відточена сокира. Ні, минула пора філософських хвилювань з приводу лікувальної магії і її представника, тепер світ думає тільки про політику і, перш за все, про власні голови. Месмер бачить, що його клініка спорожніла, бакет покинутий, тяжкою працею зароблений мільйон франків розпорошився на нічого не варті асигнації; йому залишається тільки голе, нічим не прикрите життя, та йому, мабуть, загрожує небезпека. Незабаром доля його німецьких співвітчизників: Тренка[97]

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Новаліс (Ім’я Фрідріх фон Харденберг; 1772–1801) – німецький письменник, прозаїк і поет, один з представників раннього романтизму в Німеччині. Автор ліричних віршів і своєрідних «Гімнів до ночі» (1800), у яких відображається думка про перевагу нескінченного буття над життям, яке має кінець. У своїх поглядах на світ і місце людини в ньому поділяв деякі ідеї німецьких філософів Фіхте, Шеллінґа й Канта, виступав проти філософського й художнього раціоналізму, розглядав поезію як первісну силу життя. Помер від сухот, не доживши до 29 років.

2

Епідавр – місто в Греції на березі Саронічної затоки. На його околицях розташовуються цілющі джерела. У Давній Греції – центр шанування бога лікарського мистецтва Асклепія й місце паломництва людей, що прагнуть зцілення душі й тіла.

3

Емпедокл із Акраганта (бл. 490 – бл. 430 до н. е.) – давньогрецький лікар, філософ, поет і державний діяч. У своїй поемі «Про природу» виклав натурфілософські вчення про чотири елементи (вогонь, повітря, воду, землю) як основу всіх речей і про дві сили (любов і ворожнечу), які зумовлюють їх співвідношення в круговороті буття. Висловлював ідею про гріхопадіння душі, її перевтілення у тварин, рослин і людей як покарання і звільнення від «кола народжень» після очищення від скверни. Стояв біля витоків грецької риторики й сицилійської медичної школи. За переказами, видавав себе за чудотворця й кинувся в кратер Етни, щоб довести свою божественність.

4

Рудольф Вірхов (1821–1902) – німецький вчений, лікар і громадський діяч, один з основоположників наукової медицини, іноземний член Петербурзької АН (1881). Очолював кафедру патологічної анатомії Вюрцбургського університету, керував кафедрою патологічної анатомії і загальної патології Берлінського університету, був директором Інституту патології. Опублікував близько 1000 наукових робіт, присвячених проблемам патогенезу, а також загальних питань біології та антропології, етнографії та археології.

5

Логос – термін давньогрецької філософії, що означає «слово» («пропозиція», «висловлювання», «мова») і «сенс» («поняття», «судження», «підстава»). Уведений до вживання Гераклітом, який розумів логос як загальну (світову) закономірність, розумну основу світу, як вічний космічний закон, котрому кожен повинен коритися в думках і діях.

6

Людвіг ван Бетховен (1770–1827) – німецький композитор, піаніст, диригент, видатний симфоніст, який найбільш повно окреслив принципи віденської класичної школи та проклав шлях німецькому музичному романтизму.

7

Оноре де Бальзак (1799–1850) – французький письменник. Створив епопею «Людська комедія», що складається з трьох частин: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» й «Аналітичні етюди». Описуючи пороки й чесноти своїх героїв, їхню поведінку в сім’ї та суспільстві, а також розкриваючи їхні характери в повсякденному й світському житті, намалював яскраву картину звичаїв Франції XIX ст.

8

Вінсент Ван-Гог (1853–1890) – голландський живописець, представник постімпресіонізму. Після смерті здобув світову популярність.

9

Парацельс (спр. ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; 1493–1541) – лікар, натураліст, філософ. У своїх уявленнях про здоров’я і хвороби людини виходив із існування вищого духовного начала, яке регулює життя людей, отже, лікар повинен лікувати і тіло, і душу, і дух хворого.

10

Спартак (?—71 до н. е.) – вождь найбільшого повстання рабів в Італії в 74–71 рр. до н. е. Уродженець Фракії. Був узятий в полон римлянами під час війни з фракійцями у 80 р. до н. е., проданий в рабство, двічі тікав, схоплений і відданий до гладіаторської школи в м. Капу. Організував змову рабів-гладіаторів й очолив їхнє повстання. Під його керівництвом армія рабів здобула ряд перемог над римськими військами. Загинув у битві з римлянами в Апулії.

11

Омелян Іванович Пугачов (бл. 1742–1775) – керівник найбільшого повстання селян і козаків у Росії в XVIII в. Кілька разів був заарештований і засуджений на заслання до Сибіру. Видавав себе за Петра III. Організував повстання, що охопило Поволжя та Урал. Здобув низку перемог над царськими військами. Зазнав поразки, привезений у залізній клітці до Москви й засуджений до смертної кари – четвертування. Страчений у Москві на Болотній площі 10 січня 1775 р.

12

Мартін Лютер (1483–1546) – німецький мислитель і громадський діяч, засновник протестантизму (лютеранства) в Німеччині. Його знамениті 95 тез, спрямовані проти продажу папських індульгенцій та інших зловживань католицького духовенства, поклали початок реформаторському руху в Німеччині, послужили сигналом до виступу опозиційних сил проти римсько-католицької церкви.

13

Лурд – місто на південному заході Франції в департаменті Верхні Піренеї, відоме своїми мінеральними водами, гротами; був центром паломництва католиків.

14

Фердинанд Зауербрух (1875–1951) – німецький хірург, один із засновників грудної хірургії. Зробив значний внесок у розробку нових методів внутрішньогрудних операцій і лікування туберкульозу легенів, а також у виготовлення й використання нових хірургічних інструментів. Створив протез кисті, керований м’язами («рука Зауербруха»).

15

Альфред Адлер (1870–1937) – австрійський лікар-психіатр і психолог. Спочатку поділяв психоаналітичні ідеї З. Фройда, але пізніше порвав з ним і створив своє власне вчення, що одержало назву індивідуальної психології. Причиною неврозів вважав почуття неповноцінності, що виникає в ранньому дитинстві, висунув ідею про механізм компенсації як рушійну силу розвитку людини. При лікуванні спирався на активну роль пацієнта, у теоретичних розробках розглядав людину як творця своєї власної лінії життя й самої себе як особистості, індивідуальності.

16

Йоганн Вольфганг Гете (1749–1832) – німецький поет і мислитель. У своїх творах звертався до міфологічних сюжетів і образів, черпав поетичний матеріал зі світової історії та національного минулого. У літературній творчості Гете знайшли відображення уявлення про суперечливості людського існування, свободу духу, ідеал гармонійної особистості.

17

Ганс Сакс (1494–1576) – німецький поет, який написав понад 500 поем і віршів. Брав участь у реформаторському русі в Німеччині. Оспівав починання Лютера, який виступив проти католицького духовенства. Його «Тлумачення однієї давньої гравюри в поетичній спадщині Ганса Сакса» було використано Гете при роботі над «Фаустом».

18

Поль Валері (1871–1945) – французький поет. Опублікував філософсько-художній твір «Вечір з паном Тестом» (1896), кілька збірок віршів, а також есе, присвячені живопису, архітектурі, творчості Стендаля й Бодлера. Творчість Валері характеризується насиченістю символічних образів, всіляких метафор й алегорій.

19

Георг Крістоф Ліхтенберг (1742–1799) – німецький письменник, вчений-фізик. Іноземний почесний член Петербурзької АН. Його перу належать сатиричні памфлети, роботи з художньої й театральної критики. Автор збірки «Афоризми» (1764–1799) побутового, філософського, соціально-політичного й літературного характеру.

20

Арнольд Вінкельрід – народний герой Швейцарії. Згідно з переказами героїчно загинув у битві під Земпахом 1386 р., забезпечивши перемогу швейцарців у боротьбі за звільнення країни від влади австрійських Габсбургів.

21

Джон Ло (1671–1729) – французький фінансист, родом із Шотландії. У 1716 р. заснував приватний банк, який у 1720 р. був перетворений на державний. У 1717 р., ставши міністром фінансів, пустив в обіг паперові гроші, не забезпечені золотом і сріблом. У зв’язку з інфляцією й обуренням, яке піднялося проти нього, втік до Брюсселя, потім – до Венеції, де й помер.

22

Артур Шопенгауер (1788–1860) – німецький філософ, один із представників ірраціонального напрямку в західноєвропейській філософській думці. Автор двотомної праці «Світ як воля й уявлення», у якій виклав своє розуміння взаємозв’язків між простором і часом, волею до життя і її різноманітними формами об’єктивації, несвідомими потягами й свідомою діяльністю людини.

23

Енциклопедисти – французькі філософи-просвітителі, письменники, вчені (Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Кондільяк, Монтеск’є, Руссо і багато інших), які створили з ініціативи Д. Дідро і Ж. Л. д’Алам- бера багатотомну «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (1751–1780) і здійснили величезний вплив на умонастрої мас напередодні Великої Французької революції (1789–1794).

24

Поль Анрі Гольбах (1723–1789) – французький філософ-просвітитель, один із авторів «Енциклопедії», виступав з критикою релігійного світогляду й феодальної форми власності.

25

Жульєн Офре де Ламетрі (1709–1751) – французький філософ, лікар. За антирелігійну спрямованість його книги «Природна історія душі» (1745) і «Людина-машина» (1747) зазнали публічного спалення.

26

Етьєн Бонно де Кондільяк (1715–1780) – французький філософ-просвітитель, член Французької академії, один із основоположників асоціативної психології. У двотомному «Трактаті про відчуття» (1754) розвинув сенсуалістичну теорію пізнання, згідно з якою відчуття людини розглядаються як основа знань про світ.

27

Громовідвід – блискавичник, винайдений американським вченим, публіцистом і державним діячем Бенджаміном Франкліном (1706–1790). Франклін – один із авторів Декларації незалежності (1776) й Конституції США (1787). Виступав проти релігійного догматизму, за віротерпимість, свободу совісті й «природну релігію», що обмежує функції Бога актом створення світу.

28

Христофор Колумб (1451–1506) – мореплавець, родом із Генуї. У жовтні 1492 р. вирушив у плавання до східних берегів Азії. 12 жовтня відкрив острів Сан-Сальвадор, поклавши початок відкриттю Америки.

29

Гармоніка міс Девіс – старовинний музичний інструмент, складався з набору скляних стаканчиків, наповнених водою, які давали мелодійне звучання при дотику до їхніх країв вологими пальцями рук. Міс Меріенн Девіс (1744–1792) – відома свого часу виконавиця, яка виступала з концертами на скляній гармоніці по всій Європі, особливо великий успіх здобула у Відні, при дворі Марії-Терезії.

30

Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи, музикант універсального обдарування. Переосмислив і збагатив усі сучасні йому музичні жанри.

31

Версаль – місто у Франції, розташоване недалеко від Парижа, у другій половині XVII ст. служив головною резиденцією Людовіка XIV. З невеликого селища перетворився на красивий архітектурний ансамбль, що включає в себе королівський палац, парк з десятками фонтанів, скульптур і різноманітними будівлями, внутрішня й зовнішня обробка яких відрізнялася особливою розкішшю.

32

Йосип Гайдн (1732–1809) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи. Автор симфоній, квартетів, сонат, опер, концертів для різних інструментів. Написана ним у 1798 р. ораторія «Створення світу» виконувалася 1802 р. при відкритті Санкт-Петербурзького філармонічного товариства. Автор комічних і трагічних опер.

33

Кристоф Віллібальд Глюк (1714–1787) – композитор, народився в Німеччині, але як музикант сформувався в Чехії.

34

Ніколо Піччінні (1728–1800) – італійський композитор, представник неаполітанської оперної школи.

35

Вінцент Рігіні (1756–1812) – італійський композитор і співак, який жив і працював в Австрії.

36

Джерард Ван-Світен (1700–1772) – голландський вчений, один із засновників так званої старої віденської клінічної школи, лейб-лікар імператриці Марії-Терезії. Керував медичним факультетом Віденського університету й Віденською академією наук. Займався питаннями фармакології, хворобами легень і мозку, лікуванням сифілісу ртутними препаратами. Автор шеститомної праці «Коментарі до афоризмів Г. Бурхаве про розпізнавання та лікуванні хвороб» (1742–1776). Почесний член Петербурзької АН.

37

Сини Енака – згадуваний у Біблії народ велетнів.

38

Свенгалі – один із персонажів (гіпнотизер) роману «Трільді» англійського письменника й художника Джорджа Дю Морьє (1834–1896).

39

Спалащані – лікар, один із дійових осіб новели німецького письменника й композитора Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822) «Піщана людина».

40

Галеністи – послідовники Клавдія Галена (бл. 130 – бл. 200), давньоримського лікаря, натураліста, класика античної медицини. Систематизував основні ідеї античної медицини в галузі анатомії, фізіології, терапії. Дав перший анатомо-фізіологічний опис людини. Уперше в історії ввів у практику медичний експеримент на тваринах.

41

Францель Естерлін – одна з пацієнток Ф. Месмера, яка страждала на важку форму істерії, протягом двох років жила в його будинку й зіграла важливу роль у його долі.

42

Гіппократ (бл. 460 – бл. 370 до н. е.) – давньогрецький лікар, реформатор античної медицини. Вів життя мандрівного лікаря, побував у Єгипті, Малій Азії, Лівії, у скіфів, ознайомився з медициною цих країн і народів. Розробив вчення про темпераменти людей, про етіологію хвороб, про діагностику й симптоматику захворювань. Його система лікування ґрунтувалася на етичних принципах, які зберегли свою значущість і досі: не нашкодити; дотримуватися обережності й щадити сили хворого; зберігати лікарську таємницю тощо.

43

«Філософський камінь» – фантастична речовина, яка за уявленнями середньовічних алхіміків володіє чудодійними властивостями: перетворенням неблагородних металів на золото й срібло, лікуванням усіх хвороб, продовженням людського життя, поверненням молодості. У різні часи філософський камінь називали по-різному: «червоний камінь», «панацея», «великий еліксир», тощо.

44

Алессандро Каліостро (спр. ім’я Джузеппе Бальзамо; 1743–1795) – знаменитий міжнародний авантюрист, який видавав себе за медика й алхіміка, мага й заклинателя духів. Заснував таємну секту франкмасонства. Користувався великою популярністю в придворних колах Західної Європи й Росії. Викритий у брехні, не раз рятувався втечею з різних країн. Як масон й авантюрист був засуджений в Римі на довічне ув’язнення.

45

Геркулес – римське ім’я Геракла – героя грецької міфології, сина бога Зевса й дружини фіванського царя Алкмени. Наділений величезною фізичною силою, він зробив безліч подвигів. Найбільш відомий цикл оповідань про 12 подвигів Геракла на службі у царя Евріефея. Згідно з переказами, за порадою кентавра Несса дружина Геракла просочила отруйною кров’ю сорочку чоловіка, і той, не витримавши страждань, спалив себе на багатті. Культ Геракла був одним із найпопулярніших в античному світі.

46

Дені Папен (1647–1714) – французький фізик і винахідник, одним із перших зробив спробу побудувати судно з паровим двигуном. За освітою лікар, працював асистентом у лабораторії Паризької академії наук. Виклав ідею пароатмосферної машини, описав машину з паровим котлом.

47

«Венеціанський купець» – комедія англійського поета й драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616), написана ним у 1597 р. і видана в 1600 р.

48

Магічна пентаграма. Пентаграма – правильний п’ятикутник, знак п’ятикутної зірки, якому в середні століття приписували магічні властивості.

49

Йоганн Йозеф Гаснер (1727–1779) – католицький священник, який прославився «чудовими зціленнями», яких він домагався, виганяючи бісів. Його «метод» бурхливо обговорювався як у церковних, так і в медичних колах.

50

Антон Ван-Гаен (1704–1776) – нідерландський лікар, з 1754 р. займався медичною практикою у Відні, де створив клінічну школу, яка здобула широку популярність.

51

Масонство – братство «вільних каменярів» – релігійно-філософська й етична течія, що виникла на початку XVIII ст. в Англії. Організаційні форми й обрядовість запозичені в середньовічних цехових об’єднань мулярів, які передбачали підпорядкування статуту, суворе дотримання професійної таємниці, зберігання інструментів у спеціальних приміщеннях (ложах).

52

Вольтер (спр. ім’я Франсуа Марі Друе; 1694–1778) – французький філософ-просвітитель, письменник і публіцист. У своїх роботах піддав критиці клерикалізм, християнський песимізм, деспотичну форму правління. Листи закінчував словами «роздавіть гадину!» («Esraser l’infame!»), маючи на увазі церкву.

53

Розенкрейцери – члени одного з таємних релігійно-містичних масонських товариств XVII–XVIII ст., поширених у різних країнах світу, включаючи Німеччину, Нідерланди, Росію, нерідко видавали себе за магів й алхіміків. Їхня емблема – роза й хрест.

54

Алхіміки – «фахівці», які в різний час намагалися за допомогою «філософського каменю» перетворити неблагородні метали (мідь і свинець) на благородні (золото й срібло). У середні віки лабораторії алхіміків існували в палацах королів і князів, єпископів і багатих купців. Багато західноєвропейських алхіміків було канонізовано католицькою церквою.

55

Філалети – «друзі істини», члени масонської ложі, яка була створена в 1773 р., послідовники знаменитого англійського алхіміка Іренея Філалета (XVII ст.).

56

Мадам де Помпадур (Жанна-Антуанетта Пуассон; 1721–1764) – впливова фаворитка французького короля Людовіка XV.

57

Дерево Діани – амальгама срібла й ртуті, яка кристалізується у формі дерева, їй приписували чудодійні властивості. Діана у стародавніх римлян – богиня місяця, ототожнювалася з грецької Артемідою – богинею полювання, покровителькою породіль, зображувалася з луком і стрілами, іноді з півмісяцем на голові. Центром її культу був храм у гаю Немі біля м. Аріцин. Згідно з міфом, «царем лісу» ставав той, хто, вбивши колишнього «царя», відламував гілку від священного дерева.

58

Джованні Джакомо Казанова (1725–1798) – італійський письменник, мандрівник, автор «Спогадів» у 12 томах, що оповідають про закулісне життя придворного суспільства різних держав Західної Європи другої половини XVIII ст., а також про численні любовні й авантюрні пригоди автора.

59

Люцифер – у християнській міфології сатана, занепалий ангел, повелитель пекла, диявол.

60

Граф Сен-Жермен (пом. 1795 р.) – міжнародний авантюрист, алхімік, видавав себе за безсмертного мага й чародія, володаря «еліксиру життя», а також «філософського каменю», здатного перетворювати метали на золото. Як і Каліостро, об’їздив багато країн Європи.

61

Граф д’Артуа (1757–1836) – брат французького короля Людовіка XVI, після реставрації монархії правив під ім’ям Карла X (1824–1830).

62

Мадам Ламбаль, Марія-Тереза-Луїза (1749–1792) – придворна дама й подруга королеви Марії Антуанетти, яка була страчена під час Французької революції.

63

Принц Конде, Луї Анрі Жозеф (1756–1830) – один із принців крові, відігравав помітну роль при дворі французького короля Людовіка XVI.

64

Герцог Бурбон (Луї Жозеф) (1736–1818) – батько принца Конде Луї Анрі, генерал в армії Людовіка XV, згодом воював проти революційних військ.

65

Барон Монтеск’є (пом. 1822 р.) – онук відомого французького філософа Шарля Луї Монтеск’є (1689–1755), учасник війни за незалежність у Північній Америці (1775–1783).

66

Маркіз Лафайєт Марі-Жозеф Поль (1757–1834) – французький політичний діяч, брав участь у Північній Америці у війні американських колоній за свою незалежність, отримав звання генерала американської армії. У 1780 р. повернувся до Франції, його зустріли, як героя. Після взяття народом Бастилії в 1789 р. був призначений начальником національної гвардії. Після повалення монархії (1792) втік до Голландії, потрапив до рук австрійців і був ув’язнений. За часів Наполеона I повернувся до Франції.

67

Зороастр – пророк (від іранського – Заратуштра), жив у першій половині VI ст. до н. е., засновник зороастризму – релігії древніх народів Середньої Азії, Азербайджану і Персії (Ірану). Основний принцип зороастризму – торжество справедливості у світовій боротьбі добра і зла. За переказами боровся з демонами й перемагав їх словом і чудесами.

68

Жан-Жак Руссо (1712–1778) – французький філософ-просвітитель, письменник. Засуджував офіційну церкву й релігійну нетерпимість, відстоював ідеї справедливості, свободи й рівності.