Без ніг на Еверест

Так, саме так, ще сім годин ми лізтимемо по Тибетському плато й врешті пройдемося по брезенту, що означатиме неминуче наближення Шигадзе. Єдине місце, де можна знайти асфальтовані дороги й інші умови XXI століття у Тибеті, – поблизу двох міст, Лхаси та Шигадзе, де оселилися китайці династії Хань. В будь-якому іншому місці, навіть за кілька метрів від меж міста, ви наче повертаєтеся назад принаймні на два сторіччя.

Готель «Мансовер» у Шигадзе – це обгороджений комплекс, гавань елегантності та розкоші. У нас того вечора була фантастична їжа, знову китайська, але тепер по-справжньому китайська – така, яку я пробував лише раз, і з усіх можливих місць саме у Камбоджі: китайці справді сюди дісталися. Наступний ранок ми провели, перебираючи водіїв, оскільки ми з Тоддом та Джезом (ще одним альпіністом) домовилися знайти якийсь інший повнопривідний транспорт. Насправді ми хотіли позбутися нашого водія: його їзда була надто повільною і небезпечною. А нам би підійшло швидко й небезпечно, і саме це ми й отримали, коли знайшли нового водія!

Потім настав час навідатися на ринок. Який це був чудовий ринок! Набагато чистіший, ніж ринки в Камбоджі, хоч це й більшою мірою через погоду, аніж через щось іще, адже тут менша вологість і більш прохолодно (але все відносно: це все одно змусить середньостатистичного покупця-«ківі» відчувати нудоту). Придбавши три ноги яка й кілька козячих туш, ми вирушили в наступну довгу поїздку переїзд. Цього разу ми їдемо асфальтованою дорогою лише близько 2 кілометрів, а тоді повертаємося на гравійну дорогу, від якої аж кістки стрясає. Того дня ми бачили на дорозі два грейдери – ну, точніше щось схоже на грейдери: середнього розміру роторні мотики (тут це стандартний спосіб транспортування), до кожної з яких кріпиться невелике лезо грейдера, мабуть, не більш ніж метр у ширину. Два такі леза для нерівної дороги протяжністю 300 кілометрів на додачу до кількох робочих загонів з мотиками й кошиками – нічого дивного в тому, що це козяча стежка. Я не можу не думати про те, як би відреагував Тато: для водія грейдера з багаторічним досвідом і такого перфекціоніста, яким він був, це б здавалося ганьбою.

Коли вже починає здаватися, що ця колотнеча ніколи не припиниться, ми виїжджаємо на нову асфальтовану ділянку дороги й заїжджаємо в Олд-Тінгрі, останнє місто перед базовим табором Чо-Ойю. Я не знаю дослівного перекладу слова «Тінгрі», але воно мало б означати «глушину»: саме таким постає для мене це місце. Я б описавйого так: місто з однією вулицею, через яке проходить основна траса Непалу / Тибету / Китаю (шосе Дружби), де вантажівки неминуче викидають хмари пилу, дизелю і нафти, безперестанку сигналячи, щоб зігнати з дороги собак, людей, корів та коней. Відмінність від інших подібних міст у тому, що тут між будинків можна побачити Еверест, який здіймається в імлі, – краєвид на мільйон доларів у містечку, яке ви, напевно, могли б придбати за сто!

Заїжджаючи в місто, ти проїжджаєш повз сміттєзвалище, на якому завжди повно шалених псів, великих метисів мастифа, які хазяйнують тут вночі. Готель «Еверест в’ю» – це оточений стіною комплекс, який колись був конюшнею і недалеко втік від цього статусу зараз. Вночі тут зачиняють ворота, щоб не впускати собак і бандитів.

Тут поселилося кілька інших експедицій, і в однієї з них виникла серйозна проблема. Один із членів цієї експедиції вийшов на ранкову прогулянку, і його вкусив собака. Насправді йому пощастило не бути покусаним цілою зграєю (насправді йому таки вдалось уникнути цілої зграї), і тепер йому доведеться робити уколи проти сказу. Ця ситуація була б дуже неприємною навіть у найкращі часи, але тут найближчі уколи можна дістати аж у Катманду, за 550 км звідси поганою дорогою через закритий кордон. Додайте до цього ще й те, що інкубаційний період становить сім днів, і ви зрозумієте, що він в повному лайні. Хлопець дуже знервований, хоча й вдячний за те, що всі наполегливо працюють над тим, щоб перевезти уколи з вакциною через кордон. Його становище було б складним у будь-який момент, не кажучи вже про початок такої експедиції, як ця.

Стоячи у світлі ранкового сонця і дивлячись на Еверест, я зміг задзвонити до Анни. Це був дуже емоційний дзвінок. Здуру я також пішов на ранкову прогулянку. Це було якраз після сьомої години ранку, і, хоч навколо де-не-де були люди, я все одно мав захищатися камінням від собак, які проявляли надто великий інтерес до мене. Тоді я викликав підмогу, щоб дістатися до готелю. Можливо, я й повільний учень, але я таки вчуся!

Висота, на якій розташоване Тінгрі, становить близько 4300 метрів, тож мені було досить комфортно, коли моє серцебиття становило приблизно 75 ударів на хвилину. Це непогано, якщо врахувати, що на рівні моря ця частота становить 60 ударів на хвилину. Зараз саме час розім’яти ноги після стількох годин, проведених у джипі, тож ми вирушаємо в нашу першу велику прогулянку тут – 350 метрів вгору до древнього місця поховання. На цій висоті частота ударів уже наближається до 110 ударів на хвилину. Просто неймовірно, що може зробити з вашим тілом таке невелике збільшення висоти. Решта групи піднялася ще вище, на 500 метрів угору, але я рушив униз, бо, як завжди, йшов дуже повільно.

3 вересня

Ми з вдячністю попрощалися з Тінгрі й сьогодні вирушаємо до базового табору. Саме час зустрітися з Расселом та Віту, які прибули туди на кілька днів раніше, щоб отаборитися разом із шерпами. На моє здивування, туди веде хороша дорога. Очевидно, це стане новим маршрутом до Непалу, але, як і завжди, на непальській стороні гроші кудись зникають, тому кілька мостів ще не добудовані. Отже, зараз це дорога в нікуди, хоча, кажуть, одного дня її завершать. Мушу зізнатися, поїздка машиною до базового табору розпестила мене назавжди на всі наступні експедиції. Звісно, десятиденна ходьба звучить круто, і, можливо, це хороша підготовка, але подайте мені джип – я тут для того, щоб дертися вгору, а не прогулюватися!

Команда Чо-Ойю

То хто ж ми? Пора представити вам команду Чо-Ойю.

Гіди

Рассел Брайс, відомий як Расс (керівник експедиції; у Тибеті та Непалі його знають під іменем Великий Бос)

Марк Віту (Марк Перший; новозеландець)

Дін Стейплз (Діно; ще один новозеландець)

Лідія Брейді (новозеландка)

Джин Павіллард (наполовину шведка, наполовину американка; гід Моніки Калозді)

Томас Торкельсон (Том; американець; гід та оператор Моніки)

Альпіністи

Девід Бінґгем (Дейв Британець; «Я не британець, я з Кардіффа»)

Джеремі Бентон (Джез; британець, але ми вирішили, що він буде почесним «ківі»)

Акітомо Фуджібаяші (Містер Фуджібаяші; японець)

Чіеко Шімада (японка)

Моніка Калозді (американка)

Чарльз Дейзі (Чак; американець)

Тодд Віндл (новозеландець; лижник та альпініст-екстремал)

і, звісно, я, відомий як Марк Другий, або Зефір

Окрім названих, ще деякі альпіністи мають прибути до того часу, як ми потрапимо в передовий базовий табір (ПБТ на альпіністському жаргоні): Валеріо Массімо, відомий як італійський принц, і Ґранія Вілліс, ірландська журналістка. Звучить дуже цікаво!

Шерпи

Лоппсанґ Темба Шерпа (сирдар)

Карсанґ Намґель Шерпа (шерпа на великих висотах)

Лачху Багадур Баснет (кухар у ПБТ)

Кул Багадур Маґар (кухар у ПБТ)

Тибет Карсанґ (кухар у ПБТ і мій шерпа)

Тибет Замбу (помічник кухаря у ПБТ)

Тибет Чалдім (помічник кухаря у БТ / охоронець)

Шерпи у розпорядженні Моніки

Фурба (Пхурба) Таші Шерпа (шерпа на великих висотах)

Чхірінґ Шерпа (шерпа на великих висотах)

Структура експедиції

Колись експедиції майже незмінно будувалися на основі ідеї про команду альпіністів з одним фокусом: найсильніший альпініст або пара альпіністів мають стояти попереду, майже так само, як команда велосипедистів, які змагаються на «Тур де Франс», працюючи разом на результат найбільш здібного.

Останнім часом порядки змінилися, і тепер багато людей долучається до таких комерційних експедицій, як подорожі на Чо-Ойю та Еверест від компанії Рассела Брайса «Гімалайський досвід». У цих експедиціях люди з різного середовища збираються разом під професійним керівництвом лідера групи (такого, як Расс) і кількох гідів, які ставлять за мету довести всіх до вершини. Це саме те, що я б назвав справжньою командною роботою. Хоча я й страшний впертюх, та роблю все, щоб до мене ставилися просто як до ще одного учасника експедиції – просто ще одного альпініста, ще одного члена команди, що намагається дійти до вершини.

Роботою гіда є не просто тягнути когось нагору, а давати настанови й поводитися, як хороший слухач, як джерело інформації та порад. Щоб поїхати в подорож, альпіністи (або «клієнти») повинні подати заявку та пред’явити своє «альпіністське» резюме. Так можна переконатися, що не буде жодних «сюрпризів». Через це, а також ще й тому, що сходження часто відбувається з використанням прокладених мотузок, відношення гідів до альпіністів переважно 1:4 (або більше, ніж 4); на відміну від альпіністського стилю сходження, в якому це відношення часто становить 1:1.

Справжню роботу виконують шерпи та портери[10], які носять намети, спальні мішки та кисневі балони в табори, розташовані високо в горах. Насправді впродовж усієї історії гімалайських сходжень їхня роль не змінилася, за винятком того, що зараз персоналу шерпів досить багато платять: ця сума майже в 30 разів перевищує середню заробітну плату в Непалі чи Тибеті. Крім того, шерпи, що працюють на великих висотах, зараз добре підготовлені, оскільки в Непалі, а віднедавна й у Тибеті, з’явилися альпіністські школи й було впроваджено сертифікацію спеціалістів, що, по суті, означає, що їхня робота стала набагато безпечнішою.

Тож у нашій експедиції Великим Босом є Расс. Усі ми – альпіністи, гіди та портери – робимо все так, як каже він, ну або по-іншому!

Шерпа чи шерпи?

«Шерпа» – це назва етнічної групи у Тибеті та Непалі; осіб жіночого роду називають шерпані. Народ шерпа добре відомий своїми здібностями до скелелазіння та трекінгу, тому сьогодні слово «шерпи» часто використовується, коли йдеться про гідів або альпіністів, особливо в Гімалаях.

Розділ 2

ДосвІд навчання

3 вересня

Базовий табір Чо-Ойю

Прекрасно було знову зустрітися з Віту й Рассом. Ми всі були в захваті від чудового обіду, який приготував наш кухар, Лачху: величезні тарілки з куркою, салатом і смаженою картоплею, яка аж шкварчала, стали добрими передвісниками того, що чекає нас попереду. Як справжні «ківі», в останню ніч у Тінгрі ми відсвяткували День народження Тома пляшкою «Джека Деніелса», тож тієї першої ночі в базовому таборі дехто досить швидко притих. У мене була жахлива ніч, більшу частину якої я провів абсолютно безглуздо, намагаючись не задихнутись. Тоді мені вперше довелося відчути на собі дихання Чейна-Стокса – переривчасте дихання на великій висоті. Водночас в моєму організмі, очевидно, було багато рідини, бо я наповнив пляшку для сечі до краю, так, що вона ледь – наголошую, ледь – не вихлюпнулася.

4 вересня

Зранку я був втомлений і схвильований, але, очевидно, це вже норма. Перший караван яків вирушив до передового базового табору. Це було таке чудове видовище спостерігати за тим, як Расс і Лоппсанґ, його сирдар, обговорюють розміри та вагу вантажів, навантажують яків, а потім їхня процесія вирушає з табору вгору долиною у напрямку льодовикової морени. Сьогодні буде ще один підйом з метою акліматизації, цього разу на висоту 5100 метрів. Тут стає все краще й краще.

Що таке дихання Чейна-Стокса?

Дихаючи, ви перетворюєте кисень на вуглекислий газ, і саме накопичення вуглекислого газу в крові є ключовим сигналом для мозку про те, що настав час дихати. Якщо рівень вуглекислого газу низький, потяг до дихання придушується (нестача кисню є набагато слабшим сигналом і діє як крайній запобіжний клапан). Поки ви не спите, свідоме дихання не становить жодних труднощів, але вночі через урівноваження між цими двома дихальними тригерами може розвинутися незвичний (патологічний) тип дихання. Періодичне дихання складається з циклів нормального дихання, яке поступово сповільнюється, потім настає пауза й короткий період відновлення з прискореним диханням, коли починається паніка.

Це не форма висотної хвороби, а лише спосіб, за допомогою якого організм компенсує низький рівень кисню. Таке рано чи пізно стається з більшістю людей. Фаза дихальної паузи може тривати до 10–15 секунд, і, хоча стан може трохи покращитися з акліматизацією, зазвичай проблема не вирішується сама аж до спуску.

Таке періодичне дихання може викликати тривогу:

– у людини, яка прокидається під час фази затримки повітря і розуміє, що він чи вона перестали дихати;

– у людини, яка прокидається під час фази гіпервентиляції після дихальної паузи (відновлення) і думає, що їй не вистачає повітря і що в неї висотний набряк легень (ВНЛ – більше про це згодом);

– у людини, яка прокидається і розуміє, що хтось поруч перестав дихати.

У перших двох випадках нормальне дихання відновиться, якщо трохи почекати, хоча ці кілька секунд можуть бути дуже страшними. У третьому випадку той, хто спить поруч, через якийсь час почне дихати, але цикли періодичного дихання ймовірно продовжаться, допоки він чи вона не прокинеться.

По обіді ми з Віту сортуємо спорядження і перевіряємо пристосування для ніг: упевнюємося, що такі речі, як кішки, добре припасовані, все більше й більше підрізаємо підошви, щоб зробити їх легшими, і просвердлюємо більше дірок у них, знову ж таки, щоб зробити їх легшими. Я також спробував скористатися своїм ноутбуком, але, на жаль, він зламався і вже немає шансів на те, що він якось увімкнеться. Він тримався мужньо, але, здається, висота в 4650 метрів була його межею: причиною цьому могли стати холод, пил або ж просто велика висота.

5 вересня

Яка чудова ніч! Я прекрасно поспав – напевно, завдяки кільком кухлям пива. Чай у ліжко приносять о сьомій ранку, хочеш ти цього чи ні. Насправді, задля цього треба навіть повернутися в ліжко, інакше Лачху буде сваритися.

Всі прокинулися рано, їм вже так і кортить вирушати, але ми маємо пробути тут ще кілька днів. З кожним днем тут відчуваєш себе сильнішим і бадьорішим. Сьогодні підійматимемося до позначки 5050 метрів і будемо практикувати сходження з прокладеними вгорі поручнями та жумаром, перевіряючи, чи всі знають, як безпечно підійматися, пристібаючи й відстібаючи зафіксовані мотузки. Мушу визнати, що трохи нервую і почуваюся невпевнено на скелястих уступах, на яких ми практикуємося, і надіюся, справа просто у висоті, яка змушує поводитись обережніше.

6 вересня

Так, ще один день у базовому таборі. Як завжди, о сьомій шерпа приносить чай з молоком (теплий солодкий молочний чай). Зараз все ще дуже легко може забракнути повітря; сам Бог знає, як все буде вище. Я згаяв трохи часу, займаючись лижами, кілька годин провів на протезах для сходження, а тоді настав час для ще однієї прогулянки вверх по пагорбу. Ми з Тоддом, Чаком, Джезом і Дейвом пройшлися схилами над табором. Це була чудова прогулянка трав’янистими уступами серед обривів та сланцевих схилів. Я зупинився на висоті 5250 метрів і кілька годин читав книжку, поки інші підіймалися вище. Чіеко самотужки піднялася на висоту 5650 метрів! Вона міцний горішок.

Бочковий час для передового базового табору (ПБТ)[11]. Це означає, що настав час для того, щоб спакувати все, що може знадобитися вам протягом 3–4 тижнів на горі. При цьому вага цих речей не має перевищувати 30 кг – половину допустимого навантаження на одного яка. Що ж брати з собою? Все так, наче я знову їду з дому в Ханмер Спрінґс: треба все спакувати й перепакувати, а потім знову перепакувати для певності.

Бочковий час

Експедиційна бочка – це насправді бочка, але не та дерев’яна, наповнена вином, – найбільш звичний для мене вид бочок – це 100–130-літрові блакитні пластикові бочки з кришками, ущільненими бандажем і замком. Основне правило при зборі речей: якщо вони вміщаються в бочку, ти можеш їх брати, з максимальною вагою 25–30 кілограмів, залежно від стану яків у той момент.

Оскільки мобільний телефон тут не працює, я вирішив спробувати скористатися супутниковим телефоном, але безрезультатно. Врешті-решт я таки додзвонився до Анни, але зв’язок був жахливий. Говорити з нею також було нестерпно важко через довгу затримку сигналу. Нам обом було дуже складно, і це засмучувало.

7 вересня

День ПБТ – саме пора. Туди також має піднятися другий караван яків, і, хоч вони вирушили ще рано вранці, ми проминули їх ще в перші 13 кілометрів, поки нас підкидало в задній частині вантажівки. Вантажівка провезла нас прямо повз бічну морену льодовика, що проходить по нашому шляху, – на щастя, бо інакше для мене це була б ще та прогулянка. Я був дуже вдячним як на чоловіка без обох ніг, можу вас запевнити.

Звідси ми рушаємо пішки. Більшість людей зривається з місця, як спринтери, і лише дехто з нас тягнеться позаду. Йти дуже складно, що типово для морен, адже тут є великі нестійкі валуни, але час від часу, завдяки якам, перед нами видніється протоптана стежка. Приблизно через чотири з половиною години я дійшов до ПБТ, похитуючись і почуваючись досить нестабільно. Я, звичайно, недостатньо їв чи пив – по-дурному насправді, адже я мав би краще розумітися на такому. Лачху і Карсанґ дуже привітно запропонували нам з Віту по чашці шерпівського чай за 30 хвилин до ПБТ. Це було справжнім порятунком, і не лише тому, що можна було випити чаю: це також стало чудовим приводом для зупинки. Яки перегнали нас приблизно за 20 хвилин до кінця шляху. Чорт забирай, яки нас взули! Більша частина команди здійснила швидкий підйом тривалістю 3–4 години, що було майже вдвічі швидше, ніж час, за який до табору дійшли інші команди. Це було справжнім доказом дієвості програми акліматизації, якій нас піддав Расс.

ПБТ, час знову охолонути. Насправді тут набагато легше охолонути, тому що стає по-справжньому холодно, особливо коли вночі здіймається шалений шквал снігу. Я пробуду тут щонайменше тиждень і більшу частину часу планую робити вилазки для акліматизації, добре їсти й добре спати. У будь-якому разі такий план.

9 вересня

Час непомітно спливає. Настав час першої великої прогулянки, вгору до озерного табору на шляху до Першого табору (Т1 на альпіністському жаргоні). Що ж, я пройду не всю дорогу. Але досить скоро я побачу озерний табір, бо буду ночувати тут одну або дві ночі. Расс, Віту, шерпи та хлопці з яками направляються вище по пагорбу з вантажем до Т1. Боже, а Расс таки міцний горішок!

Для мене це не подорож, а нічний кошмар. Хоч зростання висоти до місця, де я зупинився, є помірним, та я вже встиг сильно задихатися, а спуск взагалі був убивчим. Складна морена зі спуском вниз по пагорбу – це найгірша комбінація для мене, тож що менше мені доводиться це робити, то краще. Навіть підійти до ПБТ може бути важко. Коли кам’яниста земля злегка покрита свіжим снігом, який нападав за ніч, під ногами стає слизько, особливо зі всіма замаскованими хиткими каменями.

Однак я маю визнати, що ніщо не може так очистити мій розум і підбадьорити, як свіжий сніг. Я починаю усвідомлювати, що для того, щоб снилися чудові сни, насправді не потрібні ні велика висота, ні наркотики (хоча я небагато знаю про наркотики, чесно). Тут, нагорі, мені сняться божевільні сни, але на кожен чудовий, захопливий сон припадає й по одному найгіршому з можливих нічному кошмару.

11 вересня

Ґранія та Валеріо (італійський принц) мали прибути сьогодні. Я пам’ятав, який я був вдячний за чай з молоком і печиво, які приніс Лачху, коли я був на шляху вгору. Тож я зробив те, що роблять шерпи, і пішов до кінця бічної морени, щоб їх зустріти. Печиво і шоколад їм дуже засмакували, чого не скажеш про чай. Ну добре, вони скоро навчаться його любити!

13 вересня

Тодд і Джез сьогодні вирушають у велику мандрівку вздовж льодовика до Нанґ Па Ла (перевалу, що з’єднує Непал із Тибетом, – традиційного маршруту для караванів яків), а потім далі до кінця бічної морени. Спостерігати за тим, як вони зникають вдалині, було дуже захопливо, оскільки це справді додавало якоїсь величі горам і льодовикам навколо. Я знову зробив так, як шерпа, і вирушив вниз мореною, щоб зустріти їх, цього разу вже з кавою, печивом та іншими смаколиками. Я насправді досить легко спустився вниз, звісно, не пританцьовуючи, але близько до цього. Зараз шлях набагато кращий через те, що ним пройшла безліч яків, котрі доставили спорядження інших експедиційних груп до ПБТ. Повертаючись назад, вгору, я тримався майже на рівні з ними, але тільки тому, що Тодд не сильно старався. Однак старався Джез: він обов’язково мусить бути першим!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

HIMEX (Himalayan Experience) – укр. «Гімалайський досвід» (прим. перекладача).

2

Ківі – національне прізвисько новозеландців (прим. перекладача).

3

Шерпи – народ, що мешкає в Східному Непалі, поблизу Евересту, а також в Індії й Тибеті (прим. перекладача).

4

Оззі – національне прізвисько австралійців (прим. перекладача).

5

Рикша – візок з місцями для одного або двох пасажирів, який тягне людина, котру теж називають «рикша» (прим. перекладача).

6

Тінгрі – повіт округу Шигадзе в Тибеті (прим. перекладача).

7

Палац Потала – царський палац та буддійський храмовий комплекс, є основною резиденцією далай-лами (прим. перекладача).

8

Шигадзе – місто повітового значення в Тибеті (прим. перекладача).

9

Ідеться про шосе Дружби – дорогу, яка з’єднує столиці Тибету та Непалу (прим. перекладача).

10

Портер – носильник, який працює в важкодоступній місцевості, де відсутні сучасні транспортні засоби (прим. перекладача).

11

Передовий базовий табір (англ. Advanced Base Camp, ABC) – базовий табір, з якого починається сходження на Еверест (прим. ред.).