Путівник по Чорнобилю

Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця, поетеса та літературознавиця. За своє коротке життя вона написала низку віршів, які через деякий час стали безсмертними. Її справжнім ім’ям було Лариса Косач-Квітка. Майбутня поетеса виросла в шляхетній сім’ї. Її батьки походили з лівобережної України й були нащадками козацьких старшин. Леся Українка похована на Байковому кладовищі в Києві. На згадку про талановиту поетесу назвали багато вулиць, відкрили музей та Національний академічний російський драматичний театр. Варто зазначити, що в 2001 році портрет Лесі Українки розмістили на українській банкноті в 200 гривень.

У місті також була створена вулиця Ігоря Курчатова.

Ігор Курчатов (1903–1960) – один із найвідоміших радянських вчених та винахідників. Він перший у Радянському Союзі створив атомну бомбу, ядерний реактор та перший у світі – термоядерну бомбу.

У Прип’яті також були вулиці, присвячені героям Другої світової війни – Андрію Огньову та Єгору Лазареву.

Андрій Огньов (1902–1943) – молодший сержант 8-ї Ямпільської стрілецької дивізії, який проявив відвагу під час Битви за Дніпро 24 вересня 1943 року. Помер поблизу села Товстий Ліс. Його могила міститься біля залізничної станції Янів. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Єгор Лазарєв (1906–1943) – сержант 8-ї Ямпільської стрілецької дивізії, командир групи саперів. Він проявив особливу мужність та безстрашність під час битв за Десну та Прип’ять. Помер у жовтні 1943 року. Його могила розташована біля залізничної станції Янув. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Характерною рисою забудови Прип’яті був чітко окреслений центр міста. Тут містилися адміністративні будівлі, об’єкти дозвілля, культури та відпочинку (кінотеатр «Прометей», палац культури «Енергетик»), універмаги та готельні комплекси. Варто зазначити, що на території колишнього СРСР вже існувало 19 палаців культури та 11 кінотеатрів, зведених за ідентичним проєктом як вищезгадані «Енергетик» та «Прометей». Прип’ять мала стати прикладом будівельної вишуканості радянської архітектури. До кінця 1988 року запланували ввести в експлуатацію два великі торговельні центри, палац піонерів, новий двозальний кінотеатр, палац мистецтв «Юбілейний», готель «Жовтень», два спортивні комплекси. Крім того, на перехресті вулиць Будівельників та Лесі Українки мала з’явитися власна телевежа висотою 52 м.

Основною містобудівною ідеєю Прип’яті став так званий принцип «трикутної» забудови, розроблений групою московських архітекторів під керівництвом Миколи Остоженка. Після попереднього затвердження київські архітектори додатково внесли до проєкту забудови власні зміни. Характерною рисою «трикутної» забудови була вдала суміш житлових будинків середньої поверховості та будинків підвищеної поверховості, внаслідок чого з’являвся візуальний простір між будівлями. Прип’ять, на відміну від старих міст із вузькими вуличками та надгустою забудовою, проєктували для створення комфортних умов проживання. Широкі вулиці міста потопали у квітах та зелені дерев. Майже всюди росли берези, в’язи, каштани, жасмин, бузок. У магазинах був великий вибір товарів, які неможливо було придбати деінде. Пересічні радянські громадяни могли про таке тільки мріяти. До того ж Прип’ять мала стати містом без корків. Вулиці проєктували таким чином, щоб унеможливити виникнення автомобільних заторів.

У червні 1971 року робоча комісія прийняла в експлуатацію 90-квартирний житловий будинок. Першу школу збудували в грудні 1972 року.

За генеральним планом у Прип’яті мало проживати близько 80 000 тисяч жителів. Це дозволяє припустити, що життя 49 000 мешканців міста було якісне та комфортне. Насамперед житло отримали працівники АЕС. Решта населення могла розраховувати на кімнату в гуртожитку або готелі (в місті їх налічувалося 18).

Прип'ять до аварії на ЧАЕС. Джерело: chnpp.gov.ua

27 квітня 1986 року, на наступний день після катастрофи, ухвалили рішення про евакуацію населення Прип’яті. Близько 50 000 осіб були змушені покинути свої домівки, залишаючи все майно. Цим скористалися мародери та мисливці за металом, які продовжують виносити залізні рештки Прип’яті.

Нині Прип’ять являє собою радянське місто-музей під відкритим небом – місце паломництва туристів, аналогів якому немає у світі. У Прип’яті майже нічого не змінилося з 70-х років, окрім її мешканців. Широкі проспекти та вулиці заросли кущами та деревами. Природа виграла битву з цивілізацією, і цю перемогу неможливо не помітити.

Будівництво Чорнобильської атомної електростанції було зумовлено передусім стрімким розвитком промисловості та будівельної галузі, що спричиняє загрозу дефіциту електроенергії на території Полісся. З’являється необхідність кардинальних змін, що потребували вирішення на державному рівні. У зв’язку з цим у січні 1967 року прийняли рішення про розміщення чергової атомної станції з реактором РМБК у селі Копачі Київської області. Ділянку під будівництво обрали після огляду 16 потенціальних пунктів у Київській, Житомирській та Вінницькій областях. Це місце було на правому березі річки Прип’ять в 12 км від міста Чорнобиль. Ця місцевість відповідала всім вимогам щодо водопостачання, транспортних засобів, наявності залізничних колій та санітарних норм.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.