Михайль Семенко

Ростислав Коломієць

Михайль Семенко

© Р. Г. Коломієць, 2019

© С. М. Кошелєва, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Епатаж Михайля Семенка (Замість передмови)

Хто ж я справді, як «річ у собі»? Чи поет, чи філософ, чи великий скрипник?

Михайль Семенко

Зверненням до постаті видатного і загадкового українського поета-шукача Михайля Семенка я зобов’язаний поету, письменнику, літературознавцю Сергію Жадану, який у своїй творчості став зв’язковим між українським мистецьким авангардом 20–30-х років минулого століття і нашим часом. Так, це той Жадан, який написав кандидатську дисертацію про Семенка, а потім з’явився у кінострічці Олеся Саніна «Поводир» в образі Михайля Семенка, промовляючи його поетичні рядки. Він звертається до мене – до нас з промовистим посланням:

– Любий друже! Ти навіть не уявляєш, наскільки пластичною й невротичною (теж, до речі, семенківське слово) може бути українська поезія. Ти навіть припустити не можеш, що може зробити з нею людина зі здоровим почуттям гумору та міцними нервами. Тобі навіть на думку не спадає, наскільки українська поезія може відрізнятись від усього того, що українською поезією називають. Тож чим скоріше відкривай для себе… Тепер ось знаю, що відповісти, коли час од часу просять порадити щось для читання. Читайте Семенка. Він принаймні незрозумілий… Незрозумілий? Уже цікаво…

Згадки про дивовижну поезію Семенка я знаходжу у щоденнику моєї бабусі, поетеси символістського кола Наталі Козловської (Родіонової). Вона радить не читати вірші Семенка, а промовляти їх, причому – на різні голоси, і не робити пауз там, де, всупереч граматиці, поет не ставить розділових знаків. Як це? Незрозуміло…

Михайль Семенко здійснив в українському мистецтві XX століття те, що до нього ніхто не робив, тому й незрозуміло. Одразу не зрозуміло. Справді, милуватися, захоплюватись віршами Семенка непросто, тут я погоджуся з моєю бабусею-символісткою, як погоджуюсь і з тим, що нам належить прилучитися до таємниці його творчості – й тоді розкриються її принади.

Відродження імені Михайля Семенка почалося з-за кордону. У 1978–1986 роках першим зробив спробу дослідження українського футуризму та фактично відкрив світові поета Михайля Семенка літературознавець, професор відділу сучасних мов і культурологічних студій Альбертського університету (Канада) Олег Ільницький. Доклали плідних зусиль для того, щоб повернути до читацького обігу творчість Семенка, поет і письменник Сергій Жадан, літературознавець, член-кореспондент НАНУ Микола Сулима, мистецтвознавець, так би мовити, ідеолог українського мистецького авангарду, міжнародний експерт мистецьких творів Дмитро Горбачов, поетеса, критик, літературознавець Анна Біла, співорганізатори мистецького заходу «Рік Семенка» поетеса Любов Якимчук і поет Олег Коцарєв, за що і висловлюю їм щиру подяку. Але мені б не хотілося, щоб читачі опинились наодинці під жорстким тиском наукових тлумачень і науковоподібних осмислень. Бо, навіть прийнявши до уваги ці дослідження, чи можна вважати, що ім’я Семенка повернуте до історії української літератури, до сучасних читачів? Питання, як на мене, риторичне. Підступитись до Михайля Семенка з нормативними критеріями мистецтвознавства – річ безнадійна. Я пишу цю книгу у жанрі емоційного мистецтвобачення: поменше наукової термінології, хоча її й не уникнути, побільше почуттєвих вражень і фантазувань з приводу…

Але все це є приводами для написання книги про поета-провидця Михайля Семенка. А мотивацією для цього стала потреба відбудувати у XXI столітті історію української художньої культури XX століття, понівечену більшовицьким режимом. Цьому була присвячена моя книжка «Лесь Курбас», яка вийшла у видавництві «Фоліо» в серії «Знамениті українці» у 2016 році, а також інші видання з цієї серії – «Остап Вишня», «Гнат Хоткевич» і «Михайль Семенко».

* * *

Михайль Семенко… Все переплелося у житті і творчості цієї яскравої й пристрасної особистості: революція як всесвітній переворот, революція як переоцінка художніх цінностей українського мистецтва, безкінечний й безгарантійний пошук нового, незвіданого – як прорив українського мистецтва до європейського культурного простору.

І скільки неймовірних гіпотез щодо його творчості дійшло до нашого часу! Скільки легенд з його життя! Скільки пліток!..

Ким же насправді він був у житті, у творчості – поет з дивним іменем Михайль?

А тепер приготуйтесь. Такого ще не знав український поетичний світ!

Ось його «Автопортрет» – розписується, нервово розщеплюючи слова на суголосні частинки з різномовними складовими, тобто анаграмуючи[1] слова:

Хайль семе нкоми  Ихайль кохайль альсе комихИхай месен михсе охайМх йль кмс мнк мих михСеменко енко нко МихайльСеменко мих михайльсе менкоО, Семенко Михайль!О, Михайль Семенко!

Тут і німецька вимова – «хайль», і українська «хай», і арабська – «охай», і сексуальне «кохайль», а в результаті конструюється очікуване, тримайте – Семенко Михайль – поет, філософ, скрипник. То що це? Заум? Розіграш? Чи бажання привернути увагу до себе, такого складного і неповторного?

Як це помітили не тільки ми з вами, в «Автопортреті» «частини імені та прізвища ніби пересипаються при повороті мистецького окуляра, утворюючи завжди новий візерунок». А навіщо?.. В бажанні хірургічно препарувати свій розчерк, щоб побачити, що ж там всередині? Можливо. У цьому уламкоподібному поетичному розчерку міститься ключ до прочитання семенківської поезії, в якій варто шукати не стабільності змісту і застиглості формоутворень, але саме неусталеність змісту і динаміку формоутворень? Ймовірно.

А щодо «розтину» зовнішності людини в ім’я виявлення її сутності – нічого дивного: звичний способ художнього відтворення дійсності у творчості європейських авангардистів першої половини XX століття. Згадайте хоча б «Автопортрет» Пабло Пікассо, де митець, ніби розітнувши своє обличчя, зобразив себе одночасно у різних ракурсах – в анфас, профіль, труакар… А тепер уявіть собі поруч поезоживопис – живописний «Автопортрет» Пікассо і поетичний «Автопортрет» Семенка… Спільний підхід до художнього самозображення…

* * *

Навіть у круговерті непростих мистецьких доль людська і творча біографія Семенка вражає такими контрастами падінь і злетів, таким поєднанням простого й непояснюваного, викликаючим захоплення чи несприйняття, що, коли відтворюєш його образ, не уникнути слова «легенда»…

Не хотів би, щоб ви, шановний читачу, опинились під жорстким пресом тлумачень і осмислень. Тож, неупереджені, наблизимось до його, не буде перебільшенням сказати, скандальної постаті. Уявімо її живою, у русі, у змінах.

Семенка за життя звинувачували у різних гріхах і «злочинах»: як поета – за епатаж, позерство, саморекламу, як людину – за безсоромність, навіть хуліганство.

…Одразу після написання «Автопортрета» Семенка з’являється пародія на нього:

Засліпнивсь до одчаюЧаю.Семенка читати стану.тану!ану.ну.Позіхаю,хаю.аю.ю.Сплю.

Викрити підробки «під Семенка» не становило б складності, якби він сам часом не опускався нижче свого рівня, визнаймо, бувало й таке…

У душевному просторі і, відповідно, у художньому світі українського поета Михайля Семенка відбувались безкінечні модуляції і метаморфози духовності, які він відкривав людям, і це надзвичайно збуджувало сучасників.

…Ось Семенко привселюдно маніфестує: «“Кобзар!”» Кидає виклик українській громаді, яка готувалась до відсвяткування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, – посмів посягнути на святе. Розгніваний батько готовий був відректися від сина!

…Ось Семенко у ліричній, сказати б, інтимній сповіді переможно оспівує акт кохання, подумати тільки (заплющіть очі, закрийте вуха, надцнотливі) – статевий акт. І це в українській ліриці! Дехто обурювався – порнографія!

Він жив відкрито, його життя проходило на очах у всіх. А у посякденні його поведінка, в узвичаєному розумінні цього слова, була далеко не бездоганною. Й не дивно, що навколо його імені накручено стільки напівправди і брехні, що навіть сьогодні, з висоти часу, у цьому непросто розібратись. Так, поголос не пощадив Семенка. Деякі його людські слабкості ставились йому за велику провину ще за його життя.

Пліткували, що він божився, ніби роздягнеться біля пам’ятника Богдану Хмельницькому й покаже, яке в нього красиве тіло… Заспокойтеся, це образний вираз оголеної душі поета.

Хуліганив? У жодному разі! Просто вів, за його ж словами, «модерн-життя».

…Привселюдно сплачував своєму другу поету Миколі Бажану перший гонорар – вручив дебютантові шкіряні штани, особливість яких полягала в тому, що вони… стояли! Розчулений отримувач гонорару дякував йому за оптимістичне побажання. Ну, що тут скажеш…

…Якщо вірити Оксані Буревій, дочці опонента Семенка письменника Костя Буревія, то Семенко, живучи у центрі Києва, на вулиці Володимирській, міг зранку вийти у доброму гуморі на балкон і… помочитися вниз. Жарт, чи що? Якщо жарт, то несмішний. Ну, це вже на совісті Оксани Костівни, яка, живучи у США, багато зробила для увічнення пам’яті батька. Але ж не за рахунок дискредитації його опонента це робити? Та й чи могла Оксана Костівна бути безапеляційним свідком, адже на момент описуваних подій їй ледь виповнилось сім років?..

…Доброзичливий Остап Вишня, сповнений поваги до мистецьких пошуків Семенка, висловлювався делікатніше, мовляв, той міг «подивувати і образити міщанський смак»…

…А його дочка розповідала, бувало, батько виходив з будинку і голосно казав: «Хочете, підемо кокаїну понюхаємо?» Діти у дворі сміялися і розбігалися…

Хотів уже зупинитись у живописанні колоритних подробиць щоденного буття епатажера. Хто з ким спав, хто скільки пив і хто фонтанував з балкона – це лише колоритні побутові клаптики, які у своєму калейдоскопі до якоїсь міри оживлюють образ митця, але чи допоможе це створити його образ? Любимо ми його не за ювелірний секс чи гучні п’янки, не, тим більш, за спосіб справляти… Про талановитість митця вони нібито не свідчать. Аж ніяк не свідчать? Сучасник Михайля Семенка шанований ним французький художник-фовіст Анрі Матісс, який віддавав перевагу кольоровій гаммі перед детальним зображенням об’єкта, якось завважив, що ключ до творчості митця слід шукати поміж найдрібніших і нібито незначних подробиць його повсякденного життя. То ж чи варто утилітарно виокремлювати з його життя лише те, що, як нам здається, у найбільшій мірі послуговує створенню іміджу видатного митця? Всі ці колоритні побутові подробиці дозволяють представити життя і творчість митця в узгодженні з його власним темпераментом, характером, з оточуючим світом – динамічно і емоційно. Та зрештою, всі ці свідчення, навіть поголос – лише канва для роздумів читача…

Отже, скандал – не заради скандалу? Скандал – як спосіб привернення уваги до себе, до своєї творчості…

Що поробиш, отаким і увірвався до української художньої культури – Михайль Семенко – у протилежності оцінок сучасниками його життя і творчості. Там, де Семенко, – чекай скандалу, що у житті, що у творчості. Ортодоксальна постать, він нікого не залишав байдужим.

Ах, не можу бути ніким і нічим я,окрім Семенка.

Вибачайте, ну, ось такий я, визнає поет, приймайте – не сприймайте, але, певен, повз не пройдете.

* * *

Так хто ж такий і що ж то за явище – Михайль Семенко?..

У 20-ті роки минулого століття його творчість має могутній громадський резонанс в Україні: від абсолютизації – викликав захоплення у друзів-митців: Миколи Бажана, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, яких з часом наречуть видатними, – до повного несприйняття, викликаючи підозри у деяких колег, особливо так званих сексотів (українського перекладу слова «сексот», тобто секретний співробітник, немає…), які, за завданням НКВС, винюхували в його поезії антирадянські настрої, провокували на антирадянські висловлювання, та магнетичного впливу на міську студентську молодь – вечори футуристичної поезії Семенка збирали по всій Україні повні аудиторії і, траплялося, закінчувалися скандалами на мистецькому ґрунті…

У 30-ті роки минулого століття розгублений поет кидається на всі боки. Коли були ліквідовані всі літературні об’єднання, у тому числі знищено футуристичний часопис Семенка «Нова генерація», якийсь час незугарно клянеться у своїй відданості радянській владі, щоб ніхто нічого не запідозрив… Марно намагається вписати непокірний український футуризм у нормативні прописи методу створення мистецьких шедеврів – загальнорадянського соціалістичного реалізму… Відмовляється від свого псевдоніма – і цим від футуризму? Чи заховав у глибини душі до кращих часів, на які уже й не сподівався, свої мистецькі уподобання?.. Зрештою, замовкає…

Зловісного 1937 року, в потоці масового знищення української творчої інтелігенції, на нього чекало ординарне і неминуче у ті часи: арешт, звинувачення у антирадянській терористичній діяльності, розстріл. А далі…

«Далі», з наголосом на другому складі, якого він пропагував на сторінках часопису «Нова генерація», для нього вже не було. І «далі», з наголосом на першому складі, – ще не було.

А було: вилучення з історії української художньої культури – не знайшлося місця, довгі роки повного забуття – «Хто сказав Семенко? Який Семенко?»

Хіба що останнім часом – зарахований до когорти українського Розстріляного Відродження – він непросто і, як побачите, несподівано входить у сучасний український культурний рух, але таки входить. Справедливість все-таки запанувала, шкода, що надто пізно…

* * *

До чого я веду? Не сподівайтеся, сучасний читачу, що закохаю вас у поезію Семенка. Серед його численних строф-заклинань, строф-заїкань, строф-шифрограм виблискують справжні поетичні перли – і деякі з них ви обов’язково почуєте. Так, коштовних перлів менше, ніж ви очікували. Та хіба цінність перлів виміряється кількістю? Подекуди читачеві доведеться напружитись, щоб зрозуміти його поетичне послання. А інколи, навпаки – розслабитись. Милуватись, захоплюватись поетичним мистецтвом Семенка взагалі непросто – відбудеться хіба що прилучення читачів до таємниці його творчості. Тож сподіваюсь здивувати і зацікавити вас.

Проте мушу застерегти вас (та ви й без мене зрозуміли) – це дуже специфічна поезія, сповнена загадок, які кортить розгадувати, – але ж нерідко без очевидних розгадок; багатозначних натяків, – але ж без видимих адрес; криптограм, які кортить розшифровувати, – але ж без кодів розшифрування; примхливих розломів змісту, нарочитих прозаїзмів, навіть викличної беззмістовності, які спантеличують і змушують перечитувати поетичні рядки, – але ж перечитувати вголос, ба навіть на різні голоси і без пауз?!.

І ми побачимо і почуємо у віршах поета: слово – перевернуте з ніг на голову; фразу – поставлену сторчма; вірш – калейдоскоп несполучуваного!

І ми відчуємо настрій поета: болісне несприйняття буденності, вчинки не за роздумом, а від душевних імпульсів, щастя від аромату кохання, жах від передчуття неминучого!..

Нічого дивного, і прийміть це aпріорі: революція для Семенка не мала політичного змісту, це створення перевернутого світу. Тож і поезія для нього – образ перевернутого світу. «Чому не можна перевернути світ / щоб поставити все догори ногами?» – риторично запитує поет, представляючись читачам. А це ніщо інше, як протест проти рутинного сприйняття життя і творчості:

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Анаграма (від грецьк. ανα- «пере» й γράμμα – «літера») – літературний прийом, в основі якого – перестановка літер або звуків певного слова (або словосполучення), що в результаті дає інше слово або словосполучення.