Тлумачення снів

1. Положення кінцівок уві сні приблизно відповідає такому у реальності. Так, нам сниться, що наші кінцівки у статичному стані, коли так є в дійсності.

2. Якщо нам сниться, що ми рухаємо кінцівкою, одна з позицій у виконанні цього руху неодмінно відповідатиме реальному розташуванню кінцівки.

3. Положення кінцівки сплячого може відобразитися у його сні, як положення кінцівки іншої особи.

4. Може також снитися перешкоджання даному рухові.

5. Кінцівка у відповідній позиції може з’явитися у сні у вигляді тварини або чудовиська, з певною аналогією між ними.

6. Положення кінцівок може стимулювати уві сні думки, що асоціюються з цією кінцівкою. Наприклад, коли перебираємо пальцями руки, нам сняться цифри.

Виходячи з таких результатів, я доходжу висновку, що теорія тілесного збудження теж нездатна вичерпно пояснити брак визначеності у виборі образів, що виникають у снах [30].

4. Суто психічні подразники

Коли ми розглядали зв’язки образів сну з активним життям і походження наповнення снів, ми дізналися, що найдавніші й сучасні дослідники цього явища сходяться в тому, що людям сниться те, що вони роблять вдень, і те, що цікавить їх у бадьорому стані. Це перенесення у сни інтересів притомного життя не тільки відображає психічний зв’язок між обома станами, але також не дозволяє нам недооцінювати це джерело сну, яке – у поєднанні з дією згадуваних вище подразників – дозволить уточнити походження всіх образів у снах. Проте нам відомі також заперечення такого твердження, а саме, що сни звільняють нас від денних турбот, а елементи реального життя приходять у наші сни тільки тоді, коли вже втратили актуальність. Таким чином, посуваючись у тлумаченні снів, ми не можемо визначити загальні правила, не послуговуючись на кожному кроці висловами на кшталт «частіше», «зазвичай», «у більшості випадків» і ухиляємося від оцінки винятків.

Якби денних інтересів укупі з внутрішніми і зовнішніми подразниками було достатньо для вичерпного пояснення етіології снів, ми були б у змозі вичерпно змалювати походження всіх елементів сну; загадка джерел його виникнення була б розв’язана, і нам залишалось би тільки визначити пропорційну роль психічних і соматичних подразників в окремих снах. Насправді, хоч би хто намагався досі зробити таке вичерпне пояснення, мусив визнати, що походження певної – зазвичай, дуже істотної – частини сновидіння не надається до пояснення. Денні турботи як психічне джерело снів, мабуть, не відіграють такої ролі, якої слід би від них очікувати, виходячи з тверджень, що людина не припиняє своєї діяльності уві сні.

Інші джерела психічного сну невідомі. Таким чином, в усій літературі з виникнення снів – за винятком робіт Шернера (Scherner), про які трохи згодом – утворилася велика прогалина у питанні з походження найбільш характерного матеріалу ментальних образів сну. У цій делікатній ситуації більшість авторів схильні применшувати роль у наповненні снів психологічного компоненту, який так складно осягнути. Щоправда, вони поділяють усі сни на похідні від нервової стимуляції й асоціативні, з яких останні лише відтворюють джерело [31] (Wundt, 1874, стор. 657 і далі), однак самі не можуть позбутися сумнівів, чи бодай який-небудь сон «виникає без впливу тілесних подразників» (Volkelt, 1875, стор. 127). Складно виявляється навіть охарактеризувати асоціативні сни як такі: «У разі суто асоціативного сну не може бути й мови про таке міцне ядро [32]. Елементи дуже слабко згруповуються навколо центрального образу. Уявлення, які у будь-якому сні живуть незалежно від розуму чи здорового глузду, тут уже не стримуються навіть дією тілесних чи ментальних стимулів, а, полишені на волю власного руху, хаотично чергуються і перемішуються». (Volkelt, там же, стор. 118.) Вундт так само схильний применшувати значення психічного фактора у виникненні снів (Wundt, 1874, стор. 656–657), наполягаючи на тому, що «образи сновидінь незаслужено вважають чистими галюцинаціями. Ймовірно, більшість зі снів є, насправді, ілюзіями, що виникають з м’яких душевних вражень, які полишають нас уві сні». Віґанд, приймаючи таку саму точку зору, іще узагальнює її (Weygandt, 1893, стор. 17). Він стверджує, що для всіх снів «першопричиною є сенсорні стимули, до яких лише згодом приєднуються репродуктивні асоціації». Іще далі в обмеженні ролі психічних джерел іде Тісьє (Tissié, 1898, стор. 183): «Les Rêves d’Origine Absolument psychique n’existent pas», і в іншому місці (там же, стор. 6.): «Les pensées de nos rêves nous viennent du dehors» [33].

Ті автори, – і серед них впливовий філософ Вундт, – які тримаються компромісного погляду на проблему, не оминають відзначити, що у більшості снів соматичні подразники і психічні стимули (невідомі або упізнані денні турботи) діють сукупно.

Ми переконаємося згодом, що загадку виникнення снів дозволяє розв’язати віднайдення непередбаченого психічного джерела. На разі ж, не дивуймося завищенню ролі стимулів, не пов’язаних з розумовою діяльністю. Річ не тільки у тому, що їх легко знайти і навіть підтвердити експериментом; але це також узгоджується з соматичною концепцією виникнення снів, найбільше поширеною сьогодні у психіатрії. Хоча домінування мозку над організмом доведено достатньо переконливо, будь-які натяки на незалежність психічного життя від органічних змін або на стихійність його проявів лякають психіатрів так, ніби йдеться про неминуче повернення у часи натурфілософії і метафізичного розуміння природи душі. Підозріливість психіатрів поставила психіку під суворий нагляд, який забороняє будь-яке свавілля її імпульсів. Таке ставлення показує лише брак довіри до причинних зв’язків між тілесним і психічним. Навіть там, де дослідження розкриває психічну першопричину явища, ретельніше вивчення знайде глибше його коріння в органічному житті. Але, якщо сучасний рівень знань іще не дає нам можливості зазирнути за ментальне, немає потреби його заперечувати.

Г. Чому ми забуваємо сни по пробудженні

Стало приказкою те, як вранці сон «тане». Звісно, запам’ятати його можливо, бо свої сни ми знаємо лише з пам’яті по пробудженні. Але дуже часто ми маємо відчуття фрагментарності й неповноти спогаду про сон, наповнення якого, насправді, було більшим. Крім того, цей спогад – можливо, яскравий вранці – зникає впродовж, скорочуючись до незначних уривків. Часто ми також, знаючи, що мали якийсь сон, не пам’ятаємо, про що він був; і ми настільки звикли до схильності забувати сни, що нам не видається абсурдним те, що людина вранці не знає ні що саме їй снилося, ні навіть – чи снилося щось узагалі. З іншого боку, трапляється, що сни надзвичайно чіпко тримаються у пам’яті. Я аналізував сни своїх пацієнтів, які вони бачили двадцять п’ять і більше років тому, і можу пригадати певний свій сон, якому щонайменше тридцять сім років, а він досі не втратив свіжості. Це доволі дивно і спочатку видається незрозумілим.

Забуття снів найдосконаліше описав Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 79 і далі). Це, безперечно, складне явище, оскільки автор виводить його не з однієї, а з цілої низки причин.

Перш за все, причини, з яких ми забуваємо події реального життя, поширюються також на сни. Ми схильні забувати незліченну кількість відчуттів і вражень, які виявилися заслабкими і не викликали достатнього збудження душі. Те саме трапляється з багатьма образами зі снів – ми їх забуваємо, бо вони були занадто слабкими, тоді як сильні óбрази з того самого сну залишаються у пам’яті. Зрозуміло, проте, що фактор інтенсивності як такий не є вирішальним у збереженні образів сну; і Штрюмпель (Strümpell, 1887, стор. 82), і низка інших авторів (напр., Calkins, 1893, стор. 312) визнають, що нерідко ми швидко забуваємо óбрази, які – ми знаємо – були дуже яскравими, водночас утримуючи в пам’яті нечіткі, тьмяні елементи. Крім того, у реальному житті ми скоріше забуваємо одноразові враження і ліпше запам’ятовуємо те, що повторюється неодноразово, а більшість снів становлять унікальний досвід [34], і ця обставина теж сприяє нашій схильності забувати сни. Та набагато важливішою є третя причина. Щоб відчуття, ідеї, думки стали прийнятними для запам’ятовування, вони не повинні виступати ізольовано, а мають включати однорідні групи та логічні ланцюжки. Якщо слова невеличкого віршика розділити і перемішати, такий текст важко буде запам’ятати. «Упорядковані і розташовані у належному порядку слова допомагають одне одному, складаючись у загальний ясний сенс, який тривалий час зберігається у пам’яті. Нонсенс ми насилу і рідко утримуємо в пам’яті так само, як плутанину і безлад» (Strümpell, 1877, стор. 83). Снам же, у більшості випадків, бракує ясного сенсу і послідовності. Композиції снів бракує характеристик, що сприяли б їх запам’ятовуванню, вони зазвичай розпадаються скоро по пробудженні і забуваються. Радешток (Radestock, 1879, стор. 168), проте, зауважує, що ми найкраще утримуємо в пам’яті найхимерніші сни, що не зовсім узгоджується з наведеним вище твердженням.

Іще дієвіше, на думку Штрюмпеля, сприяють забуттю снів інші фактори, що випливають із співвідношення між снами й повсякденним життям. Наша слабка пам’ять на сни, очевидно, є проявом раніше згадуваної схильності (майже) всіх снів відтворювати не цілісні факти реального життя, а тільки окремі подробиці, зазвичай відірвані від психічного контексту, приналежного їм у притомному стані. Таким чином, композиції снів не знаходять собі місця серед психічних послідовностей, які наповнюють нашу свідомість. Немає нічого, що нагадало б нам про них. «Таким чином, óбрази снів ніби зависають над ґрунтом нашого психічного життя і плавають у психічному просторі, як хмарки у небі, що їх розсіює повів вітерця». (Strümpell, 1877, стор. 87). Крім того, щойно по пробудженні реальний світ заволодіває нашими чуттями так різко, що тільки лічені óбрази снів здатні протистояти його силі. Вони відступають перед враженнями нового дня, подібно до того, як сяйво зірок мерхне проти сонячного світла.

Нарешті, не слід забувати, що більшість людей взагалі мало цікавляться своїми снами. А хто, як, наприклад, вчений-дослідник, зосереджується на пригадуванні своїх снів, той з часом знатиме більшу їх кількість, ніж зазвичай – отже, запам’ятовує свої сни простіше і частіше.

Дві інші причини, з яких ми забуваємо свої сни, на додачу до наведених Штрюмпелем, називає Бонателлі [35] (Bonatelli, 1880, за Benini, 1898, стор. 155–156): 1) зміна рівня ценестезії під час сну і під час неспання не сприяє взаємодії двох станів; 2) відмінність упорядкування матеріалу уявлень у снах перешкоджає відтворенню їхніх уявлень у бадьорому стані.

З огляду на всі причини, з яких ми забуваємо сни, зазначає той-таки Штрюмпель, видається навіть дивним, що так багато снів утримуються у пам’яті. Подальші зусилля авторів, спрямовані на визначення правил, за якими сни запам’ятовуються, теж приводять до загадкових і нез’ясовних обставин. Деякі особливості пам’яті про сни відзначені у сучасній літературі. Наприклад, забутий скоро по пробудженні сон може знову пригадатися впродовж дня, якщо про його, здавалось би, забуте наповнення нагадає якесь випадкове враження (Radestock, 1879; Tissié, 1898).

Взагалі ж, за критичної оцінки, пам’ять про сни наражається на сумніви, які підважують її значення. Якщо значну частину наповнення снів ми забуваємо, то не можемо бути впевненими, що збережена у пам’яті частина не спотворена.

Сумніви щодо точності відтворення снів пам’яттю висловлює Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 119): «Дуже просто може статися, що свідомість притомного стану мимоволі істотно виправить пам’ять про сон: ми уявлятимемо, що нам снилося те, чого насправді не було уві сні».

П. В. Йєссен особливо наголошує (Jessen, 1855, стор. 547): «У вивченні й інтерпретації послідовних і логічних снів слід завжди зважати на ту зазвичай нехтувану, а однак важливу обставину, що, пригадуючи такі сни, ми – несвідомо й мимоволі – заповнюємо прогалини й доповнюємо зміст. Рідко буває, а, може, й ніколи не трапляється сон настільки ж послідовний і цілісний, наскільки видається таким його відтворення у пам’яті. Навіть найпереконаніші правдолюби навряд чи здатні переповісти незвичний сон без жодних доповнень і прикрашання: прагнення людського розуму бачити цілісну картину настільки сильне, що мимоволі виправляє будь-які непослідовності, що порушують цілісність сну».

Майже перекладом наведеного твердження Йєссена видаються незалежні мікування В. Еґґера (Egger, 1895, стор. 41): «…L’observation des rêves a ses difficultés spéciales et le seul moyen d’éviter tout erreur en pareille matière est de confier au papier sans le moindre retard ce que l’on vient d’éprouver et de remarquer; sinon, l’oubli vient vite ou total ou partiel; l’oubli total est sans gravité; mais l’oubli partiel est perfide; car si l’on se met ensuite à raconter ce que l’on n’a pas oublié, on est exposé à compléter par imagination les fragments incohérents et disjoints fournis par la mémoire… on deviant artiste à son insu, et le récit périodiquement répété s’impose à la créance de son auteur, qui, de bonne foi, le présente comme un fait authentique, dûment établi selon les bonnes méthodes…» [36].

Так само К. Шпітта (Spitta, 1882, стор. 338), здається, вважає, що саме намагаючись відтворити сон, ми вносимо порядок у сукупність не пов’язаних між собою елементів сновидіння – «з мішанини роблячи послідовність, співставлення, запроваджуємо процес логічного зв’язування, якого бракує у сні».

Перевірити точність пам’яті можна тільки об’єктивним контролем, але його неможливо застосувати до снів, бо вони становлять особистий досвід, єдиним знанням про який залишаються власні спогади. У такому разі, наскільки вартісною вважати нашу пам’ять про сни?

Д. Особливі психологічні характеристики снів

У науковому дослідженні снів ми виходимо з припущення, що сон є результатом діяльності нашого розуму. Проте наповнення сну постає перед нами як щось чужорідне, і ми настільки мало усвідомлюємо себе творцями власних снів, що кажемо: «Мені приснилося» замість: «Я снив/ла». З чого походить наша відчуженість від наших снів? Наше обговорення джерел снів виключає обумовленість цього почуття наповненням снів, оскільки реальне життя і сни здебільшого містять спільний матеріал. Відтак виникає питання, чи не зміни у психічних процесах під час сну створюють згадане враження, а отже, нам варто розглянути психологічні характеристики снів.

Ніхто не підкреслив так різко істотну різницю між снами і притомною свідомістю і не зробив з цього такі далекосяжні свої висновки, як Густав Теодор Фехнер в одному з розділів своїх «Елементів психофізики». (G. T. Fechner, 1889, том 2, стор. 520–521). На його думку, «ні просте пригнічення свідомого психічного життя нижче базового порогу», ні відвернення уваги від впливів зовнішнього світу не є достатнім для пояснення психологічних особливостей життя уві сні у порівнянні з реальним життям. Навпаки, він припускає, що місце дії у снах є відмінним від того, де розгортається притомне життя. «Якби місце здійснення психофізичної активності уві сні і поза сном було тим самим, сон, на мій погляд, виступав би продовженням реального життя тільки на більш низькому рівні ідеації [37] й неминуче містив би той самий матеріал і прибирав би подібні форми. Одначе, так не є».

Не зовсім ясно, що Фехнер розуміє під місцем здійснення психофізичної активності і ніхто, наскільки мені відомо, не пішов шляхом, на який він натякає у цьому зауваженні. Ймовірно, нам варто відкинути анатомічну інтерпретацію у сенсі фізіологічної локалізації у мозку чи посилання на гістологічні шари мозкової кори. Але, можливо, наведена думка виявиться плідною, якщо вона вказує на психічний апарат, утворений декількома послідовно розташованими інстанціями.

Інші автори задовольнялися виділенням окремих психологічних особливостей снів, виходячи з яких намагалися зробити далекосяжні узагальнення.

Правильно зазначають, що одна з головних характеристик життя сну виявляється вже у стані засинання і може вважатися вступом до сну. За Шлейермахером (Schleiermacher, 1862, стор. 351), характерною особливістю притомного стану є те, що процес мислення здійснюється у поняттях, а не в óбразах. У снах мислення відбувається перш за все у картинах, і можна простежити, як з наближенням сну, пропорційно притлумленню вольової діяльності, всі думки переходять до класу образів. Неможливість вольового оперування уявленнями роботи, яку ми сприймаємо як свідому, і, зазвичай, пов’язаний з цим станом наплив образів – ось дві постійні особливості сну, які психологічний аналіз змушує нас визнати типовими характеристиками цього стану. Як ми вже знаємо, згадані óбрази – гіпнагогічні галюцинації – за змістом ідентичні картинам снів [38].

Уві сні мислення здійснюється здебільшого у візуальних картинах, але не винятково. Сни включають також слухові образи й, меншою мірою, враження інших чуттів. Чимало думок виникає у сні у вигляді фраз (можливо, залишків словесної діяльності) або уявлень, так само, як у активному житті. Характерні суто для снів тільки елементи їхнього вмісту, що поводяться як зображення, тобто подібніші до чуттєвих спостережень, ніж до інтелектуальних ідей. Відкидаючи закиди психіатрів стосовно природи галюцинацій, можна погодитися з твердженням експертів, що сни галюцинують, що вони замінюють думки на галюцинації. У цьому розумінні немає жодної різниці між зоровими й слуховими з’явищами: відзначалося, що пам’ять про почуту мелодію після засинання перетворюється уві сні на галюцинацію тієї самої мелодії; тим часом, якщо людина, у процесі, прокидається і знову засинає, так, що два стани змінюються неодноразово, первісна галюцинація поступається слабшому і якісно відмінному образу.

Перетворення ідеї на галюцинацію – не єдине, що відрізняє мислення сну від притомного мислення. Сни створюють з образів ситуацію, представляючи її як справжню; за висловом Шпітти, сни надають ідеї драматичної форми (Spitta, 1882, 145). Характеристика цього аспекту життя у снах не буде повною, якщо не зауважимо, що під час сну (як правило; оскільки трапляються винятки, які потребують окремого дослідження) ми не міркуємо, а досвідчуємо, тому цілковито віримо у такі галюцинації. Тільки по пробудженні виникає критичне ставлення і усвідомлення того, що ми не досвідчили, а лише думали у своєрідній формі, інакше – снили. Саме ця характеристика відрізняє справжні сни від мрій, які ми ніколи не плутаємо з реальністю.

Ось як Бурдах підсумовує досі розглянуті нами характеристики життя у снах (Burdach, 1838, 502 і далі): «До ключових особливостей снів належить такі: а) [уві сні] суб’єктивна діяльність нашої душі виступає як об’єктивна, оскільки наші чуття сприймають плід нашої уяви так, ніби він є чуттєвим враженням… б) сон кладе край самоправності. Певної пасивності вистачає для того, щоб заснути… Виникнення образів уві сні уможливлюється ослабленням самоправності».

Йдеться про спробу пояснити, чому розум приймає на віру галюцинації снів, що може відбутися тільки за умови припинення його самостійної діяльності. Штюмпель (Strümpell, 1877) стверджує, що розум поводиться правильно і відповідно до своїх механізмів. Елементи снів аж ніяк не прості примари, а справжні й реальні переживання душі – такі, якими вони виникають у притомному стані за посередництва органів чуття (там же, стор. 34). У притомному стані душа формує уявлення у словесних образах і думках, а уві сні – у справжніх чуттєвих картинах (там же, стор. 35). Крім того, уві сні присутнє просторове сприйняття, оскільки відчуття й образи переміщуються у зовнішнє середовище (там же, стор. 36). Тому також мусимо визнати, що уві сні душа перебуває у тій самій позиції щодо своїх образів і сприйняття, що й після пробудження (там же, стор. 43). Помилка, якої вона у цьому допускається, пов’язана лише з браком у стані сну критеріїв, які дозволили б розрізняти надходження відчуттів ззовні чи зсередини. У снах ми не маємо змоги піддавати їх образи перевірці, яка справдила б їхню об’єктивну реальність. Душа уві сні також нехтує відмінністю між образами, що довільно чергуються і тими, у чергуванні яких довільності немає: вона не в стані застосувати закон причинності до змісту снів (там же, стор. 50–51). Коротко кажучи, її відвернення від зовнішнього світу є, водночас, причиною її віри у суб’єктивний світ снів.

Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 84) приходить до такого самого висновку через низку інших психологічних аргументів. Ми довіряємо образам снів, тому що уві сні, відірвані від зовнішнього світу, ми не маємо інших вражень для порівняння. Але ми віримо у реальність наших галюцинацій не тому, що у нашому сні ми позбавлені нагоди перевіряти їхню справжність. Сон може симулювати для нас можливість випробування: ми торкаємося побаченої уві сні троянди, а наш сон триває. На думку Дельбьофа, є тільки один дієвий критерій розрізнення сну й реальності, суто емпіричний факт, а саме – пробудження. Я переконуюся, що все від миті засинання до миті пробудження було ілюзорним, коли усвідомлюю, що прокинувся роздягнений у своєму ліжку. Під час сну я вірив у справжність образів через звичний і завжди неослабний спосіб сприйняття зовнішнього світу, якому я протиставляю своє «Я» [39].

Оскільки відверненню від зовнішнього світу надається вирішальна роль у визначенні головних характеристик снів, тут варто навести кілька давніх тонких спостережень Бурдаха, які висвітлюють відносини сплячої душі з зовнішнім світом і застерігають нас від переоцінки наведених вище міркувань. «Сон можливий, – твердить Бурдах, – за умови, що чуттєві подразники не тривожать душу… але не стільки завдяки відсутності таких подразників у стані сну, скільки через відсутність інтересу до них [40]; деякі чуттєві враження навіть потрібні для заспокоєння душі – так мірошник спить лише тоді, коли він чує стукіт свого млина, а хто почувається безпечно тільки з запаленим нічником, не може спати у мороці» (Burdach, 1838, 482).

«Душа ізолює себе уві сні від зовнішнього світу і відступає з зовнішньої периферії… вглиб… Однак зв’язок [із зовнішнім світом] не переривається цілковито; якби ми не відчували і не чули нічого, ми взагалі не змогли б прокинутися. Більш того, збереження чуттів уві сні можна довести тим, що пробудження іноді досягається не інтенсивністю подразника, а психологічним контекстом – випадкове слово не розбудить сплячого, але він прокидається, коли його називають на ім’я… Отже, душа уві сні якісно розрізняє відчуття… З цієї причини брак чуттєвого подразника може пробудити того, хто пов’язує з цим подразником щось важливе: так людина прокидаєтеся від того, що згасає нічник, а мірошник – від того, що зупинився млин – від припинення дії подразника, який він сприймав своїми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навіть задовольняв його і тому не тривожив уві сні» (там же, стор. 485–486.).

Навіть якщо знехтуємо цими – доволі як на те переконливими – запереченнями, ми змушені будемо визнати, що розглянуті нами досі характеристики снів, які пов’язують з відстороненням від зовнішнього світу, не в змозі повністю пояснити особливості цього явища. Інакше було б можливо перевести галюцинації снів назад, в ідеї, ситуації в снах переформулювати у думки і так розв’язати проблему тлумачення снів. І саме так, зрештою, ми вчиняємо, відтворюючи сон з пам’яті, по пробудженні, однак, попри частковий успіх такого зворотного перекладу, сон незмінно зберігає свою таємницю.

Усі автори сходяться на тому, що у снах відбуваються також інші, глибші перетворення матеріалу з реального життя. Зокрема, Штрюмпель вказує на одне з таких перетворень (Strümpell, 1877, стор. 27–28): «З припиненням чуттєвого сприйняття і нормальної життєвої свідомості душа втрачає ґрунт, у якому коріняться її почуття, бажання, інтереси і дії. Психічні стани – почуття, інтереси, ціннісні оцінки, – у притомному стані приналежні до тих чи тих образів з пам’яті, [уві сні] теж зазнають… пригнічення, в результаті якого втрачається їхній зв’язок з відповідними образами; картини предметів, людей, місць, подій і вчинків з реального життя відтворюються у великій кількості, але жодна з них не містить свого психічного значення. Вони відірвані від нього і пропливають в уяві як їм заманеться…».

Відірваність образів сну від їхньої психологічної цінності, своєї чергою викликана відверненням від зовнішнього світу, на думку Штрюмпеля, здебільшого й відповідальна за відчуття химерності, з яким сни асоціюються у нашій пам’яті, на відміну від спогадів про факти реального життя.

Ми бачили, що занурення у сон одразу викликає припинення певного аспекту розумової діяльності, а саме – здатності вольового скерування процесу мислення. Таким чином, ми наближаємося до очевидного припущення, що стан сну може розповсюджуватися на всі функції розумової діяльності. Одні з них геть призупиняються; але постає питання, чи решта з них здійснюються безперешкодно і чи можливе їх нормальне здійснення за таких обставин. А далі виникає імовірність пояснення особливостей снів зниженням ефективності психічної діяльності у стані сну – саме таке судження випливає з вражень, яке сни справляють на нашу притомну свідомість. Наповнення снів непослідовне, воно включає кричущі суперечності, приймає неможливе, нехтуючи знаннями, яким притомна свідомість надає ваги, показує нам нашу етичну і моральну тупість. Той, хто у реальному житті поводився б як уві сні, вважався б божевільним; хто у реальному житті міркував би у такий спосіб і говорив такі речі, як уві сні, справляв би враження дезорієнтованої або недоумкуватої особи. У такому разі, є всі підстави стверджувати, що психічна активність уві сні є дуже низькою, а вищі розумові функції призупинені чи, принаймні, істотно пригнічені.