Сестри крові

Я мовчала. Я геть не тямила, що б мені могло пасувати. Тому Гертруда все взяла на себе, вона підхопила вбрання, яке запропонував чоловік, і повела до кімнати для перевдягання. Там вона приміряла на мене кілька суконь і вибрала три з них разом із кількома сорочками, спідницями та корсетом. А ще я попросила для себе ловецьке жіноче вбрання, Труді вибрала каштанової барви куртку, білу сорочку й штани; чоботи я мала. Принаймні ці шати відрізнялися від тих, у яких я вже дефілювала у Львові. До суконь додалися ще кілька пар панчіх, черевички, гребінці, хустинки, стьожки й рукавички. Наприкінці Гертруда навідріз відмовилася забирати той одяг, який дала мені в хаті.

– Дорогенька, – казала вона лагідно, пригортаючи мене, – я вже ніколи не буду така струнка, як була. Коли ви приїдете до вашого Лємберґа й напишете мені, я відішлю для вас ще дещо зі свої шатні. А може, й сама вас провідаю.

Я відчувала зворушення, але разом з тим і острах, я геть не бажала бути від когось залежною, надто, якщо не уявляла, чим би мала віддячити. Але за тих кілька годин, які я провела з Гертрудою, все ж прониклася до неї симпатією і довірою, і ці відчуття перемогли.

– Ваша надмірна доброта ошелешує мене, – сказала я. – Не уявляю, як вам віддячити.

– І не думайте про це. Якщо маєте бажання, можемо ще прогулятися містом, а потім підете до нас відпочити.

– Дякую, але я б воліла не гаятися.

– Куди ви так квапитеся? Вас хтось там чекає?

– Можливо… – Я стенула плечима й загадково усміхнулася. Чи справді мене хтось у Львові чекає? Може, так, а може, ні. Та однаково моє місце там.

– Ага, – засміявся Клаус, – то ви в університеті часу не марнували й з кимось листувалися? – Я кивнула. – І як ви збираєтеся мандрувати?

– На одному з кораблів… до Лємберґа.

– Тобто ви ще не знаєте, на якому й коли? – здивувався він.

– Ні. Буду рада, якщо ви мені в цьому допоможете.

Я подумала, що плисти назад із корсарами буде безглуздям, адже мушу зійти на берег кралею. Їхню реакцію на таке перевтілення не важко передбачити. Жінка на кораблі! Страхіття!

– Гаразд. Германе! – Клаус покликав слугу, що, стоячи на драбині, вирівнював скручені сувої тканин. – Гайни-но до дядька Ґустава, нехай погляне у свою книжечку, чи не пливе найближчими днями яке корито до Лємберґа. Одна нога тут, друга там – рухом!

Слуга зник, а Клаус припросив нас умоститися за столиком і налив чаю та вина, пригостивши ще й цукерками й цукрованими горішками.

– Якщо б не знайшлося сьогодні корабля, який би відпливав у тому напрямку, Юліано, – сказав він, – можете розраховувати на нашу гостину. І я б на вашому місці таки не квапився. Там, у ваших краях дуже неспокійно. Ось газети пишуть… – він розгорнув останнє число «La Gazette».

Козаки здобували перемоги за перемогами, війна перетворилася на жорстоку різанину. Коронні війська вбивали не лише козаків, але й селян, жінок і дітей, не жаліючи ні старих, ні молодих. Палали села й хутори. Козаки мстили їм тим самим, вирізаючи шляхту, католицьких святих отців, ченців і євреїв, що були на панських послугах. Отже, війна розбушувалася не на жарт. Недарма ж пахло нею ще там, у Львові. Та й не мені одній. І війна – це якраз те, що мені потрібно. Це моя стихія. Моє життя. Я не повинна зволікати.

Коли Клаус відійшов до нових покупців, Гертруда поклала мені руку на плече:

– Юліано, не гнівайтеся, але вам, отак відразу перевтілившись, не варто дуже квапитися. – Я поглянула здивовано на неї. Вона пояснила: – Від того, що ви натягнете на себе жіноче вбрання, ви жінкою ще не станете. У вас вся поведінка чоловіча. Ваша рішуча важка хода, ваші швидкі рухи, те, як ви повертаєте голову, як розмовляєте, зраджує у вас більше чоловіка, аніж жінку. Ліва рука у вас ніяк не може заспокоїтися, весь час вона у пошуках руків’я шпаги, на який звикла опиратися. Права – тягнеться до пояса з пістолями. Ви просто не знаєте, що робити зі своїми руками. Ви здебільшого дивитеся гордо й звисока, у вас гарні витончені вуста, а ви їх зціплюєте, аж у кутиках з’являються зморшки.

Я була ошелешена. Я раптом усвідомила для себе цю жахну правду – роками грати роль чоловіка далося мені взнаки. Я ледь не заплакала. Отже, я не можу найближчим часом з’явитися у Львові. Тепер у мені запідозрять перевдягненого чоловіка, а то й звинуватять у відьмацтві.

Прибіг захеканий Герман і повідомив, що голландський корабель, який позавчора прибув до Ґданська, надвечір відчалює до Лємберґа. Але за два тижні буде іспанський ґалеон.

– От і чудово, – втішилася Гертруда, – ми проведемо з вами незабутні дні. Ви не будете розчаровані.

Виходу й так не було. Я змирилася. Відрахувала гроші за вбрання, а Герман усе спакував до двох валіз, виплетених з лози. За валізи Клаус гроші брати відмовився.

– Це така дурничка, що й дискутувати не варто. Герман занесе все до нас. А ви, як я розумію, збираєтеся на гулі?

– Авжеж, – відповіла Гертруда, – я бачу, що випогодилося, то ж підемо прогулятися.

– Але якщо трішки затримаєтеся, – сказав з таємничою усмішкою Клаус, – то матимете честь познайомитися зі шведською королевою Христиною19

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1

Облавок – борт.

2

Ґлейт – охоронна грамота.

3

Штудерний – вишуканий, майстерний.

4

Хінчик – китаєць.

5

Поклад – палуба.

6

Білоголова – молодиця.

7

Кайри – плосокденки.

8

Трагачі – вантажники.

9

Кантики – співаники.

10

Альшбант – прикраса на шиї.

11

Joder! (читається: Ходер!) – груба лайка.

12

Ґарда – частина шпаги між лезом і руків’ям.

13

Шермерка – фехтування.

14

Реґіментар – військовий командир.

15

Адамашок – дамаська оздобна тканина.

16

Мештики – туфельки.

17

.Штудерний – вишуканий, майстерний.

18

Делія – тепла накидка з порожніми рукавами, її носили наопашки.

19

Христина (1626—1689) – королева Швеції у 1644—1654 роках з династії Ваза.