18+: Парафрази й переклади. Книга 1

Олександр Пушкін

Гавриіліада

Цар Микита і сорок його дочок

И к персям юным, изнывая,

Главой усталою прильнуть:

И, цепенея и рыдая,

На лоне жизни, лоне рая

Хотя минутку отдохнуть.

Тарас Шевченко. Тризна

Гавриіліада

Воістину єврейці молодійЯ зичив би душевного спасіння.Прийди до мене, милий ангел мій,Прийми благословення як прозріння.Я у краси земної на посту!Люб’язних вуст усмішка задовільна —Царю небес і Господу-Христу —І віршоспів на лірі богомільній.Сумирних струн, можливо, врешті-рештЇї візьмуть в полон церковні співи,І дух святий зійде на серце діви;Думок володар і сердечних веж.Шістнадцять літ, невинність і незнання,Скіс чорних брів, незайманих горбківПід полотном пружисте хвилювання,Нога кохання, білий ряд зубів…Навіщо ж ти, єврейко, усміхнулась,Нащо рум’янець личко фарбував?Ні, світку мій, ти, певно, обманулась:Я не тебе, – Марію описав.В полях, далеко від Єрусалима,На відстані від юних волоцюг(Яких чорти посадять на ланцюг),Красуня-діва, ще ніким не зрима,Без вигадок вела спокійний вік.А муж її, поважний чоловік,Плохий столя!р, сокирник посивілий,В поселенні єдиний був до діла.Вдень і вночі як проклятий крутивсьТо з пилкою, то з рівнем під рукою,З сокирою, і навіть не дививсьНа ті принади, що йому дались;І потаємний, витканий судьбою,Ще у бутоні нерозкритий цвіт,Що був готовий здивувати світ,Лінивий чоловік, а чи старенький,Своєю лійкою не орошав.Як батько, чемно опікав єврейку,Її, невинну, тільки годував.Та, братіє, з небесного амвонаВсевишній Бог свій погляд притуливДо стану, до незайманого лонаРаби своєї – й у собі збудивЗавзяття; і в премудрості глибокійБлагословити взявся вертоград —Той вертоград, забутий, одинокий, —Нагородити щедро дивний сад.Ніч в німоті простори обіймає;Марія у кутку собі дрімає.Рече Всевишній, – діві сниться сон;Їй в небесах відкрився горизонтУ глибині, для ока неозорій;У славі осяйній, легкій, прозорійТьми янголів хвилюються, киплять,Нелічені літають серафими,Бряжчать на звучних арфах херувими.Архангели у німотí сидять,Покривши мудрі голови крилáми, —Яскравими окутаний хмаркáми,Господній трон, без стелі і без стін,І Світлий вмить очам явився Він…Всі впали ниць… Стихає арфи дзвін.Схиливши голову, Марія офірує,Дрижить як лист і голос Бога чує:«Краса земних люб’язних світу донь,Ізраїлю незаймана надія!Я від любові весь полуменію,Чекай торкання праведних долонь:Готуй себе до послуху віднині,Жених несе любов своїй рабині!»Знов у хмарини вбрався Божий трон,Став на крило небесний легіон,Чарівна арфа шле привітні звуки…Вуста відкривши і схрестивши руки,Марія вся у неба на виду.Але куди схвильовано ведутьЇї уважні полохливі очі?Хто в натовпі придворних молодихІз неї не зведе очей своїх?Шолом із пір’ям, одяг парубочийІ кучерів закрути золотих,Високий стан і погляд соромливий —Все до вподоби діві незрадливій.До серця їй володар білих крил!Пишайся тим, архангел Гавриїл!Пропало все. Попри дитячі піні,На полотні отак зникають тіні,Народжені в чарівнім ліхтарі.Прокинулась красуня на зоріІ ніжилась на ложі в млосній ліні.Та дивний сон, та милий ГавриїлНемовби її зіллям опоїв.Царя небес вона в полон хотіла,Приємні їй були його слова,І перед ним вона благоговіла, —Та Гавриїл милішим був – овва…Так інколи дружину генералаПриваблює козирний ад’ютант.Що нам чинить? так доля наказала, —З цим згодні і невіглас, і педант.Химер любові нам не обійти(Не мислю нині іншої розмови).Під поглядом вогненним гоноровимНуртує кров, колишуться світи,Коли нудьга бажань непоборимихЗ’їдає нас і душу тяготить,Нас переслідує усюди і томитьПредмет один страждань і дум незримих, —Ну, правда ж? в колі друзів молодихПовірника знаходимо для тайни.О пристрасті! Говоримо про нихУ захваті юнацькому, звичайно.Коли ж ми раптом упіймали мить,Крилату мить довірливої згоди,До радощів на ложі насолодиКрасу вдалося вміло прихилить,Коли любовні відійшли стражданняІ нам бажати вже нема чого —Щоб оживити пам’ять про коханняЗ повірником пліткуємо – агов!Її пізнав ти, Боже, хвилювання,І ти пашів, Всевишній, як і ми.Творити ти закинув намагання,В мольбах небесних загубив старання, —Складав палкі закоханій псалми,Співав з небес: «Люблю, люблю Марію,В журбі своє безсмертя волочу…Де крила? До Марії полечу,На її грудях я спочить волію!..»Ще щось подібне у пориві плів —Всевишній полюбляв барвистість слів…Улюбленця покликав, Гавриїла,Про почуття у прозі розказав.Розмови їхні церква утаїла,Євангеліст тут, певно, маху дав!Та збереглися письмена вірменські,Що Цар небес хвалу йому віддав,В Меркурії архангела обрав,Позначивши у ньому ум вселенський, —І до Марії ввечері послав.Архангелу такі наряди прісні,Бо вигода дорівнює нулю.Писульки переносити і вістіХоч вигідно, але ж він самолюб.І слави син, не кажучи жалю,Вступив у роль – послужливий догідникЦарю небес… а по земному звідник.Та не дрімає ворог, сатана!Почув він раз, блукаючи у світі,Що Бог єврейку має на приміті —Красуню юну, а між тим вонаВідвести має люд від муки пекла.У підступах лукавий добре петрав —Клопоче він. Всевишній попри теНа небесах долав нудьги нападки,Про світ забув, навколишнє – пусте,Ну хто порушить складені порядки?А що ж Марія? Нині де вона,Печальна юна Йосипа дружина?В саду своєму, жальних дум мана,Сліз і журби дівочої причина,Розрада тільки у чарівних снах.З душі не відлітає образ милий,До Гавриїла рветься серце й тіло.У прохолоді біля джерелаКрасуня в коси думи заплела;Не милі діві пахощі духмяні,Не веселить прозорих вод дзюрчання…Змія прекрасна раптом приповзла.Поблискуючи шкірою своєю,

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.