Полная версия
Черлене вино
«А на більше я не здатний… Що вдіяти можу?
Та я знаю: кожен стільки винен своїй отчизні, скільки він може дати їй при його здольності й умі. Слабі в мене ноги, не втримають у стременах на дикому огирі; м’яке в мене серце – мліє воно, коли побачу живу черлену кров; нікчемне моє тіло – загрузло б у землю під тягарем сталевого панцира; рука моя зігнеться мов лоза, коли б я спробував підняти булатний меч. Але дав мені Бог зіркі очі й бистру пам’ять, я постиг таємниці письма, і легка трость у пальцях дивно послушна моїй волі – гаптує вона те, що відчула моя душа і осмислив мій розум. Уся сила моя у трості скорописній. Тож коли я – не здатний ні до борті, ні до раті, ані до сохи – затрую для лакомства мережу думок своїх олжою, хай усохнуть три персти на десниці, які тримають трость, і хай забуду я таїну письма…»
Чутно, як перегукується варта на сторожових вежах нижнього замкового валу, дзвенять металом зброярі в зброярні, не сплять – готується до раті руська залога.
«Напевно, я нікчемою здаюся тим, що тримають напоготові списи, бердиші, алебарди й гаківниці. Та ніхто не знає того, що легка трость стає тяжчою від залізного келепа, коли виписуєш на папері слово, яке повинно увічнити діла нині живущих, яке повинно жити ще й тоді, коли на місці калюж крові зарясніють кетягами кущі калини, а поламані вістря списів переміняться у червоний пісок.
Зброярі нагострюють мечі і сушать порох у баштах, я ж розстеляю думки свої, з яких хочу викувати правдиве слово».
Розділ четвертий
Трістан та Ізольда
Широким світом ходив Трістан, шукаючи Ізольди Злотокосої.
Триста років сповіщали про нього і про неї французькі трубадури:
«Сеньйори, сеньйори! Чи не бажаєте ви послухати прегарну повість про любов і смерть?»
І голосили німецькі мінезінґери:
«Слухайте, як у великій радості й печалі кохалися вони і як померли».
І плакали чеські шпільмани:
«Багато зазнали вони переслідувань і вигнань, але вбити кохання ніхто не міг».
«І померли вони разом од нестерпної муки – тіло з тілом, уста з устами», – заспівали й русинські скоморохи.
Широким світом ходив Трістан і приблукав на Галицьку землю.
Зима зустрілася з весною задовго до Стрітення. Вранці несподівано подув з Гологорів на Вороняки теплий вітер, наче прорвався враз з їх гарячої утроби. Півдня шугали білі стріли з Підлиського хребта на Гавареччину, яка багато днів проспала, засипана снігом, у глибокій вижолобині; до вечора сніг зм’як, мов глина у пальцях гончаря, а вночі задзвеніли струмки. Вони наздоганяли один одного, збігаючи з горбів, зливалися і квапилися з обох схилів гір – котрі до Стрипи й Серету, котрі до Стиру й Бугу – розмивали кригу на ріках, й другого дня рушили до морів весняні води.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
1
Гости – заїжджі двори для купців.
2
Сопілка солодко співає (латин.).
3
При народі (латин.).
4
Жондца – староста (пол.).
5
Калан – удар нагайкою (тюрк.).
6
Зварич – солевар.
7
Міста і світу (латин.).
8
Блазень.
9
Das Hühnchen – курчатко (нім.).
10
Розділяй і владарюй (латин.).
11
Арас – ґобелен, килим.
12
Друге «я» (латин.).
13
Гостині двори.
14
Вуличні співаки.