Різнобарвний менеджмент

Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень.

Отже, на наступному рівні вирішуються проблеми попереднього, але водночас виникають нові, набагато складніші і цікавіші проблеми, які на попередньому рівні неможливо було ні побачити, ні усвідомити.

У книзі К. Кована і Н. Тодорович «Нескінченна подорож» наводяться такі слова Клера Ґрейвза: «На кожному етапі існування доросла людина перебуває в пошуках свого священного Грааля, вона шукає дорогу, якою піде у своєму житті. На першому рівні вона перебуває у пошуку автоматичного фізіологічного задоволення. На другому рівні вона шукає безпечний спосіб життя, і далі, по черзі, – пошук підтвердження свого героїчного статусу, влади і слави, пошук елементарного порядку, пошук матеріальних благ, пошук заснованих на любові відносин, пошук самоповаги і пошук миру в незбагненному Всесвіті. І лише зрозумівши свою нездатність знайти цей мир, людина вирушить у свою нову подорож дев’ятим рівнем. Щораз, починаючи свій похід, людина вірить у те, що зможе знайти відповідь на питання про сенс свого існування. Однак, на свій чималий подив і сум’яття, на кожному етапі вона виявляє, що відповідь на це питання – зовсім не та відповідь, яку вона збиралася знайти. Кожний досягнутий етап залишає людину в розгубленості та здивуванні. Просто, вирішуючи один набір проблем, вона відразу ж починає стикатися з іншим набором. І її подорож стає нескінченною».

Отже, гармонії досягти неможливо? Можливо, але тільки в стабільному, незмінному середовищі. Зміна середовища призводить до того, що старі підходи і методи перестають працювати. Тому ми говоримо не просто про системи цінностей, а про цілі «світи», які різні дослідники називають «рівнями психологічного існування», «біопсихосоціальними системами» і т. п. На мій погляд, краще за всіх цю ідею висловила Сьюзан Кук-Ґройтер: «Людський розвиток загалом можна розглядати як розвиток різних способів надання сенсу реальності».

Парадигми мислення – це рівні самоідентифікації, це різні відповіді на питання: «Хто ти?».

Зазначимо, що інтегральна динаміка – це не проста ієрархія або жорстко визначена послідовність фіксованих сходинок. У наступному розділі ми побачимо, що все трохи складніше.

Конфлікт двох систем цінностей розв’язується на третьому, більш високому рівні. Наприклад, конфлікт між червоним прагненням до необмеженого самовираження і задоволення бажань, з одного боку, і синіми обмеженнями та правилами, з іншого, розв’язується на помаранчевому рівні, де гра йде за правилами, а переможець отримує все.

Усі світи, що ми розглянули, заселені, у кожному з них живуть люди. Немає світу, через який усі проходили би транзитом, не затримуючись. Життя є в кожному зі світів, і так, вочевидь, буде завжди (ми ще повернемося до цього питання наприкінці книги).

Світи (в особі різних людей) співіснують у рамках однієї компанії, однієї держави, сусідів по поверху і сусідніх народів, створюючи безліч проблем взаєморозуміння (взаємонепорозуміння?). Те, що зрозуміло і доречно для одних, буде недосяжним для інших і примітивним для третіх. Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити. Червоний «мажор» ніколи не зрозуміє, що йому торочить синій бюрократ – які правила можуть бути, якщо право тільки одне: «Я так хочу»? Синій бюрократ із ворожістю ставиться до червоного і помаранчевого порушників правил (хоча не втямить, що порушують вони їх із різних мотивів). Помаранчевий презирливо ставиться до червоного, вважаючи його примітивним: навіщо силою брати те, що саме пливе в руки? Для помаранчевого природно повернути переможеному виграш, щоб мати можливість зіграти ще раз. Натомість червоний вважатиме помаранчевого «фраєром», якого варто обдурити чи пограбувати. Зелений може тихо ненавидіти синього – адже той за інструкціями не бачить живих людей! А синій вважає зеленого тюхтієм, в якого ні правил, ні порядку!

Кожен світ прагне втягти в свою орбіту всіх людей. Синій хоче, щоб усі підкорялися релігійному фундаменталізму або ідеології. Помаранчевий прагне всім прищепити ліберальний капіталізм і демократію. Червоний хоче всіх «взути», а зелений – заразити загальною любов’ю і толерантністю.

Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити.

Світи відрізняються ще й тим, що у кожного з них – свої критерії істини. Для фіолетового світу істина – це слово старійшин і знаки, які подає світ. Для червоного – те, що обіцяє негайну вигоду, або слово сильного. Для синього – священні тексти або думка вищої влади. Помаранчевий світ вважає істиною те, що отримане методологічно правильним способом (так влаштована сучасна наука) або прийшло з перевіреного надійного джерела. Для зеленого істина визначається узгодженою думкою тих, хто для нього важливий (референтної групи). Якщо у кожного своя правда, то й не дивно, що людям так важко зрозуміти одне одного і домовитися.

Зверніть увагу, як, якими словами людина описує свій світ. Наприклад, відбулося у великій компанії корпоративне свято (на жаргоні «офісного планктону» – корпоратив). Наступного дня один розповідатиме вам, з якими цікавими і важливими людьми познайомився, інший пишатиметься перемогою в жартівливому конкурсі або кількістю дівчат, увагу яких йому вдалося привернути, а третій опише атмосферу єднання і близькості; для четвертого ж єдина реальність буде складатися з кількості випитого і ранкового похмілля.

Важливість розуміння розмаїтості парадигм мислення можна описати за допомогою такої метафори. Уявіть собі людей у кімнаті. Попросіть кожного зробити малюнок того, що він бачить зі свого місця. Всі малюнки будуть різними. А тепер попросіть їх намалювати план кімнати (вид згори). Ніхто з них у цей момент не бачить кімнату зверху, але всі картинки виявляться схожими. Отже, для продуктивного діалогу необхідне спільне бачення, що включає в себе бачення кожної окремої людини як складову.

Підкреслимо найважливішу тезу: кожна парадигма мислення дає цілісну і несуперечливу картину світу, тобто повне і завершене пояснення всього, що існує і відбувається. Ніхто до певного моменту не відчуває вад чи недоліків у своїй картині світу, спілкуючись з носієм іншої картини світу. Саме із цим пов’язані типові проблеми комунікації і взаємодії.

У певному сенсі, люди об’єднуються навколо парадигм мислення – їм є про що говорити одне з одним, у них є спільна мова і спільні поняття. Різні парадигми часом розмовляють зовсім різними мовами, адже мова – інструмент моделювання реальності, а спосіб цього моделювання, спосіб спрощення для себе нескінченно складного світу у різних парадигм різний.

Найважливіша теза інтегральної динаміки полягає в тому, що вся діяльність, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапія тощо – повинна відповідати парадигмі її мислення («бути конгруентною»). Питання навчання й особливо керування докладно розглядаються нижче.

Окремо підкреслимо зовсім різну мотивацію носіїв різних парадигм. Фіолетового мотивує відповідальність перед ланцюжком поколінь, перед предками та нащадками. Червоного – слава, легенди про героїв. Синього – обов’язок, служіння, честь. Помаранчевого – досягнення, прогрес, експерименти, успіх. Зеленого мотивує довіра людей навколо.

Парадигми мислення не можна оцінювати з етичної точки зору («добро-зло», «краще-гірше»), оскільки вони відображають спосіб мислення, а не норми поведінки (не «що таке добре і що таке погано», а «як дізнатися, що добре і що погано»). Та сама парадигма мислення може диктувати її носіям широкий спектр учинків. І навпаки, за тими самими вчинками можуть стояти різні мотиви, тому важливо не що зробила людина, а як вона прийшла до рішення це зробити. Парадигми мислення не можна описати на основі самих лише прикладів поведінки: важливою є не поведінка, а те, яким мисленням вона сформована. У тому самому світі живуть люди, з яких когось ми оцінили б як праведника, а когось – як закінченого лиходія. Але, не розуміючи їхнього світу, ми навряд чи знайшли б спільну мову з кимось із них.

Цікаво, як мешканці різних світів реагують на кризу. Бежевий може згорнутися калачиком і вмерти (це не жарт, його мозок дійсно не витримує складності світу). Фіолетовий удасться до перевірених ритуалів та амулетів. Червоний оголосить війну без правил, в якій не буде полонених. Синій спочатку визначить, де в його картині світу добро і де зло, а потім організує хрестовий похід добра проти зла (іноді у вигляді полювання на відьом). В арсеналі помаранчевого – необмежений набір маніпуляцій, інтриг, шантажу і підкупу. Зелений проявить суперполіткоректність, а жовтий, швидше за все, не потрапить у кризову ситуацію, а потрапивши – не дасть їй себе захопити, вийде та буде аналізувати, як же він так попався.

Усвідомлення множинності світів – перший крок до усвідомлення своєї парадигми мислення і властивих їй обмежень, а значить – стимул до подальшого розвитку, відкриття для себе нових, вищих світів і відкриття себе для них. Ця книга може допомогти вам зробити такий необхідний крок. Але теорія повинна підкріплюватися практикою самовдосконалення: адже розуміти, що всі парадигми мислення важливі, – це одне, а реально поводитися відповідно до цього розуміння – зовсім інше.

Зазначимо, що розмаїття парадигм мислення як способів бачити реальність і взаємодіяти з нею – це сила і неймовірна перевага людства.

Можливості практичного застосування інтегральної динаміки різноманітні, навіть якщо ми візьмемо тільки світ бізнесу, тобто рівень компанії: корпоративна культура і керування змінами, підбір, навчання і мотивація персоналу, успішні переговори тощо. На інших рівнях соціальної організації – від окремої людини і родини до націй і цивілізації – ми бачимо ті самі нагальні проблеми, для вирішення яких нам часом так не вистачає інструментарію. Інтегральна динаміка надає такий інструментарій в асортименті, і ми спробуємо його опанувати у наступних розділах.

Уся діяльність, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапія тощо – повинна відповідати парадигмі її мислення.

«Цибулинне» мислення

Якого масштабу системи ми б не розглядали (окрема людина, організація, соціум, людство в цілому), ми побачимо, що кожна наступна парадигма мислення зі своєю появою не скасовує попередню, а включає її. Тому в ілюстраціях до інтегральної динаміки часто зображують спіраль, що розширюється, кожен виток якої охоплює попередній. Усередині всіх нас є парадигми мислення, які ми засвоїли за прожиту частину життя: бежева, фіолетова, червона, синя… Це схоже на цибулину або на кільця на зрізі дерева.

Отже, кожну з парадигм мислення кожному з нас потрібно усвідомити в собі, прийняти в собі (не відкидати, адже це частина нашої особистості), поважати, але поставити на своє місце. Ми повинні дозволити кожній з парадигм мислення керувати нашою поведінкою тільки там і тоді, де і коли це доречно й адекватно. І якщо вас грабує червоний хуліган у темному підворітті, не має сенсу звертатися до нього із синьою моралізаторською проповіддю, вступати з ним у помаранчеві переговори або закликати до зеленої загальної любові й поваги до гідності. Ще більш неадекватним виявиться фіолетовий захисний амулет. Адекватною буде червона реакція – утекти, якщо ви слабші, або вступити в бійку, якщо сильніші.

Зверніть увагу: червона реакція допускає два варіанти. Навіть тут у людини залишається вибір, адже свобода волі є завжди.

У першому фільмі серії «Міцний горішок» помаранчевий перемовник, твердо впевнений у своїй майстерності досягати згоди, вирушив на зустріч із червоним бандитом, озброєний дорогою авторучкою. І через кілька хвилин отримав кулю.

Отже, всі парадигми мислення присутні у нашій свідомості, ніби в кожному з нас живе наш синій чоловічок, червоний чоловічок, помаранчевий чоловічок та інші. В кожний момент «працює» хтось із них. З цього випливає, що ваше «Я» не збігається з жодним із цих «чоловічків», бо воно є чимось більшим, важливішим. Ваше «Я» є лідером цієї команди, це воно приймає рішення, кому з «чоловічків» на даний момент виступати на передній план. У певному розумінні, це і можна назвати усвідомленим життям.

Повторимо, що самі собою парадигми мислення не кращі і не гірші одна за одну, а більше чи менше відповідають умовам життя. Добрими або злими є лише вчинки людей.

Абстрактні ідеї не бувають добрими або злими, так само, як і речі. От, наприклад, ніж. Ножем можна відрізати шматок хліба, аби нагодувати голодного. Можна зробити хірургічну операцію й урятувати людині життя. А можна людину вбити. Добрими або злими є лише вчинки людей, але не речі та не абстрактні ідеї.

Отже, у глибинах нашої свідомості є усі засвоєні нами парадигми мислення. Ба більше, десь там є й наступні, ще не засвоєні нами парадигми, з якими ми вперше зустрілися («приміряли на себе») в якихось пікових станах, осяяннях, прозріннях, снах.

Як ми вже говорили, зазвичай одна з парадигм домінує, керуючи вчинками людини у більшості випадків.

Звісно ж, я не хочу сказати, що всі рівні розвитку заздалегідь установлені – немає нічого схожого на диск із комп’ютерною грою, на якому вже є всі рівні аж до останнього. Ніхто не знає, скільки парадигм мислення буде актуалізовано, наприклад, через тисячу років – адже з розвитком людства з’являються щораз нові: зміни в умовах життя закривають одні проблеми та породжують інші, раніше незнані. Але іноді ми здатні під впливом незвичайних ситуацій або інших людей уперше чинити так, як ніколи раніше не робили, приймаючи рішення на підставі нової для нас системи цінностей. Це може бути разовою подією, але пам’ять про неї зберігається і чекає активації. Подібне може ніколи більше не повторитися, але можливо й навпаки: ми станемо чинити так дедалі частіше, і в якийсь момент майже всі наші вчинки в тих або інших ситуаціях будуть визначатися новою парадигмою мислення. Стара нікуди не дінеться, у разі кардинальної зміни умов життя вона може повернутися. Але що більше ми вкладаємо свого життя, своїх емоцій у нову парадигму мислення, то більше вона закріплюється в нас і визначає наші вчинки. Шари наростають, як кільця на дереві.

У глибинах нашої свідомості є усі засвоєні нами парадигми мислення.

Таке уявлення про парадигми мислення підтверджується останніми відкриттями в галузі нейрофізіології, про які вже говорилося: нейронні зв’язки, які використовуються частіше, набагато міцніші за ті, що використовуються рідко. Ба більше, вчені вважають, що різні парадигми мислення пов’язані з різною біохімією мозку, тобто відмінностями у виробленні тих або інших гормонів.

Кожна парадигма мислення дає нам щось позитивне і щось негативне (зазначимо, що позитив і негатив оцінюються з позиції наступних парадигм, оскільки сама собою кожна парадигма не гарна й не погана, адже оцінити її з неї самої ми не можемо). Наприклад, червоний тип має безліч чудових характеристик – серед них упевненість у собі, прагнення до результату за принципом «бачити ціль, не бачити перешкод, вірити в себе». Різні види людської діяльності – від продажів у комерційних організаціях до спорту найвищих досягнень – вимагають саме такого підходу. Крім того, завдяки червоній парадигмі кожен із нас відчуває різноманітні сильні емоції, без яких наше життя було б прісним.

Зелена парадигма мислення, що заперечує цінність попередніх парадигм, ризикує скотитися вниз: без червоного, синього, помаранчевого ми маємо у своєму арсеналі лише фіолетовий.

Перш ніж рухатися далі, пропоную виконати невелику вправу – намалювати собі та заповнити нижчеподану табличку. Підказки ви знайдете наприкінці розділу.

Не пропускайте рядки в цій таблиці! Кожна парадигма мислення, кожен рівень повинен бути освоєний і заповнений, адже він надає людині важливих життєвих навичок, без яких вона не зможе далі розвиватися. Нижче ми обговоримо, що трапляється із пропущеними рівнями.

Ми свідомо оцінюємо тільки перші шість парадигм мислення, адже, як показує практика, дуже легко сплутати жовтий з помаранчевим, бірюзовий із зеленим. Завжди хочеться думати про себе краще (незважаючи на попередження, що парадигми не кращі і не гірші, а більш чи менш адекватні умовам життя), тому є схильність не лише завищувати оцінки вищих парадигм, але й занижувати оцінки нижчих (наприклад, буває, що фіолетові прояви у собі та у тих, хто вам симпатичний, розглядаються як зелені). Інша типова помилка – спрощення понять (наприклад, «фіолетовий – це магія», але ж це дуже обмежений погляд). Найважливіша ознака другого порядку (жовтий і далі) – відсутність прив’язаності до всіх перших шести парадигм, рівне розуміння їх і прийняття, усвідомлення їх переваг і недоліків.

Кожна парадигма мислення надає людині важливих життєвих навичок, без яких вона не зможе далі розвиватися.

Тепер нам нескладно зрозуміти, що кожна парадигма мислення може бути присутня в нашій свідомості у здоровій і нездоровій формі. Те, що ви відкидаєте в даній парадигмі мислення, в інших може домінувати (наприклад, у когось у фіолетовій парадигмі домінують не дружня теплота і прийняття близьких, а забобони та страхи). Однак те, що ви вважаєте негативним, інші можуть вважати позитивним. Як же позбавитися суб’єктивності сприйняття, як відрізнити здорові форми від нездорових? Простим критерієм тут може слугувати руйнівність подібного мислення для себе і людей навколо (наприклад, багато хто знає, наскільки руйнівними можуть бути згадані фіолетові страхи і забобони). Інший приклад: упевненість у собі – це позитивна риса, але без міри вона переходить в ігнорування об’єктивної реальності, в «ламання світу через коліно», у неприйняття інших та агресивну поведінку. Як говориться, у міру все добре.

Познайомившись із різними системами цінностей, подумайте про ті, що керують вашим життям і вашими вчинками. Чи вільно обрані ваші цінності, чи нав’язані суспільством, родиною, оточенням, рекламою? Чи продумані вони, чи пережиті вами? Чи несуперечливі вони (чи немає непереборних протиріч між різними цінностями)? Як і коли вони керують вашими діями? Нарешті, чи готові ви привселюдно оголосити ваші цінності?

Проста вправа дозволить вам глибше відчути розмаїття парадигм мислення. Оцініть відносну силу кожної з парадигм мислення, її вплив на вас і ваші вчинки за 10-бальною шкалою (1 означає мінімальний вплив, 10 – максимальний). Звісно, ваша оцінка буде суб’єктивною – не переживайте із цього приводу. Проставте ваші оцінки у стовпчику «Я» (цифри можуть повторюватися, сума також неважлива – це лише відносні оцінки). Тепер зробіть те саме для вашого оточення – для 5–7 людей, з якими вам доводиться спілкуватися найчастіше, щодня, з різних приводів, приємних і не дуже. Оцінки для вашого оточення впишіть у наступний стовпчик.

Зробили? Тепер впишіть у правий стовпчик різницю між оцінкою для себе і свого оточення (різницю за модулем, або, що те саме, від більшого відніміть менше). Подивіться уважно на отримані значення. Це індикатори того, що завдає вам біль, що викликає у вас роздратування і неприйняття. Адже, погодьтесь, нам комфортно серед людей, які нас розуміють, які розділяють із нами спільні цінності, які мислять так само, як і ми.

Тепер зробіть собі ще одну таку ж табличку. Перша табличка відображала ситуацію «як є», день сьогоднішній. Другу табличку вам потрібно заповнити з позиції «як хочеться». Яким би вам хотілося бути? Яких людей вам хотілося б бачити навколо себе? Фактично, ви отримали цілі для вашого особистісного зростання і для зміни вашого оточення.

Звісно, все це дуже суб’єктивно. Ба більше, ваші оцінки «тут і зараз», напевно, будуть значно відрізнятися від результатів того ж тесту за декілька років. Або ж уявіть собі, що ви заповнювали ці таблички певний час тому. Як змінилися ваші оцінки за цей час? Об’єктивної картини немає і не буде, це лише інструмент для рефлексії, тобто міркувань про себе. Але це дуже важливе і практичне заняття, необхідне кожному.

Часто запитують, а де знайти тести, за допомогою яких можна було б визначити свій профіль парадигм мислення. На жаль, це неможливо: опитування неминуче несе на собі відбиток особистості укладача тесту (певною мірою квантовий ефект). У зеленого психолога опитування буде складене таким чином, що всі респонденти можуть виявитися зеленими.

Для повноти картини повторимо, що парадигми мислення співіснують у свідомості однієї людини, проявляючись по-різному в різних умовах (помаранчевий в офісі легко заміщається синім удома або червоним на стадіоні). Коли говорять про множинність інтелектів людини (логічний інтелект, емоційний тощо), зазвичай мають на увазі різний ступінь розвиненості різних способів мислення, різних потоків або ліній розвитку. Кожен дослідник по-своєму виокремлює основні потоки, тому обмежимося прикладами. Окремими потоками розвиваються емоційне сприйняття, раціональне сприйняття, моральність, духовність, сексуальність, когнітивність, кінестетика, самоідентифікація, а також логічна, лінгвістична, комунікативна, креативна компетентності, сприйняття простору й часу, ставлення до смерті тощо. У кожного конкретного індивідуума вони розвинені нерівномірно – отже, потоки є більш-менш незалежними «модулями» свідомості. Людина може бути досить розвиненою в одних потоках і відставати в інших, а в якихось навіть застрягти на низьких рівнях. От чому великі вчені та духовні вчителі можуть виявитися в якихось сферах зовсім нерозвиненими особистостями.

Зазначимо, що простий термін «парадигма мислення», яким ми постійно користуємося, може здатися не дуже вдалим з огляду на те, що мислення є лише одним із потоків.

Крім того, різні парадигми мислення утворюють вигадливі суміші та впливають одна на одну. Ми розглянемо тут лише одне цікаве явище – мімікрію, тобто наслідування, пристосувальне копіювання. Якщо в суспільстві популярна риторика, характерна для певної парадигми мислення, то навіть люди, що мислять зовсім іншим способом, будуть використовувати подібні слова, щоб заслужити суспільне схвалення. Класичний приклад – «святоші», що виряджаються у сині шати і городять гори синіх слів, а насправді мають лише червоні прагнення. Інший приклад, характерний для нашого часу, – мімікрія під зелений, вживання великої кількості слів і виразів з екологічного, соціально відповідального і політкоректного словника для створення певного іміджу.

Чи вільно обрані ваші цінності, чи нав’язані суспільством, родиною, оточенням, рекламою?

Мімікрія – це не обов’язково свідомий обман. Можна цілком щиро симпатизувати певній системі цінностей, але реально керуватися в житті зовсім іншою. Зрештою, як говорилося вище, потоки розвитку досить незалежні один від одного.

Наприкінці розділу, як обіцяно, – підказки до вправи. Звісно, тут зазначена мала частина позитивних і негативних особливостей, напевно, ви придумали більше. Але якщо десь спіткнулися – ця підказка вам допоможе.

Механіка переходу

Розвиток людини може відбуватися (і найчастіше відбувається) у рамках фіксованої парадигми мислення: набуття нових знань, навичок, умінь, знайомство з новими фактами. Кен Вілбер називає такий розвиток трансляцією, на відміну від трансформації – зміни парадигми мислення, системи цінностей, моделі світу.

Вище ми вже задавалися питанням, що спонукає людину змінювати фокус від однієї парадигми мислення до іншої, і давали на це питання відповідь: два фактори – зміна умов життя та внутрішній імпульс до розвитку.

Нові парадигми наповнюються енергією й емоціями, дедалі частіше керуючи нашими вчинками, поки, нарешті, не починають домінувати.

Парадигми мислення не дискретні – процес переходу між ними складний і тривалий. К. Ґрейвз виділяє в типовому переході чотири основних етапи:

– Альфа: етап стабільності. Світ зрозумілий і добре пояснений, його картина загалом несуперечлива, і хоча різні потоки можуть перебувати на різних рівнях (наприклад, стосунки в родині – на синьому, а тим часом відносини з іншими людьми – на червоному), але здебільшого вони синхронні. У такому стані можна перебувати нескінченно довго – змін немає або вони ігноруються (все незрозуміле просто відкидається). Можливо, якесь бродіння відбувається в глибині, але воно жодним чином не позначається на основних мотиваторах поведінки. Однак рано чи пізно умови змінюються – або матеріальні, або духовні.