І день як вимір нашого життя

«Невже і справді вишня зацвіла…»

Невже і справді вишня зацвіла?!Отак одразу, дужо, рясно, пишно.Ще вчора зовсім голою була,А нині вигляда отак розкішно.Адже для вишні зовсім ще не час.Вона ж із травня в квітень перебігла.Весна потішить вирішила нас?Ні, то Всевишній нас так любить, бігме!Квітує, хоч і листя ще нема,Мов дівчина, що в біле одягнулась.А враження таке, що це зимаНе снігом, цвітом знову повернулась.

«Із ранку сонечко привітне…»

Із ранку сонечко привітнеІ небо синьої води.За зеленню – уже все літнє,Та світанкові холодиНевимушено нагадають,Що лише квітень на дворі,І через тиждень лиш заграютьЩе великодні дзвонарі.Тому й не треба поспішатиРадіти зелені беріз,Бо травень може нас дістатиНічним морозом ще до сліз.

«Неначе потяг продзвеніла злива…»

Неначе потяг продзвеніла зливаІ у нічну помчала далину.Зелений сад, весь мокрий і щасливий,Святкує теплу зливу весняну.Він потопає в цвіту ароматах,Як у парфумах, що цей дощ розлив.Весняна злива – це і справді святоВ найкращому з існуючих світів.

«Травневий день, духмяний, соковитий…»

Травневий день, духмяний, соковитий,Немов густе настояне вино,Яке стікає по зелених вітахУ навстіж вже відчинене вікно.Цвіте бузок, каштани шаленіютьІ струменить черемухи нектар…Це час, коли народжуються мрії, —Всевишнього святий, безцінний дар.

«Я дякую тобі, мій друже Львове…»

Я дякую тобі, мій друже Львове,За ці травневі три святкові дні.Вони були по-справжньому чудовіЙ сподобались, мабуть, не лиш мені.Тебе я в різні пори пам’ятаю,Та ти найкращий в пору весняну.Пора додому… І собі бажаюЗ тобою стріть ще не одну весну.

«Радість із сумом, тривога і збудження…»

Радість із сумом, тривога і збудження…Їду сьогодні у зону відчуження.Туди, де дитинство моє розпорошенеВ травах так щедро вже стронцієм зрошених.Туди, де стоять старі сосни нахиленіНад рідних і близьких святими могилами.У місце, що в пам’яті буде до скону,Із страшною чорною назвою ЗОНА.

«Это – не юбилей. Это – просто этап…»

Николаю Ивановичу Сенченко посвящается

Это – не юбилей. Это – просто этап.Просто веха в пути под небесною крышей.Это – лестница жизни, а попросту – трап,По которому лезем мы выше и выше.И с высот этих наших мы смотрим на светВзглядом возраста четче и как-то острее.И с вершины уже нами прожитых лет,Полагаю, что стали добрей и мудрее.С нами в споре любым оппонентам сложней,Кто моложе и опыта меньше имеет.Мы проверили знания жизнью своей,И не всяк с нами в споры ввязаться посмеет.Наши годы как благо должны мы ценить,Что и так уже щедро нам дадены Богом.Важно то, что есть силы и жить, и творить,И идти твердым шагом житейской дорогой.

«Нині ходить дощ весняний…»

Нині ходить дощ веснянийЗаквітчаним містом,Засипає його рясноВодяним намистом.На квіточках осідаютьМаленькі краплиниІ постукують тихенькоВ металеві ринви.Вимивають чисто-чистоВулиці, бульвари,Засівають пелюсткамиПарки й тротуари.Дощ травневий – то є благо,А зовсім не диво.Київ навіть в день похмурий,Мов юнак, красивий.Задивився він на себеВ дзеркало Дніпрове…Моє вічно юне місто,Ти завжди чудове!

«Подкрался майский вечер незаметно…»

Подкрался майский вечер незаметно.Исчезло солнце и пропали тени.И так внезапно, дуновеньем ветра,Плеснуло тонким запахом сирени.То день прошедший, что пылал так ясно,Наколдовал волшебный этот вечер,А он для ночи, как любовник страстный,Зажег цветов сирени нежной свечи.И тает ночка в их благоуханьи,Ведь майский вечер ловелас известный…Себе податься, что ли, на свиданье,А то в груди вдруг стало чувствам тесно.

«Двор, словно чаша, до краев заполнен…»

Двор, словно чаша, до краев заполненЦветущих вишен пьяным ароматом.И, вне сомнений, эти дни мы вспомнимВ далеком нашем будущем, когда-то.Мы вспомним утро в сладкой полудреме,Когда народ уехал заниматься.Тогда лишь мы остались в этом домеДа два кота, что так умеют драться.Во двор веранды настежь дверь открыта,И даже в спальне нежный запах слышен.Мы друг для друга – все и всё забыто —В волнах любви, как в аромате вишен.

«За що люблю я місяць травень…»

За що люблю я місяць травень?За уособлення весни!За ці, такі розкішні, трави,За ночі теплі і ясні…За перші солов’їні пісніІ за заквітчані сади.За те, що синє небо виснеУ лоні чистої води.За хміль, розлитий у повітрі,Що навіть подих перейма…За те, мабуть, що в цілім світіПори щасливіше нема.

«День уходящий разукрасил небо…»

День уходящий разукрасил небоВ немыслимые алые тона,Даря нам ощущенье сладкой неги,На что способна только лишь весна.Газона зелень, пруд, деревья садаПриобрели пурпурно-нежный цвет.Лишь солнца луч по краешку оградыОставил желтый, а не алый след.И вслед за света сумасшедшим всплеском,Средь постепенно тающих теней,Зашелся звонкой радостною песнейПевец весны бессменный – соловей.Он, как волшебник, принял эстафетуОт майского сгорающего дня…Весна уходит, отдавая летуВсю пылкость чувств закатного огня.

«Набубнявіло небо низьке…»

Набубнявіло небо низькеЙ сховалось сонце. Не пече…Здається, дощ вже близько-близько,От-от із хмари потече.Птахи принишкли, парк і квіти…Не дощ, здається, а гроза!Ось гуркотнуло… Свиснув вітерІ… впала дощова сльоза.

«На каштанах вновь вспыхнули свечи…»

На каштанах вновь вспыхнули свечиСредь темнеющей быстро листвы.В город входит задумчивый вечерПо ковру еще юной травы.Шум бульваров, что мощной волноюБушевал, уже сходит на нет.Время отдыха, время покояЗажигает в домах желтый свет.Накатила такая усталость.Не спасло даже то, что весна…Но совсем уж немножко осталосьДо блаженного времени сна.

«Дощ весняний короткочасний…»

Дощ весняний короткочаснийПрошелестів зеленим листом,І знову з неба сонце яснеПроміння сипле, мов намисто.Поміж хмарок воно сміється,Та ще і мружиться лукаво…Вам все в роботі хай вдається,Бо день вже видався на славу!

«Я відчиняю двері в ніч…»

Я відчиняю двері в ніч,Іще травневу і вологу,У небо, де мільйоном свічГорять зірки, мов очі Бога.У ту безмежну далинуПорівняно із нашим світом…І, проводжаючи весну,Готуюся зустрітись з літом.

«Похмуре небо низько висне…»

Похмуре небо низько висне,Неначе зовсім не весна.Сезон дерев цвітіння вийшов —Цвіте одна лиш бузина.Хоча і літа ще немає,Весни зосталось дві доби,Однак воно вже наступає —Он, кажуть, що пішли гриби.Дозріли в лісі вже суниці,І трави косять косарі.А літо зайде у світлицюВже післязавтра, на зорі.

«Жасминовая ночь… Весенний плотный ливень…»

Жасминовая ночь… Весенний плотный ливеньПромчался звоном струй. И снова тишина…Забыться б и забыть в неведеньи счастливомВ жасминовом раю, что принесла весна.Невзгод, забот, тревог снять жесткие вериги,Вернуть забытых лет утраченный покой.Но не дано. Давно он стал страницей книги,Той, что прошедший век уже унес с собой.А новый век летит, гремя на рельсов стыках,И нет покоя в нем, его здесь не найти…Вот только лишь жасмин да окна в лунных бликахНапомнили мне вновь о пройденном пути.

«Бентежний дух весни…»

Бентежний дух весниЩе десь блукає світом,Та вже всі наші сниНаповнюються літом.І сонячний цей деньНам літо обіцяє…То є весна ще десь?Чи вже її немає?Он липа як цвіте,Й тополя білить пухом.Весна іще… ПротеВже пахне літнім духом.

«Все. Місяць травень літа добігає…»

Все. Місяць травень літа добігає,Дерева одягнувши у листки.Тому весна так щедро розсипаєПо тротуарах білі пелюстки.Тож що не день, то червень ближче, ближче…Пора приходить літечка свята.І десь на верховітньому «горищі»Зозуля вже рахує нам літа.

«Заблукав десь вітер поміж листя…»

Заблукав десь вітер поміж листяЙ зовсім не тривожить спокій ночі.В темнім небі зорі променистіСяють, мов коханих ясні очі…Вони ще й підморгують лукаво —Нумо, відшукай між них свої…В ніч весняну то нелегка справа,Коли так співають солов’ї.

«Весна так стрімко в літо перейшла…»

Весна так стрімко в літо перейшла,Хоч травень не добіг ще й середини.Але вже стільки сонця і тепла,Як літньої, червневої вже, днини.Акація он скоро зацвіте,І липа цвіт готова викидати.Нехай вже буде літо, та, проте,Весні наш вік не варто підганяти.

«Сегодня желтая луна…»

Сегодня желтая лунаЕдва видна за облаками.То спрячется, то вновь онаПлывет, как челн, между волнами.Но тучи вовсе нипочемЛуне, красавице беспечной.Она плывет своим путемС загадочным названьем вечность…Дорогой жизни бесконечной…

«Чарівним акацій ароматом…»

Чарівним акацій ароматомОповите місто, мов серпанком.Зацвіли вони щось ранувато:Не у червні, а травневим ранком.Змінюється дивно так природа.Чи не те щось коїться зі світом?Нині весняна іще погода,А квітує все, неначе літом.

Останній дзвоник

Здається, що дзвенить весь світШкільним останнім дзвоником.І сонце скаче по травіВеселим жовтим коником.В сльозах батьки і вчителі,А діти посміхаються,Бо не батьки, а ці «малі»Зі школою прощаються.Мабуть, пробігти має часВже непомітним коником,Щоб діти з сумом ще не разЗгадали день цей з дзвоником.

«Тьохнув, немов сердечко, ранок нового дня…»

Тьохнув, немов сердечко, ранок нового дня.Вітер ладна уздечку сонячного коня…День уже весь в напрузі, наче дроти, гуде.Хай він щасливо, друзі, нині для вас пройде.

«Дождя седая пелена…»

Дождя седая пеленаВечерние размыла дали…Мне три часа еще до сна,А вот глаза уже устали.Повысилась вдруг «клейкость» век,Как будто смазали их медом.Всяк спать захочет человек,Когда такая вот погода.Поют дождинки в унисонВнизу, в листвы зеленом царстве…Под эту песню входит сон —От стресса лучшее лекарство.

«Эх, дороги-дороги… Эх, по жизни пути…»

Эх, дороги-дороги… Эх, по жизни пути!Как прошел уже много и как много идти…Что легко было – враки, никому ты не верь.Оглянешься, и страшно станет только теперь.Но былое минуло, а что нового ждетВ нашей жизни, что ныне – как весной ледоход?Льдина лезет на льдину, мнет, ломает, крошит…Думал, друг, а он в спину все ударить спешит.Все сложнее, чем было… Нынче – даже вдвойне!Но оно и понятно, ведь мы все на войне!И война, как цунами, каждый день над тобой…А спасеньем в той схватке может стать лишь любовьИ незримой стеною перекрыть все пути,Чтобы зло в этом мире не смогло нас найти,Чтобы не остудило горе наши сердца,Ведь с любовью мы вынесем все! До конца!

«Я родниковой свежестью утра…»

Я родниковой свежестью утраНаполню двор, плеснув ее в окошко.И в дверь небес я пропущу ветра,Чтоб пошалили поутру немножко.Стряхну с ветвей я лепестковый снег,Покрыв дорожки белой пеленою,Остановив часов бесстрастный бег,Заполнив время лишь одной весною.Чтобы и впредь, в грядущие года,Мы молоды душой и сердцем были.Чтобы любовь в душе жила всегдаИ чтоб всегда мы искренне любили.

«Сьогодні місто зранку у тумані…»

Сьогодні місто зранку у тумані.Розмита ним і досі далина.Мабуть, сумує у свій день останній,Прощаючись із нами вже, весна.Вона чудово так відпрацювала,Створивши світ небачений краси.І, вже йдучи, невтішно заридалаПрозорими краплинками роси.Вже червень перші трави косить

Вже червень перші трави косить

«Тепло, тихо… Ранок літній…»

Тепло, тихо… Ранок літній.Сонечко рікою ллється.У зеленім верховіттіПтаха радісно сміється.Бджілок гул перекриваєТихе вітру шепотіння.Поміж гілочок сіяєЗолотисте павутиння.Сад – зелено-різнобарвний,Неймовірно пахнуть квіти…День сьогодні буде гарний —Бо на те ж воно і літо.

«Просто ранок, в спокої і тиші…»

Просто ранок, в спокої і тиші.Просто небо, глибоке і чисте.Просто вітер, що віти колише.Просто рідне, улюблене місто.Просто день, так, буденний, не свято.Просто усміх веселий людини.Я бажаю зовсім небагато:Просто, друзі, щасливої днини.

«У ніч липневу гріх великий спати…»

Спи, ночь в июле только шесть часов…

Р. Гамзатов «Колыбельная»У ніч липневу гріх великий спати…Тоненький серпик місяця вгорі,Садів темніють пишні літні шатиЙ, мов діаманти, сяють ліхтарі.Нічне прозоре зоряне склепінняНад головою низько нависа.Лише хмаринок біле павутинняЛипневі обрамляє небеса.Ці літні ночі – то безмежна втіха,Політ бажання, спинений на мить.Яка ж бо тиша, спокоєм все диха!Лиш тільки серце радісно дзвенить.

«Из-за угла выглядывает лето…»

Из-за угла выглядывает лето,Словно мальчишка, весело свистя.Как ты, не знаю, но я видел где-тоВот это шаловливое дитя.Может, оно из детства к нам примчалосьИли из дальней юности пришло…Но точно знаю, что еще не старостьИз-за угла смеется так светло.

«Вранці заступили небо хмари…»

Вранці заступили небо хмари,Та дощу вони не обіцяють.Хоч цих хмар сьогодні не чекали,Та нічого, хай собі літають.Бо й між ними сонце проглядає,То чому б хмаркам не політати?Доброго я дня усім бажаю,Адже літо – завжди наче свято.

«Все небо в білих блискавицях…»

Все небо в білих блискавицях,Але громів чомусь не чути…Принишкла поночі столицяВ тривозі: що то має бути?Тривога просто вже розлитаВ задушливій червневій ночі,Й густе повітря можна пити.І п’єш, хоч дуже неохоче.Неспокій душу обіймає,Хвилюють білі блискавиці.Ми ж зливи і громів чекаєм:Я та стривожена столиця.

«Дощить, дощить… Немов в проріху…»

Дощить, дощить… Немов в проріхуЩодня з небес тече вода.І, начебто, іще не лихо,Та, певним чином, вже біда.Та й сонце рідко виглядає,І що не день, то в різний час.То ранком трошечки засяє,То в полудень потішить нас.Вже й літо вийшло у дорогу,Хоч дощ вночі був, аж гуло.Сьогодні попрошу у Бога,Щоб теплим літечко було.

«Купается в волнах заката…»

Купается в волнах закатаСосновый задумчивый лес.Он выглядит строго и святоНа фоне вечерних небес.Они постепенно меняютПривычный для дня синий цвет,Ведь солнце на них оставляетЗаката алеющий след.Стирая исконные граниМеж летними ночью и днем,Диск солнца, блуждающий странник,Пылает закатным огнем…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.