Сатирикон. Поезії

Хрест із серпом і молотом

Я хрест несу з серпом і молотом.Щодня зростає ваготаЗ проклятим тридцять третім голодом,Що запечатані вуста…Я хрест несу із Леонтовичем,Пробитим кулею Чека,Із тихим генієм поповичем —У п’єсі він мене чека.Я хрест несу із Сандормохом,Що не дається – так болить.Диявол там затявся з Богом,Хто впав поверженим в ту мить?!Душа розмолота, розколотаБреде з хрестом, тупа й сліпа.Не можу скинути я молота,Не можу скинути серпа.Колочені щоденним колотомЖахаєм світ своїм горбом,Бо мізки наші биті молотом,Бо яйця січені серпом…

«Я – ганчірка у Божій руці…»

Я – ганчірка у Божій руці.Я – не камінь з Божої пращі.Мене зманювали манівці.Біс поглинув літа найкращі.Та я вийшов на магістраль.Люті думи. Чорна робота,Тож кинджаль мене чи не кинджальТи, бабота, чи ти, парубота.Я гостинець знаю твердий,Знаю, як його твердь верстати,Як обходити мури твердинь,Вибухівкою смерть заверстати.Ви ж заслинені в люті брудній,Одна звивина, й та од кашкета,Одробляєте трудодні,Заробляєте на клеврета.Я – ганчірка в Божій руці.Я – не стяг, що звитягами гордий…Тож підходьте, мужі-горобці,Підставляйте замурзані морди…

Аллі Горській

Твоя пронизлива і біла,Твоя розкотиста краса.Моя земля – тяжка і мила.Твої – далекі небеса…Прости мене – від тебе сніг іде.Прости мене – вже з неба пам’ять тане.Прости мене – це серце молодеРидає з криком, дике і гортанне.Прости мене. Я снігом упаду.Прости мене. Я проклинаю сльози.Не горду голову – голівку молодуСхиляю в сніг… І цілий світ морозить…

«У костьолі Cвятої Анни…»

У костьолі Cвятої АнниГрішна Ганя на сповіді плаче.Душа теж потребує ванни,Коли є в вас душа, одначе.Ганя плаче і йде грішитиПісля сповіді, бо ж молода ще.Світ так буйно гріхами розшитий,Тож гріши ти, коли не ледащо.Гріх і сповідь – це вічна пара.Тож ревніше мені сповідайсяІ за це тобі буде кара.Не минути мене… Віддайся!

Криворівня

Той, хто з нами бавиться в життя,Хто, як мати, в смерть нас завиває,А чи сам він знає до пуття,Чи пряма в нас доля, чи крива є,Чи самі ми скривлюєм їїІ нікчемно віддаєм за гривніНам життям приділені паї —Ми криві чи рівні в Криворівні?В Києві чи в Львові – всюди миКриворівні – українська доля.Рівнокриво повстаєм людьми,Криворівно кривить нас сваволя…

«Спадає сніг на Чигирин…»

Спадає сніг на ЧигиринНа ринви сизі на полинНа бас машин на магазинНа сіре прядиво годинНа тлусті видива родинЯкими славен ЧигиринСтарий гетьманський ЧигиринСпадає сніг на трудодніНа супіски оці нудніНа крону чорну на воронуНа прокурора з поролонуНа щойно випране трикоНа вихлюпане молокоНа мій папір на юні врунаНа кінофільм «Джордано Бруно»На ящур що трясе районІ на людський ходячий сонІ на сніжок що пада в стігЩе пада сніг ще пада снігНа Гапчин сад на Гапчин задЯк триста літ тому назад

«Ворони вчать своїх вороненят…»

Ворони вчать своїх вороненятСтавати на крило. Яка ідилія!Чернеча їх ротата ескадрилья,Їх крик сухий від голови до п’ят.Тож, хлопці, до ворон – хто од ворон!Хто з того кодла, той до того клану!Явіте світу суть свою захланнуВоронячу, від кореня до крон.З вороненяти суть свою явіть,Сучі сини, вороняче поріддя.А ви, орли, летіть в своє політтяІ не розгойдуйте небесну віть…

«У Варшаві…»

Юркові Рейту

У ВаршавіНа Сталінському будинкуЯсен сокіл гніздо собі звивПантрує за тим за соколомСин Юрія РейтаЛука – орнітологЯсен сокілСоколят виводитьОб’єктиви фіксуютьЯсен сокілКрило дзьобом розчісуєОб’єктиви фіксуютьЦілі фонди створилиЩоб ясного соколаПильнуватиУ ВаршавіНа Сталінському дарунку полякамСталінські очі в соколаСталінський дзьобПильнує за ПольщеюПольща пильнує за нимОчима Рейта Луки

«Коли лучилась доля львівська…»

Євгену Безніську

Коли лучилась доля львівськаУ дні бездонно молоді,Я до Євгена, до БезніськаЙ до Фани Бриж ішов тоді.Коли питала доля – знов з ким?Туди Павличко нас завів,Із Дзюбою та ВінграновськимБудили ми оспалий Львів.У них у сонячній майстерні,Де все світилось – ось митці!Ми опирались чаду й скверні,Хай випасали нас людці.Життя розпрокляте й спасенне,То в нім вогонь, а то сльота.Й княгиня Ольга там до менеТака горить, аж золота.

«Антонич там, „Мойсей“ Євгенів…»

Антонич там, «Мойсей» ЄвгенівІ дух Франка, і самвидав…Коли витав над Львовом геній,Тоді він там хіба витав…Доба ця – курва отакенна —Забрала Фану – не знайти!Та у Безніська у ЄвгенаГорять світи, біжать світи.Горбатить доля євразійська,Шпурляє нас із кліті в кліть,Та у Євгена у БезніськаДух пензлем молодо стоїть.Колись молився я до Фани,Тепер я біля нього – фан…Всі біля нього – суть профани,Це тверджу я – старий профан.

Жаба заздрості

Заздрість людська – звичайна супутниця щасливців…

Автор «Історії Русів»Жаба заздрості в грудях росте,І мале жабеня підростає.Схема заздрості дуже проста є:Чом не в мене, а в вас, як на те, —Золотішого ж в мене немає?!Так ростеш ти, моя заздросте,І мале жабеня підростає!..Чом у нього – машини й стада,Чом у нього – красуні та банки,А дружина, як смерть, молода,Вмить виповнює всі забаганки,Ну а тут – і стара, і дурна, і руда,З одним оком і та підглядаЗ хижим комплексом ганки-поганки…Світ – це заздрість. Куди не підеш,Найвірніша із вірних раба є…Жабу заздрості в грудях уб’єш,Та мале жабеня вже стрибає…

Солов’я

Гроза гніздо мені під ноги збила.Мале пташатко випало з гнізда.Та в нім була якась таємна сила,Коли сичала дощова вода.Мені пташа те перейшло дорогу,Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!Я втішивсь, як дитина: слава Богу,Бо ж те пташатко солов’ям було.Крильцята неспроможні на спромогу.Та ж доля ще ж не вичахла моя:Мені, старому, перейшло дорогуМаленьке це безстрашне солов’я.Візьму гніздо і десь втулю між віти,І підійму це злякане пташа.Скажи мені, жорстокий лютий світе,А може, це якраз моя душа?!

«Пада сніг молодий, театральний…»

Пада сніг молодий, театральний.В тебе сміх як на гріх аморальний.Ти впадеш. Я впаду. Ми впадемВ ефемерний зимовий едем.Пада сміх, золотий і фатальний.Я до тебе наймуся, мов раб.Я на тебе так тяжко заслаб.Буду в плузі покірно ходити.Буду люто і круто любити,Аби ти лиш світилась. Була б!

Мініатюри

Книжки

А найкраще мені поміж них —Моїх тихих задуманих книг,Між гросбухів й тонюніх книжок,Де закладка, де жовтий ріжок,Де Паскаль, де Монтень, а де Свіфт —Треба мудрим іти на той світ…

Віра

Розправлю крила мертвому метелику,Він, як і я, ще полетить…

Справедливість

В справедливості не завжди очі видющі,Та й живе вона довше за нас.

Зі сценарію «Хліб і до хліба», 1973

«Отак живу. Живим життям живого…»

Отак живу. Живим життям живого.Отак живу. Розпроклято живу.Краду свічки, краду свічки у БогаІ долю розриваю не по шву…

«Як за пазухою в Господа Бога…»

Як за пазухою в Господа Бога,День такий гарний стоїть.І душа моя, квола й убога,Так болить, як їй треба боліть…

Mетелики

Присвячую геніальному мініатюристу, нашому сучасникові Миколі СЯДРИСТОМУ, якого шанують менше вдома, а більше за кордоном.

І нічого більше не сталося:По двох місяцях дощовихУ сонячну п’ятницюДва білих як світ метеликиОдин одного перепурхують

«Сонце одної ночі…»

Сонце одної ночіМісяць в одному дневіСонце і місяць – це очіОчі твої черешневі.

«Мамалига…»

МамалигаМама лигаТато лигаДобра в мамиМамалига.

Бюрократія

5-го прийшла постановаЩоб до 4-го виконатиВідрапортую 6-гоПеревиконаємо до 1-го.

Нетерпеливиця

Іде нетерпеливиця цяТака нетерпеливицяЇй так нетерпеливитьсяЗнайти нетерпеливця.

«Найкраща музика – це тиша…»

Найкраща музика – це тиша,Найтихіша тиша, тиша з тиш,Коли лиш серце громом дише,То ти до мене прилетиш.

Дипломатія

Хлопці з юпітерною смагоюПід столом, нога за ногою,Під столом буцаються ногами,Коли за столом не можна рогами.

Міль

Хто в президії сидить?Міль з президії летить,Ген літає, перелітує,Бо в президії еліта є…Міль в президії сидить…

«Несита слава всім насититься…»

Несита слава всім насититьсяНе гребує й моїм пером.Вона ковтнула НенаситцяІ не погребує Дніпром.

«Великі безкрилі істоти…»

Великі безкрилі істотиВбивають маленьких крилатих.Ця істина хижа достотуНас буде довіку вбивати.

«Міссісіпі Міссурочка…»

Міссісіпі МіссурочкаЧи то півень чи курочка.Я не півень не курочкаМіссісіпі Міссурочка.

«Вік як вік…»

Вік як вікІ як же витримаєЧоловік?!

«Долу ай – повен місяць по-татарськи…»

Долу ай – повен місяць по-татарськи…Повна повняДіє на християнАле як вона дієНа мусульманВони ж з місяцемЗапанібратаОсобливо фундаменталістиПовен місяцьСтоїть над душеюІржаві голки виймає з душі

«Вже душа задубіла і тіло…»

Вже душа задубіла і тілоДесь поділось весняне теплоНа Зелені святки потеплілоА то якось нелюдськи було

«Знов сірий прийшов…»

Знов сірий прийшовВід сірого ще сірішийБо встала за ним облогомСуцільна така сіротаСире все було і мокреА в цього статут ще сирішийІ Страмота СтрамотаІ кожна душа – сирота

«Украинцы й українці…»

Украинцы й українціВорогують поодинціВорогують і гуртамиЗляться хижими хортамиКоли бомжі коли принциУкраїнці й украинцыПретенденти в ПрезидентиКористають ці моментиКандидати в депутатиТеж шукають куди статиПорозвів їх СатанаА вітчизна в них однаНе одна у них дорогаДо Вкраїни і до Бога

«Чогось головка заболіла…»

Чогось головка заболілаВ архістратига Михаїла.І він подумав: що за ґандж?І вийняв з лоба помаранч.Так Зевс колись зродив Пал ладу.І все у них було до ладу.І Зевс чолом так розродився,Аби світ мудрістю світився.Ну й що, що в нього в той моментАмериканський був акцент?!Чи ти вже зрозуміти встиг —Нам допоміг архістратиг!Отож берись скоріш до діла,Відсторони брехла й дебіла,Аби головка не болілаВ архістратига Михаїла…

ПРезиденція

В Гуті гутники живутьІ горілочку жуютьНу і лають верть та крутьПРезиденціюТут колись робили склоСхронів тут як тьми булоНині творить все селоПРезиденціюСпізнав гуцул КолимуЗнав і висилки й тюрмуТепер знає лиш самуПРезиденціюТут душа до гір звикаДо смерек і до струмкаТворить тут гірська рікаТурбуленціюОсь приїхав ім’ярекПритулився до смерекІ занурив дзбан чи глекВ турбуленціюСтоїть гуцул дерев’янийДерев’яний лиш не п’янийА живий пускає п’янийТурбуленціюХодять тут американиІ дівчата – львівські канниЇх арканять за арканиЗа потенціюХодять парами дівкиПросять в пана цигаркиУдвох лікують залюбкиІмпотенціюПопав грузин в СиктивкарГлаз гуцулки очень карІ попав він як ІкарВ турбуленціюА в гуцулки вийшов синСин гуцулистий грузинРобить в ванні мені синМасаженціюУ в одну з осінніх сльотРоботящий вертольотТеж попав у перепльотВ турбуленціюТут закопана підковаЗ Богородчан податковаВисне хмара цигарковаВсю каденціюДивовижний випав снігДопоміг мені пан БігІ здавалось я залігНа каденціюТа баби жалітись йдутьЩо грошей не віддаютьА ліси забрав той мудьВ ПРезиденціюМене ж ректор тут поклавЩоб я втік з усіх облавІ натхненно розпочавКонференціюМене ж ректор тут поклавЩоб я клав на весь анклавА поклавши не наклавУ штаненціюВ пансіоні «Синьозора»Моя душа тяжко хвораНаписала позавчораЦю штукенцію

Просто істина

Треба істину знати просту.Це мої перші ліки.Кажуть: Слава Ісусу Христу!Кажу: Слава навіки!Треба істину знати простуІ брати її в дорогу.Кажуть: Слава Ісусу Христу!Кажу: Слава навіки Богу!

Вічне питання

Чому дурні ми? Бо розумні.Чому ми бідні? Бо багаті.Ця істина приходить в трумні —В останній ув сосновій хатіНевміло сіли на багатстві.Чи то бомжуємо лінивство.У струпах, вошах і лайдацтвіУсе батькуєм керівництво.Ця дурість з розуму навікиБезсмертне сипле нам насінняІ ми прямуємо – каліки —За поколінням покоління…

Дипломатична лінія

В мирне плем’я чухи-вухиПрийшло плем’я шобло-йоблоНаробило потерухиАгресивне одороблоВсе що чухи крили татомШобло люто матом крилиВсе своїм захтіли матиАгресивні ці горилиНазву в чухів одібралиТі ж здалися клаповухиЗайшлі хижі як шакалиОбпиваються сивухиІ міркують як би звестиДо ноги співуче плем’яІ готують хитрі тестиНа покірне те нікчем’яКажуть чухи: це занадтоА ми ж ними не гордуємМоже нас врятує НАТОБо себе ми не врятуємМоже їм сусіди скажутьЩо вестись так некоректноЧи підсунуть іншу лажуНекомфортно нереспектноА тут треба живокостуДесь на дні знайти погордуА тут треба дуже простоДати в морду просто в морду

Листопадове питання

Сенатор Лугар нині поможеМоєму козацькому Лугу —Чи він оперетковий персонажЗ американського Хелоуїна?!Ось він удар точковий —У нашу вкраїнську напругу!Чи він путінський хитрован?Чи він бушівська хитровина?Чекаєте крові дітей,Кривавиці хочете, суки,Щоб нас знов розкидалоВід Сибіру аж до Канади.Згодом Пилатом вмиєтеНапарфумовані руки,Як в тридцять третьому вмили,А ми будем конати.Ось стратегічна точка,Ти чуєш мене, Америко.Зовсім не Малоросія,Зветься вона – Україна.Вирвемось ми без васЗі свого вічного смерку.Нас порятують діти.Дитяча душа невинна…

Є. К. Лазаренку

Що за дивна настала ераГеолог читаєпоетам ПревераПоети дивуютьсяПреверові віршіДалеко кращіпринаймні не гіршіГеолог веде насна львівські концертиЛюдкевича можнапізнати і вмерти«Кавказ» тут над ПолтвоюВічна зоря єРектор допитливонас прозираєГеолог знайомить поетівз жінкамиВін відкопав їхГранив їх рокамиТепер діамантаминам віддаровуєНосіть на здоров’яКоли в вас здоров’я єРектор веде до митціву майстерніЖарти дошкульніСпічі майстерніВальяжність у шарміпашить в східняковіКрутість характеруМагма в заковіМені він Шашкевичаначе даруєПідлисся уже надімною горуєВбиває в мені крутія—доробкевичаАби був довіку я вікуШашкевичаЯк він схилявся наддушами хворимиПрикутий скабами та шей кондуфорамиНавік не поглинутийхижим тим МолохомЯ знайдений теж тимвеликим геологом…

М. Г. Жулинському

Епіграма

Микола Жулинський —Макогон волинський.В українській макітріПри всілякому вітріТре собі мак.Хай завжди буде так!А Галя з легкої рукиПече для всіх маківники.Щоб головою не поник,Мені дістався маківник,І то є добрим знаком,Доки не сядем маком…

В. О. Яворівському

Епіграма

Історика ЯворницькогоБентежило його прізвищеПисане по-російськи:– Я-вор-ницький!І він постановив собі:– Буду без вора!І в пресі російськійПисався пристійно:– Эварницкий!Політика ЯворівськогоВласне прізвищене турбує —На Яворівський округВін іде в депутати.Згодом з ЯворівськогополігонуЗ ракети – трибуниВерховної РадиРакетника КучмуЩодня запускає в космос…

І. М. Дзюбі

Епіграма

Хоч академік і геройНе мореплавецьвін не столярЙого не здужав геморойТо не проб’є ні руб ні долярНа троні міг він розлягатиТа трону в насі не світилоНа все він зирить з висотиМаг джентльменсупермен світилоБагато полишив рубцівНа серці часнесамовитийМіж патріотів – горобцівХіба єдин – талановитийМіністром бувВ керівникуСвітилась європейськамаркаВ Патоновім корівникуГуманітарна він дояркаТепер він прем’я роздаєНа душу взяв тяжке берем’яТа знає він чи лиш вдаєЩо яке врем’ятаке прем’я

Берло[2]

Україна ще не вмерлаХоч не було берлаХоч її епоха клятаВ глухий кут заперлаКоли скіпетра не сталоМоже й не бувалоТоді слово дивословоСлово берлом сталоНі корони ні державиАні ж того берлаРеготався світ іржавийЗаздрість його жерлаСлово стало за коронуСтало за державуСкіпетром на оборону

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Проект «Від А до Я» стартував у січні 2010 року на сторінках інтернет-видання «Українська правда. Життя». Інтерв’ю Ірини Славінської з Іваном Драчем було вміщено на сайті цього інтернет-видання 8.11.2010 р. Пізніше воно було опубліковане в книзі: Ірина Славінська «33 герої укрліт», що вийшла друком у видавництві «Фоліо» (2011).

2

Корона, держава і берло (скіпетр) – ознаки традиційної державної влади.