Дехто стверджує, що вона не могла так довго зносити свої стражденні гріхи, й одразу ж, як побачила, що Едіп виколов собі очі, вбила себе тут же на місці.

26. Амалтея, або Деїфоба, сивіла

Діву Амалтею деякі джерела ще називають Деїфобою, донькою Ґлавка. Говорять, що народилася вона в давньому калхедонському місті Куми, що в Кампанії. Оскільки була вона однією із сивіл, то дехто вважає, що розквіт її сил припадає на час зруйнування Трої; а прожила вона так довго, що застала ще Приска Тарквінія, римського царя.

За свідченнями древніх, свою непорочність Амалтея пронесла через багато століть, не забруднивши її стосунками з жодним чоловіком. В поетичних творах є свідчення, що її покохав Феб і від нього як дарунок вона отримала довговічність та пророчі здібності. Особисто я вважаю, що Амалтея завдяки своїй непорочності отримала світло ясновидіння від самого Сонця, яке осяває кожну людину, котра приходить на цей світ, і тому пророчила й описувала багато майбутніх подій.

Говорять, що на Байському[52] побережжі поблизу Авернського озера був знаний оракул; його навіть я бачив і чув, що аж до сьогодні там сповідують її ім’я. І хоча це святилище вже майже зруйноване через старість та занехаяне через недбальство, все ж навіть руїни зберігають давню могутність та своєю величністю викликають подив тих, хто на них дивиться.

Є навіть такі, що вірять, наче Еней, втікаючи, мав її за провідника у підземному царстві, хоч я в це не вірю; але про це дещо пізніше.

Ті, хто приписує Амалтеї довгий вік, стверджують, що вона прийшла до Рима і принесла Тарквінію Приску дев’ять книг. Коли той відмовився заплатити за них встановлену ціну, вона спалила три з них у нього на очах; наступного ж дня Амалтея принесла решту шість книг і запросила за них таку ж ціну, яку просила за дев’ять, попередивши, що спалить ще три, якщо той не заплатить, а наступного дня – й три останні. Тарквіній врешті заплатив, що та просила. Збережені книги, як виявили нащадки, містили всю історію Рима. Тому римляни завжди ревно берегли ці книги і зверталися до них за пророцтвами як до оракула, якщо цього вимагали обставини.

Мені важко повірити, що Амалтея і Деїфоба – одна особа, оскільки я читав, що остання закінчила свої дні на Сицилії: місцеві жителі довго ще показували там її поховання.

Здобуваємо славу завдяки власному заповзяттю та Божій милості: нікому гідному не відмовлено в цих чеснотах. Усвідомивши це, зрозуміємо, що ті, хто просиджує в бездіяльності, намарно розтрачують свої роки від лона матері аж до самої могили, навіть якщо помирають у поважному віці.

Врешті, якщо жінки здатні сягнути таких висот завдяки власному розуму та дарові пророкування, то що мають думати бідні чоловіки, які наділені могутнішими задатками для всього? Якщо відкинуть бездіяльність, чи сягнуть такої ж богоподібності? Нехай плачуть і пропадають усі ті, хто через бездіяльність втрачає такий дар, і нехай визнають, що вони є каменями посеред одухотворених людей. І так буде, допоки вони, безмовні, не висповідають свої гріхи.

27. Нікострата, або Кармента, донька царя Іонія

Нікострата, яку згодом в Італії стали називати Карментою, була донькою Іонія, царя Аркадії. Одні джерела говорять, що вона вийшла заміж за аркадійця Паллантія, інші ж твердять, що вона була його невісткою. Прославилася вона не лише завдяки величі свого царства, а й тим, що була вельми обізнана з грекою, її мислення було настільки різнобічно розвиненим, що невтомним навчанням вона осягнула навіть науку пророцтва, ставши відомою ясновидицею. Іноді на запит, а іноді сама по собі вона виголошувала пророчі вірші-кармени:[53] за що латиняни стали називати її Карментою, а не Нікостратою.

Вона була матір’ю Евандра, царя Аркадії; за давніми переказами, його вважали зачатим від Меркурія – чи то за красномовство і розум, чи то за хитрість. Як говорить дехто, він убив свого рідного батька – чи то волею випадку, чи, як вважає дехто, через незгоду між громадянами, що випадково тоді сталася; за це дід вигнав Евандра із царства. Мати, напророкувавши синові великі звершення, переконала Евандра податися у край, який вона йому покаже. Тож, сівши на корабель, взявши матір із собою, разом з деякими зі своїх людей та з попутним вітром він подався з Пелопоннесу до гирла Тибру. Звідти мати провела його до гори Палатин, яку назвали так за іменем батька чи сина, адже обоє називалися Палатинами; осівши там з матір’ю та своїми людьми, Евандр звів містечко, назвавши його Палатином, а згодом на цьому місці був заснований величний Рим.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

Хоча Боккаччо родом із Флоренції, однак працював над цим твором у Чертальдо (1361–1362), на дозвіллі, як сам говорить далі.

Відомий флорентійський рід.

Грецьк. andreia – «мужність», те саме, що латинське virtus, або vir: аналогічно – в українській мові слова «муж» та «мужність» мають спільний корінь. Боккаччо писав свій твір у період, коли змінювалося середньовічне уявлення про роль і заняття жінки. Це чітко видно у багатьох біографіях.

Карл д’Арто, граф Монтеодорізійський, перший чоловік Андреї Аціароліс, помер у 1346 р. У 1357-у вона одружилася вдруге з Бартоломеєм ІІ з Капуї, графом Алтавільським. Однак, незважаючи на це, Боккаччо часто засуджує повторне одруження у тексті твору.

Петрарка Франческо (1304–1374) – перший видатний італійський гуманіст, сучасник Боккаччо. Твір Петрарки «De viris illustribus» («Про славних мужів») надихнув Боккаччо до праці над своїм твором.

Цікаві роздуми автора щодо семантичного наповнення деяких ключових слів. Такі слова, по суті, можна вважати термінами у рамках цього твору.

Боккаччо ніколи докладно не вказує, на які саме джерела він покладається.

Семираміда, або Шаммурамат (царювала в 824–811 рр. до Різдва Христового). З її іменем помилково пов’язують так звані «висячі сади» поблизу Вавилона. Створення садів радше стосується періоду правління вавилонського царя Навуходоносора (605–562 рр. до Р. Х.).

Стіни Вавилону, одне із Семи чудес світу (список непостійний). Згодом їх викреслили зі списку, замість них зарахували до чудес Александрійський маяк.

Опіс, чи Опс – богиня врожайності. Ототожнювали з Реєю.

Уран (грецьк. uranos – «небо») – божество неба.

Веста, – богиня домашнього вогнища.

Сатурн – бог землеробів та врожаю, батько Юпітера. Його ототожнювали з грецьким Хроносом і вважали справедливим правителем золотого віку.

Покоління доолімпійських богів.

Юнона – вище жіноче божество римського пантеону, дружина Юпітера. Вважалася богинею багатьох італійських міст.

Самос – острів у Греції в Егейському морі.

Споглядання – вищий рівень розумової діяльності, умоглядність.

Мінерва – богиня мистецтва і талантів, покровителька ремесел.

За легендою, Гефест розколов молотом Зевсові голову і звідти появилася богиня у повному обладунку.

Див. розділ 18.

Мінерва, у грецькій міфології Афіна, або Паллада – покровителька Афін.

Медуза Ґорґона – міфічна потвора, що своїм поглядом перетворювала все живе в камінь.

На Капітолії, одному із семи пагорбів Рима (двогорбому), стояли три храми – Юпітера, Юнони та Мінерви. На цьому пагорбі завершувалися тріумфальні процесії.

Венера – богиня кохання. Вважалася матір’ю Енея, тому її вшановували як праматір усіх римлян.

Марс – бог війни, тому й говориться про воїна.

Боккаччо показує свою обізнаність з різними джерелами. Очевидно, це і Геродот, і Лівій, і Светоній та багато інших.

За міфом, перетворила її на корову ревнива Юнона (грецьк. Гера), дружина Юпітера (грецьк. Зевс); стеріг її Арк (грецьк. Аргус), що мав сто очей.

Осіріс, або Сарапис – єгипетський бог мертвих і плодючості, був царем і героєм в Єгипті. Брат Сет убив Осіріса, але Ізіда, його сестра і дружина, воскресила свого чоловіка. Греки ототожнювали Осіріса з Діонісом.

За легендою Юпітер, перетворився на чудесного бика і викрав дівчину.

Амазонки – у грецькій міфології войовничі жінки на території Малої Азії.

Кирія, скорочена форма від Теміскир, – місто в Понті (провінція в Малій Азії).

Етимологію слова виводять від грецького a-mazos, тобто «без грудей».

Історію описує Овідій у «Метаморфозах».

Фіви – найбільше місто Беотії. Одна з найдавніших забудов – фортеця, датується 1400 р. до Р. Х. Місто пов’язане з багатьма грецькими міфами.

Йдеться про «Метаморфози» Овідія.

Лемнос – острів у північній частині Егейського моря.

Греки спалювали померлих.

Немея – місцевість в Арголіді.

Колхіда – історична назва сучасної західної Грузії. Пов’язана з багатьма грецькими міфами.

Пелій – син Нептуна і німфи Тіро, брат Езона, дядько Ясона; за напучуваннями Медеї доньки розрубали його на шматки, сподіваючись, що цим повернуть батькові молодість.

Колофона – місто в Малій Азії.

Афіна Паллада, або Мінерва.

Здобуття пояса вважається одним із подвигів Геркулеса, чи Геракла.

Сивіли – ясновидиці.

Троя.

Геспериди – доньки бога Атланта. Жили на однойменному острові на крайньому заході.

Етолія – гірська місцевість на північному узбережжі Греції.

Нард – запашна олія.

Алкід – тобто Геркулес.

Тобто наїдкам та напоям: Церера – богиня полів та хлібних злаків, Вакх – бог вина.

Фокея – місто в Іонії.

Байї – місто в Кампанії.