Петро Шелест

Незабаром Петра Юхимовича викликали до Москви. 26 червня 1963 року у присутності членів Президії ЦК КПРС (так тоді називалося Політбюро) Микита Хрущов сказав, що підтримує його висунення на посаду першого секретаря ЦК Компартії України, хоча є й інші кандидатури. Разом з Шелестом до Москви були викликані другий секретар ЦК Компартії України Іван Казанець і перший секретар Харківського обкому партії Микола Соболь. Їх кандидатури теж обговорювалися. Але перевагу віддали саме Шелесту. 2 липня 1963 року на пленумі ЦК Компартії України його офіційно обрали першим секретарем. Того дня у своєму щоденнику Петро Юхимович записав: «Мені надана величезна довіра, це висока честь – довіра політична і партійна. Я, колишній батрак, робітник, вихованець комсомолу, партії, висунутий на таку велику посаду. Дивні відчуття: усе йде начебто добре, але я дещо стурбований…»

З обранням Петра Шелеста на нову важливу посаду в його родині принципово покращали побутові умови. Йому була відведена дача в Межигір’ї під Києвом, де традиційно перебували партійні лідери. Крім того, він отримав номенклатурний особняк по вулиці Герцена, 14. Це був будинок, що зберігся донині, у садибі київського аптекаря Октавіана Бєльського, який у 1889 році придбав ділянку у Кмитовому яру, а в 1893-му почав будувати будинок за проектом архітектора Миколи Казанського. Незабаром Бєльський побудував ще один особняк, який знаходився в глибині вулиці, зовні схожий на попередню споруду. Після фатального 1917 року обидва особняки в садибі серед парку стали місцем громадського відпочинку. А потім його вподобали комуністичні вожді. Територію обнесли огорожею і влаштували офіційну резиденцію. У 1934–1937 роках у другому, більшому особняку, жив всесильний Всеволод Балицький, який очолював ГПУ, а потім НКВД України. Він опорядкував територію парку: з’явилися містки, альтанки, малі архітектурні форми. Перед війною тут був піонерський табір для дітей співробітників НКВД. Коли в 1943 році німців вигнали з Києва, в особняку оселився Микита Хрущов (тоді це місце називали дачею Хрущова), що виїхав на партійну роботу до Москви наприкінці 1949 року. З того часу більший особняк став резиденцією перших секретарів ЦК Компартії України. У будинку поруч знаходився обслуговуючий персонал і охорона, а також кінозал. Після Шелеста традиція урветься, вожді України виберуть собі для мешкання інші, не менш привабливі куточки, але вже за містом.

До моменту виходу Петра Юхимовича на політичну авансцену влаштувалося і життя його синів. Старший син – Борис Петрович – пішов, як кажуть, по військовій лінії. У 1948–1952 роках він учився спочатку в Ленінградському, а потім в Одеському морехідному училищах, служив на флоті. Потім, у 1957–1962 роках, був слухачем Київського вищого інженерно-авіаційного училища ВВС. З 1962 року працював військпредом на Київському авіаційному заводі. У 1965-му перейшов на роботу до тодішнього Київського інституту інженерів цивільної авіації, де викладав на військовій кафедрі, а потім став її завідувачем. У 1975 році Бориса Шелеста перевели на посаду начальника філії навчально-льотного відділу Ворошиловградського вищого училища штурманів у місті Жданові. У січні 1961 року в нього народився син Петро, а в грудні 1966-го – дочка Ірина.

Молодший син – Віталій Петрович – став фізиком, у 1962 році закінчив Київський університет. З 1966-го працював в Інституті теоретичної фізики Академії наук УРСР. Петро Шелест сприяв виникненню в Україні цієї академічної структури. Як згадував Віталій Петрович, цьому була досить сильна протидія із союзної академії, Держкомітету з науки і техніки: «Вважалося, що в Україні сидять «гречкосії», їм такий інститут не потрібний. Для того, щоб отримати санкцію і створити такий інститут, та ще з міжнародним статусом, я залучав батька дуже сильно». Злі язики казали, що інститут, мов, «під сина Шелеста» і створювався. Насправді ідея визрівала в українських академічних колах давно, а директором інституту став академік Микола Боголюбов. Він був учителем Віталія Петровича, а останній став його заступником. Боголюбов уже збирався переїздити з Дубни до Києва, але йому доручили очолити Об’єднаний інститут ядерних досліджень у Дубні, керівництво почало заперечувати проти переїзду. Постала проблема: хто в Києві визначатиме повсякденну політику інституту, контактуватиме з владою для вирішення актуальних питань. Саме так Віталій Шелест, ще будучи кандидатом наук, став заступником директора і багато чого зробив для інституту. Віталій Петрович захистив і кандидатську, і докторську дисертації не в Києві, а в Дубні. У 1969 році його обрали членом-кореспондентом Академії наук УРСР (нині Національної академії наук України). У липні 1963 року у Віталія Петровича народився син Дмитро, а в червні 1969-го – син Олексій. Отже, в сімейному плані Петро Юхимович цілком міг вважати себе щасливою людиною, а родина для нього означала багато…

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.