Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя

У пізніших заговорах зустрічається 7, 10, 12, 40, 77 хвороб. Називають їх «дщерями Ирода (Ірода) – царя».

У назві кожної з хвороб вгадуються ті муки, якими вони терзають рід людський:

Трясея (трясучка, трясовиця, трясуниця, потрясуха, трясця) від дієслова «трясти», тіпає людиною, викликає високу температуру. Уявляли її бабою з очима, що вискакують з лоба; зуби стукотять, руки трясуться. Трясея нападає на людей разом з льодеєю та огнеєю. Але не з обома відразу, а з кожною окремо, бо льодея і огнея ворожі між собою. Трясея – страшна баба, волосся в неї збите в один клубок, лице в страшних глибоких зморшках; вчепиться в людину і трясе її, тіпає нею, витрясає душу.

Льодея – холодить як лід; кого вона мучить – той і на печі не може зігрітися, ще зовуть її озноба, зябуха, студенка, зимниця, знобуха, лідниця. Льодея – одна з хвороб, яка, за повір'ями, трохи поступається силою огнеї і трясеї. Льодея ніколи не зустрічається з огнеєю, але інколи приходить на зміну їй. Ця хвороба забирає в людини сили тихцем, нишком; при цьому хворий відчуває головокружіння і присмак крові в роті. Льодея приходить вночі з мороком. За уявленнями, пальці в неї сині, довгі, з маленькими голками замість нігтів. Вона запускає ті нігті-голки в тіло людини і холодить кров. Нападає часто весною, коли ще сонце не встигає прогріти повітря і землю. Здавна виганяли льодею міцними напоями.

Огнея (вогнея, огненка, вогневиця, гарячка) – насилає внутрішній жар. У південнних слов'ян – «грозниця» – вказує на зв'язок з грозою, з полум'ям блискавки. Огнея уявлялася в образі старої баби із зморщеним червоним лицем, палаючими очима і лисою головою. Одяг у неї червоного кольору, розвівається навіть в тиху погоду. Вона найстрашніша з усіх хвороб, найжорстокіша. В давні часи, щоб уберегтися від огнеї, парились в лазні, мисливці натиралися жиром. Вважали, що відганяє огнею амулет з тотемного звіра. Огнея нападає на слабких. Вона намагається випалити внутрішні органи людини, при цьому викликає невтомну жагу, котру не загасити водою. Сама ж огнея боїться спеки.

Якщо в селі з'являлася гарячка, то з хати, де були хворі, не випускали нікого і заходити з вулиці в хату нікому не дозволялося, щоб гарячка не перекинулася доброю людиною, не вийшла на вулицю для збору нових жертв.

Гнітея (гнітниця, гнітуха, гнітучка, черевуха) – хвороба шлунку, нутрощів; гнітить утробу, відбирає апетит, викликає рвоту.

Гринуша (грудниця, хрипуша, храпуша, гризачка) – стискає серце, груди, викликає хрипи, кашель. Гринуша лякає людей своїми криками, хрипами. За повір'ями, у кого біля оселі кричала сова, до того прийде гринуша. Нападає вона здебільшого на підлітків. Гострими зубами впивається в горло, а довгим язиком забиває людині рот і не дає розмовляти. Але не калічить, а лякає. У дорослих гринуша викликає хрипи, кашель, не дає дихати, зупиняє серце. Гринуша не визнає інших подруг-лихоманок і нападає на людей сама. Пересуватися їй тяжко. В дім проникає тільки з протягом.

Глохня (глухея, глуханя, глушня) – нападає на голову, закладає вуха, викликає глухоту, відбирає слух.

Костоломка (ломея, ломова, ломота) – ломить кості, ребра, спину: «…аки сильная буря древо ломит, такоже и она ломает кости и спину».

Пухнея (пухлея, пухлячка, дутиха) – насилає пухлини.

Коркуша (корчі, корчея) – жили зводить, насилає корчі.

Глазниця (глазея, очниця) – мучить людину хворобами так, що не дає очі стулити, разом з нею приходять до людини біси і кошмари, з розуму зводять.

Жовтуха (жовтея, жовтяниця) – жовчна хвороба, шкіра людини від жовтухи жовтіє «…аки цвет в поле». Лікували жовтуху гіпнозом або ще заганяли в щуку. Хворого примушували дивитися на рибу до тих пір, поки щука не засне і не пожовтіє, тобто, не забере хворобу. Щоб не захворіти жовтухою, носили на шиї бурштин.

Навія (невея, огнеястра) – від «нав», дух померлого, смерть; нави – покійники. В цій назві – зв'язок демонів-хвороб з деякими духами померлих. Навія – найстарша з сестер-лихоманок, вона найсильніша, якщо візьметься за людину – смерті не уникнути.

У слов'ян збереглося багато повір'їв, переказів, замовлянь та заговорів про хвороби.

«Звертаюся до вас, раб божий (такий-то), прошу, великі помічники, сказати мені: для чого виходять з моря-океану жінки простоволосі, для чого вони по світу ходять, відбивають від сну, від їжі, смокчуть кров, тягнуть жили, як черв'як, точать чорну печінку, пилами пиляють жовті кості й суглоби? Тут вам не хата-житло, не прохолода; ідіть ви в болота, в глибокі озера, за бистрі ріки і темні бори: там наїдки цукрові, напої медові, перини пухові – там буде вам хата-житло, прохолода по сю годину, по сей день, слово моє, раба божого (такого-то), кріпке-кріпке».

(Заклинання від лихоманки).

За повір'ями, 2 січня мороз і зима виганяють із пекла сестер-лихоманок з нечистю і ті шукають собі притулку серед людей в теплих оселях.

15 січня, на Сильвестра, знахарі проганяли хвороби заговорами та іншими магічними діями. Казали: «Сильвестр жене лихоманок за 77 верст».

Особливістю заговорів проти хвороб був перелік їхніх імен.

18 січня збирали сніг (перед Водохрещем) і тим снігом лікували недуги – оніміння ніг, головні болі, корчі.

На Максима, 11 травня, хворих на лихоманку відпоювали березовим соком.

2 грудня перші заметілі проганяють різні хвороби в яруги, урвища, тріщини, печери.

10 грудня північний вітер, якщо дме в цей день, змітає хвороби з землі.

Від лихоманки, малярії в народі знали гіркий полин, спориш, чортополох, хрін, траву «живучку», яку ще називали «лихоманочна трава».

МОР

Дух епідемії, повальної хвороби. Причиною масових захворювань вважали нечисту силу, непевну істоту, злого духа, якого треба було вигнати або не пустити на обжиту територію.

Щоб випровадити хворобу або запобігти їй, виконували спеціальні ритуали. Наприклад, щоб позбутися сибірської язви, робили людське опудало і викидали у вікно, а потім несли і закопували біля кладовища як дух хвороби. Вважали, якщо поселення в лісі, то мору можна не боятися: лісовик хворобу відведе. Щоб хвороба на худобу не прийшла з сусідніх поселень, на дорозі ставили ворота з жердин на зразок тріумфальної арки, обкладали землею і чіпляли на верхній перекладині ікону Георгія Побідоносця чи Іллі Пророка. Ще оборювали село. Скотину-падаль закопували там, де здохла, вважаючи, що так закопають дух хвороби. Коли зустрічали кого в час ритуальної оранки: тварину – вбивали, людину – лупцювали добряче, вважаючи, що то дух хвороби.

НІЧНИЦЯ

Хвороба дитини, коли маля не спить і увесь час б'є (сучить) ніжками. Жінки вважали, що то нічні духи – нічниці – лоскочуть ступні дитини, від чого вони блищать. Щоб вилікувати дитину, жінки виносили її на зорі на вулицю і тричі зверталися до зорі: «Зоря-зоряниця, забери безсоння-невгомоння, а нам дай сон-угомон».

Ще називають дитячу хворобу – лоскотун. Уявляли, що фантастична істота турбує малят уночі, лоскоче їх, не дає заснути. В замовляннях зверталися до сил небесних: «Матінко-Зоре вранішня, Матінко-Зоре вечірня, заберіть від немовляти лоскотуна, звільніть біле тіло, щоб воно до ранку відпочило».

О ПІВНОЧНИЦЯ

Опівночницю ще називають лунатизмом, а людей, які хворіють на цю хворобу, – лунатиками, ночеходами. Цю хворобу виганяють сімома прутиками або сорочкою дитини, яку міряють взад-вперед і навхрест ниткою, потім кладуть під поріг, щоб лунатик не міг через неї переступити.

ПЕРЕПОЛОХ, ПЕРЕЛЯК

Дух дитячого страху, переляку. Від переполоху на дитину одягали сорочку задом наперед. Вважали, що переполох від собаки не такий небезпечний, собака сам той переполох вигавкає. Набагато небезпечніший переполох від злого і мовчазного гусака, що поженеться за дитям; та й укус гусака заживає довго.

Якщо переляк не проходив, сорочку дитини міряли навхрест ниткою, яку потім клали під поріг, щоб всі її топтали. Коли й це не допомагало – йшли до знахаря.

П ІДТИННИЦЯ

Так називали хворобу, яка чіпляється до чоловіка, коли той напідпитку засинає під тином, на сирій землі чи мокрій траві.

ПРОСТУДА

Мабуть у світі немає людини, яка б не хворіла на простуду. В давнину ліків не знали, тому простуду, як і інші захворювання, лікували за допомогою засобів народної медицини: трав, настоянок, ягід тощо та силою слова – замовляннями.

Деякі народні цілителі та й сучасні лікарі вважають, що лікувати простуду медикаментами не слід. З їхньої точки зору правильне лікування – піст до 5 днів: можна їсти каші, фрукти і робити хворому клізми. Біль, чхання, кашель, температура необхідні і корисні для здоров'я, і поспішати їх позбутися за допомогою ліків не варто. Біль – важливий попереджувальний сигнал організму. Під час чхання дихальні шляхи і легені очищуються від шкідливих речовин і алергенів. А кашель звільнює організм від бактерій і вірусів. Якщо надміру глушити кашель ліками, це може призвести до запалення легень чи до іншого захворювання дихальних шляхів. Тільки коли кашель сухий, слід приймати відповідні лікувальні засоби. Температура теж важлива зброя організму, яку в жодному разі не можна «знешкоджувати» за допомогою ліків. Якщо вона не перевищує 39 градусів С, то сама по собі скорочує термін захворювання, нейтралізує віруси і бактерії.

Про все це знали давні слов'яни і уміло переборювали простуду. Якщо ж важко витримати піст і немає часу довірити своє здоров'я матінці-природі, слід звертатися до випробуваних віками засобів народної медицини, рецепти яких можна відшукати.

ПРОЩЕННЯ

У народі існує повір'я: якщо хто захворіє в лісі чи після купання, а сам знає за собою якийсь гріх проти цього водоймища (плював у воду, смітив тощо) або лісу (рубав дрова, ламав гілки), – то не вилікуватися йому ніяк інакше, як піти до лісу чи до ріки і попросити пробачення (прощення) тричі, кланяючись до землі і кладучи жертву – краще всього червоне яйце. Якщо після цього обряду за спиною покаянника почується шум гучний тріск, – значить, він прощений і буде здоровим.

СОНЯШНИЦЯ

Так називали черевні хвороби. Щоб їх вилікувати, знахар брав миску, в яку можна було налити три пляшки води, пеньку і ківш. Миску ставив хворому на живіт, пеньку запалював. Як загорялася – обмотував хворого. Через обпалене місце ніби виходить хвороба, яка знаходиться у хворому. Пеньку потім знахар клав у ківш, а ківш ставив у миску. Під час цих дій він шепотів замовляння, без якого будь-яке лікування не вважалося дійсним. Потім хворому давали випити цієї води – і він виліковувався. Але головна суть лікування в чудодійних словах замовляння.

СУХОТКА

Дітей, які хворіють цією хворобою, кладуть на деякий час в розщеплене дерево, потім тричі обходять з дитиною навколо дерева і розвішують на гілки дерева сорочку хворого. Повернувшись додому, купають дитину у воді, взятій з дев'яти рік чи криниць, і обсипають попелом із семи печей. Чехи, щоб вилікувати дітей від сухотки, купали їх у джерельній воді разом із собакою чи кішкою, щоб хвороба перейшла на тварину.

УТИН

Якщо з'являлися сильні болі в крижах чи ломоти в попереці, що не продихнути, це значить, що до людини причепився угин.

В таких випадках клали хворого животом на поріг хати, брали тупий косарик в руку, легенько постукували по спині хворого і вступали з угином в переговори, питаючи його і слухаючи відповіді: «Що рубаю?» – «Утин відсікаю». – «Рубай гарно, щоб вік не було!»

УДАР, СИНЯК (УШИБ)

Щоб вилікувати удар, прикладають до нього ялинковий попіл в суміші з яєчним жовтком.

Тих, хто сильно розбився, ніби треба виносити на те саме місце, де сталася біда, і молитися до землі, просити в неї пробачення: «Пробач, сторона, Мати Сира Земля!»

Щоб удар не розболівся, слід відразу примовляти: «Батенько, святе місце, не ти на мене найшло, а я на тебе, вже прости мене, Христа ради!»

ХОЛЕРА

Страшну хворобу холеру в народі ще називали птиця-юстриця. Ніби має вона вигляд чорної птиці з хвостом і зміїними головами. Вночі пролітає над селами-містами – де зачепить воду залізним крилом, там буде повальний мор. Про цю хворобу, яка спустошувала землю, в народі ходила загадка:

На морі-океані,На острові БуяніСидить птиця-юстриця.Вона хвалиться-вихваляється,Що всього перебачила,Всього перепробувала:І царя в Москві,І короля в Литві,І дівку в намисті,І немовля в колисці.

Від холери ховалися. Заходили в нетоплену лазню, лягали на полицю і прикидалися покійником. Або зачиняли в хаті двері, завішували вікна – щоб хвороба подумала, що нікого немає вдома і пішла собі геть.

Уявляли дух цієї хвороби в подобі старої баби із страшним, злим, перекошеним муками обличчям. Де вона зайде переночувати – не лишиться жодної живої душі. В деяких місцевостях вважали, що дух цієї хвороби приходить із-за моря в образі трьох сестер – страшних дівиць у білих саванах.

Захисником від холери, як і від інших хвороб, вважали лісовика, інколи домовика. Померлих від холери виносили в закритих домовинах через вікна, щоб хвороба не запам'ятала поріг (вхід через двері). Забобонні люди вночі біля могили померлого закопували живу кішку – жертву хворобі, щоб вона змилостивилася і не забирала членів сім'ї. Відомі випадки, що в жертву холері приносили й живих людей, старих чи дітей, закопували разом з півнем, собакою і чорною кішкою. Холеру ототожнювали, бувало, з померлим від неї, влаштовуючи тоді пишні похорони самої хвороби.

ЦИНГА

За повір'ями, на північних островах і землях ходить страшна височенна баба, видима всім, розмовляє, як і люди. З'являється під різними личинами: наприклад, приходить до втомленого мандрівника у подобі молодої жінки, нещасний милується красою, солодко засинає, але сон той переходить у смерть.

Коли вітер свище на безкраїх просторах, цинга з'являється у вихорі, танцює і співає страшну пісню: «Тут усі голі, беззахисні! Тут немає ні співу церковного, ні дзвону Великоднього! Тут усі нагі й безпомічні!».

Часто ніби бачать, як стоїть вона на кормі дванадцятивесельного баркаса, а її сестри – лихоманки – сидять на місцях гребців, розкуйовджені, страшні й злі. Головне – їх не зачепити, не покликати, навіть ненароком не виказати себе, не показати свого страху – тоді вони поминуть.

Народ в уяві своїй поселив страшну хворобу цингу у далекі північні краї, а в товаришки приписав їй страшні лихоманки. Усе погане, недобре, неприємне, страшне – хвороби, недуги, напасті, голод – асоціювалися в народі з холодом, похмурою погодою, відсутністю вогню і сонця. Тому все погане жило далеко в холодних краях, де немає ні сонця, ні церков, і звідти приходило на слов'янські землі, приносячи біди і негаразди.

ЧУМА

Страшна хвороба, епідемії якої випустошували цілі села і містечка. Давні слов'яни персоніфікували духи хвороб, особливо ті, які найбільше дошкуляли, проти яких люди були безсилі. Поляки вважали, що чума їздить у двоколісному візку. В переказах лужичан вона з гуркотом їздить по вулицях опівночі на невидимій колісниці. В домі, біля якого зупиняється чума, буде покійник.

Наближаючись до міста чи села, чума точить свої стріли, і кого першого зустріне, – в того і вціляє, а потім вже заходить у місто чи село. Тому першими хворими бувають проїжджі або мандрівники. Як і відьми, чума може прибирати подобу кішки, коня, корови, птиці чи навіть мотка ниток; де вона показується – там виють собаки, туди прилітає ворона або сич і, сідаючи на дах, криком своїм віщують біду.

За повір'ями південних слов'ян, коли чума ходить, – півні хрипнуть і замовкають, а собаки втрачають здатність гавкати, виють лише та гарчать на непрошену гостю.

Українці в казках та переказах передають, що чума живе в тому краї, де немає ні собак, ні півнів, де не дзвонять дзвони церков, – у краї хмар зимових, на холодній півночі. За те, що чума відбирає у собак голос, ті переслідують її. Чума боїться собак, втікає від них, про це є в переказах: «…Селянин спав на копиці сіна. Пробудився від шуму і побачив величезну жінку в білих строях, з розвітреним волоссям, яка втікала від зграї собак. Вона скочила на драбину, вилізла до середини копиці та й почала дражнити собак. Ті гавкати не могли, тільки гарчали та вили. Селянин тихцем підкрався до чуми – він її відразу впізнав – і штовхнув з драбини ногою. Чума перескочила собак, посварилася кістлявим пальцем чоловікові, майнула швидко і щезла. Селянин дуже перелякався, і хоч залишився живим, нога в нього з того часу сіпалася…»

Півнячий крик і церковні дзвони визнані як цілющий засіб проти хвороб. Ще в народі вірять, що собака із своїм гострим зором і особливим тонким нюхом пізнає присутність нечистих духів, чує наближення чуми і смерті, кидається на них, як вірний сторож. Коли собака виє – вважають, це знак того, що вона бачить смерть.

У болгарів є перекази, що в давні часи кішка була старшою сестрою чуми і часто била її за лінощі та непослух. Тому чума не жаліє котів, вбиває їх, вони ховаються від неї за піч.

Коли була епідемія чуми, люди ховалися в помешканнях, не відчиняли вікон і дверей, тільки голод примушував їх виходити з осель. Чіпляли таблички, щоб обманути хворобу: «Приходь вчора», «Немає нікого вдома» і т. ін.

В Західній Україні, як ішла чума по селах, казали, що то – страшний гомін – поїзд чуми: сама морова діва в колісниці, а за нею всіляка нечисть у валці суне, хвороби та біси. Ніби з'являється страшний гомін у селах з гуркотом, шумом, виттям бурі.

Серби називали чуму куга. Уявляли її страшною кістлявою бабою.

За багатовікову історію Києва епідемія чуми неодноразово спустошувала місто. В літописах збереглися відомості про найбільші спалахи епідемій. Так, літописець писав у 1352 році: «Был мор силен, зело в Смоленске, и в Києве, и в Чернигове и во всей земле Русской смерть люта, и напрасна, и скора». В 1366 році морова язва знову спустошила Київ. Епідемії повторювалися в 1375, 1419, 1424, 1652 pp., a внаслідок спалаху з березня 1710-го по січень 1711 р. «…пуст город Киев остался».

Великий мор був під час російсько-турецької війни (1767 – 74 pp.). За період з 2 вересня 1770 по лютий 1771 р. померло від чуми в Києві близько 4000 чоловік. (Перед початком цього мору Григорій Сковорода гостював у Києві у брата, і його попередили Сили Небесні про загрозу смерті. Він негайно покинув Київ, після того укріпився у вірі своїй і в тому, що за Божим Промислом його, мандрівного «вчителя вічності», веде і вестиме Дух Святий. – Ред.). Хворі на чуму були в ті часи практично приречені: лікарі не знали, як лікувати, протичумної вакцини ще не існувало.

Епідемія чуми була в Києві ще у XIX столітті.

ЯЧМІНЬ, ЯЧМІНЕЦЬ

Досить неприємна річ – нарив на оці, чиряк. Вважали, що це буває від злого погляду або коли лихий вітер підвіє, від протягу.

В народі збереглося багато рецептів і порад, як лікувати ячмінь. Кажуть, що треба вколоти ячмінь на оці ячмінним зерном і віддати це зерно курці.

Слід обвести або притиснути ячмінець шлюбною обручкою і прочитати молитву – почне спадати; повісити голку на нитці і дивитися на кінчик голки, доки ячмінь не спливе сльозою.

Вважали, що роса, зібрана до сходу сонця на Купала, цілюща при всіх захворюваннях очей, особливо ж вона допомагає, коли на оці ячмінець. Найкраще, коли хворий сам іде на луки і промиває очі тією цілющою росою.

А попередити ячмінець за народними повір'ями дуже просто. Тільки око засвербить, слід взяти срібну виделку і обережно провести тричі повіку туди-сюди – ячмінець помине, не з'явиться, піде на болота (так при цьому і промовити). Те ж саме можуть робити чоловік і жінка один одному золотою обручкою.

З давніх-давен з хворобами боролися за допомогою заклинань, замовлянь, заговорів, звернених до сонця, світла, вогню, небесних божественних явищ і Світлих (Святих) Сил Небесних.

Окрім того, хвороби старалися обдурити, відвести, розказуючи про них різні історії – і правдиві і неправдоподібні. Таким чином народжувалися анекдоти, байки, в яких сміялися і над самими хворобами, і над ставленням до них. Адже сміючись людина швидше виліковується.

Отож сміймося на здоров'я!

Оповідки про хвороби зібрав і переказав Олексій Кононенко,

Рецепти на всі випадки життя

– Як ви себе почуваєте? – запитав лікар у пацієнта.

– Набагато краще, лікарю. Думаю, мені допомогли ваші ліки. Я дуже ретельно виконував те, що написано на пляшечці.

– А що там написано?

– Тримати міцно закритим.

– Лікарю, якщо я їстиму моркву кожного дня, мій зір покращиться?

– Звичайно. Ви хоч коли бачили зайця в окулярах?

У стоматолога:

– Не треба так широко відкривати рот.

– Ви ж самі сказали, що маєте ввести туди дзеркальце та інструменти!

– Так, але сам я залишуся тут.

– Лікарю! У мого маленького з'явився перший зубчик!

– Добре!

– І він зробив перший крок!

– Прекрасно!

– Але на першому ж кроці він упав і вибив перший зуб…

– О-о!

– Та втративши перший зуб, мій малюк вимовив перше слово!

– Овва!

– Знали б ви, що то було за слово…

В аптеці:

– Сода є?

– Буде на наступному тижні.

– Але ж печія у мене зараз!

– Є засіб, щоб печія трималася тиждень.

– Покашляйте.

Пацієнт кашляє.

– Будь ласка, ще раз, – каже лікар, – і голосніше. Пацієнт старається з усіх сил.

– Так-так… – задумливо промовляє лікар, – і часто у вас бувають такі напади кашлю?

– Лікарю, я більше не можу витримувати цю дієту. Уявляєте, я вчора ледве не відкусила своєму чоловікові вухо!

– Не страшно. Всього лиш якихось вісімдесят калорій.

Лікар каже чоловікові пацієнтки:

– Якщо ви не будете займатися з нею коханням хоч би один раз на тиждень, вона може померти.

Чоловік виходить до дружини.

– Що тобі сказав лікар? – запитує вона.

– Що-що? Ліків таких немає. Помреш ти…

– Як? Ви п'єте каву? – вигукнув молодий лікар, побачивши чашку з напоєм у руках пацієнта. – Це неможливо, кава для вас – отрута!

– Отрута? Але, мабуть, дуже повільна. Я п'ю її вже шістдесят років.

– Лікарю, все перепробував, ніяк не можу позбутися звички курити!

– А ось ці цукерки пробували?

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.