Камінний хрест (збірник)

28

Таку назву мала третя збірка оповідань та новел В. Стефаника. Вона побачила світ на початку 1901 року у Львові з жанрововизначальним підзаголовком «новелі» накладом Українськоруської видавничої спілки і містила 13 творів. Друге її видання з ілюстраціями відомої художниці й доброї приятельки письменника Олени Кульчицької (1877–1967) й портретом автора вийшло в Львові в 1917 році. Текстуальних змін порівняно з першим виданням у ньому немає.

29

Новела за змістом, структурою і творчою історією близька до «Мого слова». Тому й коментувати їх доцільно в сув’язі, що часто й трапляється (див.: Твори. – К., 1964. – С. 500–501; Вибране. – Ужгород, 1979. – С. 354–355). Обидві ліричні сповіді зродилися в творчій свідомості внаслідок сердечного почуття до коханої жінки – Є. Калитовської, яку В. Стефаник вважав «найвищим ідеалом жінки» («Серце»). Вона була старшою на сім років, мала чоловіка-священика й дітей. В. Стефаник знав її ще відтоді, як уперше ввійшов у дім о. Кирила Гаморака в Стецевій. Євгенія відразу привернула його увагу, але була вже одружена, що частково охолоджувало любовний шал. До всього, хлопця палко, аж до саможертви, кохала її сестра Ольга.

Він зчаста гостював у домі Калитовських у с. Трійця, де почував себе затишно й добре. Сюжети багатьох творів, зокрема й класичної «Новини», беруть початки саме звідси; тут було написано «Синю книжечку» й тут готувалася збірка з такою самою назвою. Та водночас тут міцнішали й поглиблювалися почуття, які не раз призводили до розпачу й сердечної муки. З часом із ними боротися ставало дедалі важче, а бувало, що навіть зовсім непосильно. Різдвяні свята 1899 року В. Стефаник провів у родині Калитовських. Десь тоді дійшло до з’ясування стосунків. Попри щиру й сердечну любов до Стефаника, Євгенія не наважилася покинути сім’ю – насамперед через дітей. Повернувшись у Краків, він до дня народження коханої, яке припадало на 28 лютого, написав сповнені болю слова сердечної сповіді й переслав для передачі іменинниці її молодшій сестрі Ользі. «На Вашу адресу посилаю також моє “Confiteor” (признаюся), писане для сестри Калитовської. Тому посилаю до Вас, бо хотів би-м, аби крім Вас двох ніхто не читав. То є моя біографія, держана в тоні “Wahrheit und Dichtung” («Правда і вигадка» (нім.)). Натурально, що я не заказую Вам єго показувати, але прошу, аби-сьте не показували», – зізнавався в супровідному листі (ІІІ, 172). Назву підказала щойно опублікована в журналі «Życie» програмова стаття лідера польського декадансу Станіслава Пшибишевського. «Confiteor» глибоко вразив О. Гаморак: і призначенням для сестри, і самим змістом, і психологічним настроєм автора. У листі-відповіді вона писала: «Ваш “Confiteor”… чекає Гені, щоби приїхала і взяла собі. Ваше признання дуже прикре. Тут показалистеся як безвихідний песиміст. Нічо веселого та щасливого нема ані поза Вами, ані перед Вами. Ви були щасливі тоді, як не зналисте світа і людей, а пізнавши їх, коти теся в пропасть. Ваш світ чорний і без просвітку… Я… хтіла би-м мати над Вами таке магічне слово, щоби Вас випровадило з сего стану. Я думала, що Ви лиш до мене посилаєте чорні листи, але довідаламся, що посилаєте такі самі до тої, котру любите. Тими листами робите єї такі самі чорні безпросвітні хвилі, які сами перебуваєте» (ІЛШ. – Ф. 8. – № 385). Наступного року ситуація повторилася: до чергового дня народження Є. Калитовської було написано «Дорогу», смислово-емоційна тональність якої трохи пом’якшена, та однак домінують сумні настрої. «Вже так я виджу, як Євгенію покриє смертельна блідість, як візьме до рук той гарний подарунок, – висловлювала свої враження О. Гаморак. – Могла би-м не дати, знаючи це, але дам, бо признаю це право людське, і вже-м склонна повірити тій великій суперечности, що велике нещастя є великим щастям» (Цит. за кн.: Костащук Василь. Володар дум селянських. – С. 96).

Текстологічна історія обох творів теж подібна: збереглося по три редакції кожного з них, щоправда, перша редакція «Мого слова» без початку, а «Дороги» – цілком закінчена, чистова, датована «21.2.1900» (пор. інші редакції: І, 296–300 і 306–310). Обидві другі редакції мають присвяти: відповідно «Писано для п. Евгенії Калитовської на єї уродини д. 28.ІІ.99» і «Вп. п. Евг. Калітовській на д. 28.ІІ.1900». Ані перша, ні друга сповіді початково не писані для друку. Пізніше Євгенія й Ольга стали радити Стефаникові опублікувати твори, небезпідставно вважаючи, що, окрім інтимно-особистісного характеру, в них закладено глибинний художній смисл. Він погодився, суттєво переробивши тексти. Надруковані вони були теж майже одночасно: «Моє слово» в «Літературно-науковому віснику» (1901 – Т. ХІІІ. – Кн. 1 – С. 15–17), а «Дорога» відкрила однойменну збірку (с 1–4), яка побачила світ на початку того самого року.

30

Написано восени 1899 року коло ліжка вмираючої матері і вперше опубліковано в газеті «Громадський голос» (Львів – 1899 – № 23 – 1 груд – С. 187–189). Передруковано без змін у збірці «Дорога».

31

Новелу створено в першій пол. 1900 року й того ж року опубліковано в газеті «Громадський голос» (№ 17 – 6 верес. – С. 138–140 і № 18–12 верес – С. 150–152). Першодрук у збірці «Дорога» не мав ніяких змін.

32

Новелу написано, ймовірніше за все, 1900 року і вперше опубліковано в збірці «Дорога (с. 15–16).

33

Створено приблизно 1900 року і вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 19–24).

34

Оповідання опубліковане вперше в «Літературно-науковому віснику» (1900 – Т. Х – Кн. 6 – С. 249–261) з присвятою університетському приятелеві й активному діячеві Русько-української радикальної партії Сафатові Шмігерові, з яким новеліст жив якийсь час на одній квартирі. Традиційно вважають, що воно написане в квітні того ж року (див. видання 1964 і 1978 років). Хоча вже в листі до О. Гаморак за березень автор повідомляє, що «післав» до часопису два твори: «Мужичку» («Кле нові листки» – Р. П.) і «Палія» (див: ІІІ, 208). Зовнішнім поштовхом до активізації творчої енергії стала подія, яка трапилася в родині: наймит Стефаників спалив дідівську хату, в якій, до слова, народився письменник. Про своє знайомство з прототипом головного героя автор признався в нотатках «Під вражінням вистави “Земля”» (1934), утаївши, щоправда, причетність його до пожежі в родинній садибі. Первісно автор мав намір опрацювати тему в формі драми, про що свідчать згадувані нотатки і лист до В. Морачевського із середини 1900 року (ІІІ, 217). Думка написати драму на означеній в оповіданні фабульно-подієвій основі не полишала й пізніше, про що зізнавався в згадуваному листі до О. Гаморак («Я пишу тепер, крім малих новел, і драму. Як вона вдасться, то буде велика утіха в нашім кружочку»). Втім, реалізувати задум не вдалося, й автор врешті спалив рукопис.

35

Вперше опубліковано в грудневому номері часопису «Літературно-науковий вісник» за 1900 рік (Т. ХІІ. – Кн. 12. – С. 330–337). Звичне датування новели – липень-вересень того самого року, коли автор гостював у родині гімназійного приятеля Івана Плешкана (1867–1902) в селі Чортовець біля Городенки (тепер Івано-Франківська обл.). Хоча в цитованому щойно листі до О. Гаморак за березень 1900 року згадано, що новелу «Мужичка» (первісна назва «Кленових листків») уже надіслано в редакцію. Правдоподібно, що влітку В. Стефаник ще доопрацьовував чи наново переробляв текст, бо новела належить до улюблених творчих дітищ автора: над нею він довго й напружено працював (збереглося сім, часто далеких один від одного варіантів (див.: І, 301–304), хоч внутрішні сумніви й невдоволення зробленим не покидали його до самої смерті (див. відгук у нотатках «Під вражінням вистави “Землі”»). Відтак слід зробити корекцію стосовно датування твору.

36

Вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 54–56). Припускають, що остаточну редакцію новели створено в 1900 році. Хоча первісний варіант її зустрічаємо вже в листі до В. Морачевського від 17 травня 1896 року, в якому дано художній начерк похорону дитини міщанки-зарібниці (див.: ІІІ, 69).

37

Новелу створено приблизно в 1900 році і вперше надруковано в збірці «Дорога» (с. 57–59) з присвятою Б. Лепкому, близькому товаришеві В. Стефаника й авторові численних статей і спогадів про нього.

38

Написано приблизно в 1900 році й опубліковано вперше в збірці «Дорога» (с. 60–71). Твір має реальну основу: це, по суті, родова сага Стефаників (детальніше див. передмову до нашого видання).

39

Вперше опубліковано в збірці «Дорога» (с. 72–74). Приблизна дата написання – 1900 рік.

40

Новелу написано, правдоподібно, в 1900 році й опубліковано вперше в збірці «Дорога» (с. 75–83). Про зовнішні імпульси її створення признався письменник в роздумах «Під вражінням вистави “Землі”»: він добре знав реальних прототипів оповідженої історії, але трохи її переінакшив відповідно до художньої концепції.

41

Надруковано вперше в збірці «Дорога» (с. 84–90). Час написання – приблизно 1900 рік.

42

Четверта й остання з передвоєнного періоду творчості збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові 1905 року. Вона містила тексти, які раніше друкувалися в книгах «Синя книжечка» й «Камінний хрест». З нових творів до неї ввійшли лише лірична сповідь «Моє слово» й новела «Суд».

43

Див. примітку до «Дороги».