Кінець світу. Том 2. Пiсля…

А дуже просто – хапайся за шнур, і тебе тягнуть догори. Точно так само, як ми витягували того вуйка, що чистив нам колодязь.

Однак то була лише інтродукція до подорожі у нетрях підземелля.

Далі – простіше, але градус екзотики потягнувся знову вгору.

Далі – елементарне плавання за течією річки, про яку не скажеш, що рідкісний птах долетить до її середини, як Гоголь – про Дніпро. Бо птахи тут не літають. Їхня стихія – небо, а не підземелля.

В одному лише національному парку Скарет цих рік – три, довжиною десятки кілометрів. Сенс полягає у тому, що не на човні, а справді вплав, але із рятувальним жилетом, ви несетеся нерукотворним тунелем, світло у який впускають з періодичністю не менше кілометра. На цій зупинці ви можете вийти, якщо з води виганяє втома, а частіше все-таки – моторошний стан від середовища, адаптації до якого немає у переліку ваших інстинктів.

А самоусвідомлення у цьому нескінченному проходженні між Сціллою і Харибдою може підвести. Психіка, будучи зануреною не просто у водний вир, а ще й під сотнями метрів кам’яної товщі між тобою і відкритим, звичним світом, – тут недалеко до галюцинацій, про що свідчать крики раз по раз, що прорізають гладінь цього потойбічного умиротворення.

Але ця плавба між світами була улюбленим заняттям майя, у яких світоглядна оптика мала таку незліченну кількість спектрів, рівнів і площин, що наше традиційне 3D – то якась сліпота несусвітня.

Розширивши кругозір, випливаєш із досі невідомої підземної стихії у відкрите море – у звичний простір Світового океану, що становить 70 відсотків того, що не під, а на Землі.

День майя котиться до горизонту, омиваючи грань між небом і землею рожевими барвами, які ви побачите тільки на Карибах. Однак перед виходом із ролі майя вам натякають, що наступним, не менш популярним заняттям майя було мандрування… дном морським. Не забувайте, що Юкатан – то лише тонкий перешийок між океанами, тому тубільці – люди морські. Така була у них структура внутрішніх органів, що під водою могли цілком комфортно перебувати щонайменше кілька хвилин, хоча легенди уподібнюють їх мало не до амфібій. І вам пропонують, ледь вибравшись із глибин земних, пірнути у глибини водні – на дно океану.

Ваша палка аргументація, що стосунки з аквалангом якось досі не склалися, а персональний ваш кілометраж підводного плавання дорівнює нулю, – усе це до уваги не береться. Sea treak – морська прогулянка це називається, тільки не на борту надводного лайнера, а пішки по дну.

Не знаю, як там виходили із ситуації мешканці Чечен Іци, але їхні теперішні родичі роблять це наступним чином: на голову вам надівають велетенську колбу, у яку помпують повітря, яким ви там, на дні, дихаєте.

Усе дуже просто, справді без акваланга, але якщо там ви спіткнетеся об майянські артефакти і ця корона злетить вам з голови… Нарікайте на себе. Поруч будуть інструктори-аквалангісти, які миттю потягнуть вас догори, даючи вам дихати із своїх же балонів. Є шанс врятуватися, але від цього екстріму карибський сі трек вам може надовго відбити бажання проводити відпочинок на узбережжі, і вам раптово захочеться збирати гриби у Карпатах.

Форс-мажор на дні буває рідко, але я бачив обличчя тих, які виринали із тими колбами. На тих воскреслих обличчях – жах. Можна було не сумніватися, що більшість із них удруге туди вже ніколи не захоче. Іспит, до речі, – платний і недешевий. На свою голову, та ще й за свої гроші.

Нарешті, уся ця реінкарнація позаду. Здаєте амуніцію якраз в кінці цього унікального на все життя робочого дня. Сума вражень, мало сказати, зашкалює. З усіх цих пригод виходиш справді, як ті майя. Мало не інопланетянином. Спроквола чвалаєш джунглями, на які навалюються густі сутінки.

Але крапку ще не поставлено! Ні, уже жодних пригод – тільки релакс. До снаги велетенським пірамідам розгортаються стіни джунглів і провадять вас дорогою, в кінці якої – палац. Його звели теж майя, але кілька років тому.

Концертний комплекс у вигляді майянського стадіону із тими самими трьома площинами ігрового поля. А от трибуни – то вже по-нашому. Не так, як Ноу Камп у Барселоні, де команда – найсильніша на планеті, а футбольна чаша – найбільша в Європі, 100-тисячна, але тут теж кілька тисяч вміщується. Якщо ви поважаєте себе на рівні жерців майя, то можете зайняти віп-трибуну, де для вас накритий стіл, бо то саме час вечеряти.

А на сцені чи арені – велична концертна вистава зі всіма без винятку жанрами мистецтва – від народного танцю до рок-музики, від фольклору до модерну. Три тисячі артистів беруть у цьому участь протягом трьох годин.

Мушу сказати, що на такому концерті я ще не був ніколи ужитті. Нічого подібного немає яку самій Мексиці, бо на цей концерт їдуть спеціально мешканці столичного мегаполісу, а також охочі до концертного монументалізму американці.

Звичайно ж, найбільш вражаючий перший акт – мистецтво майя. Тільки із великої поваги і любові до своїх дивовижних предків можна вивести на сцену їхній сукупний образ у виконанні доброї тисячі артистів.

Відтворення древнього національного мистецтва – це завше топово-екзотичне видовище для гостя, але майя дрес-код – це теж не від світу цього. Розпочали із тої самої гри у м’яч. Постановники відтворили все так, як було. Заплющуй очі – і перенось себе у Чечен Іцу тисячолітньої давності.

Саме так усе це виглядало, і вам дають можливість це побачити, відчути, пережити, осмислити нетлінними засобами мистецького перевтілення. Бо життя – коротке, а мистецтво – вічне. Воно переносить людину у стан Вічності, де немає ні часу, ні простору, і не важливо, яке це мистецтво – вершинний спектакль чи геніальна книга.

А друга потужна моя власна рефлексія – танцювальний одяг майя. Якби мені показали відеозапис цього дійства, я би подумав, що воно відбувається не посеред джунглів Юкатану, а біля підніжжя бескидів Карпат.

Вишивка – от без чого майя уявити не можна. Від того дня, як біля підніжжя співучої піраміди у Чечен Іці я купив вишивку храму Кукулкана, і далі по всіх мандрівних дорогах я не зустрів жодного тубільця, який би не був прикрашений вишивкою. Особливо виразно виглядають офіціантки у тутешніх ресторанах – їхні сукенки прикрашені мереживом не лише навколо шиї, а й до самого долу. Там майже немає незаповненого тла – суцільне мереживо з ниток, суцвіття яких витворює рукотворну гаму краси, від якої очей не відведеш.

У них немає одягу без вишивки – от яка штука, і це відкриття, як ніхто інший, має усвідомити якнайглибше саме українець! Ми чомусь – теж такі самі! І за цією ментальною прикметою майя ближчі нам, українцям, аніж сусіди поляки чи росіяни, приміром, які вишивок особливо не культивують і з нас навіть, ковзаючи по землі у своїх кирзаках, кепкують.

Чому так? Улюблена тема дослідників: майя як галактичні блукальці тільки на Юкатані сконцентровано себе проявили, чи висадилися вони й на інших континентах – у Єгипті, біля Тибету і ще багато де могли жити? А може, не випадково саме українцю з-поміж інших, аж надто інтелектуально крутих націй було дано розгадати їхню навіть не те що мову, а душу, їхній генетичний код чи навіть код галактичний?

Дивлячись, як ці юкатанські «гуцули» витинають своїх «коломийок», я думав про те, що нічого у цьому гармонійному і прекрасному світі не буває випадковим.

А смисловий фінал днини у моєму житті на тему майя я би зобразив так: під’їжджає до мене із пропозицією проїхатися на велосипеді-таксі майя, що зветься Ернесто. Я йому по дорозі щось розповідаю про Ернесто, але Хемінгуея, його тезку а відтак наш ровер мало не б’ється колесом об стіну. Піраміда!

Вона тут – найвища на Юкатані. Впирається у небо. Місто називається – Коба. Як і тисячу років тому. Як і Київ був таким же на ймення міленіум років назад.

Піраміда Коба знаменна не тільки рекордною висотою – по ній можна ходити. Підніматися вгору. Аж до неба!

І сотні мурашок людських на моїх очах це роблять. Сходами – вперед і вище! І не дивися вниз, як учив мене тато, коли я ліз на черешню.

Але попробуй тут зійти на вершину: сходини ті, рукотворно-пірамідальні – близько метра висоти. Тут не розженешся. На чотирьох треба вилазити на кожну наступну сходинку, кам’янисто-бриласту.

Я додряпався до середини. Важко фізично, мушу признатися. Тим паче, що треба ж вертатися з неба на землю, а це, як казав унизу Ернесто, набагато важче. Можна за милу душу зірватися із цієї карколомної драбини.

А чого дряпатися? Може, й досить. Посередині зупинюся. Між Землею і Небом. Тут добре думається. Що ж то з нами діється? Із моєю отою близькою і дорогою, але неначе трохи схибленою ріднею, що зветься людством.

Людство

Як багацько нас є!

У селі сталася новина: у сім’ї Кумарів народився син. Назвали його Наргіс. Сталося це 31 жовтня 2011 року. Місце події – село Маллі, що в Індії.

І що тут такого? Подумаєш, новина, навіть не загально-сільського, а не більше ніж внутрісімейного масштабу.

Та ні. Новина – глобального масштабу. Раніше такі події траплялися раз у сотні тисяч років, а тепер ситуація різко змінилася, але все-таки…

Річ у тому, що новонароджений – семимільярдний мешканець планети Земля.

Вітали ювілейну дитину зі всіма почестями. От тільки достеменно невідомо, чи зробив це ще один хлопчина, котрий святкував два тижні перед тим свій день народження. Йому виповнилося 12 років. Теж фігура планетарна, хоча треба добряче глобус крутнути, щоб знайти його рідне помешкання. Я колись був там. На околицях, у горах, лежить сніг, а в самому місті можна загоряти.

Місто це відоме з часів принца Австро-Угорської імперії, у якій жили мої дідусі і бабусі. Звідси розпочалася Перша світова війна. Це столиця Боснії і Герцеговини – Сараєво.

А сараєвець Аднан Невіч – 6-мільярдний мешканець Землі.

Хлопці ввійдуть в історію, хоча у цьому заслуга усього людства та його ударників на репродуктивній ниві. Але я звертаю увагу на головне, глобально-феноменальне: між ними – лише 12 років. Від шостого до сьомого мільярда людство йшло трохи більше десяти років.

До першого мільярда людство йшло 250 000 років. 250 тисяч і 12 років. Ростемо ж ми, гей!

До другого мільярда доповзли за сотню років – протягом усього XIX століття. А вже третій здолали протягом віку Ісуса Христа – за 33 роки.

Відтак, якщо вивести середнє арифметичне, кожне поповнення на мільярд здійснюється саме за 33 роки. Але, підкреслюю, в середньому, бо динаміка зростає у геометричній прогресії.

До речі, коли Спаситель відкупляв людство, було того людства якихось дві сотні мільйонів – трохи більше, ніж нинішня вимираюча в імперському похміллі Росія.

Якби довелося жити у той час, коли Нестор-літописець вважав би мене своїм предтечею, а Ярослав Мудрий не мовчав би у бронзовій незворушності навпроти вікон моєї київської квартири, а із притаманною йому мудрістю вів би Україну до Європи крізь Золоті Ворота, тоді нас, землян, було 300 мільйонів. Шість Україн чи одна п’ята Китаю.

Переді мною унікальна турнірна таблиця – у якому році скільки нас було. Мені, ясна річ, нетерпеливиться знайти рядок навпроти року Божого 1955-го, найважливішого для мене за всі 4 мільярди років існування планети Земля, бо це дата мого приземлення тут у черговому житті. 2 781 208 967 землян вітали мою появу на світ. Себто було на віртуальних уродинах майже три мільярди душ мінус майже півтора раза населення Російської Федерації. Не тодішньої, а нинішньої. За півстоліття з гаком моєї тимчасової, але прекрасної мандрівки цією улюбленою голубою планетою, тобто протягом прожитого уже мого життя, на моїх очах стало, як відомо, із не цілих трьох – уже більше семи мільярдів сучасників.

Далі я наведу вам когорту дуже цікавих лідерів із дуже промовистого показника – Саудівська Аравія, США, Росія, Південна Корея, Індія, Велика Британія, Туреччина, Франція, Китай. Це держави, які мають найбільший відсоток у ВВП не на охорону здоров’я, тобто збереження того, почасти хворобливого, людства, а на армію, тобто на те, щоб у випадку чого нищити це двоноге гарматне м’ясо сотнями мільйонів, як це було у минулому, двадцятому столітті, яке станом на аналогічний період, тобто на 12-й рік, спокійно собі дрімало, а потім бабахнуло двома вселенськими бойнями – світовими війнами.

Але то марна справа. Наведу інший громогласний перелік – Токіо, Делі, Мумбай, Сан-Паулу, Дакка, Мехіко, Нью-Йорк, Калькутта, Шанхай, Карачі, Лагос, Кіншаса, Пекін, Маніла, Буенос-Айрес, Лос-Анджелес, Каїр, Ріо-де-Жанейро, Стамбул. Найбільші мегаполіси планети, які переступили давно 10-мільйонну планку. Якщо пролетіти літаком над цими мурашниками у погожу погоду, це я стверджую із власного досвіду, можна зримо, картинно і феноменально відчути, що таке людство! Рій несосвітенний.

Це в Україні кудись зникають мільйони народонаселення, а на планеті, щоб ви знали, – навпаки.

Щосекунди нас стає на троє більше!

«Демографія – це доля», – сказав французький філософ Огюст Конт.

Тотальна конкуренція – економічна, мілітарна, наукова, культурна, спортивна – у цьому, власне, й полягає основний смисл взаємин між державами у всі часи. Але є змагання, у якому людство виступає єдиною командою у ймовірному галактичному суперництві із поки ще невідомими нам позаземними цивілізаціями. Змагання це – розмноження людства на цій планеті.

Немає підстав стверджувати, цей процес – висхідний і прямолінійний. Періодичне проведення тотальних боєнь, що їх вчені культурно поіменовують світовими війнами, а також невблаганне поширення стихійних планетарних епідемій призводили до колосальних втрат. Приміром, у II–III століттях епідемічні хвороби скоротили населення Китаю і Середземноморського басейну на 25 відсотків.

Скажімо, одна лише бубонна чума прорідила європейські народи протягом XIV століття, скоротивши їхню чисельність із 79 до 60 мільйонів. Пошесть цієї ж чуми, а також нашестя монголів призвели до зменшення населення Китаю із 115 до 75 мільйонів у тому ж столітті. Що вже говорити про десятки мільйонів жертв новітніх світових воєн, тоталітарних експериментів та масових голокостів у наш час, де вже фігурує багатостраждальна українська нація.

Шалений темп зростання розпочався із XVIII століття, коли із 1750-го по 1850 рік населення планети зросло на 80 відсотків, уперше перетнувши мільярдний рубіж. Починаючи із 1885 року ми впевнено вийшли на 80-мільйонне планетарне сімейне поповнення – по одній об’єднаній Німеччині щороку.

Для збільшення людства на один мільярд з 1959 року досить було самовіддано потрудитися на репродуктивній ниві невтомним землянам якихось 20 років, але вже далі усі попередні рекорди полетіли шкереберть – для мільярдного поповнення було досить уже 8 років, хоча від першого до другого мільярда йшли 75 років, і це був вражаючий рекорд. Поки новонароджений землянин досяг шкільного віку, чисельність подібних йому поповнилася на цифру із шістьма нулями, – так, як це трапилося, принаймні, протягом 1979–1987 років. А абсолютно рекордною поки що є п’ятирічка 1985–1990 років.

Сьогодні людство набрало стабільного темпу, а саме – поповнення особового складу на трьох землян щосекунди (це не народжуваність, а саме природний приріст).

XXI століття тільки розпочалося, а от у XX, здавалося б, такому кривавому, що відбувалося?

Зростання людства у XX столітті(у мільйонах чоловік)

А тепер дозвольте підвести вас до думки, що оті приголомшливі темпи народжуваності людства – то ще не біда. Навіть не півбіди. Творець, тримаючи у долоні ці мільярди дорослих ембріонів, що плодяться в геометричній прогресії, має підстави турбуватися не кількістю всезростаючих гомінідів, а якістю – взаєминами між ними. Суть не в тому, що людство множиться, а в тому, що за своїм особовим складом воно стає іншим.

Ми з вами, українці, належимо до білої раси. Не зле, що є у нас свої расисти, які вважають нас арійцями. Так от, доповідаю вам, що ця раса, безумовно, найбільш продуктивна і розвинута (не в образу іншим), – вона зникає.

З демографічної точки зору, широко прийнятим є поділ людства на три групи, у яких процеси популяції протікають по-різному. Отже, у першу групу виділяється «золотий мільярд» (точніше – 1,2 мільярда). Другий світ – це нові індустріальні країни, включно з Китаєм та Індією, сюди ж входять і пострадянські держави, зокрема Україна (2,5 мільярда), і третій світ – практично той самий, що й виділявся в окрему групу при біполярній системі, – тобто країни, що розвиваються, а точніше, відсталі і слаборозвинені країни (3,3 мільярда).

Якщо загалом у світі кількість народжень на 1000 чоловік становить 23, то по групах цей показник відповідно становить – 12, 23, 36. Незважаючи на коротку тривалість життя і значно вищу смертність, третій світ відтворюється все-таки із значним випередженням як середняків, так і особливо «золотого мільярда». За оцінками експертів ООН, здебільшого саме за рахунок цього ресурсу прогнозується доведення чисельності людства у 2050 році – до 9,4 мільярда, у 2100-у – до 10,4, у 2150-у – до 10,8 мільярда. Загалом Земля, за підрахунками більшості вчених, може прогодувати 15 мільярдів. До цієї фатальної цифри у розрізі століть не так уже й далеко.

Але кількісна інтрига все-таки віддалена, в той час як якісна уже нині проявляється вельми симптоматично.

Розподіл світового населення по регіонах планети(1950–2050 роки та у відсотках)

Таблиця більш ніж промовиста. Уже сьогодні половина населення Землі – це китаєць або індієць. Прогнозується, що завдяки вищезгаданій політиці Індія у майбутньому випередить Китай і вийде на перше місце. (Як відомо, офіційний Пекін поставив стратегічну мету – знизити темпи приросту до 1 відсотка у 1980 році. Тим не менше, населення Китаю у 2000 році становило 1,3 мільярда. І все ж це, очевидно, більш сповільнені темпи, ніж попередні).

Цивілізаційний лідер людства останніх століть – Європа – кожні 50 років скорочується майже удвічі. У процентному відношенні європейців на планеті стане утричі менше на середину нинішнього століття в порівнянні із серединою минулого, ХХ ст. У рядках, у яких спостерігається динаміка зростання, провідною рушійною силою є ісламський світ.

Варто бодай пунктирно зупинитися не тільки на середньостатистичній, а й на якісно-віковій характеристиці сучасного людства, оскільки тут відбуваються разючі промовисті зміни. Справа у тому, що когорта сеньйорів, тобто людей похилого віку, зростає значно вищими темпами, ніж людство у цілому, – на 2 проценти практично щороку. Пояснюється це тим, що якщо у 1950 році середня тривалість життя на Землі не дотягувала до піввіку і становила 46 років, то у 2050 році ця цифра становитиме 76 років. Це означатиме, що медіальний вік зміниться із 25 на 38 років.

Якщо у розвинутих країнах громадяни понад 60 років становлять тепер п’яту частину, то до середини століття їх буде щонайменше третина. Частка 65 і більше буде із 8 відсотків нині до 16 відсотків у 2015 році.

А вже у цій пенсійній категорії є свої рекордсмени – ті, яким 80 і більше. Їхній щорічний процент зростання – уже не 2, а 3,8 відсотка. Про що свідчать ці тенденції? Про безпрецедентне старіння людства, особливо у його респектабельній частині. Якщо у 1950 році на одного пенсіонера припадало 6,5 працюючих, у 2000-у – 5,5, то у 2050-у ця цифра впаде до 2,2, а у 2100-у – півтора годувальника на одного співвітчизника, який перебуває на заслуженому відпочинку.

Вікова структура людства у 1995–2050 роках(у відсотках)

Серед цих штрихів до глобального портрета людства виділяються два визначальних мазки – багата, розвинута частина людства невблаганно скорочується і старіє, а бідна та слаборозвинута – так само невблаганно зростає і молодіє. У цьому й полягає головне протиріччя сучасної доби, яке лежить в основі катаклізмів, що вже згущуються хмарами над планетою.

Мова якраз і йде про розв’язання того самого головного протиріччя, яке людство або розв’яже, або воно, протиріччя, доведене до крайнього загострення, покінчить із самим людством, тобто доведе його до самогубства за формулою суїциду старою, як світ, – у результаті зіткнень бідних з багатими – зіткнень, які призводили до загибелі держав і династій, класів і кланів, мільйонних мас та їхніх верховних повелителів.

Коли справжня трагедія – цунамі, що прокочується смертоносною хвилею з кінця в кінець Індійського океану і забирає 300 тисяч життів, то стан потрясіння переживає, сидячи перед телевізором, кожен з нас.

Але коли щомісяця інша трагедія – голод – забирає життя лише дітей (без врахування дорослих), що дорівнює трьом цунамі – 1,2 тисячі смертей – за годину? Причому це цунамі – не одноразове, а постійно діюче.

А можна його поіменувати ще й соціальним вулканом, який набирає вибухової сили у планетарних масштабах, бо від побаченого не тільки в Україні, айв усьому світі Тарас Шевченко здригнувся би від того, як високо багаті піднялися над бідними.

Портрет смертних «Богів»

Безпрецедентне соціальне розшарування у планетарному вимірі, прірва між бідними і багатими все зростає, поглинає мільйони жертв голод як прояв зубожіння мільярдів. Усе це визначило порядок денний безпрецедентного Форуму тисячоліття з нагоди 50-річчя ООН та початку нового тисячоліття з участю чи не вперше у світовій історії мало не всіх глав двох сотень держав.

Літописці Шумеру дуже скрупульозно складали хроніку правління своїх божественних правителів, які, як відомо, правили на своїх зикуратах тисячі років у відповідності до того, що повний цикл обертання на орбіті планети у 26 тисяч разів довший, ніж наша пробіжка по колу навколо Сонця. Давайте і ми тепер, на фініші «Календаря майя», познайомимося ближче із сильними світу цього, у руках яких знаходиться доля нашої маленької планети. Саме вони, ці модерні фараони, запровадили людство за поріг третього тисячоліття.

Порядок абсолютно ні про що не свідчить, і розпочнемо, для прикладу, із президента Франції Ж. Шірака, про якого говориться, що він провів свій скромний голідей у різорті за 4300 доларів за ніч. Вище над ним – знімок генсека Куби Ф. Кастро, який серед усіх тодішніх володарів найдовше при владі – 41 рік. Треба сказати, що серед гостей Нью-Йорка задекларований практично один його однодумець – президент Конго Деніс Сасоу Нгусо, який виграв референдум на підтримку марксистської конституції.

Є особлива категорія, яку варто розпочати із прем’єр-міністра Кампучії Самбеша Гун Сена, уряд якого причетний до геноциду 2 мільйонів своїх співвітчизників. Президент Буркіна-Фасо капітан Блайзе Сомпаре звинувачується у фізичному усуненні свого попередника, також капітана – президента Томаса Санкара. На вигляд – доволі інтелігентний пан в окулярах, подібний до нашого колишнього співвітчизника Берії; президент Руанди Май-Ген Паул Каджаме поклав мільйон голів одноплемінників як плату за свій прихід до влади.

Натомість є й такі, котрі самі до владарювання були жертвами. Серед них – президент Хорватії С. Месіч, хоча йому довелося бути також останнім лідером колишньої Югославії. Президент Кіпру Г. Клерідес також має тюремний стаж як в’язень фашистського концтабору. Резонансний друг Росії і ворог Америки венесуелець Хуго Чавес – також колишній політв’язень. Свого часу зазнавав переслідувань від влади і прем’єр-міністр Греції К. Сімітіс, але йому вдалося-таки втекти до Німеччини – натомість провела роки в ув’язненні за його переконання рідна дружина.

Із таких прикрих біографічних реалій колеги-президенти мали б зробити висновки і міцно хапатися за таке смертельно небезпечне знаряддя, як влада, котра часом, як бачимо, буває безжалісною до тих, хто її невміло утримує в руках.

З цього не хотів робити висновки прем’єр-міністр Гренади К. Мітчел, котрий взяв собі за звичку ходити крадькома, без охорони та без її відома, у пляжні ресторани, такі привабливі у його екзотичній країні. Цілком протилежний характер має шановний колега – перша особа Індонезії А. Вагід, котрий не наважився ввійти у президентський палац, а пропустив уперед віщуна і доручив вигнати звідтам злих духів.

Так само не піддається порівнянню із відчайдушним гренадцем прем’єр-міністр Ірландії Б. Аген, котрий не може тинятися по шинках з тої простої причини, що він ніколи у рот не брав спиртного і за цим показником у президентській компанії поки що представляє клуб тверезості в одній особі. Якби раптом головним начальником у Росії став Єгор Кузьмич Лігачов, котрий не так давно організував у СРСР боротьбу із пиятикою та вирубування виноградників, він би цей клуб подвоїв своєю персональною присутністю.

Коли вже зайшла мова про криваві «розбірки» між владоможцями, то король Марокко Мухамед Шостий в інтересах профілактики правопорядку в своєму найближчому оточенні та дотримання лояльності влаштував 20-хвилинне публічне телецілування його монаршої правиці, що мало засвідчити посполитим, ачей є повний порядок у королівському дворі.