Проект «Україна». Галерея національных героїв

* * *

У 1979 році Академія наук України виступила проти будівництва другої черги Чорнобильської АЕС, тобто 3-го і 4-го блоків. Академік Борис Патон звернувся до Володимира Щербицького з попередженням про можливі катастрофічні наслідки концентрації в районі Прип’яті і Дніпра, в басейні яких проживають десятки мільйонів людей, нових атомних станцій і розвитку тих, що вже діють.

День 26 квітня 1986 року назавжди залишиться трагічною датою в історії всього світу: аварія на Чорнобильській АЕС стала першим грізним попередженням людству про ту небезпеку, яку таїть «мирний атом», що вийшов з-під контролю людини.

Вже 3 травня 1986 року за ініціативою Бориса Євгеновича Патона була створена оперативна комісія президії з боротьби з наслідками аварії. Робочий день президента Української академії все літо 1986 року починався рано-вранці і закінчувався пізно вночі.

За літо Борис Євгенович тричі виїжджав до Чорнобиля, щоб самому розібратися в обстановці і погоджувати дії академії з урядовою комісією. У чорнобильській зоні активно трудилися більше півтисячі співробітників академії, і десятки тисяч працювали в 30 інститутах АН над вирішенням проблем, поставлених перед наукою аварією на ЧАЕС. І лише на початку осені, коли найважче було позаду, Борис Євгенійович Патон дозволив собі відпочити.

У цьому ж, 1986 році, була створена загальносоюзна система Міжгалузевих і галузевих науково-технічних комплексів (МНТК і НТК), яким була доручена організація науково-технічної діяльності по закріплених за ними напрямах у масштабах всієї країни. Б. Є. Патон, за порадою М. В. Келдиша, організував Наукову раду при Президії АН СРСР з проблеми «Нові процеси отримання й обробки металевих матеріалів», яка об’єднала вчених академічних установ з фахівцями інших відомств і сприяла розвитку науки про матеріали. Багато учених-матеріалознавців і металургів, що активно працювали в цій раді, за рекомендацією Бориса Євгеновича було обрано в Академію наук СРСР і Російську академію наук. Вони внесли великий вклад у розвиток матеріалознавства.

Борис Патон – один з ініціаторів створення і збереження спільного наукового простору в рамках Співдружності Незалежних Держав. У 1993 році була створена Міжнародна асоціація академій наук (МААН), що об’єднала національні академії 15 країн Європи й Азії. Борис Євгенович є беззмінним президентом цієї асоціації. Під його керівництвом працює Наукова рада МААН з нових матеріалів. МААН організовує значні міжнародні форуми учених, безвалютний обмін періодикою і монографічною літературою, науковою інформацією. Одне з перших місць у діяльності цієї авторитетної міжнародної організації, підтримуваній ЮНЕСКО, займає видавнича діяльність, пропаганда досягнень учених.

* * *

Борис Патон безмежно відданий науці, Інституту, Академії, Вітчизні. Громадяни України, Росії, інших країн СНД і далекого зарубіжжя, науково-технічна і творча інтелігенція багатьох країн світу ставляться до нього з величезною пошаною.

Сьогодні не можна представити Інститут електрозварювання і Національну академію наук України без Патона. Його життєва мудрість, величезний досвід, міжнародний авторитет у науці і суспільстві дозволили зберегти науковий потенціал України.

У 1998 році на святкуванні вісімдесятиліття Академії й її президента величезний зал палацу «Україна» овацією зустрів повідомлення про присвоєння Б. Є. Патону, першому в державі, звання Героя України.

Багатьох дивує, як Борису Євгеновичу в його роки вдається зберегти працездатність і інтерес до життя. У цьому плані він дотримується поглядів знаменитого лікаря Амосова, його ідей омолоджування.

Борису Патону довелося працювати при багатьох вождях, близько спілкуватися з Хрущовим, Брежнєвим, Андроповим, Горбачовим, Путіним, Кучмою. Життя вберегло його від репресій, – як і батька. «Може, власті розуміли, що ми робимо для держави щось корисне, – зазначив якось Борис Євгенович. – Я з 1953 року працюю директором Інституту електрозварювання, а з 1962-го – президентом академії. Так от, питають: як же це так, що при всіх радянських вождях я залишався на своїх посадах? А відповідь проста: я працював. Разом, звичайно, зі своїм колективом. І вожді розуміли, що я шкоди їм не приношу, а користь від мене є. Якщо ж мене кудись вигнати, то справа розвалиться. Немає науки, немає держави… Про це керівники люблять говорити, але дуже мало роблять для зміцнення і розвитку науки».

Патон вважає, що політика – це не та сфера, в яку треба йти. Щастя творчості – головний стимул його життя.

Він відчував свою необхідність справі науки завжди, навіть в ті важкі дні 1991 року, коли натовп, чи то збуджений свободою, чи то з чиєїсь намови, кричав під вікнами кабінету президента Національної академії наук України: «Патона з трону!»

Сам же Борис Євгенович в одному з інтерв’ю того часу так відреагував на нападки натовпу: «Я не щур, щоб тікати з корабля, що потопає»

Той час запам’ятався українським ученим і академікам холодними неопалюваними кабінетами і лабораторіями, електроживленням, яке подавалося за розкладом, непрацюючими ліфтами, відсутністю засобів не тільки на нове устаткування, але і на канцтовари, багатомісячними затримками заробітної плати.

Ціною величезних зусиль президія Академії й її президент добилися правового забезпечення існування академії як самоврядної наукової організації, причому вирішальну роль у цьому зіграв високий авторитет Бориса Євгеновича Патона. Саме він став ініціатором і основною рушійною силою в реформуванні Академії стосовно нових умов. Уже з другої половини 1990-х років почалося відродження науки і підвищення її ролі у вирішенні найважливіших завдань, що стоять перед економікою, політикою, культурою.

* * *

Патон звик жити у стрімкому ритмі і вміє цінувати час: «Навіть важко уявити собі, як багато ми втрачаємо через затягування термінів розробки, узгодження, освоєння, та і взагалі реалізації будь-якої справи. На проект, який потрібно зробити за місяці, у нас йдуть роки; підготовка до виробництва машини, яка могла б зайняти рік, у нас займає десять років; те, що можна оперативно вирішити за декілька годин, погоджуємо місяці. При цьому ряд організацій має досвід вирішення аналогічних завдань в стислі терміни. У нових умовах господарювання потрібно в багато разів – саме в багато разів! – скорочувати терміни досліджень і розробок, і це повинно стати керівництвом до дії».

Коли автор книги «Академік Борис Патон – праця на все життя» Б. Малиновський запитав Бориса Євгеновича: «У чому для вас полягає щастя?», він відповів: «Творча людина, отримавши цікаві, оригінальні результати, щаслива. Вона заглиблена у власну творчість і отримує справжнє задоволення від своєї праці, що іноді виснажлива, але так захоплює. У цій творчості і полягає сенс її життя. Щастя – це творчість, любов, здоров’я. Це відчуття того, що твоє життя, твоя діяльність необхідні людям».

У цьому сенсі Борис Євгенович Патон, безумовно, щаслива людина!

Вернадський Володимир Іванович

(1863—1945)

Видатний учений-енциклопедист, природодослідник, мінералог, кристалограф, геолог, хімік, історик і організатор науки, філософ, громадський діяч.

Засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, творець вчення про біосферу та її еволюцію в ноосферу

«Яка насолода «питати природу», “випитувати її”»! Який рій питань, думок, міркувань! Скільки причин для подиву, скільки відчуттів приємних при спробі обійняти своїм розумом, відтворити в собі ту роботу, яка тривала віки в нескінченних її царинах! І тут вона [людина] піднімається з праху, з брудненьких тваринних відносин… Тут вона розуміє, що вона зробила і що може зробити. Моя мета – пізнання всього, що можливо людині в даний час і згідно з її силами (і зокрема моїм) і часу. Я хочу, проте, збільшити хоч частково запас відомостей, поліпшити хоч трохи стан людини». Ці слова з щоденника, гідні навченого досвідом філософа, належать 19-річному Володимиру Вернадському. З юних років і до останніх днів життя він жив наукою, але не «зробився яким-небудь ученим щуром», і діяльність найвидатнішого ученого XX століття здійснила величезний вплив на світогляд багатьох людей. Академік О. Є. Ферс ман так писав про свого вчителя і друга: «Десятиліттями, сторіччями вивчатимуться і поглиблюватимуться його геніальні ідеї, а в працях його – відкриватимуться нові сторінки, які послужать джерелом нових пошуків; багатьом дослідникам доведеться вчитися його гострій, наполегливій, викарбуваній, завжди геніальній, але важко зрозумілій творчій думці; молодим же поколінням він завжди служитиме вчителем у науці й яскравим зразком плідно прожитого життя».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

Чин, відповідний казначею.