bannerbanner
California Man
California Man

Полная версия

California Man

Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
На страницу:
2 из 2

Вони хвилі дві так і стояли серед кухні, дивлячись одна на одну.

– Що сталося?

– Нічого.

– Точно?

– Точно.


АНЧОУСИ Ж ВОНА І ЇЛА, БІЛЬШ НІЧОГО. Виколупувала їх із піци імпульсним маніпулятором, а до тіста чи цибулі навіть не торкнулася. Сиділа вся похнюплена, як і до того. Лузам занепокоєно на неї дивилася, тримаючи в руці скляночку з соком.

– Що… не смачна? – спитала.

Крістен подивилася на неї і одповіла неохоче:

– Ні, мем, вона дуже смачна.

Потому демонстративно відчахнула величезний шматок і похапцем його ковтнула, до ладу й не розжувавши.

– Не мемкай, – турботливо впівголоса проказала Лузам. – Що сталось? – додала через хвилю. – Ти знов ходила в патруль?

Крістен схопила тарілку й піднялась як ошпарена.

– Тітко, можна я… – зам’ялась. – Поїм у кімнаті? Окей?

– Як хочеш, – розгублено кивнула Лузам.

Вона подивилася вслід Крістен і побачила, як та просто в дверях зіткнулася з Кайлом.


ЛУЗАМ ЛЮБИЛА ДИВИТИСЬ НА КАЙЛА, ОСОБЛИВО ОТАК КРАДЬКОМА. І в такі-от хвилини вона милувалася ним. Може, це навіть дивно – побрались вони цілу вічність тому, і бувало усяке… Сварки і примирення, клопоти – все от оце. А вона милувалася мужем, тихцем підглядала за ним, відчувала, як він її вабить. Часом у голову лізли не дуже приємні думки – їй здавалось, що просто вона в такі хвилі порівнює Кайла оцього і Кайла того, напівмутанта, що стрівся їй там унизу… Так, звичайно – тепер він красивий, порівняно з тим… Та вона відганяла цю думку. Вона говорила собі, що насправді завжди розрізняла у нім цього Кайла, що він проступав ще у тому хлопчині-мутанті, розбійнику і волоцюзі. А потім урешті казала собі, що не варто шукати причини, не варто – тебе вабить твій муж, і це класно і здорово, просто дивися на нього, милуйся собі крадькома… й не лише крадькома.

Вона й нині дивилась на нього усе ж замилувано. Середнього зросту жилавий чоловік зі скуйовдженою, як завжди, досить довгою смоляною чуприною яку прорізає таке ж, як у Крістен, бузкове пасмо. Він трошки заріс щетиною, мав ніс із горбинкою і сірі очі… Сорочка синя і потерті чорні джинси, звисає зі шворки рейнджерська зірка – він взагалі постійно виглядає трохи не по-військовому розхлябано.

І нині він зіткнувся у дверях із Крістен, і та вронила долів піцу із тарілкою.

– Чоорт!.. – протягла малеча злісно і плаксиво водночас.

– І тобі привіт, – всміхнувся Кайл.

А дрони кинулись прибирати розгардіяш.

– Зайшов до академії тебе зустріти, а ти на вулицях, – повів Кайл дещо роздратовано. – Ізнову? Чого до тебе в’ївся Коган? Він вже давно би мав тебе атестувати… Давай я завтра з ним поговорю.

– Ні, сер, я благаю, ні, – панічно замахала руками Крістен.

– Не вдома, – суворо одгукнувся Кайл.

Це він щодо «сера».

– Кайле… – видихнула Крістен. – Я сама. Окей?

Кайл наморщив чоло і вимовив рішуче, сам до себе:

– Зараз його викличу…

– Ні! – аж верескнула Крістен. – Досить! Мене і так там всі вважають приживалкою.

– Дурниці! – втрутилася Лузам.

– Нічого не дурниці, мем… ну… Тітко. Лузам. Я піду до себе, добре?

Крістен уже билася в істериці.

– Візьми ще піци, – все ж сказала Лузам.

– Я наїлась.

Дівча вибігло із кухні, ледь не збивши Кайла з ніг. Той закричав їй услід:

– Чекай!

– Та можу я побути на самоті врешті-решт! – заверещала Крістен ізгори.

Долинув звук герметизації дверей, і Кайл розгублено окинув кухню поглядом. Лузам підійшла і ніжно обняла його за плечі. І притулилася щокою до потилиці.

– Ще не звик, буває важко… – апатично констатував Кайл. – Я був… ще не готовий до такого… Оцього всього.

Лузам усміхнулась і потерлась скронею об пасмо смоляне його.

Сказала пошепки:

– Ти бачив це?

– Що?

– Пасмо. Прагне бути схожою на тебе – це так мило!

– Можливо.

– Навіть не помітив?!

– Помітив я усе.

– Але, можливо, ти правий. Усипати чортів Зауру? Засидівся він тут, я не люблю його.

– Не треба. Як сама попросить – тоді й всиплеш.

– Добре.

Кайл потяг повітря носом і всміхнувся:

– Хочу піци.

«Хутчіш налітайте, хутчіш!.. НАВІЖЕНА СУБОТА!Щосуботи мережа ресторанів Paolo's Pizza проводить надзвичайну акцію – замовляйте одну середню або велику піцу і отримайте ще одну за ціною всього лиш 60 %! Нечувано? Так! І цього разу за акційною ціною доступні такі товари:ПАПЕРОНІ З ТОМАТАМИ – сир моцарела, смачні папероні, томати та соус;ПІЦА ТЕХАС – кукурудза, цибуля, грибочки, ковбаски баварські та соус;ПІЦА НЕАПОЛЬ – анчоуси, просто анчоуси!.. також томати та соус…Замовляйте усе, що бажаєте, в будь-яку точку Навахо, Ченду та Рехавам, а також на всі орбітальні залоги цивільного сектору (доставка цілком безкоштовна)»

ТІЄЇ НОЧІ КРІСТЕН СНИВСЯ ДИВНИЙ СОН. Ніби вони вдвох з містером Альваресом неспішно брели від Зміїних гір уламками розбитого шосе в околицях Сан-Андреас. Крістен знала ці місцини, хоч так далеко від містечка гірників іще й не забрідала. Близькість дикого забитого мутантами хребта тут відчувалась, але вві сні чогось це Крістен не лякало. Ну, нітрохи! Місцевість скрізь була сумна й понура. Безлюдне шосе засипало пісками з пустелі. Мутовані трави й колючки стирчали із тріщин в розпеченім бітумі і силіколових смолах. Містер Альварес жував пересохлу травинку й всміхався, а Крістен буцала сухе перекотиполе. І ще таке наче вони розмовляли про щось. Прокинувшись, Крістен одразу забула, про що достеменно, але щось таке чудернацьке… Про суперпозицію? Квантову фізику? Програмування? Е ні, там було щось іще… Мері-Джейн? Фрутті-кола? О так, фрутті-колу вона пам’ятала, а ще супермаркет. Старий супермаркет, що ледве виднівся з пісків. Він мав древню вивіску, ржаву, облущену. Ніби така картоплина з пістолем, іще й у капелюсі ковбойському, із застряглим у нім перекотиполем.

«…аміго-картопля!»

І там десь була фрутті-кола. О так, фрутті-кола! Супермаркет і смак фрутті-коли – оце було все, що Крістен згадала зі сну. А ще лишилась спрага і жага надудлитись негайно тої концентрованої фруктової шипучки!..

Двері спальні прокрутились і роз’їхались, і сонна Крістен вийшла в темний коридор. У самій довгій футболці із зображенням вищербленої рейнджерської зірки на грудях, боса. Вона йшла, позіхаючи, крізь синій присмерк – коридор освітлювався лише м’яким нетутешнім світлом від стіни-акваріуму з фосфоричними губками та офіурами…

Двері кухні зіяли, і звідти лилось біле світло. А ще голоси.

Таке наче місіс Альварес, неголосно:

– Вона ще вийде на зв’язок, вона розумниця. Побачиш.

Тоді чоловічий із ледве вловимим акцентом:

– Як Алан?

Містер Альварес, приглушено:

– Перестань.

Той самий з акцентом, понуро:

– Так. Вилитий Техаський Бешкетун.

Мовчанка і скрип якийсь, дзенькіт, тоді знову голос з акцентом, розбито:

– Я не хотів її туди пускати.

Крістен не витримала і обережно зазирнула на кухню. Там за столом сиділа Лузам, а навпроти – Кайл, а поміж ними, спиною до Крістен, сидів цілий китайський генерал планетарного спецназу в парадній формі з аксельбантами. Широкий, міцно збитий чоловік, коротко стрижений і посивілий. Перед трійцею висилась напівпорожня пляшка із сяючим пурпуровим віскі та келихи. Генерал ривком осушив повний келих, а Лузам поклала йому на плече свою руку…

Крістен обачливо сховалась за дверима.


КРІСТЕН ПОЛЮБЛЯЛА ШОКОЛАДНІ ПЛАСТІВЦІ З МОЛОКОМ, І ЛУЗАМ ІЗ КАЙЛОМ ЗАВШЕ РАНКАМИ СКЛАДАЛИ ЇЙ КОМПАНІЮ… Хоч Лузам те вважала «дурним їдлом». Але все ж це виглядало ідилічно – всі троє в формі, ранок, пластівці. Проте того дня Крістен снідала з Лузам – Кайла не було. Дівча, ніяковіючи за вчора, все ж спитало:

– А Кайл уже пішов?

– Години дві тому, – озвалась Лузам без усякої суворості, – повіз Вонга додому. Він ночував у нас.

Крістен врешті пригадала того Вонга. Він був у них удома раз чи два, але завжди в цивільному. Вона й не знала до ладу, хто він такий.

– Я бачила, що ви… – сказала вона Лузам і затнулась.

Потім винувато повела:

– Я вчора… Вибачте мені…

– Забудь, – махнула Лузам п’ятірнею.

– Ні, правда…

– Це дурниці.

Крістен винувато усміхнулась.

– А чого… приходив Вонг?

– Його дочка зникла. На поверхні.

– Зникла?

– Не виходить на зв’язок. Вже мала б. Названа дочка. Він вдочерив її. У них там можна ж мати хоч десяток дітвори. У нас був спільний друг – Алан. Рейнджер, що постійно працював на поверхні, в Ріно і Каліфорнії…

Лузам розсміялася.

– Відв’язний такий чувак – ти б його бачила. Він постійно вплутувався у всілякі історії. Розбишака і ідейний холостяк. Але якось захотів дитину. Всі здивувались, але з його заслугами… Усе ж дозволили. І він замовив дитинча зі своїми генами, лише дівча. Його жіноча копія. Щось плів таке, що зненавидів жінок, але дочку вже він любитиме – його бо копія. Ну так, він дійсно піклувався і любив її, аж дивно. Зважаючи на все, що він чудив до того.

– І він… помер?

– Загинув на завданні, там була одна історія… Їй років п’ять було чи й менше, Вонг узяв її до себе, у свою сім’ю.

– І вона зникла?

– Вона кмітлива дівчина, знайдеться.

Лузам про щось задумалась на хвилю. Тоді додала:

– Зої. Зої-Плакса, так її дражнили. Через те, що вона вічно плакала малою – сумувала за батьком.

«Національний Парк компоненту Навахо запрошує вас та близьких відвідати сектор Вайомінг! Заповідна природа Скелястих гір відтворена тут надзвичайно реалістично. Стрімкі водоспади і хвойні ліси, гірські ріки та гейзери, тундра, озера та луки зустрінуть вас тут. Вдихніть освіжаючі запахи лісу, туманних ущелин, ввійдіть у дощі й сніговицю, росисту траву та замети, погладьте бізона чи грізлі, навідайте світ, котрий ми, безперечно, повернемо нашим нащадкам»

КРІСТЕН РОЗМОВЛЯЛА З ІГУАНОЮ. Дивилась їй ув очі, намагаючись загіпнотизувати. Ходила по червоному піску туди-сюди, торкалася колючок і дивилася на вивітрені скелі, що тяглись в бузкове небо. Хворі трави колихалися під вітром, вечоріло. Над скелями поплив тужливий перебір струн банджо…

– Він просто знущається, – шепнула Крістен.

Ігуана позирала з валуна.

Урешті Крістен буркнула:

– Достатньо.

І пейзаж долини смерті враз розплився і розпався на буденні інтер’єри стрільбища. Коган сидів там, де й сидів – у граві-кріслі віддалік, завзято тицяв пальцями по яскравенних голомоніторах округ себе.

– Здаєшся? – спитав він, і не дивлячись на Крістен.

– Ні.

– Можу дати маленьку підказку, – промимрив знов, не дивлячись.

– Вперед, – буркнула Крістен.

– Спитай своїх опікунів.

Крістен скривилася. Знущання, не інакше. Усі вони казали так – «опікуни». Про Кайла з Лузам, ясна річ. Підкреслювали «особливе становище» Крістен в академії… І це її бісило дужче всього.

– Про що?

– Про все. Про ігуану. Про те, як встрелити її.

– І що це дасть?

– Я все сказав, – Коган врешті підняв погляд і додав: – Тепер патрулювання.


КАЙЛ СИДІВ НА КАНАПІ У ВІТАЛЬНІЙ, ПИВ МОЛОЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ І ДИВИВСЯ «ХОДЯЧИХ МЕРЦІВ» ПО ГОЛОПРОЕКТОРУ. Він сидів у самім центрі подій, а просто перед ним і округ нього розкидалась якась запустіла, завалена сміттям та листям стародавня парковка, посеред якої помічник шерифа Граймс відстрілювався від гнилої нечисті. А позад Кайла – вітальня як вітальня, і перехід між засміченою парковкою із зомбі та вітальнею був плавний, непомітний, обривок мокрої газети за липень 2012-го року навіть прилип скраю до дивану… І Крістен кілька хвиль вивчала обривок без особливої цікавості, а тоді несміливо присіла поруч із Кайлом. Вона була в домашньому вже – у своїй улюбленій футболці, довгій, із зорею, і джинсах – давно вже повернулася із чергування.

– Пробачте за ту сцену, – ніяково промимрила вона собі під ніс.

Та Кайл не відривався від жахливого видовиська і на ту репліку лишень повів бровою… Відразлива зомбі-жінка нахилилася впритул до Крістен, намагаючись обійти помічника шерифа ззаду. Кайл із задоволенням відсьорбнув коктейлю.

– Я серйозно, – приглушено мовила Крістен.

На те Кайл, не відриваючись від споглядання стрілянини, лише легенько поплескав дівча по коліну.

– Мені потрібна ваша допомога, – приречено зітхнула Крістен.

Кайл кивнув.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Конец ознакомительного фрагмента
Купить и скачать всю книгу
На страницу:
2 из 2