Щасливий

Анатолій Власюк

Щасливий

Світлані Костик

1

Я лежав на ліжку. Простирадло хрустіло від кожного мого руху. Боліла права нога. Я дивився в стелю, ніби намагався запам’ятати кожну тріщинку. Це була гра з самим собою. Таким чином я хотів забути про біль.

І раптом я все згадав. Учора мені відрізали праву ногу. Лікар розвів руками і сказав: «Хлопче, краще відрізати ногу, ніж ти маєш померти». Він не розумів, що для двадцятилітнього юнака краще померти, ніж бути без ноги.

Але чому нога болить, якщо її нема? Я чув про вираз «фантомний біль», але аж тепер зрозумів, що це таке.

Мені хотілося горілки. Я, мабуть, видудлив би з горла цілу пляшку. Але в той же час я розумів, що ніхто мені випити не дасть.

Ось так маю тихесенько божеволіти сам-на-сам?

2

Прийшла медсестричка, гарненьке біляве дівчатко, трошки старше за мене. Я глянув на її голі коліна, і вона зашарілася.

Дівчатко витягнуло з-під ліжка посудину, в яку я налюрив мало не дві літри сечі, що гостро пахла. Мені стало незручно і, мабуть, тепер почервонів я.

– Щось тобі принести? – сумно запитала вона.

Я хотів з’язвити, щоби мені повернули відрізану ногу, але стримався. Медсестричка ж не винна, що зі мною таке трапилося. Взагалі ніхто не винен – ні продажні генерали, які кинули нас, мов гарматне м’ясо, у бійню, ні ті, хто поцілив мені в ногу, ні Порошенко, якого мені було нудно слухати, ні Путін, якого я готовий був задушити власними руками, ні сам Господь Бог. У всьому був винен тільки я і моя дурна голова, що полізла в це пекло.

3

Коли я думав про хлопців, які назавжди залишилися лежати у тій клятій лугандонській землі, біль вщухав. Але той фантомний біль відрізаної ноги не йшов у жодне порівняння з душевним болем. Я знав, що вже ніколи не побачу своїх хлопців ні на цьому, ні на тому світі. Вони вже точно в раю, бо святіших за них нікого не було. А мені – прямий шлях до пекла, бо я залишився живий.

Я й незчувся, як на очі виступили сльози. Мені стало соромно. Я жалів себе, свою відрізану ногу, без якої не уявляв собі подальшого життя.

Про хлопців я вже не думав, і нога, якої не було, знову нагадала про себе.

Не вистачало ще, щоб медсестричка побачила мої сльози. Я рішуче стер їх з обличчя. Зробив це вчасно, бо вона якраз повернулась. Мала суворо глянула на мене, ніби чекала, що я її про щось попрошу. А мені потрібна була лише моя відрізана нога.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.