Країна розбитих сердець

Роман, як студент із досвідом сільського життя, приготував своїх міських одногрупників до реалій, які на них чекають у колгоспі, і всі одягнулися відповідно до обставин та привезли зі собою запаси продуктів і невелику кількість алкоголю «для обігріву», як жартували самі студенти.

У загоні панувала атмосфера братерства і злагоди, що великою мірою було заслугою їхнього вожака і голови студентського братства – Романа. Він делікатно розв'язував усі питання між товаришами і контактував із головою колгоспу. Заробив репутацію справедливої та чесної людини і хорошого організатора, і в подальшому, до самого закінчення університету, він їздив у будівельні загони чи в колгоспи і завжди був незмінним керівником студентства.

…Усе, що з людиною відбувається вперше, запам'ятовується на все життя. І цю виробничу практику Роман згадував довго, але потім життя закрутило-завертіло, і з пам'яті стерлися деякі моменти того давнього минулого, і тільки несподівана поява на життєвому горизонті дочки Галини повернула його в далекий час.

…Вересень того року був чудовий – теплий та сонячний. Збирали картоплю майже роздягнені, засмагали під час роботи і наприкінці тижня були чорні, невідомо тільки, від чого більше – від сонця чи від бруду, швидше таки від другого.

Перший тиждень для всіх був надзвичайно важким, втомлювались і від незвичної сільської роботи, і від умов життя. Після роботи ледь живі розходилися додому, бо жили не в загальному таборі, а в людей. З поля їх привозили вантажівками, їхали в кузові на лавках, дівчата всередині, а хлопці по боках: пильнували дівчат, щоб не по- випадали. голодні, брудні, але, тим не менше, цілу дорогу сміялись, жартували та співали пісень.

Після роботи в колгоспній їдальні на них чекав смачний обід або, швидше за все, вечеря, бо вдень їм привозили в поле щось перекусити, а ввечері вони надолужували те, що не доїли за день. Після вечері йшли додому, втомлені важкою роботою та розморені ситною і смачною їжею. Вранці снідали в цій самій їдальні. Розуміння того, що як не поснідаєш разом з усіма, то потім будеш голодний до вечері, чітко організовувало, і всі приходили до столу вчасно та сміялись із себе, що це не вдома, коли мама десять раз попросить встати з ліжка та збиратися на науку, а потім, дорослій уже дитині, тепленьке майже пхає в рот, а той переросток вередує, як маля.

…День починався із жартів, панувала атмосфера молодості й безжурності. За час роботи перезнайомились із сільськими парубками та дівчатами. Пізніше дехто пережив тимчасові романи, які не могли мати продовження (бо село було дуже віддалене від міста), і ці зустрічі були більше для розваги, ніж для подальших серйозних взаємин.

Таке захоплення було і в Романа, а точніше – у Катерини, дівчини, яка працювала поваром в їдальні. Коли він уперше прийшов до їдальні, то зауважив її, але вона не викликала в нього захоплення – симпатична, навіть вродлива сільська дівчина, яких без ліку.

Спочатку йому взагалі було не до дівчат. Робота з організації побуту, розподіл на проживання та безліч дрібних негараздів не давали змоги сумувати – він був у постійному русі й тримав руку на пульсі життя ввіреного йому колективу.

Поселяв студентів він демократично – кожен проживав, з ким хотів, але була сувора умова – хлопці ночують у себе, а дівчата – у себе. З часом цю умову порушували, але це були поодинокі випадки, а не суцільний «дім розпусти».

…До Романа йшли з усіма побутовими питаннями: комусь забракло ковдри, іншому простирадла чи миски для прання. Він сміявся, бо не раз доходило до абсурду – зверталися просто через дурниці. Чого не бракувало всім – то це подушок і посуду. У кожній хаті на ліжках були складені величезні гори з подушок різного розміру та калібру. Сільські господині полюбляли мати багато нових подушок і перин, які, здебільшого, були лише для показу (спали на старих та збитих), а також серванти, заставлені до краю новими сервізами (а їли зі старих потрісканих і надбитих черепків)…

Але для міських дітей їх не шкодували. Студенти гонорово спали у своїх ліжках напівсидячи, бо мали величезні подушки, які були такі важелезні, що дівчата не могли їх зрушити з місця, особливо після тяжкої та незвичної роботи на полі.

Попри всі невеликі негаразди та незручності, як от холодний напівпрозорий туалет (через розсохлі дошки можна було спостерігати, що робиться в сусідній хаті, так само, як із вікна тої ж хати сільський парубок міг бачити білісіньку гарненьку дупцю міської панянки), усі були веселі та щасливі: і студенти, і мешканці села. Молодь внесла в одноманітне і сумне життя села нову веселу хвилю.

…Кінець тижня, субота, для всіх мешканців села, як для новоприбулих, так і постійних, – подія. Студенти з нетерпінням чекали його і сміючись називали «банно-клубним».

Робочий день був коротким, ранній обід і недовгий відпочинок, а потім – баня. Що в цьому селі добротно зроблено, то це – баня і клуб. Для дівчат була споруджена одна половина банного приміщення, а для хлопців – друга. В суботу баня працювала тільки для студентів, і що вже реготу там було – веселі верещання та галас люди чули у другому кінці села. Після бані всі наводили красу і йшли на танці до клубу, там уже не було різниці, хто сільський, а хто міський – усі виглядали якнайкраще.

Танці, музика, сміх – молодість! Після клубу в повній темряві (один стовп із ліхтарем був біля клубу, другий – біля бані) всі розбивались на пари і навпомацки йшли проводжати дівчат додому, цілування чергувались із сміхом – хтось не добачив і зайшов у калюжу або в дерево, регіт чувся то тут, то там. Або після танців, коли ще дозволяла погода, любили збиратися на «дубках» і співати під баян. «Дубками» в селі називали повалені давним-давно величезні дерева, які від часу та кількості людей, які на них сиділи і відпочивали, були відполіровані до блиску, і навіть дорогі колготи вибагливих дівчат об них не зачіплялись – на деревах не було жодного сучка.

Так проходили суботні дні. В неділю всі снідали у своїх домівках. Голова колгоспу виділив кошти кожній господині на харчування студентів, які в них проживали, але навіть якби він цього не зробив, вони радо частували б їх варениками та домашнім борщем, бо мами є мами – завжди шкодують дітей – як своїх, так і чужих.

За ці місяці люди звикли одне до одного, і студенти приходили після роботи як до себе додому. У неділю любили відіспатися за минулий тиждень, а багато хто – виспатися на місяць вперед. Цілий день валялись у ліжку і вставали тільки, щоб поїсти або вискочити в холоднючий туалет, похід в який відтягали до останнього, а потім бігли за хату, ледь не гублячи свої тілесні надбання.

Похід на холод враз проганяв сон і нагадував про блага міської цивілізації, і студентам, вихідцям із села, вказував, що треба гарно вчитись, щоб не повертатися до первіснообщинного ладу, який панував у селі.

Роман жив на краю села в сім'ї старшої самотньої жінки, не- вродливої, але характер мала дуже м'який. Якось так Бог поєднав у ній – красиву і добру душу та абсолютно несимпатичну зовнішність, через яку вона ніколи не була одружена, але, тим не менше, мала гарненьку дочку, яку народила в пізньому віці, і село не знало, від кого. Вона виховала дитину сама, в бідноті, але у великій любові.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.