Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Дичина була знатна, але неїстівна, і я дуже шкодував, що ми витратили даремно три заряди. Але Ксурі сказав, що він поживиться дечим від убитого лева, і, коли ми повернулися на баркас, попросив у мене сокиру. «Для чого тобі сокира?» – запитав я. – «Відрубати йому голову», – відповів він. Однак, голову відрубати він не зміг, а відрубав тільки лапу, яку й притягнув із собою. Вона була величезного розміру.

Тут мені спало на думку, що, можливо, нам знадобиться шкура лева, і я вирішив зняти її. Ми вирушили з Ксурі на роботу, але я не знав, як за неї взятися. Ксурі виявився набагато вправнішим за мене. Ця робота зайняла у нас цілий день. Нарешті шкура була знята; ми розтягнули її на даху нашої каютки; днів через два сонце просушило її, і згодом вона служила мені як постіль.

Після цієї зупинки ми ще днів десять-дванадцять продовжували тримати курс на південь, намагаючись якомога економніше витрачати наш запас провізії, що починав швидко зменшуватися, і сходячи на берег тільки по прісну воду. Я хотів дійти до гирла Гамбії чи Сенегалу або взагалі до якоїсь стоянки, неподалік від Зеленого мису, бо сподівався зустріти тут якесь європейське судно; я знав: якщо я його не зустріну, мені залишиться тільки або пуститися на пошуки островів, або загинути тут серед негрів. Мені було відомо, що всі європейські судна, куди б вони не прямували – чи до берегів Гвінеї, до Бразилії, чи в Ост-Індію – проходять повз Зелений мис або островів з цією ж назвою; словом, я поставив свою долю на цю карту, розуміючи, що або зустріну європейське судно, або загину.

Отже, ще днів десять я продовжував здійснювати свій намір. Тут я став помічати, що узбережжя населене: у двох-трьох місцях ми бачили на березі людей, які, в свою чергу, дивилися на нас. Ми могли також розрізнити, що вони були чорні, як смола, і голі. Одного разу я хотів, було, зійти до них на берег, але Ксурі, мій мудрий порадник, сказав: «Не йди, не йди».

Проте я став тримати ближче до берега, щоб можна було вступити з ними в розмову. Вони, очевидно, зрозуміли мій намір і довго бігли вздовж берега за нашим баркасом. Я помітив, що вони були не озброєні, крім одного, який тримав у руці довгу тонку палицю. Ксурі сказав мені, що це спис і що дикуни метають списи дуже далеко й досить влучно; тому я тримався на деякій відстані від них і в міру свого вміння подавав їм знаки, намагаючись, головним чином, дати зрозуміти, що ми потребуємо їжі. Вони, у свою чергу, стали робити мені знаки, щоб я зупинив свій човен і що вони принесуть нам їстівного. Щойно я спустив вітрило і ліг у дрейф, двоє чорношкірих побігли кудись углиб країни і через півгодини (а то й менше) принесли два шматки в'яленого м'яса і трохи зерна якогось місцевого злаку. Ми не знали, що це було за м'ясо і що за зерно, проте виявили повну готовність прийняти і те й інше. Але тут постало нове питання: як отримати все це? Ми не наважувалися зійти на берег, боячись дикунів, а вони, в свою чергу, боялися нас аніскільки не менше. Нарешті вони придумали вихід із цього утруднення, однаково безпечний для обох сторін: склавши на березі зерно і м'ясо, вони відійшли подалі і стояли нерухомо, поки ми не переправили все це на баркас; а потім повернулися на колишнє місце.

Ми дякували їм знаками, бо більше нам було нічим віддячити. Та в цей самий момент нам випала нагода зробити їм велику послугу. Не встигли ми відійти від берега, як раптом з гір вибігло двоє величезних звірів, які кинулися просто до моря. Один з них, як нам здавалося, гнався за іншим: чи був це самець, що переслідував самку, гралися вони чи гризлися, – ми не могли розібрати, як не могли б сказати й того, чи було це звичайне явище в тих місцях, чи винятковий випадок; думаю, втім, що останнє було вірніше, бо, по-перше, хижі звірі рідко показуються вдень, а по-друге, ми помітили, що люди на березі, особливо жінки, страшенно перелякалися. Тільки чоловік, що тримав спис, чи дротик, залишився на місці; інші кинулися втікати. Але звірі летіли прямо до моря і не мали наміру нападати на негрів. Вони кинулися у воду й почали плавати, ніби купання було єдиною метою їхньої появи. Раптом один з них підплив досить близько до баркаса. Я цього не очікував; тим не менш, зарядивши швидше рушницю й наказавши Ксурі зарядити обидві інші, я приготувався зустріти ворога, щойно він наблизився до нас на відстань рушничного пострілу, я спустив курок, і куля влучила йому прямо в голову. Тієї ж миті він занурився у воду, потім виринув і поплив назад до берега, то зникаючи під водою, то знову з'являючись на поверхні. Він, мабуть, боровся зі смертю, захлинаючись водою і стікаючи кров'ю зі смертельної рани і, дещо не допливши до берега, сконав.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Хвороба жаркого клімату, до якої схильні переважно уродженці більш холодних країн і, отже, європейці. Примітним є один із проявів цієї хвороби: хворому море видається зеленим полем, й іноді трапляється, що, бажаючи пройтися цим полем, людина стрибає у воду й гине.