Твори для дітей Вибране

Дмитро Павличко

ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

Де зелені хмари яворівЗаступили неба синій став,На стежині сонце я зустрів,Привітав його і запитав:Всі народи бачиш ти з висот,Всі долини і гірські шпилі.Де ж найбільший на землі народ?Де ж найкраще місце на землі?Сонце усміхнулося здаля:Правда, все я бачу з висоти.Всі народи рівні. А земляТам найкраща, де вродився ти!

1973

ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ

Знесла курочка яйцеІ давай кричать про це.«Куд-кудак, куд-кудак —Знесла яйце, як ходак[1]!»За хвилину все селоПро оте яйце гуло.Вчув і пес, що до яєцьБув великий ласунець.Він узяв сковороду,Кликнув друзів на ходу,Мить – і вже з того яйцяЗроблена яєшниця!Пси наїлись – і навтіч.Вранці знов знесла яйце,Та мовчала вже про це.

1951

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Хтось постукав уночі.Швидко я знайшла ключі,Відчинила, і до хатиЗайченя зайшло вухате.Стало в кутику сумне,Каже: «Заночуй мене!Бо надворі завірюхаІ мороз хапа за вуха!»Батьків я взяла кожух,Вкрила зайця з ніг до вухІ гадала, що гульвісуВранці одведу до лісу.Встала рано, та дарма —Зайченяти вже нема.Чи запізно я збудилась,Чи зайча мені приснилось?

1964

БАРАН

Став баран серед дорогиІ підняв бундючно роги.Я кажу: «Привіт, баране!»А він бух мене рогами.Ти до нього – чемно, мило,Та дурило – то дурило.Був і буде некультурним —Краще не вітаться з дурнем!

1964

ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?

Ніч. У лісі кожен звірСпати йде на власний двір.Спить маленьке козеня,Що награлося за дня.Олень спить, і спить борсук.Але раптом… Що за звук?А! Це ведмедило спить,Ніби трактор гаркотить.Будиться, встає звірня:Той – з-під моху, той – з-під пняТой спросоння позіха:Що за патороч лиха!Той, кому вже храп допік,Шле ведмедю кольку в бік!Заєць бідний аж поблід,Бо ведмідь – його сусід.Він хропе, а зайців дімНіби валиться при тім.Аж трясе зайчиська лють,Бо не може він заснуть.Кида й він крутим слівцем,Та під ковдрою, тихцем, —Щоб не вчув якийсь там бісТа ведмедю не доніс!Горопашний боягузОдне вухо в’яже в ґудз[2],В друге – ясік[3] запиха,Щоб душа була глуха.З лютості на себе вінНатягає п’ять перин,Зверху ще й матрац кладе,Сам улігшись на тверде.Та від храпу ліс шумить —Спати не дає ведмідь!Скочив заєць на ослін.«Що робить?» – міркує він.Рада є на це одна —Розбудити хропуна.Та самому страшно йти —Хто б це міг допомогти?..Тільки рись! Вона міцнаІ відважна звірина.Заєць – в рисі. Так і так.Все розказує бідак.Просить на усі лади:   – Йди й ведмедя розбуди!   – Не піду я, – каже рись, —   –  Потім ще і з ним борисьТа кусайся цілу ніч,Адже він за таку річЛютий буде, як дракон, —Та й мене вже хилить сон…Ось до вовка ти б зайшов —Той поможе. Будь здоров!..Заєць у вовчиська вже,Просить, вухами стриже:   – Так і так. Хропе той сплюх.   – Вже від нього я оглух.Так хропе, немов пасиЗ мене він дере, – спаси!   – Чи ти хочеш, – каже вовк, —   –  Щоб ведмідь мене затовк?Гнів бере таких персон,Як від них прогнати сон.Краще тихо будь, як миш,Потерпи, а вдень поспиш.Заєць думає: «Овва!В лиса мудра голова.Ось до нього я піду,Лис порадить на біду».Він – до лиса: – Так і так,Ти найбільший наш хитрак,Вирятуй мене з біди —Ведмедила розбуди!   – Чи ти хочеш, – каже лис, —   –  Щоб ведмідь мене розтис?Чи ти дурень, чи мудрець,Схопить в лапи – і кінець!Заєць каже: – Ти підиЛагідно його збуди.Не штовхай і не кричи,В лаписько полоскочиАбо пісню заспівай.Щось придумай, ти ж – мудрай.   – Видно, – сумно каже лис, —   –  Що й у тебе ум заблис.Чом же не співаєш сам,Тільки ходиш там і сям?Чом не полоскочеш лап, —На безсоння ти ж заслаб!Думай, як не можеш спать,Полічи до двадцять п’ять,То й заснеться, друже мій,Йди додому й не дурій!Вже додому йде зайча,Втім, мурашку зустріта.   – Що це, зайчику, тобі?   –  Бачу я, що ти в журбі.   – Ах, мені немилий світ:   – Розхропівся мій сусід,Спати зовсім не дає, —Каже заєць все, як є.А мурашка: – РозбудитьЯ Ведмедя можу вмить!Заєць думає: «Ой-ля!Хвалькувате це маля».Та бере його мерщій,Садовить на хвостик свій,І несе до тих воріт,Де живе ведмедів рід.Храп гуде, немов гроза,В двір мурашечка вліза…Що ж то буде, що буде?!.Заєць став собі і жде.А мурашечка – в замок —Та до хати… Звір замовк.Тиша! Потім лютий рев —Аж летять листки з дерев!Знову тиша. Зайчик рад.Йде мурашечка назад.Крізь штахетиння рідкеБачить заєць ще й таке:На одній нозі ведмідьТо плигає, то стоїть.Щось із вуха витряса,З гніву сам себе куса.Заєць думає: «Ого!Ти шукай всю ніч того,Хто у вусі був твоїм,А ми спатоньки ходім!»

1965

КАЛАЧІ

Несе киця на хвостіТри калачі золоті.Один калач буде матиМоя мати.Другий калач для татаНесе киця хвостата.Третій калач для сестри.То вже три.Що ж, для всіх не вистача —Буду я без калача.Киця каже: – Пробач,Загубився твій калач.Сестра каже: – Тихо! Цить!Дам тобі свого вкусить!Тато каже: – Сину!Бери мого половину!Мати каже: – Не плач!Бери собі мій калач!А я вибігаю з хатиКалача свого шукати.Через гори, через лукиСтежкою біжу навскач…Гей, куди ж це закотивсяМій калач?

1965

НЕПОРОЗУМІННЯ

Пес у нашого сусідаНазивається Сніжок.Білий він, немов зі снігуМає вшитий кожушок.Він біленький, він гладенький,Але ж лютий, мов яга.Півсела перекусає,Як зірветься з ланцюга.От вам хитрощі природи,Непорозуміння знак.А якщо поміркувати —Має бути все не так!Сніг повинен бути синім,Бо він падає з небес.Пес повинен бути чорним,Бо то чортів син – не пес.

1965

ДЯДЬКО ДОЩ

Дядько Дощ стоїть над лісомНеба велетень сяга.Він сміється, мов залізомДудонить: – Га-го! Га-га!Одягнувся, мов на свята,Запорозький в нього шик:Тучі шапка сивувата,Блискавки червоний шлик.Довжелезні срібні вусаЛюто вітер розвіва.І тремтить пшениця руса,І втіка за горб трава!

1967

КАПЕЛЮХ

В одному лісі білий грибВ історію печальну влип.Він у брилі посеред трав,Як пасічник, собі стояв.І, звісно, змалку боровикСкидати капелюх не звик.Він мамі й батькові на злістьУ капелюсі спить і їсть.Або зайде, бувало, в клубІ стане в шапці, наче слуп[4].«Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»А він як гляне – хоч тікай!В кінотеатрі гриб сидить.«Скинь капелюх!» – народ кричить.А він собі сидить, як мур, —Анітелень, ані мур-мур.Бувало, зайчик стриб та стриб…«Здоров був, друже!» – крикне гриб,Та капелюха не скида.Отож і скоїлась біда:Чудовий жовтий капелюхПриріс боровику до вух!Скупатись хоче гриб, алеКупатися у шапці зле.Йому здається, що осаЙого під шапкою куса!Нема рятунку! Хоч скорішТу шапку з вухами відріж!

ЗАГАДКИ

1Що то за такий співецьПосеред обори —На голові гребінець,А на ногах шпори?

(півень)

2У зеленій суконці —На весняному сонці,В золотистому платті —При осіннім багатті,У білесенькій льолі —На засніженім полі.Так одягаюсь —Як називаюсь?

(берізка)

ЗБез рук, без ніг,Без крил і без мотору —На землю ліг,А потім знявся вгору.

(дим)

4Не літає, хоч має крила,Хліба не їсть, хоч робить на хліб.Слабне без вітру, а з вітром – сила,Працює невтомно по декілька діб.

(вітряк)

2011

МУРАШКА

Вилізла мурашка на лопух,Подивилась весело навкруг:   – Скільки тут повітря і тепла,Я ж, дурненька, в бур’яні жила.Вилізла мурашка на ромен,Мовби крила виросли з рамен:   – Що за диво – пелюстки в росі,   – Як могла я жить на лопусі!Вилізла мурашка на тарільСоняха, що сяяв серед піль:   – Боже, скільки золота й зерна!   – Що ромен? Билиночка сумна!Вилізла мурашка на сосну,Глянула в далечину ясну:   – Піді мною цілий світ лежить —   – Як могла я на бадиллі жить!Над сосною чорна хмара йшла,Срібний дощик по землі тягла.А мурашка крикнула: – Зажди! —І взялась за ниточку води,Вилізла на хмару і ляглаБіля сонця, горда, хоч мала.   – Як могла я жити на сосні,Коли сонце впорівень мені!Розійшлася хмара дощова —Вниз летить мурашка ледь жива.Де вона – дарма питаєш ти,Вже її нікому не знайти!

1967

ПЛЕСО

Люблю я заглядати в плесо,Очима досягати дна.Там щука блискає, мов лезо,І погляд мій перетина.Одначе я дивлюся знову:А що там глибше, що на дні?Діряву місяця підковуЯ бачу в синій глибині.Це дивина: вода прозора,По дну застелена блакить,І щука – мов ракета скора,Яка до Місяця летить!..

1975

ЗАЄЦЬ

Заєць має двоє вух.Як одним він рухає,Другим слухає вітрець,Що за полем дмухає.Одним вухом чує співМиші під копицею,Другим чує, як ідеДядечко з рушницею.Так пасеться він собіВрунами зеленими,Так працює цілий деньВухами-антенами.А коли настане ніч,Спатоньки вкладається —Одне вухо стеле він,Другим накривається.

1972

ШКОЛА

Наче вулик, наша школа,Вся вона гуде, як рій.І здається, що довколаРозквітають квіти мрій.Бігають, сміються діти,Та – лиш дзвоник задзвенить —Стане тихо, ніби в квітиПоховались бджоли вмить.

1973

СМЕРІЧКА

Стоїть смерічка на горіУ сонці, наче в янтарі.І ми до неї в гості йдем —Вона росте, і ми ростем.Стоїть смерічка на горіВ снігу, неначе в киптарі.І ми до неї в гості йдем —Вона росте, і ми ростем.

1973

ОСІНЬ

Небеса прозорі,Мов глибінь ріки.Падають, як зорі,З явора листки.А над полем ниткаДзвонить, як струна,Зажурилась квітка —Чує сніг вона.

1973

ПІСНЯ ПРО ПШЕНИЦЮ

Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Постіл, шкіряний черевик.

2

Вузол.

3

Маленька подушечка.

4

Стовп.