Олена Федорова
Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні

Демч вiдiйшов до стоянки таксi, щось прошепотiв водiевi, а потiм запросив усiх в машину.

– Ну, закривайте очi, – сказав вiн дiвчатам, i дочекавшись, коли тi виконали його умови, надiв iм зверху медичнi маски.

У Ореста вiд подиву щелепа вiдпала. Сашка носив у барсетцi маски? Звичайно, вiн поки навiть не уявляв, що Саня, як iстинний експерт, носить постiйно при собi й рукавички, i предметнi скельця.

До речi, вiн з почуттям задоволення зауважив, що Лера зовсiм не була дурною i старанно почала обмацувати пов'язку на очах.

– Ти надiв на нас маски? – здивовано протягнула вона, – Звiдси я роблю висновки, що ви – медпрацiвники. Швидше – лiкарi або фельдшера.

– Роби висновки, скiльки тобi завгодно! – промовив Демч.

Дiвчата виявилися розумнiшими, нiж вiн припускав, i його iнтерес до них став стрiмко зменшуватися.

Незабаром машина виявилася в лiкарняному дворi.

– Лiвiше i прямо. Зупинiться тут, – промовив вiн водiевi, розрахувався з ним i почав витягувати з кабiни пасажирок.

– Тiльки не пiдглядаемо, – примовляв вiн, допомагаючи дiвчатам пiднятися по декiлькох сходах.

До речi, Лера весь цей час тренувала пам'ять i намагалася обчислити, куди ж iх привезли. Те, що вони перебували зараз на територii райлiкарнi, не викликало у неi сумнiвiв. Але де саме?

Сашко вiдкрив дверi i обидва, пiдтримуючи дiвчат, увiйшли до вiддiлення. Демч мовчки повiв очима вправо i запитально глянув на колегу. Вправоруч розташовувався вхiд до моргу.

Над аркою в коридорi висiв напис: «Вхiд суворо заборонений!». Але це ж було попередження для родичiв померлих, а не для цiкавих Варвар, яких можна i треба було провчити. Помiтивши дивне збентеження в очах Ореста, Демч зрозумiв, що вести гру доведеться йому одному.

По коридору послiдовно розташовувалися: справа – допомiжна кiмната, де зберiгалися iнструменти для розтину, лабораторний посуд та речi небiжчикiв, якi поки не встигли забрати родичi померлих; кiмната санiтарiв; прямо в торцi – вхiд у секцiйний зал; а злiва вiд нього, бiля бiчного лiкарняного входу до моргу, – малюсiнька кiмната – колишнiй холодильник, дверi якого замикали ззовнi на величезний засув.

Саме сюди, через своерiдну «мальовничостi» кiмнатки, i вирiшив привести Санька своiх гостей. Як розповiдав йому Орест, цю кiмнату завжди намагалися використовувати як камеру для зберiгання трупiв. Але неякiснi холодильнi агрегати не витримували влiтку мiсцевих теплих умов, i постiйно виходили з ладу. Перiодичнi дезiнфекцii допомагали тимчасово позбавлятися специфiчного трупного смороду, але вiн продовжував тут залишатися якимось чином. А вид кiмнатки зсередини справляв взагалi моторошне враження.

Убогi дерев'янi полицi для небiжчикiв по обидва боки стiн давно прогнили, i Демч не розумiв, невже не можна було вiдразу зробити iх металевими або мармуровими.

От, якщо не дай Боже, трапитися масова загибель населення, у нього навiть не буде мiсця, де складувати тiла. Хiба що, прямо на пiдлозi? Справдi, холодильнi камери були дуже актуальним питанням для контори Демча. Але минув уже тиждень, як вiн подав запит про це головному лiкаревi, а вiдповiдi так i не отримав.

– Судячи по запаху, ми знаходимося в морзi, – безапеляцiйним тоном зауважила спостережлива Лера.

– Ось як? – радiсно заволав Орест.

– Нецiкаво з тобою! – вiдповiв Демч i зняв з дiвчат пов'язки, – Хоч ти вгадала не зовсiм точно. Втiм, а що ти маеш на увазi пiд словом «морг»?

Дiвчата стояли й з цiкавiстю розглядали примiщення в вiсiм квадратних метрiв. Зсередини трупосховище було покрито колись темно-коричнево-сiрою фарбою, яка за довгi роки вицвiла до невпiзнанного вiдтiнку. Здебiльшого вона була вiдлущена дрiбними фрагментами. Крiм того, на першому «поверсi», мабуть, зберiгалися гнилi трупи, тому що на самих стiнах збереглися нiмi пiдтвердження цьому – буро-чорнi дрiбнi бризки й патьоки на самих полицях. Вони в'iлися в дерев'яну обшивку стiн i полиць, i вiдмити iх не вдавалося. Все треба було просто переробляти.

– Уявiть собi: ось тут довго лежало тiло убитого промисловця, а навпроти – знаходилося тiло нещасноi дiвчини, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання, – з захопленням нiс майже професiйнi фантазii Демч.

Дiвчата мовчки слухали його, затамувавши подих, а Орест намагався згадати, коли таке було насправдi. Проте Демч брехав так натхненно i переконливо, що незабаром i сам Орест заслухався свого приятеля.

– А було таке, щоб хтось насправдi не помер, а прокинувся тут? – напiвпошепки запитала Алла.

– Ось що ти весь час вперед забiгаеш? Я тiльки хотiв розповiсти вам… Якось, пiд час ШТП постраждало кiлька людей. У деяких лiкар «швидкоi допомоги» вiдразу констатував смерть i вiдправив до моргу, а деяких вiдправив до лiкарнi, де вони згодом i померли. Оскiльки це був лiкар – не судмедексперт, i не дуже розбирався в трупних змiнах, то вiн допустив помилку, i вiдправив до моргу живу людину, яка була просто без свiдомостi.

– Жах! І що? – ахнули дiвчата.

– А ось тепер уявiть, – Демч прикрив зсередини дверi.

– Чоловiк прийшов до тями i побачив, що лежить на пiдлозi. Поруч з ним знаходилися холоднi тiла, якi вже видавали специфiчний трупний запах та запах кровi… Вiн став озиратися i кликати на допомогу…

Навiть Орест став уявляти собi подумки таку картину.

– Чоловiк з жаху закричав, сподiваючись, що хтось його почуе. Але вiн навiть не знав, який час доби зараз.

Якби це вiдбувалося столiттям ранiше, то в камерi знаходився б шнурок вiд дзвiночка в кiмнатi чергового санiтара. І той би почув, що в камерi знаходиться жива людина. Але в двадцятому столiттi така традицiя поступово згасла. Людина побачила, що викликати допомогу не вдасться. Чоловiк зрозумiв, що чекати допомоги марно, i з останнiх сил, хитаючись i падаючи, вирiшив вибратися з мертвоi пастки сам… Ожилий дiстався до дверей i став гатити в неi кулаком…

– І що? – запитала Алла.

Всi чекали, затамувавши подих, продовження розповiдi.

– Вiн стукав i стукав, але його нiхто не почув, бо була нiч. Його серце гулко стукало в грудях, незабаром горло стало стискати вiд нестачi кисню…

– І?

– І… вранцi, санiтар з подивом виявив, що у самого порога лежить ще тепле тiло, яке знаходилося абсолютно не на полицi, куди його спочатку помiстили. Стиснутi кулаки були протягнутi до порогу… А експерт з подивом встановив при розтинi смерть вiд гострого iнфаркту та вiдсутнiсть серйозних внутрiшнiх ушкоджень вiд травми.

– У-у-у, – розчаровано протягнули дiвчата.

Демч так натхненно розповiдав, що навiть Орест майже повiрив йому. Правда, його так i кортiло запитати, коли саме таке вiдбувалося в його морзi. Вiн навiть ехидно примружив очi, але потiм вирiшив не псувати враження вiд розповiдi друга. А Демч продовжував натхненно розповiдати вже iншу iсторiю. Дiвчата були просто зачарованi байками Демча i мовчки дивилися тому в рота. Залишки алкоголю вже давно вивiтрилися з iх органiзму пiд дiею адреналiну, i для пiдтримки градуса спiлкування був потрiбний повтор ритуалу розпиття.

– Ну, як вам екскурсiя? – запитав Саня.

– Це саме краще мое проведення часу тут! – захоплено визнала Алла, а Лера лише поплескала в долонi.

– А зараз, моi допитливi гостi, дозвольте провести Вас до наших скромних апартаментiв, – взяв iх пiд руки Демч i повiв усiх у кiмнату «психологiчного розвантаження», як ii називали лаборанти.

Орест по дорозi завернув до себе в кабiнет, де у нього зберiгались «могоричевi» пляшки вiд родичiв померлих. За мить вiн з'явився з пляшкою шампанського.

– Хлопчики, все було круто!

– Ну, тепер i ви колiться!

– А вгадати слабо? – засмiялася Алла.

Орест про себе вирiшив, що Лерою вiн Демчу не поступиться. Вже дуже сподобалася йому ця смiшлива дiвчина, з проникливим поглядом. Хай Санька займаеться бiльш грубуватою Аллою.

– Можна спробувати, – розсмiявся Демч i весело поглянув на Манчишена.

– Судячи з цiкавостi, яку ви проявляли до нас i до трупосховища, ви можете бути й медичками, i представниками iншоi професii. Але, якщо б ви були медичками, то знали б цей морг, тому що мiсцевi студенти бували тут, хоч, мигцем. Отже, ви – не медики.

Лера весело засмiялася, а Алла чiпко дивилася на Демча.

– Слухайте, а де у вас тут туалет? – перезирнулися дiвчата.