Полная версия
Громадянин
Ефект від появи непрошеної гості був схожий на бомбу, що розірвалася – в прямому і переносному значенні слова, а наявність на палубі атмосфери тільки посилила ефект. Все, що там знаходилося у цей момент, миттєво перетворилося на великі купи високотехнологічного сміття, подальше поширення руйнувань обірвала аварійна перегородка, що витримала вибух. Вибуховою хвилею розірвало трьох техніків, яким не пощастило – вони у цей момент займалися обслуговуванням малих бортів, розташованих на палубі – залишки викинуло в навколишній космос. Пілоти, що знаходилися у своїх кораблях, уціліли – броня їх захистила від вражаючих елементів, правда діставати їх звідти будуть тепер довго – з технічного персоналу залишився тільки один інженер.
Все-таки це була проти-корабельна ракета, розрахована на пробиття броні кораблів, тому в незахищеному місці вона наробила багато справ. Згодом, місцевий інженер, що залишився в живих, ще довго намагався привести самостійно своє судно у відносний порядок, клянучи і матюкаючи невідомого пілота, як справжній абордажник зі стажем. А капітан рейдера того дня почав схилятися до думки про зміну виду діяльності – все якось невдало стало для нього складатися останнім часом.
Для нашого утікача знову потягнулися одноманітні дні стрибків в гіпер і назад – він вже втратив рахунок системам, через які пролітав – в одній з таких він довчив пакет з чотирьох баз четвертого рангу, поставлених на вивчення.
– Боже мій, я вже більше ніж півтора місяці живу сам в цій посудині, коли б не спорт і бортовий ШМ іноді зі мною не розмовляв на польотну тематику, я б вже давно звихнувся швидше за все.
Далі, дотримуючись плану, поставив на вивчення «Торгівлю» п’ятого рангу – таймер показував майже сорок діб – ні, я стільки наодинці більше не витримаю:
– Болт, доповідь: де ми зараз, скільки до кінцевої точки маршруту, наші запаси?
– Система 02-СБ-133Ф – зона фронтира ТС Брилар, до кінцевої системи Лайна 22-СБ-108Л залишилося зробити шість стрибків – двадцять діб по корабельному часу. По паливу: додатковий бак – 0 %, основний бак – 72 %, запасів атмосферних картриджів для бортової системи життєзабезпечення на тридцять вісім діб, запас води 21 % від повного об'єму.
– Зрозуміло. Проведи активне сканування об'єму на предмет енергетичних аномалій – може тут теж хтось сховався нам на радість, тьху. Потім, у разі негативного результату, підключай промисловий сканер і знайди мені парочку крижаних астероїдів – воду потрібно поповнити обов'язково, заразом і трохи відволічуся від цих нескінченних стрибків.
Бортовий ШМ витратив декілька хвилин на виконання вказівок пілота:
– Активних енергоматриць на виявлено, опромінення обшивки на виявлено. У системі є невеликий астероїдний пояс біля останньої планети – вірогідність знаходження необхідного матеріалу там – 99,9 %.
– Звідки така цифра, Болт – чому не 100 %.
– Завжди слід брати до уваги мінімальний шанс негативного результату – здивував пілота цей електронний працівник.
Наступних декілька годин кораблик маневрував у виявленому астероїдному поясі. За звичкою, технолог провів вибіркову розвідку частини простору – результат його порадував, як шахтаря – в скупченні літаючих каменів був виявлений ларт – близький аналог торувала по групі, чиїм концентратом був заповнений увесь трюм «Белза».
– Гм, і не дуже далеко від обжитих систем Брилара – при нагоді, можна сюди буде навідатися – роздумував пілот, нарізуючи між тим лід з найближчого астероїда. Процес йшов швидко, промислові лазери різали замерзлу воду, як гарячий ніж масло – за півгодини необхідний об'єм був нарізаний і втягнутий в млин, звідки прямим ходом потрапив у фільтрувальний бак. Залишалося почекати три години, поки крихта розійдеться у воду і профільтрується. У наступний момент технолога зацікавив голос Болта:
– Бос, спостерігаю нестандартний відгук від роботи промислового сканера.
Макс став переглядати дані, які поступали на фронтальний голоекран, – ситуація йому нагадувала той день, коли він знайшов розбитий «Белз» в шахтарській системі свого першого рабського місця роботи. Сканер показував на брилу, що нагадує зрізану у самої вершини коротку товсту морквину, завдовжки біля пів-кілометру і діаметром в основі цієї морквини близько чотирьохсот метрів також – такий усічений широкий конус.
– Рухаємося по спіралі, шукатимемо аномалію, яка дає таку реакцію – сканер видавав значення від групи «зелених» сумішей до сигналу, що відповідав чистим металам. Важко навантажений кораблик став розкручувати широку спіраль навколо цієї незрозумілої космічної каменюки.
– Нічого не розумію – задумливо говорив сам з собою пілот – три години польоту по спіралі, і так кілька разів – скрізь одне і те ж, ніяких штучних споруд або уламків, виглядає як звичайний астероїд. Звичайно форма у нього трохи неправильна для природного космічного тіла, а так нічого, що могло б його віднести до штучного об'єкту. Сканер між тим, так і продовжував «божеволіти», показуючи то один мінімум, то інший максимум.
– Може я щось пропустив, потрібно переглянути запис – дивишся, і щось знайду. Болт, припинити маневри, вимкнути усі сканери – бос думатиме.
– Прийнято, бос.
Технолог став переглядати запис свого тригодинного обертання навколо цієї морквини – на це пішло ще декілька годин з урахуванням перерв на їжу і технічних пауз, які він робив для зняття втоми з очей і мозку. Нічого такого, що б виділялося або впадало у вічі – така ж побита часом поверхня, як і у сусідів – дрібні і великі кратери від попадання астероїдів, декілька неглибоких тріщин в різних місцях морквини – все хаотично і безсистемно. Чоловік вже збирався кинути це зайняття унаслідок відсутності результату, як раптом погляд зачепився за деяку неприродність – один з великих кратерів у вершині конуса мав чорний колір свого дна попри те, що світло від прожекторів «Белза» падало на нього під тупим кутом – відблиск має бути іншим.
– Болт, рухай в цю точку – сідаємо біля кратера, маса такого астероїда не дуже велика, щоб створити сильне поле тяжіння – гадаю, зможемо злетіти з нього спокійно і без напруги.
Збирався в дорогу повільно і ретельно: одягнув свій технологічний «ІТ4» – в ньому був вбудований підсилювач нейромережі, що було необхідним чинником, оскільки думав узяти з собою ремонтного дроїда з комплекту корабля – може доведеться щось-таки різати, та і одному йти туди було трохи страшнувато. Начепив на усі поясні кріплення дихальні патрони і акумуляторні батареї – тепер його автономність була теоретично на рівні чотирьох діб. Марення звичайно, в туалет захочеться набагато швидше, але запас, як мовиться, кишеню не тягне. На стегнові кріплення причепив обидва пістолети, заздалегідь перевіривши стан накопичувачів – відчув себе впевненіше і потопав до вхідного шлюзу, прихопивши заразом і дроїда – останній спритно перебирав суглобовими маніпуляторами, рухаючись поряд з фахівцем.
– Так, тут щось нечисто – Макс стояв на краю кратера і дивився на його дно – у світлі плечових прожекторів свого скафа воно теж залишалося чорним, не відбиваючи світло назад. Доведеться подивитись зблизька на цю нелогічність… Бобик, поруч! – це так тимчасово звали дроїда.
А зблизька виявився ще один обман зору – дно «чорніло» вертикально – ось такі фокуси видавав цей «морквяний» астероїд. Сама чорнота пояснювалася просто – це було, поза сумнівом, штучною спорудою – перешкода, або люк всередину небесного тіла. Роздивляючись цю конструкцію, новоспечений археолог приходив до думки про те, що вона йому нагадувала мембрану з павутино-подібною структурою, «вплетеною» в матеріал перешкоди. Поторкав обережно рукою – відчуття такі, неначе засовуєш руку у в'язку смолу – матеріал пропускав рукавичку скафа всередину неохоче, а відпускав ще більш неохоче.
– Як би не застрягти тут, як муха на липучці – припала до місця аналогія – і як її відкрити? Тепер стала зрозуміла неординарна поведінка промислового сканера – ця брила була явно штучною усередині.
Глава 2
Штучний інтелект древнього корабля вже давно втратив відлік часу з того моменту, коли пілот і єдиний розумний на його борту, зробив останній подих. Відтоді корабель поступово помирав – навіть така наднадійна техніка, яку робили його творці – древня раса Де'галір, що колись контролювала цю галактику, не могла зупинити час. Коли це було – десять тисяч років назад або п'ятдесят тисяч років назад, мозок корабля згадати не міг – для нього поняття часу було відносним і другорядним. Він міг існувати ще довго – головне, щоб була енергія для його псевдожиття.
Деякий час назад, знову ж таки, приблизно – пара сотня років або тисяча – у нього стало наростати відчуття стурбованості – головний реактор, як єдине джерело його існування, став зменшувати вироблення енергії. А енергія для штучного розуму була усім, тому, щоб максимально продовжити час свого існування і виконати останній наказ свого пілота, він став поступово відключати окремі секції і приміщення корабля. Так, за декілька сотень або тисяч років, це диво інженерної думки древнього народу, поступово зробилося повним непридатним мотлохом, зберігши лише у відносно «живому» стані два приміщення. Першим приміщенням була рубка, де знаходився сам мозок і другою була медична каюта, де в одній з капсул лежало тіло древнього пілота, а в іншій лежало те, що повинне було знайти свого нового носія. Не вважаючи, звичайно аварійного шлюзу і аварійного медичного дроїда на випадок, якщо потенційний майбутній носій не зможе самостійно дістатися до капсули і його вмісту.
Цим вмістом були знання мертвого пілота – цей розумний у своєму довгому житті був конструктором на одній з тисяч верфей зоряної імперії Де’галір, що канула в вічність. Ці знання померлий інженер переніс в квазіживий інфокристал – вдалу розробку учених імперії, що дозволяє зберегти накопичені знання і передати їх згодом будь-якому Де’галіру. Таким простим способом підтримувалася спадкоємність поколінь і швидко готувалися нові високоосвічені індивіди. Ця технологія, згодом стала основою для системи навчання і підготовки фахівців в сучасній Співдружності.
Повертаючись до цього древнього корабля, слід повернутися до його бортового мозку – катастрофічна нестача енергії могла у будь-який момент припинити його існування, не виконавши останню директиву хазяїна, який давно помер. А цього допустити він ніяк не міг. Звичайно, впродовж такого тривалого знаходження в цій точці простору, він багато разів спостерігав кораблі розумних різних форм і розмірів, що пролітають мимо – усі вони були украй примітивні, в порівнянні з його кораблем. Тому мозок вичікував – він шукав розвиненіші екземпляри, які були б ближчі по рівню до його творців.
Проте йшли роки, століття, тисячоліття і досконалому штучному інтелекту ставало все зрозуміліше і очевидніше, що до рівня його творців ніхто і близько не підійшов. І тепер у мозку не було вибору – він імплантує ці знання першому розумному, який йому попадеться. Та ось, очевидно такий момент настав: енергія на мінімумі, а біля аварійного шлюзу зараз копошився розумний, що на вигляд нагадував йому його творців. Рішення було прийняте і древній пристрій почав активні дії, намагаючись втілити в життя останню волю свого пілота.
– Бобик, нумо, давай спробуй свій різак на цій смолі – інших ідей у мене поки що немає – дослідник вирішив нацькувати на цю липку погань свого дроїда.
Чекати результатів довелося недовго: плазма, мабуть, не сподобалася липкій павутині і пружна перешкода стала розходитися в сторони, починаючи від центру, оголивши у кінці цього процесу овальний отвір, в який спокійно могла пройти людина і його дроїд.
– Бобик, фу! Місце! – більше різати нічого не потрібно було, і тепер слід було позначити своєму ШМ порядок дій, про всяк випадок.
– Болт, слухай диспозицію на сьогодні: я йду всередину, ти чекаєш мого сигналу дві години. Якщо після закінчення цього часу сигналу немає або мене немає – відправляєш на пошуки мого цінного тіла дроїда, а коли знайдеш мою цінну тушку – повертаєш її на борт будь-яким способом.
– Потрібно уточнення бос. Наскільки твоє тіло вважається цінним: цінніше нашого вантажу в трюмах або ні?
– Кха, кхе, гмм – та ти Болт зовсім без уяви – моє тіло цінніше за увесь концентрат, наявний в трюмах, включаючи сам корабель і тебе, і всього, що в ньому є. І це тільки мала частина його цінності, зрозуміло, залізяка?
– Так бос, тепер у мене є зразкове оцінне число цінності твого тіла, у мене в пам'яті взагалі немає таких даних по тілах гуманоїдів. Можеш не сумніватися бос, твоє тіло, зважаючи на його виняткову цінність буде доставлено за призначенням.
Постоявши ще трохи в розгубленості від таких одкровень свого ШМ, наш герой скомандував своєму супутнику:
– Бобик, поруч – і зробив крок всередину овалу.
Те, що він побачив у світлі своїх прожекторів, колись було кораблем гуманоїдів – звичні оку геометричні форми на це натякали однозначно. А було – тому що зараз, навкруги була тільки розруха, запустіння і тонни пилу – корабель був мертвий вже дуже давно – на очі кидалися останки якихось агрегатів або пристроїв, остови незрозумілих споруд, купи знищених часом предметів, що зараз представляли з себе пил і порохно.
– Але ж щось тут має бути, сканер не міг так реагувати на пил… Чи міг? Продовжуючи свій обхід, наш археолог нарешті, наштовхнувся на таку ж перешкоду, як і на вході – тільки в ній не було павутинового орнаменту. Дотик рукавички скафа до мембрани – і ось диво! – без яких-небудь додаткових дій вона розповзлася по краях, як би запрошуючи землянина всередину. Натхненний таким успіхом, зробив пару кроків всередину, коли уловив за спиною якийсь рух. Обернувся і сіпнувся назад – мембрана була знову суцільною перешкодою. І до того ж, на поверхні мембрани тепер проявлявся малюнок павукової сітки.
– Попався, як дитина – панічно застрибали думки в голові дослідника і він спробував зв'язатися з Болтом, але безрезультатно. Потім спробував активувати дроїда – Бобик залишився зовні мембрани і на запити технолога не відповідав.
– Гаразд, спокійно хлопець, давай оглянемося – нас сюди ніби, як би запросили – так йому не хотілося вірити в поганий розвиток подій.
Посеред приміщення на потужних опорах лежали два циліндри червоного кольору, завдовжки близько двох з половиною метрів і в діаметрі до метра. Лівий був ближчий, тому підійшов до нього – у верхній частині циліндра виднілося віконце, в яке він заглянув, щоб розглянути нутрощі агрегату – і відсахнувся з криком жаху і відрази – на нього дивився людський череп. Шкіра, м'які тканини давно зітліли під дією часу, але кістки ще трималися. Форма черепа нічим особливим не відрізнялася на недосвідчений погляд чоловіка – очевидно, що цей розумний був близький по будові тіла до Макса.
Трохи відійшовши від побаченого, рушив до правого агрегату – усередині нікого не було, але не це притягнуло нашого героя – таке ж віконце, як і у лівого циліндра, тут підсвічувалось! У мозку відразу спливла аналогія – так приблизно виглядали медкапсули у рабовласників – той же маленький екранчик на верхній частині капсули. Правда, цей агрегат зовсім був не схожий на яйце, але подібність наводила на певні роздуми. Немов прочитавши ці думки, верхня частина циліндра стала від'їжджати убік, поступово оголяючи внутрішню начинку. Цей рух супроводжувався легким шипінням, яке уловлювали звукові сенсори скафа – вочевидь, в приміщенні була присутньою якась атмосфера. Яка саме, дослідника мало хвилювало – відкривати головну частину скафа він не збирався, пригод і так хапало по горло. Нарешті, верхня частина циліндра зупинилася, відкривши його погляду покриття нижньої частини – поторкав – пружинить.
Від подальших експериментів відвернув сторонній звук з кута – повернув туди голову і остовпів від страху – на нього рухалося щось, що нагадує стоматологічне крісло на шестиногому павуку. Вказана споруда рухала своїми маніпуляторами, здійснюючи плавні рухи ними у бік Макса і у бік відкритого циліндра. Від побаченого у землянина ослабіли ноги, і він повалився на підлогу, поряд з відкритим циліндричним агрегатом, продовжуючи в ступорі спостерігати за незрозумілими маніпуляціями ходячого крісла. Помітимо, що сам агрегат, не став наближатися до сидячого дослідника впритул, а зупинився біля відкритого циліндра і став мірно постукувати по краю нижнього сегменту одним зі своїх маніпуляторів:
– Тук-тук, пауза – тук-тук, пауза – тук-тук – мірно вибивав ритм кінчик гофрованого шланга цього монстрика.
– Вхідне повідомлення від «
– Давай – на автоматі відгукнувся мозок людини.
–
Технолог деякий час намагався зрозуміти отриману абракадабру, потім кинув безнадійну справу і став переводити погляд з ходячого крісла на відкритий циліндр і назад. Нарешті ідіотизм ситуації дійшов до шокованого мозку:
– Мене запрошують всередину. На досліди. Поки по-хорошому. Напевно.
– Вхідне повідомлення від «
– Так я взагалі не зрозумів, ти хто? – прокричав хлопець через динаміки скафа.
–
– Я так нічого і не зрозумів. На загальному повторити можеш? Чого тобі від мене потрібно то, залізка?
У відповідь на цю тираду, крісло присунулося впритул до циліндра і стало постукувати вже двома маніпуляторами, якось наполегливіше, чи що.
– Гаразд гаразд, я зрозумів: час – це гроші, вже лізу, тільки без рук, будь ласка. Ось же ідіот, навіщо мені був цей камінь – залишилося зробити всього шість стрибків, і був би у людей, так ні ж – захотілося побути археологом, бля… – з такими словами поліз всередину і улігся на пружне ложе.
Механізм прибрав свої клішні з кришки і циліндр став закриватися, а горе-дослідника стало трусити від нехороших передчуттів. Нарешті, обидві половинки зімкнулися, і технолог став із занепокоєнням чекати продовження цієї постановки, яке не змусило себе чекати. Ззаду щось підозріло зашуміло, він відчув якийсь рух за головою і спробував задерти її, щоб побачити причину цих звуків і рухів.
– Розгерметизовуватися не буду – дурнів немає! – підбадьорював він сам себе.
У наступний момент відчув несильний біль від уколу в передпліччі – скосив очі і не повірив побаченому: якийсь тонкий, блискучий шланг, або кабель, пробив матеріал його скафа і встромив в нього щось гостре. Далі події стали розвиватися для землянина, як в страшному сні: зробивши свою чорну справу, кабель вискочив з його тіла, а на його місце встромився з новою порцією болю його побратим, але товстіше і прозоріше, до того ж. Затухаюча свідомість встигла відмітити факт, як по цьому прозорому шлангу у бік його плеча рухається якась маленька чорна штучка.
Штучний інтелект реліктового корабля помирав – він усвідомлював факт свого найближчого роз-втілення – останні крихітки енергії були зараз спрямовані в капсулу, де розумному проводилася імплантація квазіживого носія інформації. Експрес-тест крові показав часткову несумісність з генотипом Де’галір, що означало високу вірогідність втрати частини інформації при її установці в нейромережу піддослідного. Який саме відсоток втрат буде – на це питання відповіді у корабельного мозку не було, до того ж нейромережа у гуманоїда не відрізнялася високою якістю, проте вибору у мозку вже не було. Квазіживий симбіонт вирішено було все ж встановити в цю нейромережу, оскільки на щастя, така можливість у неї була. Дочекавшись завершення процедури імплантації, ШМ дав команду на відкриття медкапсули, перед цим загерметизувавши місце проколу скафа гуманоїда.
Через декілька годин розумний зможе прийти в себе і повернутися на своє примітивне суденце – справа зроблена, останній наказ свого пілота був виконаний, а як розпорядиться цими знаннями сам гуманоїд, його вже не цікавило. Почуття задоволення від виконаного обов’язку було останнім, що усвідомив древній ШМ перед своїм роз-втіленням. Через деякий час закінчилася енергія у медичної капсули – згас екран на верхній кришці циліндра. Аварійний дроїд-реаніматор, що так злякав землянина, на той час теж був мертвий – енергія в ньому закінчилася відразу після того, як розумний заліз в медичну капсулу і вона закрилася. Час, нарешті, дістався до останніх «живих» на цьому древньому релікті…
Бортовий ШМ КВП «Белз» на ім'я Болт діяв точно по інструкціях свого пілота: прочекавши вказані дві години, відправив на пошуки свого хазяїна штатного ремонтника – брата того, що пішов разом з пілотом. Через півгодини вказаний механізм повернувся у супроводі свого побратима, але без пілота, і передав керівному ШМ усю наявну інформацію по місцезнаходженню цінного тіла розумного. Болт поставив завдання своїм підконтрольним механізмам по поверненню на борт корабля цінної тушки хазяїна. Двоє працівників швидко впоралися з поставленим завданням – проти чотирьох плазмових різаків у липкої субстанції не було жодних шансів, до того ж вона була вже не така липка – поступлення енергії припинився, і матеріал мембрани став сам руйнуватися.
Наслідуючи завданню корабельного ШМ, тіло розумного було доставлене в каюту, де з нього було обережно знято захисне спорядження, що значилося в пам'яті ШМ, як «скаф інженерно-технічний ІТ4». Такі дії були передбачені аварійними протоколами для усіх ШМ кораблів – вимагалося визначити стан розумного: живий він або ні. На щастя, пілот був живий, тому, залишивши останнього на ліжку, Болт перевів усі системи корабля в режим очікування, відключив зовнішні активні сканери, а потім став чекати пробудження розумного. Чекати штучні інтелекти уміли добре.
Квазіживий носій інформації мав просте завдання і коротке життя… відносно коротке… Завдання виглядало так: імплантація в тіло майбутнього носія знань, підключення до нейромережі розумного, приживлення в організмі останнього, і тільки після цього тривалого процесу – розпаковування інформації в сховище нейромережі розумного. Перший пункт був успішно виконаний, зараз виконувався другий – процес йшов важко – симбіонт фіксував неповну сумісність з організмом на генному рівні, порівнюючи оригінальний генокод і поточний. Також відзначалася низька пропускна спроможність нейромережі гуманоїда і слабкі реакції у відповідь на запити. Проте, і оскільки, усунення таких проблем не входило в програму квазіживого симбіонту, процес підключення до нейромережі впевнено просувався до успішного завершення.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
