Тарас Шевченко та його доба. Том 1

38

Вацлав Ганка (1791 – 1861) – чеський поет і філолог, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій «Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання (Там само).

39

Луцій Юній Брут – керівник повстання в Римі 509 р. до н. е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів.

Марк Юній Брут (85 – 42 рр. до н. е.) – римський політичний діяч, один з головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки проти другого тріумвірату Антонія і Октавіана, 42 р. до н. е. покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот (Шевченківський словник. Т. 1, С. 491).

40

Публій Горацій Коклес (Одноокий) – легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тібр (Там само).

41

Титло – значок над скорочено написаним словом у церковнослов’янських книжках (Шевченківський словник. Т. 1. С. 491).

42

Так вперше, гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтереси народу (Там само).

43

Первісний автограф не відомий. Уперше поет прочитав послання своїм знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865 г.) рассказывал мне, что у него в сороковых годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды он пришел и прочитал только что написанное им известное «Посланіе до земляків». Общее содержание этого произведения и в особенности те места, где говорится о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление и с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось… Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места» (Киевская старина, 1882, № 10).

У квітні-червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями… Твір набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського товариства, у справі яких під час допиту у ІІІ відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським… М. І. Костомаровим… О. В. Марковичем… Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа» з незначними різночитаннями…

Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П. О. Куліша та невідомої особи… З недогляду… пропущено два слова: «Не турбуйтесь».

В «Історичному оповіданні» П. О. Куліш цитував послання:

Умийтеся! Образ БожийБагном не скверніте,Не дуріте дітей своїх,Що вони на світіНа те тілько, щоб панувати…a

У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» – «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи то недогляд П. О. Куліша, чи може так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш:

…ЗаговоритьІ Дніпро, і гори,І потече сторікамиКров у Чорне мореСинів ваших. І не будеКому помагати,Одцурається брат братаІ дитини мати.

Існував також список невідомою рукою 40-х років ХІХ ст., його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатками споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876). З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років ХІХ ст. послання переписав І. М. Лазаревський. Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення з заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено.

Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» (1907). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М. О. Максимовичу… Навіть назви різні: у першому – «Посланіє до мертвих і живих…», а у другому – «І мертвим, і живим…». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа».

До списку, що належав М. О. Максимовичу і тепер зберігається в ЦДАМЛ СРСР… близький список О. М. Бодянського…

Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику «Кобзаря» 1860 р. з рукописними вставками, у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 р. невідомою рукою… у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюка.

Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника АН УРСР… мав помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років ХІХ ст. і походить, як і список Т. Грушкевича… від першодруку. Список К. Климковича… є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867).

Незначні різночитання у списках П. О. Куліша… у списку, що належав Л. М. Жемчужникову… у рукописній збірці «Стихотворения Шевченка»… невідомою рукою… у рукописному «Кобзарі»… у рукописній збірці 1889 р.

Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859). Введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. Львів, 1967. Т. 1. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. – СПб., 1907.

44

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений. Т. 8. С. 286 – 291.

45

Іван Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Т. 1. К., 1994. С. 335.

46

Там само. С. 151.

47

Там само. С. 178.

48

В. Г. Белинский. Полное собрание сочинений. Т. 10. С. 398.

49

Ю. Д. Марголис. Исторические взгляды Т. Г. Шевченка. Ленинград, 1964. С. 5.

50

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 – 1897) – відомий український письменник, прозаїк і поет, критик, етнограф, фольклорист. Про свою першу зустріч з Шевченком, що відбулась у червні 1843 р. у Києві, детально розповів в автобіографії «Жизнь Кулиша»: «Ввіходить хтось до Куліша в полотняному пальті. – «Здорові були!.. А вгадайте – хто» – «Хто ж, як не Шевченко?!» (А ніколи не бачив його й намальованого) – «Він і є!.. Чи не нема в вас чарки горілки?» і т. д. Тут уже й пішло справжнє січове балакання, а далі й співи». Тоді ж П. О. Куліш і Шевченко здійснили поїздку вгору по Дніпру, до колишнього Межигірського монастиря, ловили рибу на Дніпрі, записували народні пісні. Під записом пісні «Да все луги, все береги, ніде води да напити(ся)» в альбомі Шевченка 1839 – 1843 років – дата «1843, июня 14, вночі на плоту, проти Межигірського монастиря…» Після повернення до Києва Шевченко виїхав на Полтавщину до знайомих, а П. О. Куліш з 3 липня – у відрядження для обстеження архівів та монастирів у Київській губернії. Повернувшись на початку жовтня до Києва, П. О. Куліш почав листування з поетом… яке було перерване арештом обох у 1847 р. у справі Кирило-Мефодіївського товариства та наступним засланням: Шевченка – рядовим в Окремий Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати, П. О. Куліша – у Тульську губернію без права служити «по учёной части». Відновилося листом П. О. Куліша до Шевченка від 6 листопада 1857 р. і тривало до 1860 р. включно. (Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. С. 1129)

51

Антон Андрійович Головатий (? – 1797) – запорозький полковий старшина, пізніше військовий суддя Чорноморського війська. Інтерес до цієї постаті виник у Шевченка під впливом нарису Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Головатый (материал для истории Малороссии)», де образ Головатого романтизовано (Отечественные записки. 1839…), Тоді ж, 1839 р., поет написав вірш «До Основ’яненка».

52

У «Кобзарі» 1840 р. і в чигиринському «Кобзарі» і «Гайдамаках» 1844 р. ці рядки звучали: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине». У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко, враховуючи пораду П. Куліша, зняв ім’я Головатого і, переставивши порядок слів у першому рядку, написав: «Наша дума, наша пісня// Не вмре, не загине…». Ці ж рядки у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том перший», що була підготовлена Шевченком до друку на початку 1859 р., мали такий вигляд: «Наша дума, славослови,// Не вмре, не загине».

53

П. Куліш тоді вже готувався до поїздки за кордон. Остаточне рішення комітету міністрів: «Отправить Кулиша для изучения славянских наречий в Пруссию, Саксонию и Австрию, на два с половиною года…», прийняте 1 і 15 жовтня 1846 р. Ця поїздка була перервана арештом П. Куліша у Варшаві у зв’язку з Кирило-Мефодіївською справою.

54

Очевидно, М. І. Костомаров.

55

Про кого йдеться – невідомо.

56

Див.: Спогади про Тараса Шевченка. С. 15.

57

Н. П. Огарёв. Избранные социально-политические и философские произведения. Т. 1. М., 1952. С. 466.

58

Ю. Д. Марголис. Исторические взгляды Т. Г. Шевченка. Ленинград, 1964. С. 6 – 7.

59

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. С. 535 – 542.

60

Александр Андреевич Безобразов (1828 – 1889) – буржуазно-либеральный экономист и публицист. (Там само. С. 691.)

61

Евгения Тур (псевдоним Елизаветы Васильевны Салиас де Турнемир) (1815 – 1892) – писательница. (Там само. С. 735.)

62

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. С. 535 – 536.

63

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 59.

64

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 53.

65

Мы приводим все стихи в подлиннике; они кажется так понятны, что нет надобности переводить их. Заметим только по орфографии, принятой в книге Шевченко и сохранённой нами, і есть острое наше и, а и – тот средний звук между и и ы, который так характеризует малороссийское наречие.

66

Добролюбов цитирует подцензурный текст. В подлиннике: «панам жито сіють». (Примітка упорядників тому творів М. О. Добролюбова.)

67

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. Статьи и рецензии. 1860 – 1861 гг. М., 1952. С. 539 – 543.

68

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений. Т. 7. С. 775 – 793.

69

В. И. Ленин. ПСС. Т. 20. С. 403.

70

Там само. С. 19 – 28.

71

Литературное наследство. Т. 3, М., 1932. С. 99 – 102.

72

Тут Добролюбов переказує зміст статті Чернишевського «Національна безтактність».

73

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Т. 7. С. 793.

74

М. Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 337.

75

Пам’ятки історичної думки України. М. П. Драгоманов. Вибране. К., 1991. С. 327.

76

Я. Галан. Твори: у 4 т. Т. 1. К., 1978. С. 11.

77

І. Франко. Твори: у 20 т. Т. 19. К., 1956. С. 64.

78

Українські народні думи та історичні пісні. К., 1955. С. 261 – 262.

79

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 12 т. Т. 11. С. 40.

80

Кальдерон де ля Барка… Педро (1600 – 1681) – испанский драматург. Принадлежал к старинному, но обедневшему дворянскому роду. Учился в иезуитской коллегии и Саламанском университете, где изучал гражданское и каноническое право. В 1619 – 1623 гг. обратился к драматургии, с 1625 г. целиком отдался литературной деятельности. К настоящему времени известно 120 комедий, 76 ауто и 200 пьес малых жанров, некоторые произведения не известны или известны только по названиям…

Унаследовав великие национальные традиции испанской литературы, Кальдерон де ля Барка при этом выразил характерное для него разочарование в гуманизме Ренессанса. Кризис этого гуманизма, неосуществимость идеалов которого отразил уже Сервантес, даёт Кальдерону де ля Барке основание для пессимистической переоценки человека, якобы вечного источника зла и жестокости. Единственным средством примерения с жизнью является християнская вера с её обузданием гордыни. В творчестве писателя своеобразно сочетаются мотивы Возрождения и барокко.

Творчество Кальдерона де ля Барки получило широкую известность в Европе с начала XIX века, когда немецкие романтики создали восторженный культ писателя. В России знакомство с ним относится ещё ко времени Петра I; романтическое увлечение Кальдерона де ля Барка получило выражение в переводах и постановках первой половины XIX века. Во второй половине XIX века на русской сцене шли «Врач своей чести» и «Ересь в Англии» (1866), «Саламейский алькальд» (1886). Большой интерес представляли эксперементальные постановки «Поклонения кресту» (1910) и «Стойкого принца» (1915), осуществлённые Вс. Мейерхольдом, а также «Жизнь есть сон» (1914) – А. Таировым. На советской сцене представлены многие комедии Кальдерона де ля Барки («Дама-невидимка», «С любовью не шутят», «Спрятанный кавальеро», «Сам у себя под стражей» и др.) на русском и других языках народов СССР (Краткая литературная энциклопедия. Т. 1. Стб. 332 – 335).

81

Місцевого колориту.

82

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Т. 7. С. 791, 786, 776.

83

Коломийковий вірш – віршовий розмір, що використовується у поширених (переважно в західних областях України) піснях-коломийках, виконуваних за усталеною мелодією, нерідко – жартівливі приспівки до танцю. Коломийковим іноді називають 14-складовий вірш – найпоширеніший народнопісенний розмір, характерний і для пісень інших жанрових груп – історичних, любовних, побутових (за винятком обрядових, баладних). В Україні він широко вживається від часів поетівромантиків і Т. Шевченка (Українська літературна енциклопедія. Т. 2. С. 533. К., 1990).

84

Філарет Колесса. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. Львів – Київ. 1939. С. 102.

85

Колядки – народні обрядові величальні пісні (зимового циклу, виконуються з 25 грудня до 1 січня). (Українська літературна енциклопедія. Т. 2. С. 538. К., 1990.)

86

Амфибрахий (греч. Amphibrachys – с обеих сторон краткий) – короткие стихотворения, основанные на чередовании ударений через строго определённые слоговые промежутки. (Краткая литературная энциклопедия. Т. 1. М., 1962. Стб. 190.)

87

Бюллетень № 2 стенограммы VI юбилейного пленума ССП. Киев, Гослитиздат Украины, 1939. С. 95.

88

Совокупность строфических форм отдельного произведения, течения и т. п. Краткая литературная энциклопедия. Т. 9. Стб. 654 («Шевченковский стих»).

89

Эта и остальные цитаты из выступлений приводятся по бюллетеням стенограммы VI юбилейного пленума ССП. Киев, Гослитиздат Украины, 1939. (Примітка М. С. Шагінян.)

90

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 256 – 259.

91

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. М., 1952. С. 543.

92

А. В. Луначарский. Шандор Петефи // В кн.: Статьи о литературе. М., 1957. С. 604 – 605.

93

Див. І. П. Симоненко. Поезія Роберта Бернса. К., 1962.

94

Здається, в цьому випадку Олександр Іванович Білецький, незаперечний класик українського літературознавства, дещо захоплюється. Адже невипадково Шевченко послався на народного поета Шотландії у розквіті свого революційного таланту в 1847 році у передмові до нездійс неного видання «Кобзаря»: «А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина». (Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 208). Пізніше видання Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка так характеризує Роберта Бернса: «Реалістично змальовував нестерпні умови життя шотландського селянства, таврував правлячу верхівку країни і духівництво, закликав до боротьби за свободу і незалежність, за справедливий соціальний лад. Багатьма своїми рисами, зокрема палким патріотизмом, любов’ю до знедоленого народу і зненавистю до його гнобителів, непохитною вірою в світле майбутнє батьківщини, а також глибокою народністю і бунтівною силою твори Бернса співзвучні полум’яній поезії Шевченка… Полемізуючи з реакційними тлумаченнями народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів про життя простого народу народною мовою, Шевченко посилався на приклад Бернса, називаючи його поетом великим і народним» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 64).

95

Анакреонтическая поэзия – лёгкая жизнерадостная лирика, распространённая в европейских литературах Просвещения и Возрождения… Образцом анакреонтической поэзии служил позднегреческий сборник стихов «Анакреонтика», созданных в подражание Анакреонту, и позднее ошибочно ему приписанных. Свободомыслие, жизнелюбие, беспечность, а иногда и политическое вольнодумство, земные радости, вино, любовь – основные темы анакреонтической поэзии. Анакреонтические стихи в России писали – М. В. Ломоносов, Г. Р. Державин, К. Н. Батюшков, А. С. Пушкин и другие; во Франции – поэты «Плеяды», А. Шенье, Вольтер, Э. Д. Парни, П. Ж. Беранже и другие; в Германии – Глейм, Г. Э. Лессинг (Краткая литературная энциклопедия, Т. 1. Стб. 193).

96

Л. Первомайський. Шандор Петефі (Нотатки перекладача). В книзі: Ш. Петефі. Поезії. К., 1958. С. 32 – 34.

97

Герман Шлютер (1854 – 1919) – немецкий историк. С юных лет принимал активное участие в социалистическом движении, примыкая к левому крылу германской социал-демократии. После переезда в США участвовал в деятельности социалистических организаций. Исторические труды Шлютера, посвящённые различным аспектам рабочего и демократического движения в США – «Начало немецкого рабочего движения в Америке», «Линкольн, труд и рабство», «Интернационал в Америке» и др. – были направлены против попыток буржуазной и социал-реформистской историографии свести историю рабочего движения в США исключительно к тред-юнионистской борьбе.

98

Лист Ф. Енгельса Г. Шлютеру від 15.V.1885 р. – У зб.: К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве. Т. 1. М., 1957. С. 556.

99

Всенародна шана. Відзначення сторіччя з дня смерті та 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. К., 1967. С. 70 – 78.

100

Подається скорочений текст доповіді.

101

Павло Іванович Гессе (1801 – 1880) – з 1841 р. чернігівський, з 1855 р. – київський цивільний губернатор. У 1844 р. Шевченко звернувся до Гессе з листом-проханням допомогти поширити на Чернігівщині перший випуск офортів «Живописной Украины». У 1850 р. Гессе на вимогу О. Орлова викликав до Чернігова А. Лизогуба. Іменем царя О. Орлов, що був тоді у Чернігові, заборонив А. Лизогубові листуватися з Шевченком. У 1861 р., в дні похорону поета, Гессе, побоюючись народних заворушень, послав сотню козаків до Канева «для забезпечення належного порядку та спокою» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 154).

102

Андріан Пилипович Головачов (1820 – 1889) – російський учений-зоолог. Шевченко познайомився з ним 1852 року, коли Головачов, виконуючи наукове завдання, приїздив на піво стрів Мангишлак. На поета ця зустріч справила велике враження, він захоплено згадував про неї в листах до Головачова (15.ХІ.1852 р.) і Й. Бодянського (15.ХІ.1852 р.). (Шевченківський словник. Т. 1. С. 163).

103

Всенародна шана. С. 78 – 80.

104

Якщо стаття була надрукована в 1961 р., то далі вказуватиметься тільки число і місяць її появи (для газет) і номер (для журналу).

105

На жаль, у цитованому збірнику відсутні дані про здійснення побажань Є. Лапського.

106

Всенародна шана. С. 123 – 138.

107

Всенародна шана. С. 51 – 53.

108

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 2. С. 188.

109

Всенародна шана. С. 150 – 159.

110

Доповідь виголошено на ювілейній сесії загальних зборів Академії наук Української РСР.

111

Володимир Іванович Самійленко (літературний псевдонім – В. Синенький; 1864 – 1925) – український поет демократичного напряму. Його твори, присвячені Шевченкові і написані до роковин смерті, – «На роковини смерті Шевченка» (1888), «26 лютого» (1890), цикл «Вінок Тарасові Шевченку в день 26 лютого» (1906) – сповнені роздумів про тяжку долю поета. У своїх творах Самійленко пропагував творчість Шевченка, але не завжди виявляв розуміння її класової суті.

112

Всенародна шана. С. 204 – 211.

113

Доповідь виголошено 4 березня 1964 р. на науковій сесії відділу літератури і мови та відділу історії Академії наук СРСР. Повний текст доповіді опубліковано: Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка». 1964, Вып. 3. С. 204 – 212.