Віра Шабуніна
Зимова казка
Настала зима. На землю тихо падав сніг. Здавалось, що його на небі нескінченні запаси. Неподалік засніженого озера стояв дитячий садочок. Його мешканці готувалися до Нового року, чекали в гості Діда Мороза та Снігуроньку. Під час денної прогулянки малята на подвір’ї розчищали доріжки, будували снігові лабіринти і весело бігали по них. Потім один хлопчина запропонував зліпити Сніговика. Хтось дістав із кишені морквину, хтось приніс мітлу, відро. Мить – і Сніговик готовий.
Гралася поряд і маленька Кароліночка. Їй захотілося зліпити зі снігу Оленятка, такого, якого вона бачила в книжечці. Кароліночка дуже старалася, і Оленятко вийшло на славу. Воно дивилося на всіх своїми оченятами-вуглинками.
Прогулянка закінчилась. Діти побігли обідати, а Сніговик і Оленятко залишились стояти на подвір’ї. Раптом до них прилетіла Сорока-Білобока, сіла на плече Сніговика й голосно закричала:
– Досить спати, соні, просинайтесь!
Від цього галасу обоє прокинулись. Сніговик солодко потягнувся і сказав:
– Чого скрекочеш, мов Сорока?
– Я і є Сорока-Білобока, – відповіла пташка. – Я кажу, досить спати. Снігуронька зникла! А її так чекають малята. Сам Дід Мороз послав за вами.
Після цих слів друзі враз пожвавішали. Оленятко весело затупало ніжками, а Сніговик сказав:
– Так, так, так. Потрібно негайно вирушати.
– Сідай на мене, – мовило Оленятко. – Я знаю, де знаходиться Північ і де живе Дід Мороз.
– Ми всі вас будемо чекати, – помахала їм у слід своєю чорно-білою хустинкою Сорока-Білобока.
Дорога була нелегкою і неблизькою. Та Оленятко швидко бігло по сніжку. Ось і Північ. У небі горіли незвичайні вогні.
– Це північне сяйво, – пояснило Оленятко.
– Яке воно гарне! – із захопленням промовив Сніговик.
– Значить, ми на вірному шляху, – продовжило Оленятко.
Воно дуже старалося, але було ще маленьке і тому швидко втомлювалося. Треба знайти зручне місце і добре відпочити. А ось і гарний горбочок.
– Давай тут зупинемось, – запропонувало Оленятко.
– Добре, – погодився Сніговик.
Та тільки вони зійшли на горбочок, як миттю провалилися вниз.
– Ой-ой-ой! Що це? Де ми є? – перелякалось Оленятко.
– Здається, це чиясь хатинка, – мовив Сніговик.
Не встигли друзі роздивитися навколо, як почули грізний голос:
– Хто це тут нам заважає відпочивати? Хто нас розбудив своїм шумом?
Звідкілясь з’явився маленький Вітерець, а за ним – великий Вітрисько.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.