bannerbannerbanner
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
На страницу:
2 из 2
4МІЙ ЛИСТ ІЗ КИЄВА(Тетяна Тармашева)[1]

Сьогодні ми вперше почули тривожні новини про російський спецназ, мовбито нині розквартирований у будівлі президентської адміністрації в центрі столиці. Перевдягнені в форму українських збройних сил військовослужбовці РФ мовбито з хвилини на хвилину чекають наказу про початок атаки на протестувальників, а в цей самий час в українських аеропортах сідають російські військові літаки.

Імовірно, в кремлівських очільників вичерпались всі способи впливу на результати нещодавніх перевиборів, і тепер силове розв’язання цього конфлікту стало вже неминучим. Комусь на Заході це нагадує Польщу 1980-го або Прагу 1989-го, але нам тут це все видається значно серйознішим. Адже всі попередні роки на виду у всього світу об нашу країну витирали ноги, і громадяни не могли врешті не відреагувати на це, хоча б і таким от чином.

Що сказати – мені самій інколи видається, що країну хочуть поділити, як ту ж Польщу в 39-му. І головним арбітром у цьому процесі виступає саме Москва. І всім зрозуміло, що заклики до якоїсь федералізації, що долинають звідти через державні телеканали та дипломатичні місії – це не що інше, як розділення (розвал) нашої країни. І всі розуміють, що якщо б це все не педалювалось роками, якби не велась ця експансивна гуманітарно-культурна політика, то за ці два десятиліття можна було б щось змінити, але зараз уже ні, час безповоротно втрачено.

Більше того – щось можна було змінити й два місяці тому. І перші жертви сутичок з силовиками (поки – своїми рідними силовиками, хоча б по шевронах на формі) були б нині живі. Не повинно було статися так, що молоді хлопці заплатили життями за те, що цинічний стариган пенсійного віку просидів ще два місяці в міністерському кріслі, але так сталося, на жаль, так сталося.

Але навіть зараз, після таких трагічних подій, ще, здається, не всі наші співвітчизники розуміють серйозність ситуації. Або не хочуть розуміти. Замість того, аби всім суспільством стати на захист своїх елементарних свобод та справедливості (і соціальної в тому числі, не кажучи про всілякі інші), державного устрою, своєї молоді, свого майбутнього та всього іншого більшість із нас про щось дискутує в блогах і на кухнях, намагаємось показати, що ми розумніші за якийсь абстрактний натовп та при цьому ще й звинувачуємо один одного в недалекоглядності (і це в кращому випадку).

Проте саме зараз, як мені видається, прийшов час скинути всі маски і розставити нарешті всі крапки над «і». Всі небайдужі люди, котрі, так само як і я, вважають російську зовнішню політику експансивною, поки в них ще є час, мають відкрито і однозначно сказати про свою підтримку західного вектору та європейських цінностей, заявити про свою солідарність з ЄС та США. Врешті, нам усім зараз зрозуміло, чому західні ліберали завжди остерігались Росії, мовби певної орди. Адже це і є орда, і поводить ця держава себе, як орда і агресор, і якщо її зараз не зупинити всім миром, то станеться глобальна катастрофа.

Я з усією відповідальністю заявляю, що по-справжньому пишаюсь людьми на барикадах і відкидаю будь-які сторонні міркування про відсутність у нас громадянського суспільства. Більше того – можливо, уперше в житті я по-справжньому пишаюсь своїм суспільством. Ми показали солідарність із Заходом, ставши на захист західних цінностей, хоча нами довго й нехтували, але ми показали, що це було безпідставно. Разом з тим я відкидаю міркування про якусь сакральну єдність нашого суспільства і нашої країни з північним сусідом, і навіть не вважаю за необхідне вступати в полеміку з дубовою пропагандою з цього приводу. Також я відкидаю міркування про націоналізм, що буцімто процвітає в суспільстві та зокрема в середовищі протестувальників, і також не вважаю за необхідне вступати з цього приводу в полеміку з офіційною російською пропагандою.

Також хотілося б зараз зауважити, що серед моїх співвітчизників шириться хибне уявлення про країну-агресора, мовляв, лише керівництво цієї країни зацікавлене в силовому сценарії, а суспільство ні. Послухайте, російська політика – це не сам президент, не сам лиш уряд. В Росії існують мільйони людей, котрі абсолютно щиро мріють про своєрідну геополітичну помсту і готові хоч зараз розірвати нашу країну на шматки або стерти її з лиця землі, я давно про це попереджала, але знову ж таки – я не Герцен і не Чернишевський, аби розбиратися в їхніх національних комплексах, нехай розбираються самі. Але образливі, агресивні і не підкріплені нічим випади від них в бік моєї рідної країни та мого суспільства я не буду терпіти.

З заявами США та ЄС я цілком солідарна, співвітчизників на барикадах цілковито підтримую. До придворних псів із російського МЗС, засобів масової інформації, їх великорозумної інтелігенції, а також значної частини нашого нинішнього уряду я ставлюсь зі зневагою. Всі вони ще отримають своє, на все свій час.

Разом з тим я не знімаю з себе відповідальності – я, як і мільйони співгромадян, либонь, зробила не все, що могла, для укріплення нашої державності, і на багато яких речей дивилася з німою згодою, це й вбиває мене тепер. Але це мій гріх, і мені з ним жити. Або – помирати з ним. Завтра я йду в урядовий квартал. Я не знаю, чим це скінчиться для мене та для решти, але цілком свідомо закликаю всіх небайдужих підтримати нас там, адже ніхто, крім нас, нині не врятує нашу країну. Хай допоможе нам Бог!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Тетяна Тармашева – одна з найпопулярніших українських письменників, автор публіцистичних есе. Її твори очолюють рейтинги сучасної української літератури та широко відомі в світі.

Конец ознакомительного фрагмента
Купить и скачать всю книгу
На страницу:
2 из 2