ПереродженнЯ

Від розвилки групи пройшли тунелями до дрону. У порожнинах печери був неприємний запах вологості. Вийшовши до дрону, обидві групи змінили на своїй зброї режим сили заряду на паралітичний. Знайдені люди стали переговорюватися, але їхня мова була незрозуміла. Це були явно не чужі. Але й представниками колонії, що вони рятують, їх теж назвати було не можна.

Відправивши інформацію командирові «Швидкого», були отримані вказівки вивести цих людей, паралізувавши, і продовжити пошуки в печері. Навіть ці люди, які стали дуже дикими, все одно є гуманоїдами. Навіть при їхній наявності, сектор 3.9 можна оголошувати населеним і претензії чужих необґрунтованими. До групи в скелі направили ще групу десанту.

Паралізувавши диких людей, організували їх виведення на поверхню. Винищувач у небі не фіксував руху живих істот або дронів.

Дрон рушив у ліву печеру. Пройшовши не більше півсотні метрів, вийшов у дуже великий зал, у якому було більше ста живих людей, таких же диких. Вони були озброєні рогатинами й кам'яними сокирами. Зайнявши оборонну позицію, вони чекали. Десант теж не знав, що робити. Людей багато, всі дикі. Чи є в них колоністи, що вижили? Чи варто продовжувати там пошук? Чи займаються вони канібалізмом? Яка глибина й довжина печери? Диких людей явно було багато, убивати їх не можна. Можна було б паралізувати, але можливі жертви серед десанту. Ситуація була напружена. Усі чекали.

Дрон сканував приміщення. У ньому були ще стволи тунелів. Схоже, це було велике поселення. Можливо, воно сформувалося в попередні зачищення й не були знайдені пошуковими групами. В будь-якому випадку, це гуманоїди й вони отут живуть, а це значить, що в чужих немає прав на цей сектор. Але що з ними робити? Залишити так або вивести на материк у ближче до нових колоністів? Кинути сотні сутностей нашої раси на таке існування було б неприпустимо. З іншого боку, якось же вони виживали стільки років у цих печерах.

Може бути, їх відключити й, переселивши в дитячі особини носіїв, інтегрувати в нову колонію? Так їм буде легше стати на шлях відновлення. Хоча, звичайно, їхні первинні інстинкти хижака будуть домінувати над інстинктами високого порядку. Але ця проблема контрольована. Механізм контролю вже давно й успішно реалізований.

Нова доповідь на «Щасливий» занурила його командира у роздуми. Він зв'язався з командуючим флотом, що, у свою чергу доповів про знайдених людей адміралові. До одержання вказівок, ніяких дій не вживали. Хоча б дикі племена не почали нападати.

Глава 12

Інформація із сектора 3.9 була в терміновому порядку доведена до членів ради. Для її підтвердження була сформована спостережної місія, що повинна була дати свою оцінку. Для об'єктивності, у місію входять всі раси. Тепер завдання полягає в тім, щоб зберегти знайдених людей живими. Прибуле підкріплення зайняло зовнішні позиції в печері, для її захисту від можливого втручання неврахованих сил сектора. Група винищувачів так само уважно контролювала периметр. З метою безпеки, точні координати печери передані не були. А то раптом вона «випадково» обвалиться.

Щоб захистити десант у середині печери, було встановлено силове поле, що перекриває тунелі. Так виключили вихід поселенців на поверхню. Чекати місію було не довго по космічних мірках. Але, перебуваючи на планеті, час перельоту, входження в планету й прохід по фракталам здавався нескінченним. Це кілька днів. Залишалося сподіватися, що люди в печері мають запас їжі й води. Дрон перебував у зоні знайдених поселенців, відділений силовим полем від десанту. Він, використовуючи всі свої можливості, сканував печеру й тунелі, а також фіксував переговори цих людей, намагаючись виділити в їхній мові знайомі слова. Визначити їх мову й вступити в контакт було б дуже важливо. Але є й крайній випадок. Це відключити сутність від носія й вступити в контакт із нею. Для цього є жерці, які можуть перебувати в різних вимірах. Залишаючи носій, вони вертаються в нього так само легко, начебто одягають одяг. При цьому носій, на час відсутності сутності, не псується. Жрець – це сутність вищого порядку, що пройшла всі етапи розвитку. Вона вселяється в носій на будь-якому етапі, хоч у дитячий, і росте разом з ним від дитинства, хоч у дорослий, хоч у готовий носій, створений штучно. Неважливо. Головне, що він на всіх етапах ніколи не втрачає зв'язок між сутністю й носієм і, крім цього, саме вони є тими, хто найчастіше відправляється з колонії на Батьківщину через піраміди, а потім вертається у свій носій. Їм зовсім не складно сформувати з ефіру плазмоід, досить потужний для оборони або нападу на сухопутні війська або легкі кораблі. Але все-таки їхня сила не йде в порівняння з тією бойовою міццю, що несуть військові кораблі.

Система ієрархії в нас досить проста, але в той же час має певні обмеження для дуже багатьох. Кастовість. Це форма існування нашого суспільства. Це стимул рости всім. Кожна каста шановна й шанована. Якщо ти входиш у касту, то ти вже поважна людина. Ти досяг певного рівня розвитку своєї сутності й увійшов у групу. Перебуваючи поза кастою, ти не маєш таких привілеїв, як ті, хто входить у касту. Але ти маєш право розвиватися, жити поруч із тими, хто знаходиться в ній. Тобі буде заборонено створювати з ними дітей. Дитина вийде низькочастотною і зможе впустити в себе тільки сутність із низькими вібраціями. А така людина в касті може привести до її розкладання. Якщо безтілесної форми існування це не стосується, там все просто, низькі вібрації, ти навіть не зможеш потрапити на Батьківщину, залишаєшся на тій планеті, на якій перебуваєш, а на Батьківщині ти не зможеш деградувати, то для тілесних форм життя це важливо. Таке обмеження змушене. Але низькорівневий носій деградантів, навряд чи може бути зайнятий сутністю. У теорії, низькочастотних сутностей бути не повинно, принаймні багато. Дорослішаючи в кастовому суспільстві, сутність у такому носії повинна розвиватися й, це не повинне викликати проблем. Але найчастіше, такий носій, будучи не зайнятим, при народженні загине.

Глава 13

Навіть після того, як найшлися живі люди в печері, у секторі 3.9 пошукові групи продовжували по черзі оглядати піраміди. Оглянувши біля десяти штук, в них нічого знайти не вдалося, всі вони виявилися порожніми. Опираючись на свій здогад, Олексій був готовий до того, що піраміди виявляться порожніми. Але не перевірити їх було не можна. До того ж, вивчаючи карту й ландшафт він, багато в чому покладаючись на інтуїцію, намагався визначити, які саме катакомби можуть бути рятівним будинком для людей. Можливо, шукати потрібно там, де поруч недалеко була вода. Швидше за все підземні води не забруднені. Перше місце пошуку він визначив, як гірський масив у центральній частині сектора. Наявність поблизу гір ріки давало певну впевненість в тім, що саме отут будуть знайдені не дикі люди, що вижили. Принаймні, його інтуїція йому саме так і підказувала, а вона його ще ніколи не підводила. Треба передати цю інформацію Ельдару, а від нього всім пілотам винищувачів. Але, раптом чужі контролюють переговори. Вони можуть довідатися про здогади. Адже, швидше за все, вони припускали, що почнеться пошук з пірамід. А якщо не знайдемо нічого, то заберемося із сектора. Можливо, чужі знають, що люди вкрилися в катакомбах і печерах. Але в нас бракуватиме часу їх обшукати. А часу обмаль. Розрахунок простий. Прилітає спостережна місія, констатує факт незаселеності планети. Ми шукали досить довго й, виходить, планета порожня, раз ми не знайшли нікого. Перехопивши інформацію із сектора 3.10 про знайдених що вижили, чужі поставили перешкоди на сектор 3.9, щоб хоча б отут не дати нам знайти живих. Якщо це так, то вони знають, що ми обійшли перешкоди й контролюємо сектор на радарах. Вони знають, що ми хочемо захопити їхніх постановників перешкод. Тепер ми не знаємо, чого можна від них чекати. Над куполом знаходиться їх крейсер. Що вони можуть почати? Атаку вони не почнуть, вони, напевно, уже знають, що на орбіті планети наш флот, додатково посилений трьома лінкорами. Знають, що вхід контролюємо ми, а не вони. Принаймні, вони повинні це знати. Чи можуть вони улаштувати землетрус? Так, безперечно, із системою зв'язку треба щось вирішувати. Якщо наші переговори слухають, то це серйозний недолік. Видимо, в них є наші установки зв'язку з кораблів, захоплених в секторі. Поселенцям не дозволяється залишати стільники, але про всякий випадок, у них завжди є кілька кораблів. Видимо, вони потрапили до них у руки.

Якщо переговори слухають, виходить, про знайдені дикі племена в секторі вони вже знають. Правильно, що підсилили групу прикриття цього плем'я.

Здогадів дуже багато. Що з них істина? Довідаємося, коли знайдемо нормальних, що вижили. Зараз, щоб сховати наші наміри, потрібно перемінити систему шифрування зв'язку. Офіцер зв'язку згенерував код, після чого створив скрипт на зміну шифру для прийому й передачі даних по каналу зв'язку. Без нього розшифрувати дані буде неможливо. Коли скрипт для завантаження в модулі зв'язку був готовий, на корвет «Незворушний» відправили сержанта десантної групи, нібито з повідомленням. Для проведення відволікаючого маневру, після повернення сержанта, всім пілотам пошукових винищувачів, включаючи тих, хто забезпечує придушення перешкод, пропонувалося припинити пошуки й приземлитися в уцілілому порту сектора для одержання інструктажу командира корвета «Швидкий». Нехай буде загублено небагато часу, зате ми будемо працювати без «зайвих вух». А поки буде йти інструктаж, всі модулі зв'язку винищувачів будуть прошиті новим скриптом. Так само, було вирішено відправити один винищувач у сектор 3.10 і один винищувач на лінкор командуючого флотом. Ситуацію потрібно було відновлювати. На всі дії по захисту зв'язку пішло біля двох годин. Саме стільки часу знадобилося на проведення всіх необхідних дій. Як тільки придушення перешкод було відновлено, всі кораблі перейшли на новий, захищений канал. А для введення чужих в оману, по каналу, що вони прослуховували, їм давали дезінформацію про проведені пошукові заходи. Нехай думають, що ми нічого не можемо знайти й не знаємо, де шукати. Так у нас буде більше шансів. Що ж, тепер можна й в інші гірські масиви переходити.

– Зв'язок по розкритому каналу з командуючим флотом, – скомандував Олексій зв'язківцеві «Швидкого».

– Зв'язок установлений, командир, – відповів зв'язківець.

– Що в тебе? – запитав Святозар.

– Доповідаю, один винищувач одержав ушкодження й не може продовжувати пошукову операцію. На низькій висоті він ушкодив посадковий двигун. Я вирішив повернути його на лінкор. Зустріньте його.

– Зрозумів тебе, Олексій. Як просуваються пошуки?

– Поки немає ніяких результатів. Всі піраміди розбиті. Видимо, сектор порожній. Тільки дике плем'я вдалося відшукати, про яке я вже доповідав.

– Це погана новина, продовжуйте пошук далі. Вам потрібно посилення групи?

– Ні, сил досить.

– Тримаєте мене в курсі. Кінець зв'язку.

Глава 14

Як тільки зв'язок був захищений, а перешкоди подавлені, на пошуки катакомб і печер у район центрального гірського масиву сектора 3.9 вилетіли винищувачі. Проходячи гори на різних висотах, від низьких до високих, під різними кутами, було виявлено три печери, дві з яких перебували недалеко від доступних для посадки глайдерів місць, і одну на висоті, куди добратися масі людей пішки було б украй складно. Її вирішили поки не обстежувати. Але от невдача. Готові проводити пошук групи не можуть цього зробити, тому що із цієї частини сектора пішло сонце. Два згаслі сонця ніхто не відновлює, і їхній стан ще навіть не вивчають. Попросту немає здатних на це техніків і інженерів. Вони є в Метрополії. Так що поки прийдеться обходитися з одним сонцем. Орієнтовно, до його повернення в зону пошуку є одинадцята година. Можна досліджувати гірський хребет на східній частині, у нього вже ввійшло сонце та і у запасі є не менше дев'яти годин на пошуки. Цілком достатньо. Щоб пілоти винищувачів могли відпочити, було вирішено розділити їх на групи. Виходячи з того, що сонце всього одне й дві третини сектора в тіні, на обліт гірського хребта була спрямована одна група, а інші, через те, що не можуть зараз повернутися на лінкор приземлилися в порту де проходили інструктаж. Там же був корвет «Швидкий», що забезпечив харчування пілотам. Другий корвет був під куполом сектора й контролював весь периметр, беручи участь у придушенні перешкод.

Перші ж дві години пошуку дали позитивний результат. Були знайдені дві печери. Вони були розташовані в лісистій частині гір на значному віддаленні друг від друга. Поруч із ними зручних місць для посадки скутерів не було, але підходяща точка була ледве вище, у межах напівгодини ходьби. Створювалося враження, що печери й площадки рукотворного походження. Відразу, у зазначені координати, з корвета «Швидкий» були вислані чотири десантні групи, по дві до кожної печери.

Прибувши на місце, перша пошукова група зштовхнулася з не дуже приємним сюрпризом. Від місця посадки глайдерів йти було дуже складно: спуск під дуже крутим кутом. Плавний спуск був можливий, тільки якщо йти убік від печер. Це небагато подовжувало маршрут. Але чи варто йти в обхід? Раптом там є пастки? Якщо дуже акуратно, то спуститися можна й по схилі. Чужі на планеті були: постановники перешкод, захоплені кораблі. Якщо в печерах людей убити вони не зважилися або не змогли, то встановити пастки на шляху до печер вони цілком могли. Погодивши маршрут з командиром «Швидкого», десант почав акуратний спуск по схилі. Проте дрон, він був тягарем, такі спуски не для нього – прийдеться в печеру входити без нього.

Дійшовши до входу в печеру, десант виставив охорону у входу й двома групами ввійшов усередину. Освітлення в печері не спостерігалося. Використовуючи власні ліхтарики, пошуковці повільно рухалися вперед, переглядаючи через сканер наявність можливих схованих засобів загородження або джерел тепла. Печера стала небагато заглиблюватися й уходти вправо. Пройшовши кілька метрів, стало пробиватися легке світло. У міру наближення до нього, світло ставало усе яскравіше і яскравіше. Далі тунель уже добре освітлювався. Світильники використовували енергію геомагнітного поля. Тепер йти було зовсім просто, було світле, і підлога була вирівняна. Печеру явно готовили заздалегідь, швидше за все до початку війни. Це були технології людей, виходить, зустріч очікувалася із представниками поселенців. Через сотні півтори метрів група вперлася в тупик. Дивно, не може цього бути. Отут, напевно, повинна бути двері. Замаскований вхід. Інакше до чого це все? Але сканер нічого не показував, ніяких видимих слідів проходу.

Раптом за спиною стеля стала опускатися й утворився плавний підйом у гору. Група виявилася розділена на дві частини, тих, хто залишився з боку входу, відділені стелею, що опустилася, і тих, хто залишився притиснутим у тупику. Зі спуска на групу дивилися дві захищені турелі, а через енергетичний щит на них були спрямовані плазмагони піхотинців. Вести бій не було ні якого сенсу, вся група була, як мішені в тирі. Опустивши свою зброю, сержант дав команди іншим зробити те ж саме. Піднявши праву руку нагору, він вимовив: «Світ вашому будинку. Я сержант Метрополії Батьківщини, ми проводимо пошукову операцію в секторі 3.9».

У відповідь на це, через щит вийшла світловолоса людина білої раси в синій формі капітана десантного підрозділу піхоти. Піднявши праву руку нагору він привітам словами: «Світ вам. Я капітан поселенців п'ятої стільники колоністів сектора 3.9 ГЕІ Метрополії Батьківщини».

Капітан був підтягнутий, створював враження дуже впевненої в собі людини. У ньому відчувалася велика внутрішня сила. Виникало відчуття, що він розуміє всю ту величезну відповідальність, що лежить на ньому, і при цьому він її приймає й несе на собі. Погляд його був наповнений силою і усвідомленням всієї відповідальності, що на ньому лежала. Він хоч і виглядав моложавим, відчуття було, що це навчена досвідом людина, що усе зрозуміла і, не дивлячись на це, не відступила, а робить те, що повинна.

Після вітання капітан завірив, що нікому не заподіють шкоду, скомандував пошуковій групі скласти зброю й рухатися за ним. Якщо вони ті, за кого себе видають, у них немає ніяких причин для занепокоєння. Контакт сутностей сержанта й капітана давав чітке розуміння безпеки.

– Не варто хвилюватися сержант, – сказав капітан, – це всього лише стандартна міра безпеки, ви повинні це розуміти.

Що ж, – подумав сержант, – буде правильно підкоритися. Частина групи залишилася зовні, і, напевно, уже повідомила про подію. Якщо буде необхідність, величезні кораблі рознесуть гору в пил.

Сержант жестом дав команду групі скласти зброю й відійти назад на два кроки.

До них спустилися п'ять чоловік у камуфляжі десантників, всі як один підтягнуті й зібрані, зібрали зброю й піднялися назад.

– Ідіть за мною, – сказав капітан і жестом подав знак рухатися за ним. Під конвоєм група піднялася наверх і ввійшла в глиб печери. Стеля піднялася, закривши прохід до поселенців і відкривши його для групи прикриття.

Після того, як стеля піднялася, група прикриття не виявила в просторі розвідгрупу. Про це негайно було повідомлено командирові корвета «Швидкий».

Глава 15

Група йшла по тунелю, що став значно ширше. Тунель ішов вниз, у глиб гори. Було видно, що бойова охорона тунелю була організовано грамотно, турелі на різних рівнях, бійниці для піхоти. Цікаво, кого вони побоюються? Капітан був не говіркий. Поки групу вели в невідомому їм напрямку, сержант уважно вивчав тунель, запам'ятовував місця, відзначав у куточках пам'яті пости охорони. Його сутність не випробовувала страху, не відчувала небезпеки. А от носій був на взводі. Все-таки, логіка й аналіз свідомості носія досить сильні, і підказки сутності, інтуїції, у моменти невизначеності й небезпеки перекриваються їх посиланнями. Навчитися користуватися ними повною мірою автоматично носію ще стояло навчитися. Цей навик напрацьовується.

Пройшовши тунелем хвилин десять, групу завели в кімнату із двома широкими дерев'яними тапчанами й невеликим столиком, на зразок газетного. На столі стояли два скляних глечики з водою й три склянки. Під стелею горіли п'ять ламп, світла від яких вистачало з лишком. З'явилося відчуття, що час став тягтися дуже повільно. Невідомість тримала в напрузі. Заспокоювала думка, що якби їх хотіли вбити, то зробили б це вже давно.

Двері розгорнули, і в кімнату ввійшов той же капітан і чемно запропонував сержантові групи пошуку пройти з ним. Поки одному. Сержант прийняв пропозицію, не прийняти її він не міг. Не чекати ж отут вічність, поки надійде нова пропозиція, і застосовувати силу.

Вони пройшли по коридору, завернув вправо й увійшли у двері, що охороняли два десантники. Увійшовши у двері, вони потрапили велику залу, де було багато людей. На невеликій кафедрі, ледве вище інших за столами сиділи п’ять чоловік. Двоє з них точно були жерці. Їх поплутати з кимсь дуже складно. Мудрість, проникливість і концентрація уваги просто були написані на їхньому обличчі, у погляді. Їхній пронизуючий погляд викликав якийсь острах. Було враження, що тебе просто сканують як зовні, так і зсередини. У них були довгі світлі волосся, акуратно доглянуті бороди. Одяг був білосніжними й розшитий золотими рунами на плечах. Вони не виглядали старими, навпроти, створювалося враження, що їхній вік від сили два періоди. Але це був явно не так, тому як жрець не може бути таким молодим

Сержантові запропонували піднятися й сісти на стілець праворуч від кафедри. Видимо планувався публічний допит або розмова. Начебто нічого страшного, але мурашки пробігли по спині. Це не те, до чого він був завжди готовий.

Всі хто знаходився в залі мали світлі волосся, різної довжини, невелику доглянуту бороду. Їх одяг був різним. Це були й військові, і керівники, і представники інших каст.

З-за столу встав чоловік, одягнений у синю військову уніформу представника служби внутрішньої безпеки. Піднявши праву руку нагору, він обвів поглядом всіх присутніх, після чого все відразу затихли. Жерці уважно розглядали сержанта. Після того, як усі стихли, з-за, із правої сторони встав жрець і сказав, що в сержанта зв'язок носія й сутності не втрачений. За ним встав другий жрець і заявив, що підтверджує слова свого попередника. Зв'язок сутності й носія є, і зв'язок стійка. У залі відразу почали перешіптуватися й розмовляти люди. Чоловік у військовій формі знову підняв руку, і все відразу затихли.

З-за столу встала людина, одягнена у розписану золотими нитками накидку. Він був середнього росту й, як всі навколо, світловолосий, яснолиций з невеликою, акуратно стриженою бородою. Повернувшись до сержанта обличчям, чоловік розпочав розмову, представившись.

– Мене звуть Володимир. Я голова об'єднаних північно-східних і південно-східних стільник сектора 3.9. Хто ти будеш такий і звідки? З якою місією прибув до нас?

– Я сержант Метрополії Батьківщини, звати мене Антон. Ми проводимо пошукову операцію в секторі 3.9. Шукаємо всіх хто вижив в секторі. На орбіті планети велике з'єднання флоту Метрополії й судна з поселенцями. Увійти в планету вони поки не можуть. На орбіті кораблі чужих, які заявили про права на сектори 3.9 і 3.10 і перекрили вхід у планету. У секторі 3.10 живих вдалося знайти, вони під охороною. Чужі контролювали всі наші переговори й блокували роботу радарів у секторі 3.9. Зараз блокування радарів удалося перебороти, зв'язок також захищений. На планету спрямована спостережна місія, щоб на місці підтвердити або спростувати претензії чужих і перевірити наші заяви про живих поселенців. Про те, що ми знайшли живих у секторі 3.9, ще ніхто не знає. Нам потрібно доповісти інформацію й взяти вас під захист. Зараз у секторі перебувають наші три корвети й винищувачі.

– Скажи, Антон, як давно ви ввійшли в сектор?

– 32 години потому.

– Чужі на планеті вам зустрічалися?

– Ні, ми сканували сектор, але наткнулися на постановники перешкод чужих. Чужі отут явно, якщо не є, то були. Над куполом сектора зависли кораблі чужих лінкор і два крейсери.

– Дуже багато з людей загинули у війні. Ми тут уже дуже давно. Зв'язку з метрополією немає ніякого, наші кораблі або знищені, або захоплені.

– З ким ви воювали?

– А це саме сумне, друже мій. По суті самі із собою. У західних стільниках сектора, у поселенців почав пропадати зв'язок між носієм і сутністю. Цей процес був довгий. Але з кожним періодом він усе більше й більше розвивався. Спочатку ми перестали пускати їх до нас. Спілкування з ними було токсичним. Люди з наших стільник піддавалися їхньому впливу й починали втрачати зв'язок сутності й носія. Після цього, західні стільники вирішили війною відібрати в нас території, тому що їм чомусь здалося мало того, що в них є, а нас вони почали вважати зараженими сутностями. Ми для них стали не людьми, а сміттям, який треба прибрати. У підсумку планета була спалена. Вода на поверхні, або вся, або майже вся не придатна для вживання. Першою справою, був нанесений удар по пірамідах влади. Так ми втратили зв'язок з Метрополією. У нас є непрямі докази, що в цьому їм допомогли чужі. Передбачаючи такий розвиток подій, ми почали готовити шляхи до відступу й збереження поселенців. У горах і під поверхнею зроблені тунелі й зали, організована система вентиляцій і очищення води. Ми були впевнені, що із втратою зв'язку Метрополія направить флот. Але от чому так довго вас не було, цього ми не знаємо.

– Зв'язок був загублений зовсім недавно. Усього чверть періоду назад.

– Дуже дивно. Адже зв'язку немає дев'ять періодів.

– Так, це дивно. Але ж чужі контролювали наш зв'язок. Може, це й було причиною роботи каналу зв'язку?

– Скажи, Антон, які ти зараз маєш наміри, що будеш роботи?

– Я повинен повідомити на корвет «Швидкий» інформацію про знайдених живих поселенців й забезпечити безпеку периметру. Скажіть, ще багато є живих? Ви компактно розташувалися або розкидані по всьому сектору? Я повинен знати, щоб вибудувати захист периметра й забезпечити прикриття силовим щитом.

– Живих дуже багато. Якщо нас дотепер не знайшли чужі, значить ми добре сховалися. Не варто розкривати місце розташування всіх, поки в сектор не ввійдуть основні сили флоту. До того ж, у нас із деякими стільниками немає зв'язку. Але ми знаємо, що вони повинні були вціліти. Їхні передбачувані координати я давати не буду, з метою безпеки.

– Я згодний з Вами. Це розумно. Подібним чином ми надійшли в секторі 3.10. Організували охорону тільки однієї знайденої нами групи, а пошуком іншої займатися не сталі, до прибуття флоту.

– Що ж. Не будемо витрачати час. Тебе й твою команду проводять до виходу. Ми контролюємо всі тунелі й підступи до них. До пори до часу ми будемо ховатися отут. Удачі тобі, сержант.

– Коли я повернуся знову, то представники ради будуть у секторі, сказав Антон.

Глава об'єднаних стільник устав і направився до дверей за кафедрою. Усі в залі почали розходитися. До мене підійшов капітан, що привів сюди, ми вийшли із зали тай направилися в кімнату до моєї команди. Нам повернули зброю, вивели в зовнішній тунель, з якого забрали й закрили вхід.